Вступне слово 2 страница

5. Як ЗМІ уникнути відповідальності за зміст розповсюджуваної ним передвиборної агітації

Чинне законодавство України не містить норм щодо повного звільнення відповідальності ЗМІ за зміст розповсюдженої ним передвиборної агітації. Частково це питання врегульоване стосовно телерадіоорганізацій. Відповідно до частини третьої статті 28 Закону України „Про телебачення і радіомовлення” „телерадіоорганізації та їхні керівники або уповноважені ними особи не несуть відповідальності за зміст виступів посадових осіб, представників політичних партій (блоків) і громадських організацій, кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України, кандидатів у народні депутати Верховної Ради Автономної республіки Крим, місцевих рад та на посади сільських, селищних, міських голів під час передвиборної агітації та під час підготовки та проведення референдумів, крім випадків, коли у виступах зазначених осіб, які транслюються в запису, міститься інформація, поширення якої заборонено законодавством ”.

Відповідно до Закону „Про вибори” такою інформацією є заклики до ліквідації незалежності України, зміни конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підриву її безпеки, незаконного захоплення державної влади, війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, про посягання на права і свободи людини, здоров’я населення. Крім того, забороняється розповсюдження за відомо неправдивих відомостей по кандидата на пост Президента.

І головне. Відповідно до частини четвертої статі 28 Закону України „Про телебачення і радіомовлення” у разі трансляції програм, що містять інформацію, поширення якої заборонено законодавством про вибори, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення за поданням ЦВК, окружної виборчої комісії може тимчасово (до закінчення виборчого процесу) зупинити дію ліцензії на право користуватися каналами мовлення!

Один із основних способів уникнути такої ситуації для ЗМІ полягає у наступному. Відповідно до Закону про вибори Президента ефірний час за рахунок коштів виборчого фонду кандидата надається на підставі угоди, що укладається між розпорядником поточного рахунку виборчого фонду кандидата та ЗМІ будь-якої форми власності. Без укладення такої угоди та надходження коштів на рахунок телерадіоорганізації надання ефірного часу забороняється. Отже, саме в таких угодах під час їх укладання повинно бути передбачено: форма передвиборної агітації; дата і час виходу матеріалу передвиборної агітації в ефір тривалість наданого ефірного часу; розмір і порядок його оплати. Крім того, бажано, щоб в угоді була передбачена умова про те, що агітаційний матеріал надається ЗМІ, скажімо, за 5 днів до ефіру. Таким чином, у редакції ЗМІ буде час для того, аби провести експертизу агітаційного матеріалу на предмет його відповідності вимогам законодавства. У разі виявлення невідповідності наданого матеріалу законодавству України редакція буде мати також час для проведення переговорів із кандидатом про усунення таких невідповідностей. Однак, слід пам’ятати, що ЗМІ може обґрунтовано, з чітким посиланням на норми виборчого законодавства лише запропонувати кандидату відредагувати агітаційний матеріал. Адже вимога про зміну змісту агітаційного матеріалу може бути розцінена як перешкоджання здійсненню виборчих прав.

Крім того, порушення кандидатом строків надання агітаційних матеріалів ЗМІ, що закріплені в угоді, може у подальшому слугувати підставою для звільнення ЗМІ від відповідальності.

6. Особливості поширення інформації про кандидатів

Загальні стандарти поширення інформації про кандидатів

Закон України „Про вибори Президента” не містить детальних вказівок про те, яку інформацію можна поширювати, а яку ні. Тому доцільно навести деякі загальні принципи свободи слова, закладені у Конституції України та міжнародних договорах, ратифікованих Україною. Ці принципи перш за все вказують на те, що політик „неминуче та свідомо відкриває себе для найретельнішого аналізу кожного слова та вчинку як журналістами, так і громадськістю взагалі і він має виявляти до цього більше терпимості, особливо, коли самостійно оприлюднює заяви, які піддаються критиці” (з Рішення Європейського суду з прав людини у справі „Лінгенс проти Австрії”). Таким чином це означає, що кандидати у президенти є більш відкритими для критики, ніж інші особи, вони мають менше права на таємницю приватного життя, оскільки свідомо роблять себе відкритими перед громадськістю взагалі та пресою, зокрема.

Однак, те, що політики є публічними особами, зовсім не означає, що вони не мають права на приватне життя. Натомість, приватне життя кандидатів є захищеним, хоча захист є меншим, порівняно з пересічними особами. Головне питання, як правило, полягає в тому, як розмежувати приватне та публічне життя особи. Насправді, провести чітку межу між публічним та приватним життям кандидата у президенти дуже складно, однак, деякі принципи встановити можна. Перш, ніж навести конкретні відповіді, варто сказати, що справедливо було би вважати, що факти з приватного життя політика можуть бути оприлюднені, якщо вони безпосередньо пов’язані із публічним життям цієї особи. Тобто, вони пов’язані з діяльністю на державних чи громадських посадах, або мають відношення до передвиборчих обіцянок чи програми, або до іміджу, який кандидат намагається створити.

А тепер спробуємо відповісти на запитання, які стосуються поширення інформації про приватне життя публічної особи.

Чи можна поширювати інформацію про сексуальні зв’язки кандидатів, сексуальну орієнтацію?

Однозначної відповіді на питання про поширення інформації про сексуальні зв’язки (у тому числі позашлюбні) та сексуальну орієнтацію кандидатів чи політиків взагалі в українському законодавстві немає. Більше того, немає єдності у цьому питанні й на міжнародному рівні. Так, наприклад, у Франції поширення такої інформації заборонено, більше того, у цій країні встановлена кримінальна відповідальність за розголошення інформації про інтимне життя особи. Такий захист мають і найвищі посадові особи у державі і кандидати на виборні посади. Натомість, в Англії, як правило, подібна інформація поширюється і часто стає підставою для відставки чиновників.

Мабуть, до цього питання варто підходити із моральної точки зору. Адже кожна людина має право на особисте життя, і це право гарантується Конституцією України. Втручання у приватне життя може бути виправдане у наступних випадках: 1) якщо дії особи мають ознаки незаконних, у тому числі, кримінально караних (наприклад, педофілія, розбещення неповнолітніх тощо); 2) якщо кандидат сам привертає інтерес до цієї теми чи намагається зобразити себе гарним сім’янином, яким не є насправді, - у цьому випадку мова йде про можливий обман виборців; 3) якщо це якимось чином прямо пов’язане з виконанням службових обов’язків (використання для цього бюджетних коштів чи робочого часу чи щось інше). У інших випадках за кандидатами має зберігатися право на приватне життя.

Чи можна поширювати інформацію про колишні судимості кандидата?

Так, інформація про колишні судимості кандидата завжди матиме легітимний суспільний інтерес громадськості. Така позиція прямо не записана в Українському законодавстві, однак подібне рішення прийняв Європейський суд з прав людини на підставі гарантій свободи слова (стаття 10 Європейська конвенція з прав людини). Наприклад, Європейський суд розглядав справу „Швабе проти Австрії” про те, чи становило порушення гарантій свободи слова засудження журналіста за розголошення інформації та докори сумління віце-президенту уряду Австрії, якого 18 років тому було засуджено за вбивство з необережності (при керуванні автомобілем у нетверезому стані). При цьому Австрійське законодавство прямо забороняло поширювати інформацію про колишні судимості особи під страхом кримінальної відповідальності. Європейський суд зайняв позицію журналіста і встановив, що „інформація про попередні вироки проти політика може бути суттєвим фактором при оцінці здатності політика виконувати політичні функції”. Таке твердження буде ще справедливішим у випадку поширення інформації щодо особи, яка претендує на зайняття найвищої посади у державі – посади Президента.

Чи можна поширювати інформацію про фінансовий стан кандидата?

Інформація про фінансовий стан кандидата у Президенти, відповідно до Закону України „Про вибори Президента” є відкритою. Стаття 50 нової редакції Закону передбачає публікацію у пресі декларацій кандидатів про майно та доходи. У цьому питанні виборчий процес суттєво відрізняється від того, який був встановлений на виборах до Верховної Ради у 2002 році. Декларації кандидатів у народні депутати не публікувалися, а ЦВК вважала їх конфіденційними.

Таким чином, журналісти та ЗМІ мають право оприлюднювати результати про офіційні доходи кандидатів, обговорювати питання про відповідність задекларованими доходами рівня життя/витрат кандидатів, публікувати іншу інформацію, яка стосується фінансового та майнового стану кандидатів. Слід відзначити, що у тому випадку, коли інформація журналіста недостовірна, можливе настання відповідальності.

Чи можна поширювати інформацію про власність кандидата, у тому числі фотокартки приватних будинків, інших об’єктів власності?

Так інформація про власність кандидата на виборні посади може публікуватися практично без обмежень. Кандидати не мають права приховувати таку інформацію чи посилатися на захист приватного життя. Публікація фотографій приватних будинків, які знаходяться у власності кандидатів, в яких мешкають кандидати, чи які вони будують, не можуть заборонятися. Для цього можна навести такі аргументи: по-перше, ці фото зроблені відкрито у публічному місці, тобто там, де будь-яка особа може прийти і побачити будинок, і по-друге, що більш важливо, дискусія щодо власності та чесності кандидатів має принципове значення для забезпечення чесної і прозорої виборчої кампанії.

Інколи власники будинків намагаються заборонити публікацію фотокарточки відео зображень, посилаючись на авторські права на будинок чи інші об’єкти. Такий аргумент не витримує жодної крити і є лише спробою не дати журналісту виконувати свою роботу. Порушення авторського права у даному випадку не буде, оскільки публікація фотографії чи зображення на телебаченні не є „відтворенням” будинку у прямому значенні. Таке зображення не завдає ніяких збитків власникам авторських прав на проект будинку.

Чи можна поширювати інформацію про членів сім’ї кандидата?

Українське законодавство також не містить конкретної відповіді на це запитання, тому її потрібно шукати в міжнародних стандартах та принципах. Останні дають підставу стверджувати, що принаймні деяка інформація про членів родини кандидатів може вільно поширюватися. Члени сім’ї кандидата є особами, які мають обмежену публічність через їх зв’язок з публічними особами, якими є кандидати у президенти. Разом з цим обмежена публічність означає й обмежену відкритість. Тобто про осіб, які пов’язані з кандидатом у президенти можна писати все те, що їх стосується у контексті кандидата у президенти. Це ж саме стосується поширення фотографій, зроблених у публічних місцях. Якщо кандидат знаходиться на людях з якоюсь особою – дружиною чи навіть коханкою, - остання не має права заборонити публікацію таких фотографій, посилаючись на свою приватність. Виправданим буде публікувати інформацію про бізнес членів родини кандидата, якщо є підстави вважати, що до цього бізнесу причетний сам кандидат чи він створював переваги у веденні бізнесу, використовуючи службове становище тощо.

Окремо слід сказати, що неповнолітні діти мають додаткові гарантії щодо невтручання у їх приватне життя. Це пояснюється кількома факторами – як тим, що діти більш чутливі до зовнішнього втручання, так і принципом, за яким діти не відповідають за дії батьків. У зв’язку з цим, ЗМІ повинні уникати розголошення інформації про життя неповнолітніх осіб, особливо інформації, яка їх ідентифікує. Виправданим буде розміщення інформації про навчання дітей кандидата за кордоном, однак у випадку з неповнолітніми, краще таку інформацію не супроводжувати фотокартками.

Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Назвіть форми передвиборної агітації.

2. Що таке політична реклама і передвиборна агітація?

3. Які права мають журналісти у період виборів Президента?

4. Які обов’язки мають журналісти у період виборів Президента?

5. Охарактеризуйте правові норми, які регулюють проведення передвиборної агітації у ЗМІ.

6. Яку інформацію про кандидатів можна поширювати у ЗМІ?

Рекомендована література до теми:

1. Діяльність ЗМІ під час виборів Президента України. – К.: Геопринт, 2004.

2. Шнеллінгер Ліза. Вільні та чесні вибори: посібник для журналістів з покращення висвітлення в умовах розвитку демократії: Пер. з англ. – К., IREX Про медіа, 2002.

3. Освещение выборов в средствах массовой информации. – К., IREX Про медіа, 1998.

4. Виборче законодавство: українська практика, міжнародний досвід та шляхи реформування / За загальною редакцією Радченка Э. В. - К.: Факт, 2003.

5. Закон України „Про друковані засоби масової інформації (пресу) України”

6. Закон України „Про вибори Президента України”

Тема 2. Роль журналістів у забезпеченні вільних і чесних виборів

1. Що таке вільні та чесні вибори.

2. Як викликати довіру до того висвітлення виборів, яке пропонуєте ви.

У попередній темі ми розглянули діяльність ЗМІ під час виборчих перегонів у контексті правового регулювання. Сьогодні ж зупинимося на практичних рекомендаціях журналістам для об’єктивного висвітлення виборів в умовах розвитку демократії.

1. Що таке вільні та чесні вибори

Вільні вибори – це ключ до демократії. Можливість для широкого загалу відкрито і чесно обирати власний уряд чи главу держави є критерієм демократичного суспільства.

Демократія доводить свою цінність не лише тоді, коли виборці ідуть голосувати, але протягом року, щороку. „Влада народу” залежить від поінформованого вибору, саме тому роль ЗМІ у висвітленні виборів є такою важливою. Щоб результати виборів були дійсними, громадяни повинні мати змогу реалізувати власні права на свободу зібрань, свободу преси та свободу слова на кожному етапі виборів. Більше того, вони мають отримувати доступ до необхідної інформації та мати змогу відслідковувати дії посадових осіб. В такому сенсі процес „висвітлення виборів не закінчується ніколи”.

Ми зосередимо увагу на „громадсько-спрямованому” висвітленні виборів, метою якого є показати щоденну дійсність, а не програму, складену політичним партіями. Таке висвітлення виборів фокусується на проблемах, їх вирішенні та фактах, а не просто на звітах лідерів, стратегіях кампаній кандидатів або їх нечітких обіцянках. Громадсько-спрямоване висвітлення є особливо важливим у країнах, де відсутній досвід легітимних виборів. Роль преси у висвітленні виборів подвійна: проінформувати громадян та продемонструвати їм, що в їхніх руках знаходяться повноваження зважувати проблеми та вимагати відповідальності, вибирати уряд і главу.

До того ж, висвітлення виборів має на меті вказати на політичні проблеми та вивчити шляхи їх вирішення, порушити спірні питання, озвучити думку тощо.

За будь-яких часів ви як преса повинні слугувати всім громадянам – не тільки своїм читачам чи слухачам. Ваш вплив поширюється набагато далі від тих, хто купує вашу газету чи слухає програми. Ці люди передадуть інформацію іншим, надішлють копію статті друзям. Інформаційні агентства виберуть найгучніші місцеві новини, що означає, що їх буде прочитано по радіо і вони дійдуть навіть до неписьменних та тих, хто мешкає у віддалених районах. Весь світ спостерігатиме за виборами у вашій країні крізь призму журналістики.

Вибори – це критичний час для засобів масової інформації, коли вони мають довести свою надійність. В умовах розвитку демократії серед громадян може панувати переконання, що газети, телебачення та радіо виражають лише інтереси уряду. Щоб бути джерелами інформації, яким довіряють, журналісти повинні щодня демонструвати свою чесність, точність та відкритість усім точкам зору.

У лекції ми спробуємо представити кілька важливих ідей щодо того, як висвітлювати вибори.

То що ж таке вільні та чесні вибори?

Аби відповісти на це запитання, треба зробити кілька кроків.

Крок 1. Зрозумійте ситуацію. Дізнайтесь, що означає „вільні та чесні вибори”, і прийміть рішення, як ви це будете оцінювати. Дізнайтесь про правила та стандарти, що будуть використані на виборах, а також про директиви, розроблені незалежними групами моніторингу та міжнародними організаціями щодо визначення вільних та чесних виборів. Необхідно вказати на всі елементи, що перешкоджають вільним та чесним виборам.

Спробуйте знайти відповіді на наступні запитання, і ви зрозумієте, наскільки вибори у вашій місцевості вільні та чесні.

Вивчіть усе, що стосується кандидатів:

- Чи всі партії, що відповідають вимогам, мали змогу висунути кандидатів? Чи всі основні політичні групи представлені партіями? Чи дозволено балотуватися кандидатам, які представляють погляди альтернативних груп або меншин? Наскільки рівно застосовуються правила та обмеження до всіх кандидатів?

- Чи можуть усі партії і кандидати вільно представляти свої погляди та виборчий ценз, залучати кошти, проводити мітинги та інші зібрання без побоювань та залякувань? Чи немає перешкод для розповсюдження кандидатами матеріалів серед цільової аудиторії?

- Чи не було спроб з боку певних зацікавлених груп „підкупити” кандидатів грошима чи іншими способами? З яких джерел кандидат отримує гроші; наскільки кандидат згоден назвати джерела фінансування і якщо ні, то з яких причин? Чи немає витрат на кшталт великого обсягу телереклами, які вказували б на те, що деякі кандидати перевищили ліміти фінансування кампанії?

- Який виборчий ценз встановлено (наприклад, вік або громадянство) і наскільки кандидати йому відповідають?

Вивчіть усе, що стосується ВИБОРЦІВ:

- Чи має все доросле населення право, свободу та доступ, щоб зареєструватись для голосування? Чи не є деякі обмеження обґрунтованими та справедливими? Чи всі зареєстровані виборці включені в списки виборців? Чи всі включені в списки виборці є зареєстрованими виборцями?

- Чи всі виборці можуть слухати та обговорювати кандидатів без побоювання чи інших перешкод? Чи не залякують виборців партії або офіційні особи? Чи не намагаються партії, кандидати та офіційні особи купити виборчі голосичи відсутність на виборах, пропонуючи гроші, їжу або обіцяючи матеріальні вигоди?

- Чи розуміють виборці свою роль та наслідки її невиконання? Чи знають свої права жінки та представники нацменшин, чи відчувають себе безпечно, реалізуючи їх? Наскільки просто усі зареєстровані виборці можуть отримати доступ до дільниць голосування? Чи всі виборці можуть вільні і таємно віддати голос за обраного кандидата?

Вивчіть усе, що стосується ВИборчого ПРОЦЕСУ:

- Чи проходить процес за графіком, чи не вкладається у встановлені строки? Якщо ні, хто або що цьому перешкоджає? Чи є виборча комісія неупередженою, незалежною та не підкупленою?

- Чи є рівномірним захист політичних партій з боку збройних сил та міліції, чи останні ігнорують небезпечні ситуації, вибухи і т.д.? чи не було напередодні виборів звільнено з ув’язнення когось із відомих „авторитетів”?

- Чи мають змогу спостерігачі за виборами та засоби масової інформації здійснювати свою роботу без перешкод або залякувань? Чи дозволяють засоби масової інформації, контрольовані урядом, розміщувати рекламні ролики опозиційним партіям? Чи має доступ широкий загал, спостерігачі та ЗМІ до документів та іншої інформації, що дає відповіді на ці запитання?

- Чи встановлений чіткий та безпечний порядок проведення голосування, включаючи передачу результатів виборів, їх оприлюднення та підрахунок? Наскільки точно та чесно проводиться підрахунок голосів, приймаючи до уваги точки зору спостерігачів та партій? Чи мають доступ до процесу голосування, підрахунку та перевірки всі організації, що ведуть спостереження, та представники партій?

- Яким чином розподілено законодавчі місця, і як це співвідноситься з очікуваними результатами? Чи переможці виборів посідають місця відповідно до встановленої процедури і відпрацьовують свій термін?

Отже, шукаючи відповіді на ці запитання, можна створювати ефективні матеріали з висвітлення виборчих перегонів.

Крок 2. Дізнайтесь про можливі шляхи зловживань під час виборів та стежте за їх наявністю.

На жаль, одним із основних аспектів виборів у багатьох країнах є система зловживань, що часом потрапляє на перші шпальти газет. Зловживання набувають різноманітних форм, тому досить часто їх важко помітити або виявити. Як журналіст ви повинні знати, якими бувають зловживання, і навчитися виявляти їх, аби поінформувати ваших читачів.

Серед найпоширеніших зловживань, які ви повинні відслідковувати, такі:

- Підкуп голосів. Спосіб обмінювати речі, що мають певну вартість, на голоси є старим як світ, сьогодні він просто набуває різноманітних форм. В багатьох країнах кандидати та партії роздають готівку або подарунки на мізерну суму в 1 долар США в надії отримати голос. Є країни, де голоси „купуються” за набагато більші суми. Правляча партія може поширювати допомогу у вигляді одягу, продуктів харчування або пропонувати роботу, підвищувати посади, надавати позики чи можливості підтримати значні проекти, спрямовані на розвиток. Правляча партія може обіцяти знижки або субсидії на найсуттєвіше, наприклад, на продукти харчування. Партії можуть робити спроби вплинути на чиновників, які відповідають за проведення виборів, або на спостерігачів. У регіонах, де існує значна підтримка певного кандидата, людям можуть платити за те, що вони не підуть на вибори. До речі, не завжди такі обіцянки здійснюються. Скажімо, після виборів до Верховної Ради 2002 р. до моєї колеги-журналістки звернулася старенька бабця і поскаржилася, що голова колгоспу не видав їй сіна, як обіцяв, якщо вона проголосує за правлячу партію. (Приклад: стаття „Как распознать админресурс” у газеті „ВВ” за 6-12 серпня 2004 р.)

- Позбавлення права голосу та залякування. Залякування виборців може включати погрози заподіяти шкоду діяльності або особі, озброєне вторгнення на виборчу дільницю з метою фальсифікування чи викрадення бюлетенів і розгін виборців. Виборці, які мають право голосу, можуть бути виключені зі списків чи мати перепони у реєстрації. У виборчих списках можуть фігурувати мертві або неіснуючі особи

- Мотивовані виборами проекти „громадських робіт”: ще один тактичний хід, який часто застосовують партії при владі – напередодні виборів оголошується ряд проектів, направлених на розвиток, що надає нечесну перевагу над опозиційною партією, що не має такої влади і не здатна давати подібні (вірогідно фальшиві) обіцянки (наприклад, підвищення пенсій і стипендій урядом В. Януковича напередодні виборів).

- Розташування виборчих дільниць. Часом представників меншості змушують голосувати там, де голосують представники більшості і де вони можуть відчувати себе некомфортно. Люди можуть бути змушені голосувати далеко від місця свого проживання, або мати перешкоди на шляху до виборчих дільниць, наприклад, ріки, гори або вуличні пробки. Виборчі дільниці можуть розміщуватися у приватних, а не громадських будівлях, або занадто близько до осередку певної партії. Місце голосування може бути змінено в останню хвилину, що призведе до заплутування виборців. Прикладом на перегонах 2004 р. можна назвати такий: у Путильському районі (в основному гірська місцевість, де відстань між населеними пунктами може сягати 20-30 км.) спочатку було створено 28 виборчих дільниць. Приблизно тиждень тому місцева влада видала наказ про скорочення кількості таких дільниць до 11, мотивуючи нестачею коштів на відповідне забезпечення усіх дільниць певною кількістю членів виборчих комісій, спостерігачів тощо. Однак, за цим вбачається ще й інший, чи не важливіший, мотив – створити перепони жителям району у день виборів віддати свій голос за якогось із кандидатів. Розрахунок простий – чи багато знайдеться охочих долати відстань у кілька кілометрів, а той десятків кілометрів, аби виконати свій громадянський обов’язок? Щоправда, експертам з проведення виборів та голові районної виборчої комісії вдалося відстояти право громадян прийти проголосувати.

- Інші перепони. Перенесення виборів на більш ранній строк зазвичай грає на користь правлячої партії або партій з досить певними позиціями. Створення перепон у формуванні та реєстрації партій чи опозиційних груп часто робить неможливим проведення повноцінної кампанії новою партією. Деякі уряди, намагаючись утриматись при владі, створюють перешкоди у реєстрації спостерігачів за виборами або правозахисних груп. Уряд може встановити невиправдано високу плату за реєстрацію кандидата. Керівники установ, що фінансуються державою, наприклад, навчальних закладів та лікарень, часом примушують працівників та студентів підписувати петиції на підтримку певного кандидата або голосувати за певного кандидата чи партію.

Визначаючи, наскільки вибори чесні та справедливі, необхідно брати до уваги загальний політичний клімат. Навіть якщо сам процес проходить чесно, обмеження на вираження основних прав на виголошення промов, проведення зібрань та створення об’єднань може перешкоджати громадянам приймати вільні та поінформовані рішення (наприклад, обмеження ліцензування радіостанцій, призупинення чи закриття незалежних газет, відмова їх друкувати).

Крок 3. У день виборів стежте за такими поширеними формами шахрайства на виборах:

- Фальшиве посвідчення особи або голосування від чужого імені;

- Особа, що супроводжує виборця до кабіни голосування, наприклад, інваліда або неписьменну людину, не виконує розпорядження виборця щодо кандидата;

- Зареєстровані виборці не включені до списків виборців;

- Затримка доставки виборчих бюлетенів та інших матеріалів;

- Порушення роботи громадського транспорту або пошкодження доріг;

- Псування бюлетенів, після якого вони стають недійсними;

- Неправильна інтерпретація бюлетенів або неправильний запис підрахунків;

- Знищення або викрадання результатів підрахунку голосів після закінчення підрахунку та/або під час перевезення;

- Підміна результатів підрахунку голосів.

2. Як викликати довіру до того висвітлення виборів, яке пропонуєте ви

Преса відіграє центральну роль у висвітленні виборів, але здатність преси виконувати роботу залежить від того, наскільки їй довіряє читацький загал. Виконання наведених вище вказівок для видавців, редакторів та репортерів здатне допомогти переконати громадськість, що даний ЗМІ є об’єктивним джерелом, який заслуговує на довіру.

- приділіть особливу увагу забезпеченню точності та чесності у висвітленні виборчих перегонів

- встановіть стандарти професійної поведінки для працівників відділу новин заздалегідь до дня виборів

- встановіть етичні норми щодо прийняття коштів та подарунків від політичних партій чи кандидатів

- встановіть обмеження на політичну діяльність репортерів та редакторів

- встановіть політику щодо політичної реклами і місця її розташування в газеті або часу розміщення в ефірі

- чітко розділяйте аналіз та точки зору, щоб читачу або глядачу було зрозуміло, що є новини, а що є думка редактора

- розробіть процедуру публікацій спростувань або поправок – коли, де і за якими умовами – і переконайтесь, що читачі та кандидати знайомі з цією процедурою

- приділяйте увагу інтересам тих громадян, чиї голоси можуть загубитися протягом кампанії і чиї проблеми не будуть враховані. Наприклад, старі люди, жінки, студенти, ті хто не г о л о с у ю т ь, інваліди, меншини (включаючи релігійні меншини), військові, населення сільських регіонів, біднота

- уважно слідкуйте за упередженнями у власних описах кандидатів та політичних подій. (Прикладом невловимих небезпечних упереджень в статтях є використання суб’єктивних прикметників – слів типу величезний, малесенький, популярний – а також подання висновків без додаткових деталей, наприклад, „зібрання пройшло успішно”).

- Давайте описи та деталі на основі фактів, які можна виміряти, прямих спостережень чи посилаючись на надійне джерело

- Прагніть бути справедливими щодо всіх політичних партій, незважаючи на те, як ці партії сприймає громадськість або як вони ставляться до журналістів та ЗМІ. Дайте можливість усім кандидатам бути почутими. В багатьох випадках ЗМІ повинні відповідати більш високим стандартам поведінки, ніж уряд, а також демонструвати більшу стриманість, ніж виборці, щодо висловлення уподобань та прийняття певної сторони. Це означає, що ЗМІ не мають права на „помсту” певній партії через упереджене висвітлення подій

- Не забувайте, що фотографії теж можуть демонструвати упередження – часом досить сильні – навіть ненавмисно. Подумайте, як буде сприйнята фотографія всіма сторонами

Дата добавления: 2015-06-30