Страхування від нещасного випадку на виробництві

ДЕРЖАВНЕ СТРАХУВАННЯ НА ВИПАДОК ТИМЧАСОВОЇ ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ

Законодавчими актами такого виду страхування є:

– Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страху-вання у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням” (від 18 січня 2001р);

– Закон України “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язко-вого державного соціального страхування” (від 11 січня 2001р).

Внески до Фонду даного страхування становлять:

· для роботодавців:

– 2,9% від оплати праці повноцінних працівників;

– 0,7% від оплати праці працівників-інвалідів.

· для працівників:

– 0,5% місячного заробітку повноцінного працівника;

– 0,25% місячного заробітку працівника-інваліда.

· для осіб добровільного страхування

– 3,4% від суми його оподаткованого прибутку.

Дане страхування передбачає наступні види соціальної допомоги:

1) допомога по тимчасовій непрацездатності – оплата середнього заробітку по лікарняних у випадку:

– хвороби або травми постійного працівника (окрім нещасного випадку на виробництві) – за весь термін відновлення працездатності або до встановлення стійкої інвалідності;

– хвороби або травми працівника сезонної чи тимчасової роботи – за термін до 75 днів;

– догляд за хворою дитиною віком до 14 років – терміном до 14 календарних днів;

– догляд за хворим членом сім’ї віком старше 14 років – терміном до 3 календарних днів (у виняткових випадках – до 7 календарних днів);

2) допомога по вагітності і пологах – передбачає виплату 100% середньої заробітної плати за відпустку терміном 70 днів до пологів і 56 днів після пологів (у разі ускладнення пологів або народження більше однієї дитини – 70 днів замість 56)

Жінкам, віднесеним до І – ІV категорії потерпілих від Чорнобильської катастрофи, така допомога надається терміном на 180 днів (90 – до пологів і 90 – після пологів).

3) одноразова допомога при народжені дитини – не менше 2-х прожиткових мінімумів на кожну новонароджену, усиновлену чи взяту під опіку дитину;

4) допомога по догляду за дитиною до 3-х річного віку – встановлюється правлінням Фонду але не менше одного прожиткового мінімуму.

5) допомога на поховання у разі смерті працівника або його утриманця – встановлюється правлінням Фонду але не менше одного прожиткового мінімуму.

6) Санітарно-курортне лікування працівників та членів їх сімей – за планом Фонду при наявності медичних показань застрахованих осіб.

Основними законодавчими актами даного виду страхування є:

– Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (від 23 вересня 1999 р);

– Закон України “Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та профзах-ворювань, які спричинили втрату працездатності” (від 22 лютого 2001 р);

– Закон України “Про охорону праці”;

– Кодекс законів України про працю, та інші.

Основними завданнями даного виду страхування є:

– профілактика виробничого травматизму;

– оздоровлення працівників потерпілих від нещасних випадків на виробництві та відновлення їх працездатності;

– відшкодування завданої шкоди працівникам та членам їх сім’ї в наслідок нещасних випадків на виробництві.

Даному виду страхування підлягають:

– особи, що працюють на умовах трудового договору (контракту);

– учні, студенти, аспіранти та інші особи, які проходять виробничу практику або стажування на підприємствах;

– особи, що утримуються у виправних та лікувально-профілактичних закладах і залучаються до трудової діяльності на їх підприємствах.

Особливість даного страхування полягає в тому, що внески до його Фонду впроваджуються відповідно до ступеню небезпеки даного підприємства.

Таке положення затверджено Законом України “Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань що спричинили втрату працездатності” Цей закон вводить 67 класів професійного ризику виробництв, за якими нараховується розмір внесків підприємств до даного страхового Фонду.

Страховий тариф внесків до Фонду становить:

а) для промислових підприємств:

– 1-го класу ризику – 0,86% від загальної оплати праці підприємства;

– 67-го класу ризику – 13,8% від загальної його оплати праці;

б) для фізичних осіб, що використовують найману працю а також для підприємств, створених громадськими організаціями інвалідів (де інвалідів не менше 50%) – 50% від зазначеного тарифу за їх класом ризику;

в) для бюджетних організацій – 0,2% від загальної оплати праці їх працівників без урахування класу ризику даного підприємства.

Класи ризику підприємств визначаються в процесі їх інспектування і можуть змінюватися в залежності від їх стану безпеки праці. Це одночасно виконує дві функції:

– фінансування соціальної допомоги потерпілим працівникам від нещасних випадків на виробництві;

– профілактику рівня травматизму на даних підприємствах.

Відшкодування працівникам шкоди за втрату працездатності

Розділ V Закону України “Про державне страхування від нещасних випадків на виробництві” встановлює наступні види відшкодувань:

a) щомісячна компенсація частки втраченого заробітку;

b) одноразова допомога потерпілому працівнику і членам його сім’ї;

c) компенсація витрат на медичну та соціальну допомогу;

d) компенсація моральної шкоди.

А) Щомісячна компенсація частки втраченого заробітку

Виплата частки втраченого заробітку встановлюється відповідно до ступеню втрати працівником професійної працездатності і не повинна перевищувати суму середньої заробітної плати, яку отримував потерпілий до ушкодження здоров’я.

Ступінь втрати працездатності встановлюється медичною соціальною експертною комісією (МСЕК), яка визначає:

– відсоток втрати потерпілим працездатності;

– групу інвалідності;

– необхідні види медичної і соціальної допомоги.

До отримання висновку МСЕК, потерпілого оглядає лікарсько-консультаційна комісія (ЛКК), яка встановлює:

– термін вимушеної лікарняної відпустки;

– необхідність переведення потерпілого на іншу більш легшу роботу;

– характер і тривалість іншої більш легшої роботи.

При цьому не вважаючи на те, чи потерпілий тимчасово працює на легшій нижче оплачуваній роботі, чи він знаходиться у вимушеній лікарняній відпустці, йому, до прийняття рішення МСЕК, виплачується середньомісячний заробіток, нарахований за 3 останні місяці на попередній роботі.

Якщо з моменту встановлення інвалідності минуло не більше 1 року, то роботодавець, за зверненням потерпілого і згідно з висновком ЛКК або МСЕК, забезпечує його професійну реабілітацію. Тобто, він забезпечує його перекваліфікацію і навчання, якщо потерпілий із-за ушкодження здоров’я не може виконувати попередню роботу. За термін такої реабілітації потерпілому виплачується середньо місячний заробіток, нарахований за 3 останні місяця його попередньої роботи до ушкодження здоров’я.

При переведені потерпілого на легшу роботу з меншим заробітком, йому щомісячно компенсується частка втраченого заробітку, який він отримував на попередній роботі.

У разі смерті потерпілого, то право на отримання частини втраченого його заробітку мають утриманці померлого, а саме:

– діти до 18 років;

– учні, студенти, курсанти – до закінчення навчання, але не довше ніж до досягнення ними 23 років;

– жінки старші 55 років та чоловіки старші 60 років;

– інваліди – на час інвалідності;

– любий член сім’ї померлого, якщо він не працює і доглядає дітей, братів (сестер) або онуків померлого, які не досягли 8-ми річного віку;

– неповнолітні діти, на яких померлий виплачував аліменти.

Дата добавления: 2015-07-02