Учень за кермом

Місто

Тодд Ратц (☼ торговець монетами): Малий, що помер. Він приходить із вовняною шкарпеткою, закрученою у вузол, і починає розв’язувати її зубами. Нічого в цій старій, жовтій шкарпетці не може бути варте мого часу. Мій дозвіл свідчить, що я можу не закриватися ще чотири години після нічного сигналу, якщо не залишатиму крамниці. Після сигналу я замикаю двері на електронний замок й усім, хто приходить, відчиняю, натискаючи в себе кнопку. Цього малого з брудною шкарпеткою я трохи не відмовився пустити. Хто їх знає, цих найттаймерів.

Зате навіть я знаю, що малий новачок. З нього ще навіть не зійшла засмага. Тому я вирішую скористатися шансом заробити грошенят. Погляньте на те, що було в Новому Орлеані у 1982‑му: якийсь бульдозерист, працюючи на будівництві в діловій частині міста, не переривається на обід, з усіма цими бізнесменами, що вештаються навкруги у своїх трійках. Бульдозер гребеться в багнюці й розриває три дерев’яні скрині з четвертаками «Свобода, що сидить» 1840‑0. Не золото, не подумайте, але монети вартістю в межах від двох до чотирьох штук за кожну. Усі ці банкіри та юристи, у своїх костюмах та сукнях, стрибнули в тванюку й борюкалися одне з одним. Били й копали одне одного за пригорщу цих ґобрехтівських четвертаків[59].

Я до того, що ніколи не знаєш, де ховаються поклади скарбів.

Едіт Стіл (ζ кадровий менеджер): Ми провели з містером Кейсі співбесіду на місце нічного доглядача за ландшафтом. До нашої фірми його спрямували за програмою трудової допомоги СЕКСОТ. Після третього випадку непояви на роботі, причиною якого стала п’ята травма, отримана в не пов’язаному з роботою дорожньому інциденті, містера Кейсі було викреслено з наших платіжних відомостей.

Тодд Ратц: Балтиморська знахідка 1934 року: двоє хлопчаків вешталися по підвалу орендованого будинку й знайшли діру в стіні. У серпні 1934 року вони витягли з неї 3558 золотих монет – усі датовані роками до 1857‑го. У будинку номер 132 по Саус Еден‑стрит, місто Балтимор, штат Меріленд. Велика частина цих монет, як ми кажемо, «у бездоганному стані». Якнайменше, «зовсім не були в обігу» або «майже не були в обігу»[60].

Лью Террі (ζ управитель нерухомості): Якби це залежало від мене, я б ніколи в житті не здавав житла «нічним туристам» – цим діткам дейтаймерів, які переходять на інший бік. Усе це просто щоби подражнити батьків, це новонавернення. Ці малолітні покидьки відчувають себе зобов’язаними жити згідно з усіма негативними стереотипами про найттаймерів, які тільки існують, – гучна музика й співпереживання наркотичних трипів – але статут домоуправління каже, що якнайменше десять відсотків усіх твоїх модулів мають бути доступними для новачків, Кейсі в’їхав голий як бубон, хіба що з одною валізкою, у модуль 3‑Е. Я пустив би вас подивитись – тільки двері досі опечатані поліційною стрічкою.

Тодд Ратц: Малий із шкарпеткою, він вгризається зубами у вузол, і чути, як усередині дзвякають одна об одну монетки. Я про те, що цей звук змусив мене порадіти, що я таки пустив малого досередини. Я можу на слух відрізнити срібло від міді чи нікелю. Після стількох років у моїй крамниці я можу почути дзвін монет і сказати, в них двадцять два чи двадцять чотири карати золота. Дзвякнуло так, що я був би сам не проти, щоб вгризтися в цю смердючу брудну шкарпетку зубами.

Джефф Пліт (ζ менеджер із добору кадрів): Згідно з нашими записами, ми найняли Бастера Кейсі на два тижні на місце посудомийника. За якимось дивним збігом протягом недовгого періоду нашої з ним співпраці шістнадцять відвідувачів, що прийшли пообідати, натрапили на сторонні предмети у своїй їжі. Цими предметами були різні речі – від сталевих канцелярських скріпок і до п’ятицентовика Буффало, датованого 1923 роком.

Тодд Ратц: Малий засуває в шкарпетку руку аж по самий свій кощавий лікоть і витягає звідти повну пригорщу… як ми кажемо, «неможливих» монет. Золота монета у двадцять доларів 1933 року – в бездоганному стані. Золота монета в десять доларів 1933 року – не була в обігу. Чотиридоларова монета 1879 року, «Свобода із зачесаним волоссям», у майже бездоганному стані.

Джаррелл Мур (ζ приватний детектив): Моя офіційна заява така: «Бастер Ландру Кейсі, відомий також як «Рент» Кейсі, зателефонував мені й домовився про зустріч, щоб обговорити мої послуги в розшуках утраченого біологічного батька. Я тоді повідомив свого потенційного клієнта, що моя базова ставка – тисяча доларів на тиждень, плюс витрати. Зазначений потенційний клієнт запевнив мене, що за ціною справа не стане».

Бренда Джордан (☼ подруга дитинства): Тільки обіцяйте нікому не казати: Рент також розповів мені, що той старий, який виказав йому, де шукати монети, той незнайомець, що виїхав на дорогу з нікуди, сказав, що він давно загублений, правдивий Рентів татко з міста.

Тодд Ратц: Маючи справу з таким пацаном, ви вже повірте, я обшукав усе на предмет можливої підробки. Кожен долар «Свобода, що іде» 1828‑0. Кожен золотий четвертак «Орел» 1905‑5. Явні фальшивки. Срібний долар 1804‑го чи долар Лафайєта. Я кладу конфедератський напівдолар 1861‑0 під лінзу та шукаю коралові структури чи сліди солоної води – «ефекти кораблетрощі», які можуть розповісти мені більше, ніж хотів би малий. Я перевіряю її на мікроскопічну зернистість, яку міг спричинити пісок на морському дні.

Ми тут говоримо про монети, які не були шліфовані чи закатані в слаб[61]. «Дикі» монети. На деяких зовсім нічого, крім мішкових подряпин.

Альфред Аінч (ζ винищувач): Робота з контролю над шкідниками мало для кого є життєвим покликанням, але Рент Кейсі накинувся на неї, як той тарган на котячу жрачку. Хлопак нишпорив попід будинками, на горищах – йому було байдуже, кого винищувати, – хоч кажанів‑вампірів. Змії, кажани, пацюки, таргани, отруйні павуки – ніщо з цього не кидало Рента Кейсі в піт.

Дивно, але його медичний огляд виявив сказ. Ніяких наркотиків чи чогось такого, але в нього був сказ. Клініка розібралася з цим і зробила йому нову імунізацію від правцю.

Тодд Ратц: Повірте, я тільки вдавав, що перевіряю цінність його монет за каталогом. Я розповів йому про «Голову Свободи» Барбера, такий напівдолар, як у нього, 1892‑0, що коли Чарльз Е. Барбер його викарбував, у газетах писали, що орел виглядає придохлим від голоду. Сама голова Свободи скидалась на «мерзенного імператора Вітеллія, хворого на зоб». Травлячи малому професійні байки, насправді я переглядаю списки краденого майна за останній рік.

Малий дивиться крізь мою вітрину. Він трясе шкарпеткою, підкидаючи монети, які ще всередині. Каже, його бабуся померла, лишивши їх йому. Стверджує, що це єдине джерело його колекції.

Альфред Лінч: Одною‑єдиною проблемою, яку я мав із Рентом Кейсі, були вибіркові перевірки коробок для ланча, які ми проводимо десь раз на місяць. Коли люди збираються додому, ми просимо дозволу зазирнути до їхніх коробок для ланчу. Наші хлопці лишаються на самоті в чужих будинках, інколи з коштовностями та іншими цінностями під рукою. Вибіркові перевірки допомагають їм стримуватися.

Ніколи не піймав Рента на крадіжці діамантів, але одного разу ми відкрили його коробку, а всередині все кишить павуками. «Чорними вдовами», якихвін мав знищити того дня. Рент каже, що це трапилося випадково, і я йому вірю.

Адже нікому не спаде на думку тайкома притягти додому гніздо отруйних павуків, я про це.

Тодд Ратц: Ми вдарили по руках, я заплатив малому п’ятнадцять штук дрібними купюрами. Віддав йому кожний папірець, який був у мене в сейфі. П’ятнадцять штук за золоту двадцятку 1933‑го, золоту десятку 1933‑го та чотиридоларовик 1879‑го.

Коли я питаю, як його звуть, малий замислюється, розглядає підлогу та стелю, а тоді каже мені: «Ще не вирішив».

Повірте, мені було геть байдуже, якщо він брехав. Мені було байдуже, що він відмовився розрахуватись чимось, крім готівки. Або що зуби цього малого, якими він розв’язував шкарпетку, були забарвлені чорним. Агатово‑чорні зуби.

Я це до того, що один тільки золотий «Подвійний Орел» Сент‑Ґодена 1933 року – це монета на вісім мільйонів доларів.

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Однієї Учнівської Ночі Рент попрохав Ґріна Тейлора Сіммза зробити знімок – фото, на якому Рент стоїть поруч зі мною. Рент простягує Ґріну цю одноразову паперову камеру та, витягнувши в струну одну руку, стукає себе ребром долоні по колінах і каже до Ґріна: «Звідси й до верху».

Ґрін тієї ночі вів свою машину, величезний «даймлер», і ми зробили привалу «драйв‑ін», щоби чогось перехопити. Рент стоїть поруч зі мною, обхопивши мене за плечі. Він торкається горбинки порта, там, де він виступає між першим і другим шийними хребцями на моєму карку, і Рент каже: «Як воно?»

Він оповідає мені, як через сказ його власний порт ні фіга не форсує. Його пальці все ще притискають і труть шкіру довкола мого. Його пальці теплі, ніби він щойно тримав горнятко з кавою. Лихоманково теплі. Гарячі.

Порт – це наче додатковий ніс, пояснююя йому, тільки на зашийку. Але не просто ніс, а ще й очі, язик, вуха, п’ять додаткових способів бачити. Інколи, кажу я, це повна фігня. Ти начебто сам контролюєш свій порт, але часом надходить така всеохопна хіть випити «коки» чи з’їсти картопляних чипсів – херні, якої ти ніколи не їси, – що стає однозначно зрозуміло: акули бізнесу транслюють піки чи ефекти, які проходять крізь твій порт навіть тоді, коли він не під’єднаний.

Ґрін стоїть, прихилившись до водійських дверцят своєї тачки, тримає камеру біля обличчя і говорить: «Скажеш коли». Повз нього проїжджають машини, на деяких є знак «Учень за кермом». Кілька команд пригальмовують, щоби побачити, чи немає в нас прапорця.

Рент кладе долоню мені на карк і каже: «Давай».

От, наприклад, того вечора я не був голодний, поки не проїхали повз той фаст‑фуд. Моя слина – це реальність. Але смак чизбургера з беконом у моєму роті – це форсований ефект.

Ґрін Тейлор Сіммз: «Скажіть “чіііізбургер”!»

І Рентова рука згрібає мою шию, він розвертає моє лице до себе і впивається своїм ротом у мій. Коли камера спалахує, друга його рука вже пірнула між моїх ніг, проникаючи та лапаючи поміж кнопками моєї ширінки.

Схибнутий гівнюк. Його гарячий язик у моєму роті, його слина на моїх губах, слина, що швидко передає сказ. Спалах спрацьовує двічі, перш ніж я відштовхую від себе Рента Кейсі, і він каже: «Дякую, старий». Він бере у Ґріна паперову камеру та каже: «Мій татко очам своїм не повірить, що я знайшов такого кльового бойфренда».

Хуйня, скажіть?

А я – я просто плююся й плююся. Гарячий смак сиру, бекону та сказу. Плююся й плююся.

АВТО‑Радіо, звіт для передачі «Небозі в дорозі»: Погані новини для тих із вас, хто прямує на захід швидкісною трасою 213: чотиридверний хардтоп зачепив боком роздільний бар’єр і перекинувся, ставши пасткою для водія та одного пасажира. Хлопці зі «швидкої» кажуть, що водій – 35‑річний чоловік, який швидко втрачає кров через складний перелам стегна, його пульс слабкий, а кров’яний тиск стрімко падає. На даний момент лікарі передбачають зупинку серця через утрату крові, нових відомостей чекайте за чверть години. Це АВТО‑Радіо, звіт для програми «Небозі в дорозі»: «Ми знаємо, чому ви витріщаєтесь!»

Шот Даньюн: В Учнівські Ночі прапорцем є один із тих знаків, що попереджають: «Обережно, учень за кермом». Ви маєте зробити два чималеньких знаки та повісити один поперек свого заднього боку. Другий треба повісити на ніс, але так, щоб він не перешкоджав притоку повітря до радіатора. Новачки, команди, що очікують забагато від своїх вентиляторів з віскомуфтами та насосів системи охолодження, роблять собі знаки на всю решітку, і ви можете бачити, як вони стоять на узбіччях перегріті.

Ехо Лоуренс (ζ і руйнувальниця): Правила Руйнувальних Ночей вимагають від усіх команд використовувати одну з форм знаку «Професійної водійської школи Аякса», з тих пір як кілька сезонів тому один справжній учень за кермом забрів до маршруту під час вікна. Той хлопець тепер легенда. Бідний учень – розповідають, що шість різних команд по черзі квацали машину, гнали його кілька кварталів, дружно ґвалтуючи його задній бампер, поки не відпав глушник. Народ каже, учень та його інструктор просто катапультувалися – загнали машину на тротуар і залишили з відкритими передніми дверима й незаглушеним двигуном.

АВТО‑Радіо, звіт для передачі «Небозі в дорозі»: Ось чергові новини щодо перевернутого авта на 213‑й. Звільнення водія триває, але ми вже бачимо ознаки мозкової субарахноїдальної кровотечі та пневмоцефалії, спричиненої ударом лоба об дзеркало заднього виду, розташоване на вітровому склі. Ось і все, що можна побачити на боці з західним напрямком. Чекайте нових повідомлень за чверть години. Це АВТО‑Радіо, звіт для передачі «Небозі в дорозі»: «Ми знаємо, чого ви витріщаєтесь!»

Шот Даньюн: Руйнувальні Ночі – це може звучати захопливо, але в основному воно складається з сидіння, базікання та нарізання кіл. Катаєшся туди‑сюди, визираючи машину з прапорцем, відповідним теперішньому вікну. Прапорець оголошується за телефоном, електронкою або миттєвим повідомленням, які розходяться по руках. Часом буває вікно, коли бачиш якусь божевільну команду, наряджену для Ночі Медового Місяця, з усім весільним мотлохом на тачці. Іншого разу бачиш команду в перуках – машина в них розмальована гівном на кшталт «Уперед, командо!», яке б чудово підійшло для Ночі Футбольної Матусі. Якщо у вас неправильний прапорець, ви скидаєтеся на придурків. Або й гірше.

Про команди з неправильним прапорцем подейкують, що то поліція намагається зіпсувати гру. Або це ті, хто надто вже запекло квацав, стукав чужі тачки в бік чи інші заборонені зони. Ти припускаєшся багатьох порушень – і люди починають дзвонити на гарячу лінію Руйнувальних Ночей і заявляти на тебе. Певна кількість фолів на рахунку – і тобі перестають приходити повідомлення про прапорець та вікно.

АВТО‑Радіо, звіт для передачі «Небозі в дорозі»: Коротенька інформація щодо аварії на 213‑й. Хлопці зі «швидкої» розповідають, що водій має ознаки рваних пошкоджень перикарду – того маленького мішечка, що тримає серце. За попередніми оцінками, локальний поштовх ударив серце об хребет, спричинивши травму задньої стінки міжшлуночкової мембрани. Мертвий – значить мертвий, а година пік – значить новини кожні десять хвилин. Це АВТО‑Радіо, звіт для передачі «Небозі в дорозі»: «Ми знаємо, чого ви витріщаєтесь!»

Шот Даньюн: Тієї Учнівської Ночі я їду на місці штурмана, а Рент прикриває зад. «Поле» здається не надто людним. Я плюю в опущене вікно, кажучи Ренту: «Навіть якщо ти заразив мене сказом, я не твій лизун». Плюю та кажу: «Особливо якщо ти заразив мене сказом».

Зазвичай Рент пахне, мов склянка чистої води, але не сьогодні. У кожній точці, де він мене торкнувся, я тхну бензином. «Що це за сморід?» – питаю я в нього.

І Рент каже: «Диметилциклопропанкарбоксил». Він обертається, пильнуючи правий задній кут крізь заднє скло. Рент каже: «Начебто має вбивати павуків».

АВТО‑Радіо, звіт для передачі «Небозі в дорозі»: Новини щойно з 213‑ї: подальший огляд водія виявив бічний компресійний перелом правого стегна, що призвів до бічних переломів тазового розгалуження, ушкодження крижово‑здухвинного зчленування при зіткненні та тріщини вертлюжної западини. Для тих з вас, хто на Північному боці: північний виїзд з 614‑ї на західний напрямок Хелмсберзької швидкісної уповільнений через учнівську машину, що заглухла на правому узбіччі. Тіна Щосьтам для передачі «Небозі в дорозі».

Шот Даньюн: Ґрін тайкома переслідує «учня за кермом», пантруючи, і пробивається через потік у пошуках кращого кута, сподіваючись відтіснити ціль у якусь бічну вуличку, де солідний квач не приверне зайвої уваги. Можливо, уваги поліції. Ґрін тримає фургон, таксі, автобус – будь‑що велике та яскраве – між нами так, щоб жертва не помітила нашого прапорця.

Пильнуючи за «акулами», я питаю Рента, чи він шукає собі хлопця.

І Рент каже: «Нє‑а». Він би й німецьку вівчарку їбав, каже Рент, якби це змусило родину менше його любити. Щоб урятувати їх від болю.

«Частина моєї стратегії», – каже Рент, крутячи головою, щоби покрити два квадранти, наш лівий і правий борти. «Чим гірше мої будуть про мене думати, – каже він, – тим менше їм болітиме, що я пішов».

Автобус, що їде поруч із нами, він гальмує, стає на зупинці. Ми не захищені весь той час, поки Ґрін промовляє: «Джентльмени, прошу пристебнутись»; лівий дозорчий нашої жертви витріщається назад, просто на наш прапорець.

Ціль пірнає в наступний правий поворот, до вузького провулку, набитого припаркованими машинами, і Ґрін повз автобус кидає нас навздогін. Два «учні за кермом», що лишають за собою дим та сліди від шин.

АВТО‑Радіо, звіт для передачі «Небозі в дорозі»: Ці новини надійшли просто з машини «швидкої допомоги», яка зараз везе нашого перекинутого з 213‑ї: важко напевно сказати до розтину, але схоже на те, що є ще одне невелике пошкодження проксимального відділу порожньої кишки з проривом у черевну порожнину. Подейкують, що досить двом тисячам мілілітрів гнійної речовини вилитися до вашої черевної порожнини – і водій «швидкої» вирубає всі ці сирени та кумедні вогники. Ще одна річ, яку варто пам’ятати, поспішаючи до міста на роботу.

Шот Даньюн: Наша ціль їде потихеньку, занадто близько до машин на парковці, щоб ми могли квацнути її без супутніх руйнацій, які ускочать нам у копієчку. Вліпити вм’ятину гравцю – це за правилами, але якщо зачепиш якусь безневинну тачку на приколі, доведеться відповідати. Платити за ремонт. Наша ціль зважає на це й підсувається ближче до припаркованих машин, щоб залишатись у безпеці, аж доки зможе позбутися нас, відступивши у тил. За спину союзника. Або копа.

Не спускаючи з ока свого ігрового квадранта, я питаю Рента, педик він чи ні.

Саме цієї ночі Ґрін Тейлор Сіммз почав називати його Гекльбері Фаггом.

І Рент каже: «Насправді я ніколи не стану доктором наук. Навіть не просіть мене поділити щось у стовпчик». Він каже: «Я небагато можу зробити, щоб мої старі мною пишалися…» І він нахиляється вперед, тягнучись за переднє сидіння, щоб увімкнути радіо. Тіна патякає. Вона приймає дзвінки від парамедиків і дорожньої поліції та склеює докупи свою носопхальну справу.

«Але, – продовжує Рент, – якщо я змушу своїх не покладати на мене завеликих надій та мучитись турботами про те, що вони мене зіпсували, то достатньо, щоб від мене якимсь дивом залетіла дівчина, – і в них дах зірве від радості та полегшення».

АВТО‑Радіо, звіт для передачі «Небозі в дорозі»: Останнє повідомлення від хлопців зі «швидкої» щодо фатальної аварії на 213‑й: пісня, під яку померли пасажири, була «Моя Шарона» гурту «Кнак». І в результаті Брайан Ламбсон стає нашим новим переможцем конкурсу «Смертельна пісня». Брайане, якщо ви нас слухаєте, зателефонуйте протягом години, щоб забрати свій приз. Це була Тіна Щосьтам, для передачі «Небозі в дорозі» – «Ми знаємо, чого ви витріщаєтесь!»

Шот Даньюн: Коли Рент тягнеться за переднє сидіння, щоби покладати кнопками радіо, на тильному боці його долоні стає видно написи, зроблені синьою кульковою ручкою: Р295/30 К22, Р285/30 R22, 425/65 1122,5. Явно розміри шин. Великих шин.

Кивнувши на сині написи, я питаю: «Був на автошопінгу?»

І Рент каже: «Наскільки добре ти знаєш Ехо?» Він сідає на місце.

«Доволі добре, – кажу я йому. – Навіть дуже».

Ґрін Тейлор Сіммз ледве торкається педалі газу, сповнений терпіння. Жертва їде майже впритул до нас. Трохи не обтираючи рядок припаркованих машин. Обидві наші тачки поволі котяться на першій передачі. Сморід інсектицидів. Аромат сказу.

«Ехо немає: сьогодні вночі вона працює. Робить хуйню, яку я не хочу тут пояснювати. Геть заплутане лайно».

Рент каже: «Чи є хтось, кого Ехо сильно‑пресильно, всім своїм серцем ненавидить?»

Я цікавлюся, чи не хотів Рент сказати «любить»?

І Рент знизує плечима й каже: «Хіба це не те саме?»

Дата добавления: 2015-07-02