Історія

Ехо

Канада Мерсер (☼ розробник програмного забезпечення): Ми з дружиною найняли Ехо Лоуренс після одного обіду з друзями. Знайома пара, Тайсони‑Нілси, саме народили свого первістка, і потреби немовляти постійно переривали застілля. Після того як матуся укотре вийшла, щоби приділити малюкові увагу, татко сказав: «Я тішуся, що ми поексперементували з сексом утрьох до того, як завели дитину». З немовлям у домі, сказав він, у них би ніколи не знайшлося досить часу та усамітнення, щоб випробувати зв’язування, вібратори та перевдягання в поліційну форму. Але тепер усе це для них – пройдений етап, і тому вони анітрохи не шкодують про появу маленького. Вони мали дуже щасливий вигляд.

Вийшовши з того обіду, ми з Сарою раптом відчули, що в нас дуже мало часу. Уже міркуємо про народження власних дітей, а ще не пробували навіть анального сексу. Ніколи й не обговорювали секс утрьох. За кілька днів ми зателефонували Тайсонам‑Нілсам і запитали, як вони зустріли жінку, що погодилася на секс із сімейною парою. Вони знали одну дівчину, яка працювала виключно з парами нашого віку. Дівчину‑найттаймера, яка радо відвідає наше помешкання після комендантського сигналу.

Ехо Лоуренс (ζ руйнувальниця): Забудь про це. Поліція так і не знайшла того уйобка, що впилявся в мою родину. Останнє, що я пам’ятаю про батьків, – ми їхали. Ми завжди їхали. Мама завжди була за кермом сірої машини, яку їй видали на роботі, такої побитої зусібіч, що вона скидалась на шматок станіолю, який спершу зібгали, а потім спробували знову розкатати нарівно. Мама була інженером комунікацій і тому завжди читала мені лекції про продуктивність у робочому режимі: про продуктивність рівня Е в порівнянні з рівнем К. Вона зупинялася посеред естакади – так, що ми могли поглядати на шосе під нами й на потік автомобілів, що проїжджали внизу, і влаштовувала мені бліц‑іспит про щогодинний об’єм і про чинник години пік у розрахунку дорожнього потоку.

Я спала на задньому сидінні цього сірого авта, коли хтось упилявся в нас лоб у лоб.

Сара Мерсер (☼ керівник відділу маркетингу): Коли вона приїхала, ми побачили молоду жінку з – як я назвала б це – сухорукістю. Один її лікоть був викривлений, вигнутий трішки, і ця рука здавалася паралізованою. Пальці згорнулися всередину долоні, й вона ніколи не користалась ними, щоб що‑небудь схопити чи підняти. Нога з того самого боку була трохи коротшою за іншу, й вона, схоже, за кожним кроком закидала її аж від самого стегна і зайшла до нашої вітальні, відчутно накульгуючи.

Вона була б дуже гарненькою, якби не парез чи то параліч, який, схоже, залишив усю ліву частину її обличчя млявою та нерухомою. Бідолашка, вона доходила майже до кінця речення та зупинялася з широко розкритим ротом, вочевидь намагаючись видушити з себе потрібне слово. Це були справжні тортури, таких жахливих зусиль коштувало не перепиняти й не закінчувати кожну думку за неї. Після келиха мерло вона розповіла, що всі ці ґанджі походять від однієї травми мозку, якої завдала їй мати, ударивши по голові.

Ехо Лоуренс: Так і є. Я кажу так людям. Моя мама вдарила мене. Так само й тато, але зовсім не таким чином, яким я дозволяю це їм уявити. Насправді формально – це я їх ударила. При імпульсі від зіткнення я кулею вилетіла з заднього сидіння й ударила обох їх у потилицю. Офіцер на місці подій так і не вніс цього до протоколу, але я їм обом зламала шию. Я з такою силою вдарилася своєю головою об таткову, що права скронева доля мозку сплющилася. Ця крихітна ручка, яка в мене зараз є, – це та сама рука, що була в мене у вісім років. Нога трішки виросла. Афазія, коли я видушую з себе слова, – це невеличке крутійство: я вдаю, ніби останнє слово в реченні майже душить мене… і я замовкаю… намертво. Ніби я ніяк не можу видушити з себе потрібне… слово. Ця напруга змушує людей справді мене слухати.

Машиною, яка в нас врізалася, був інший сірий седан, що належав дорожньому управлінню округу, такий самий, як той, за кермом якого була моя мама. Побитий і пом'ятий зусібіч. Лобове зіткнення, а вони так і не змогли знайти того водія. Звучить… зараз, доберу слово… підозріло.

Сара Мерсер: Дівчинка виросла сиротою, зустрічалася з кожним, хто пропонував. Один з кавалерів потяг її до приватного свінгерського клубу, де люди займаються цим один в одного на очах. Він переконав її здійснити коїтус просто в центрі клубу. Ввійшов у неї ззаду. Вона – перша жінка серед прибулих того вечора, тому вони привертають багато зайвої уваги. Щоб витерпіти це, вона міцно заплющує очі. Весь час хлопець тримає її паралізовану руку й нашіптує на вухо: «Meine kleine hure…»[62].

У глибині душі вона втішається всією цією увагою, десятками незнайомих чоловіків, змушених на неї дивитися. Коли випробування вже позаду, вона виявляє, що її шкіра заллята більше ніж просто потом. Вона страшенно радіє, що не стала знімати туфлі, бо стоїть у невеличкій калюжі. Сперма всіх цих людей стікає з неї. Як би химерно це не звучало, але той вечір явно зробив дива з її самооцінкою.

До того вона навіть не знала, що той її залицяльник говорить німецькою.

Канада Мерсер: Постало питання венеричних захворювань, і вона наполягала, що тут нема ніякої проблеми.

Ця Лоуренс, вона пояснила, що робітники сексуальної сфери завжди практикують оральний секс як частину прелюдії. Вона сказала, що справжня мета цього – як годиться протестувати клієнта на хвороби. Сифіліс, сказала вона, смакує як курка з карі. Гепатит – як телятина з каперсами. Гонорея – як чипси, ароматизовані сметаною та цибулею. ВІЛ – як попкорн із маслом. Вона подивилася на мою дружину й сказала: «Дайте мені лизнути вашу кицьку, і я скажу вам, чи схильні ви до кондилом і чи не загрожує вам прогресуючий рак шийки матки». Більшість різновидів раку, сказала вона, смакують схоже на соус тартар.

Ехо Лоуренс: Уже дорослою я помітила, що від їзди в автобусі мої долоні пітніють. Коли я їхала в таксі, то ледве могла вдихнути. За кермом серце гупало в мене у вухах, а зір ставав чорно‑білим. Я була от настільки від зомління. Я була певна, що хтось має в'їхати в мою машину. На несвідомому рівні мої спогади про те зіткнення тримали наді мною контроль. Це зайшло так далеко, що я не могла перейти вулицю, боячись, що якийсь водій поїде на червоне світло.

Мій світ продовжував руйнуватися, стаючи дедалі меншим і меншим.

Сара Мерсер: Канада вам розкаже. У нас сиділа приємна, мила кульгава дівчина, яка принесла з собою чорний шкіряний наплічник і поклала його на столі у вітальні.

У певну мить вона відставила келих із мерло й підійшла до наплічника, розкрила блискавку й стала витягати ці… штуки. Довгі, товсті штуки з рожевої гуми, настільки зношені в деяких місцях, що було страшно, як би вони не зламалися навпіл просто всередині тебе. Рожева гума, заляпана та заплямована. Брунатні плями, які, можливо, були старою кров'ю. Чорний наліт там, де підтікали батарейки. Штуки, про призначення яких я нічого не могла сказати. Наручники та пов'язки на очі. Клістир із носиком, що аж ніяк не був дуже чистим. Гумові рукавички. Якісь жахливі підпружинені штуки, що скидалися на товсті електрокабелі, вона назвала їх «затискачі для цицьок».

Усі ці жахи дівчина викладає на мій полірований обідній стіл «Дрексел Херітідж», там само, де ми ставимо індичку на День подяки. І розширювальне дзеркало, о господи, таке старе, аж із тріщинами в прозорій пластмасі. Я пам'ятаю, як вона каже: «Ви можете робити будь‑що з цього зі мною…»

Ехо Лоуренс: Мій виступ – там, де я кажу про визначення у людей гепатиту й хвороб статевих органів на смак, – я розповідала це задовго до того, як зустріла Рента Кейсі. Той факт, що він може насправді зробити цей трюк, був повністю, цілковито, нів'їбенно неймовірним. Одного разу він лизнув мою пизду й сказав, щоб я зовсім покинула їсти яйця. За смаком моєї кицьки він визначив, що в мене зависокий холестерин. Пізніше прийшов мій аналіз крові – Рент, виявляється, влучив у десятку.

Канада Мерсер: Ця дівчина, Ехо, вона витягла товсту білу свічку та запалила її, сказавши нам почекати, поки віск розплавиться, щоб ми могли лити його їй на голі груди. Вона загасила сірника й сказала нам: «Я не хочу, щоб ви мучили мене, бо вам мене шкода. Я хочу, щоби ви справді насолоджувалися, мучачи мене». Вона сказала: «Я хочу цього вечора бути майже вами».

Ця юна особа сказала, що терпіти не може того, що вона називає «жалісливе садо‑мазо».

Ехо Лоуренс: Прикиньте. На думку мені спала ідеальна терапія: якби я змогла зіграти зіткнення й вижити в ньому, то, можливо, я почала би позбуватися свого страху. Якби я могла просто стукнути свою машину об іншу, спричинивши дрібну аварію. Згодом я б зрозуміла, що фатальні аварії трапляються так рідко, що про них немає смислу й хвилюватись. Отож я почала переслідувати інших водіїв, вишукуючи ідеальну жертву для удару. Бездоганна аварія. Одна‑єдина бездоганна, контрольована аварія.

Певна машина могла мати чудовий вигляд, але коли я наближалася, то бачила дитяче крісельце на задньому сидінні. Або водій був настільки молодим, що було ясно – аварія знищить його страховку. Або ж я слідкувала за кимось, поки не пересвідчувалася, що в них дуже низькооплачувана робота й останнє, що треба цим людям, – вивихнута шия.

Та хай там як, зміна ролей допомогла моїм нервам. Замість того щоб чекати смерті від якогось іншого легковажного водія, я стала хижаком. Мисливцем. Цілу ніч я вистежувала. Ви навіть не уявляєте, у скількох людей я висіла на хвості, роздумуючи, чи не стукнути мені їхню тачку.

Канада Мерсер: Ні, ми ніколи так і не зайнялися сексом утрьох. Дівчина навіть не скинула своєї куртки. За тиждень я повернувся додому й застав Сару на кухні, вона пила з дівчиною чай. Ми заплатили їй дві сотні доларів готівкою – за одну годину чаювання. Сара весь час розповідала їй, яка вона гарненька. За тиждень по тому я прийшов додому, коли Сара мила дівчині волосся в кухонній раковині. Сара зробила їй перманентну завивку з висвітленими пасмами й заплатила по дві сотні доларів за кожну з трьох годин, які це зайняло.

Якби Сарі вдалось підняти її самооцінку, ми сподіваємося, дівчина могла б знайти собі іншу роботу. За розмовами з нею, за постійним розхвалюванням ми й думати забули про наші плани завести дитину. Дівчина коштує нам так дорого й забирає в нас стільки вільного часу, що я б і собаку собі не дозволив купити. І до сьогодні ми бачимося з нею щотижня. І я впевнений, що в нас намітився деякий прогрес.

Ехо Лоуренс: Моєю ідеальною аварією виявився якийсь тип з мертвим оленем, прив'язаним до даху машини. Якийсь йобаний убивця Бембів, чувак у камуфляжній куртці та шапці‑вушанці. Він вів бридкий чотиридверний седан із мертвим оленем, примотаним поздовж, – голова відкинулась на вітрове скло.

У місті дохлий олень – не така штука, яку легко спустити з ока, тому я тримаю дистанцію та їду за ним назирці крізь околиці, вичікуючи свій час, вибираючи найкращу точку, де б обдерти його душогубну задницю. Де‑небудь, де аварія не заблокує рух та не загрожуватиме перехожим.

Прикиньте. Я полюю на нього так само, як він пантрував бідолашну чотириногу істоту. Чекаю свого найліпшого пострілу.

Я про те, що я справді в захваті від цього. Я така охуєнно збуджена. Я прослизаю на жовте світло, залишаючи між нами чималу купу машин. Я пригальмовую та відступаю, коли він повертає, а потім їду слідом у той самий поворот. Я даю іншим машинам прослизати між нами, щоб він не помітив, як довго я стирчу в його дзеркалі заднього виду.

В одному місці я упустила вилупка. Загорівся червоний, але він проскочив і на наступному розі повернув праворуч. Усі ці місяці вистежування – і моя ідеальна аварія вислизнула. Загорівся зелений, я рвонула з місця в надії знайти його, повернула в той самий поворот, але його не було. Через весь наступний квартал я їду, роззираючись на кожному перехресті, сподіваючись, що десь промайне оленячий труп, цей бідолашний, сумний забитий олень, але нічого, просто ні хуя. Нікогісінько. Мій годинник відлічує хвилини до ранкового сигналу, й остання річ у світі, яка мені потрібна, – це йобаний чек на п’ять сотень баксів за те, що мене впіймали на вулиці при світлі дня.

Сара Мерсер: Ми подзвонили Тайсонам‑Нілсам, і вони зізналися, що теж не займалися з цією дівчиною сексом. Власне, вони кінець кінцем вирішили завести дитину саме через те, що простий підрахунок показав – це дешевше, ніж зустрічатися з Ехо щотижня.

Ехо Лоуренс: Слухай сюди. Я їхала додому, радіючи принаймні тому, що не отримаю штрафного комендантського квитка й не доведеться зіткнутися ніс до носа з якимось селюкуватим мисливцем над розтрощеною боковиною його авта, – коли це побачила мертвого оленя. Машина з’їхала з вулиці й гуде вхолосту на проїзній доріжці якогось фаст‑фуду. Вікно водія опущене, й бородате обличчя гаркає щось у спікерфон для замовлень. У флуоресцентному світлі ліхтарів тачка здається поплямленою іржею. Фарба на ній обідрана. Більша частина машини жовта, наче сцяки, але двері водія небесно‑блакитні. Кришка багажника бежева. Я з’їжджаю на узбіччя й чекаю.

Рука подає білий пакунок крізь віконце, водій віддає руці кілька купюр. Ще мить, і засцяно‑жовта машина потихеньку котить по тротуару, в’їжджаючи в потік. Перш ніж він знову щезне, я вже сідаю в нього на хвості. Я затягую ремінь безпеки тугіше довкруж своїх стегон. За мить до того, як мій передній бампер стукне його бік, я глибоко вдихаю. Я заплющую очі й тисну педаль газу.

І знову, блядь, ні хуя. Тачка зривається вперед, пролітаючи між інших машин так стрімко, що мертвий оленячий зад метляє туди‑сюди хвостом у мене перед очима.

Переслідуючи його, я забуваю про свої негодящі руку та ногу. Я забуваю, що половина мого обличчя не вміє всміхатись. Переслідуючи його, я не сирота й не дівчина. Я не найттаймер з убогою квартиркою. Оленячий зад вихляє крізь потік машин, і це все, що я бачу.

Попереду спалахує червоний. Засцяно‑жовта тачка, її стопсигнали теж спалахують червоним, коли вона пригальмовує, щоби повернути праворуч. На одну мить олень щезає, поки я сама не завертаю за ріг. І тут, на тихій бічній вуличці без поліції та перехожих, я заплющую очі й… тарах!

Цей звук, цей звук досі лунає в моїй голові. Це намертво замерзлий час. Хотілося б тільки, щоб я вивела тоді цю гонитву й атаку, але я й так ніколи її не забуду.

Мій ніс зарився так глибоко в його багажник, що мертвий олень відв’язався. Мотузка порвалася, й олень розвалився. Десь біля живота тулуб розірвався надвоє. І всередині, замість крові та тельбухів, олень – білий. Абсолютно білий.

Водій розчахує двері й вилазить назовні, такий бородатий. Його стебнована камуфляжна куртка величезна. Вуха шапки підстрибують з кожним його кроком у моєму напрямку.

Я кажу: «Твій блядський олень…» Я кажу: «Він несправжній».

I чувак каже: «Ну ясна річ, він несправжній».

Я кажу: «Це… пінопласт?»

Олень виявляється мішенню для стрільби з лука – в натуральну величину.

І мисливець, він каже: «Де в біса твій прапорець?» Обійшовши мою тачку ззаду, він дивиться на мій номерний знак і каже: «Можеш мені повірити, я заявлю на тебе фоли… без прапорця… зіткнення з величезним перевищенням… численні фоли».

Сара Мерсер: Ми так і не наважилися поекспериментувати зі зв'язуванням та поліційною формою. На Різдво ми спитали в рхо, що б вона хотіла отримати від Санти, і вона сказала нам: «Ділдо для фістинга». Натомість ми скинулися з Тайсонами‑Нілсами та кількома іншими парами й купили їй машину. Було схоже, що вона жахливий водій.

Ехо Лоуренс: Ці йобані висвітлені пасми – дочекатися не могла, поки вони відростуть.

Сара Мерсер: Аж до сьогодні мене з душі верне від будь‑чого з соусом тартар.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): Щодо мене особисто, то причина моєї участі в Руйнувальних Ночах дуже проста: я вважаю своє життя дуже цінним. Я обожнюю своїх друзів та сім'ю. Я дорожу своїм хорошим самопочуттям та міріадами чудових здатностей моїх немолодих, але все ще здорових тіла й розуму.

Я вважаю себе напрочуд наділеним добрим везінням, але ж випадковості трапляються. У нашій країні щорічно вбивають десь 16 000 людей. За той самий період близько 43 000 гине в автомобільних аваріях.

Щоразу, коли я за кермом, у мене можуть відібрати все, чим я дорожу. Вкрасти в одну мить без належної правової процедури. Коли знаходишся в автомобілі, смерть кожні декілька секунд пролітає від тебе на відстані пальця. Щоразу, коли чиєсь авто проїжджає повз моє по зустрічній смузі, я можу зазнати тортур жорстокіших і болючіших, ніж ті, до яких можуть опуститися всі диктатори світу Можливо, той, інший водій за все життя не їв нічого, крім гамбургерів, – і, поки його машина наближається до моєї швидкісною трасою, не витримує його засмічене серце.

Засліплен'ий болем, він хапається за свої неосяжні груди. Його авто летить убік, врізається в моє й кидає в іншу машину, у бензовоз, в огорожу з самого краю урвища.

Попри весь мій життєвий шлях, повний знежирених десертів та вечірніх пробіжок підтюпцем, назло всій моїй обачливій стриманості та самодисципліні – я замурований і запханий у мушлю з криці й алюмінію. Моє тіло в незліченній кількості місць понівечене друзками битого скла. Моя низькохолестеринова кров струменить, щоб покинути мене гарячими пульсуючими потічками.

Попри всю мою обережність, жертва серцевого нападу і я будемо однаковісінько мертві.

Випадковості трапляються.

Ехо Лоуренс прийшла до Руйнувальних Ночей, щоб розв’язати проблеми своєї особистої історії. Містер Даньюн – щоб пережити справжню подію, після того як усе життя співпереживав записаним пригодам інших людей. І я би припустив, що Рент Кейсі просто насолоджується перебуванням у товаристві інших людських істот. Я прийшов до Руйнувальних Ночей, бо випадковості трапляються. Люди, яких ти любиш, помруть. Ніщо з того, чим ти дорожиш, не вічне. І мені треба прийняти й осягнути цей факт.

Айрін Кейсі (☼ Рентова мати): Пригадую той час, коли ми отримали від Бастера листа. У той самий конверт була покладена фотокартка, на якій він цілує якогось дивного хлопця. Я не знала, що про це й думати. На одному фото Бастер був наряджений у сорочку й метелика – на весіллі в товариша, – тому Честер сказав, що в нас усе ще є надія. Бадді написав нам, що працює винищувачем шкідників і має свою квартиру. Написав про візит до дантиста. У дівчини, з якою він познайомився, він бере уроки йоги. Дівчина, дякувати Господу.

Ми написали у відповідь, що Кеммі Елліот запитувала про нього в церкві на службі. Вона щойно закінчила останній курс уколів проти сказу. На випадок, якщо вони з друзями недоїдають, я послала йому пакунок з вершковою помадкою. Того сорту, який він найбільше любить. З купою колотих волоських горіхів та канцелярських кнопок.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): До початку дії «Акту про системну експлуатацію комунікацій і сполучень особами та транспортом» – акту СЕКСОТ, як називають його в народі, – коли інженери‑транспортники намагалися змусити систему пропускати більше автомобілів, їхнім найпершим методом було дослідити, як саме переривається дорожній потік. Що це була за ланцюгова реакція, яка почалася з бокового зіткнення й створила затори до самого обрію в усіх напрямках? Більшості з цього ви просто вірите на слово. Ніякі вільні для доступу документи не підтвердять чогось аж настільки конфіденційного. Не існує ніякої офіційної інформації про наймані «машини‑підрядники». На папері уряд називає цей проект «Конструювання випадкових інцидентів».

Айрін Кейсі: Деякі інші знімки, які прислав Бадді, – на них були його нові найкращі друзі. На одному фото була дівчина, яка здавалася геть нездоровою. Одна її рука була, хай Господь милує, ніби сухенька лапка богомола. Зовсім малюпусіньке рученя, долоня підібрана до грудей. Крихітні пальчики тримали один кінець рожевої бейсбольної бити, такої довгої, що її верх лежав у дівчини на плечі. Вона сиділа по‑турецьки на килимі та, схоже, терла бейсбольну биту квадратним клаптем наждачки. На інших знімках дівчина втирала в свою рожеву биту крем для взуття. На моєму килимі вона б такої брудної роботи не робила, це вже точно.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): «Конструювання випадкових інцидентів» полягало в тому, що інженери‑транспортники брали старі, ніяк не позначені автопаркові машини й навмисно стикалися одне з одним на перевантажених магістралях протягом години пік з метою дослідити ефект. Проект одним пострілом убив двох зайців: по‑перше, застарілі чотиридверні седани відправлялись на звалище, прислужившися людству, по‑друге, дорожні інженери накопичували відеосвідчення того, як водії поводяться при аварії, що сталася в їхній безпосередній присутності.

Ніхто з інженерів не входив у зіткнення на швидкості, достатній для того, щоб поранити колегу, і найстрашнішими результатами цих пригод були подряпини на фарбі та вм’ятини в залізі. Утім, на відео можна було бачити, як рух стрімко вповільнювався до стану вуайєристського плазування. Загальновідомий та докучливий «ефект зіваки».

Бранная Бенворт, доктор стоматології (ζ дантист): Згідно з нашими записами, Бастер Кейсі здійснив єдиний візит до нашого кабінету. Одна з наших стоматологів‑гігієністів і досі ще розповідає про його зуби. Найжахливіші плями, які вона будь‑коли бачила. Містера Кейсі спрямував до нас наш давній клієнт, улюбленець усього персоналу, молодий чоловік на імя Карл Ваксман.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза (ζ історика): Суспільно активні «цікаві Варвари», чудики зі слабкими нервами, скаржаться на звіти про дорожній рух на АВТО‑Радіо. На передачу «Небозі в дорозі». Цей голос, що промовляє слоган: «Ми знаємо, чого ви витріщаєтесь!» Звичайна річ, за цим радіошоу стоїть транспортне управління. Транспортним інженерам просто треба знати, чи будуть водії так само витягати шиї, якщо вже й так знатимуть, що побачать. Якби радіоведучий розповідав їм усі найпохмуріші деталі, чи ще утворювалися б затори?

Транспортне відомство моніторить частоти парамедиків, щоб передати диктору на АВТО‑Радіо всі криваві факти. Більша частина широкої аудиторії обожнює цю передачу. Люди аж мліють від дорожньо‑транспортних пригод. Швидкий погляд чи гарне, довге витріщання.

Ехо Лоуренс (ζ руйнувальниця): Так, я хотіла, щоб Рент робив вправи йоги перед Руйнувальними Ночами. Це б нікому не завадило – просто щоб стати гнучкішим й уникнути травм. Йога й розтяжки. Я показала йому «позу собаки, що дивиться вниз» і «позу кролика». Ми саме працювали над «позою лучника», коли він запитав мене про погромника, з яким водиться Тіна Щосьтам, її хлопця, Карла Ваксмана. Рент був просто в захваті від зубів цього гівнюка.

Тіна Щосьтам (ζ руйнувальниця): А мені начхати, що там каже поліція. Вакс того селюка не вбивав.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Задовго до сучасних Руйнувальних Ночей транспортні інженери врізалися один в одного. Їх видно на відео: по чотири пришелепуватих на кожну сіру машину, один з них за кермом. Один провадить запис на камеру. Двоє інженерів на варті – визирають інші сірі машини з подряпинами та вм’ятинами. Усі тачки – однакова державна власність: чотири циліндри, коробка‑автомат, триточкові ремені безпеки та великий напис: «НЕ КУРИТИ», приклепаний до приборної панелі.

Хлопцям у машинах з автопарку подобалося полювати один на одного. Ці сірі автопаркові седани було так легко знаходити, особливо по закінченні банківського дня! З повним страхуванням здоров'я, за кермом не своєї тачки, з цілковитим дозволом та заохоченням трощити, ще й отримуючи понаднормові на додачу, – команди інфраструктурників дорожили своєю роботою.

Джаррелл Мур (ζ приватний детектив): Наша фірма змогла визначити тільки одного ймовірного кандидата, який відповідав непевному опису, що його наш клієнт дав своєму біологічному батькові. Особу на імя Чарльз Кейсі. Це добра новина. Цей Чарльз Кейсі, відомий як «Чарлі», добився статусу найттаймера та забезпечення житлом за вербувальною програмою СЕКСОТ. Він здійснював широкий спектр громадських робіт, будучи записаним у коледжі.

Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: «Конструювання інцидентів» було таким захопливим, що коли час, відведений для досліджень, скінчився й людські ресурси перерозподілили для вивчення автомобільного потоку та розрахунку періоду зміни сигналів світлофора, ці дорожні маніяки просто не могли скласти зброю. Навіть без отримання чеків, змушені бити свої власні машини, ці незвичайні інженери продовжували свої ігри. Звичайна річ, залучилися сторонні. Неважливо, наскільки дбайливо ти оберігаєш якусь таємницю, – випадковості трапляються.

Джаррелл Мур: Погана новина полягає в тому, що Чарльз Кейсі, якого ми знайшли, зник безвісти і вважається померлим вже майже шістнадцять років. Він був інженером дорожнього руху в місті й загинув при аварії під час роботи. Схоже, він виписав машину з окружного автопарку, а тоді послав її в лобове зіткнення з іншим автомобілем, за кермом якого була його колега. Жінка та її чоловік – обоє загинули. Донька подружжя, що спала на задньому сидінні, залишилася після аварії калікою.

Тіло Чарльза Кейсі не знайшли на місці подій. Родина, яку він вбив, їх звали Ларрі та Супрема Лоуренси.

Айрін Кейсі: На останньому знімку, який Бадді прислав додому, видно, що ця калічка, вона шліфує та полірує зовсім не бейсбольну биту. Цей товстезний рожевий дрючок, який вона тре наждачкою та металевою мочалкою і обплямлює кремом для взуття та використаними пакетиками чаю, він виглядає достоту як якась гігантська секс‑іграшка. Отака дівчина, з цією кривою рукою, яка робить собі брудний величезний причандал… це вже занадто – бачити її в ролі мами твоїх онуків.

З польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Як би дивно це не звучало, але персонал «швидкої допомоги» продовжує передавати Тіні Щосьтам жаскі подробиці кожного інциденту в годину пік. В офіційних паперах будь‑хто це заперечуватиме, але це так.

Усе це пов’язано. Постанова СЕКСОТ. Командні зіткнення. Ніч проти дня. «Небозі в дорозі». Сплачені нами податки стали плацдармом для того, що з часом перетворилося на культуру Руйнувальних Ночей. Хлопці в машинах з автопарку, рекомендації, винесені їхнім дослідженням, розділили цю країну на день і ніч. І вони забезпечили нас денною радіопрограмою з найвищим рейтингом на цьому ринку.

Ехо Лоуренс: Так, їбать його, саме так. На могилі мого батька написане ім’я Лоуренс Лоуренс. І це зовсім не смішно. Але Ваксман убив Рента. Звісно, в нього були шикарні зуби, але він був втіленим злом.

Шот Даньюн (ζ руйнувальник): Більше ніж злом.

Дата добавления: 2015-07-02