Особливості повоєнного врегулювання в Європі

Створення Ліги арабських держав

Після краху мандатної системи й утворення неза­лежних арабсь­ких держав посилилися доцентрові тенденції в міжарабських відно­синах. Цьому сприяла й консолідація арабських країн у зв'язку з загостренням палестинської проблеми. Спочатку ініціаторами об'єд­нання виступили пред­ставники Хашимітів — правлячої династії в Йорданії та Іраку. Проте їхні плани «Великої Сирії» та «Родючого півмісяця» були відкинуті іншими арабськими країнами. Ініціативу об'єднання взяв на себе Єгипет. Восени 1944 р. в Александрії на установчій конференції арабських країн було підписано так званий Александрійський протокол, що передбачав створення Ліги арабських держав.

Статут Ліги, підписали в Каїрі 22 березня 1945 р. Єгипет, Сирія, Йорданія, Ірак та Ліван (Ємен підписав Статут у травні). Статут зафіксував цілі й завдання орга­нізації: розвиток відносин між арабськими країнами на основі поваги до незалежності й суверені­тету, співпраця в галузі економіки, соціальній та культурній сферах. Перед­бачалася також координація зовнішньополітичних курсів араб­ських країн.

Принципами діяльності ЛАД проголошувалися: добро­вільність відносин між державами, взаємна повага до суверенітету й не залеж­ності, суверенна рівність держав, заборона використання сили для розв'язання суперечок, повага до існуючих в країнах режимів.

З самого початку існування ЛАД центральною проб­лемою в її діяльності стала палестинська проблема. На сьогоднішній день ЛАД об'єднує 21 країну (Алжир, Бахрейн, Джібуті, Єгипет, Йорданію, Ірак, ЙАР, Катар, Кувейт, Ліван, Лівію, Мавританію, Марокко, НДРЙ, ОАЕ, Оман, Саудівську Аравію, Сирію, Сомалі, Судан, Туніс).

Згідно з рішеннями Потсдамської конференції було створено Раду міністрів закордонних справ (РМЗС) п'яти великих держав для підготовки мирних угод з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фін­ляндією.

Першій сесія РМЗС (з 11 вересня до 2 жовтня 1945 р. в Лондоні). Істотним результатом роботи сесії стала принципова до­мовленість про те, що в основу мирних угод з Бол­гарією, Угорщи­ною, Румунією та Фінляндією будуть по­кладені угоди про замирення. Робота Лондонської сесії РМЗС закінчилася фактично безрезуль­татно, бо не було підписано протоколів, які б зафіксували узгоджені рішення. Для того, щоб перебороти суперечності, в Москві, фор­мально поза межами РМЗС, з 16 по 26 грудня 1945 р. пройшла нарада міністрів закордонних справ СРСР, США та Великобританії. На нараді було узгоджено процедуру підготовки мир­них угод, запро­понованих Потсдамською конференцією.

Основна робота з підготовки мирних угод розгорнула­ся на другій сесії РМЗС (в Парижі з 25 квітня до 16 травня і з 15 червня до 12 липня 1946 р.)

Першою проблемою була економічна. В пропозиціях США й Великобританії містилися умови щодо «свободи торгівлі» та «рівних можливостей». Західні країни наполягали на виплаті репарацій пере­моженими країнами в доларах США, що означало узалежнення торгівлі й економіки цих країн від західних держав у цілому й від США зокрема. Радянський Союз як держава, що зазнала найбільших збитків від переможених країн, претендував на переважну частину репарацій. СРСР висловив готовність отримати репараційні виплати у вигляді товарів. Питання про режим судноплавства Дунаєм розгляда­лося з ініціативи СРСР як справа власне придунайських держав, яку не можна вирішувати, в мирних угодах з ними.

Обговорювалося питання колишніх італійських колоній (Лівії, Еритреї, Сомалі).

З 25 липня по 15 жовтня 1946 р. в Парижі відбувалася мирна конференція представників 21 держави. Серед територіальних проб­лем конференція розгляну­ла претензії Греції на 1/10 болгарської території. Створена конференцією комісія ухва­лила постанову РМЗС про збереження існуючого болгаро-грецького кордону. Широко обго­ворювалася на конференції й проблема репарацій.

Паризька конференція, підтвердивши переважну біль­шість уз­годжених у межах РМЗС рішень, не виконала, проте, одне з головних завдань – подолання суперечнос­тей, що містилися в цих рішеннях.

Для цього було скли­кано третю сесію – РМЗС, що пройшла з 4 листопада по 12 грудня 1946 р. у Нью-Йорку. Територіальні пункти угод відновлювали довоєнні кор­дони європейських держав з новели­кими змінами. Узгоджено було позиції з репараційного питання.

Нью-Йоркська сесія Ради міністрів за­кордонних справ завдяки взаємним компромісним пос­тупкам сторін ухвалила остаточно узгод­жені рішення за всіма статтями проектів мирних угод з країнами - ко­лишніми союзниками гітлерівської Німеччини.

Мирні угоди з Італією, Болгарією, Угорщиною, Румунією та Фінляндією були підписані 10 лютого 1947 р., в Парижі й набрали чинності 15 вересня 1947 р. Структура договорів була схожа для всіх країн. Вони складали з т.зв. блоків:

1. Територіальні постанови.

2. Політичний блок. – Зміст блоку: підготовка країн до демокра­тичних перетворень і заборона нацистських організацій в цих країнах.

3. Військовий блок. – Вирішено, що протягом 3 місяців, війська, що окупували ці країни, мали бути виведені. Для кожної країни окремо визначалися кількість і якісний склад збройних сил.

4. Економічний блок. – переважно стосувався репарацій.

15 травня 1955 року міністра закордонних справ СРСР, Велико­британії, Франції та США підписали Державний договір про віднов­лення незалежної і демократичної Австрії. Кордони встановлю­вались на момент 1 січня 1938 року. Австрії заборонялося мати зброю масо­вого знищення.

26 жовтня 1955 року австрійський парламент прийняв конститу­ційний закон про нейтралітет Австрії.

Дата добавления: 2015-07-02