Утворення Організації американських держав

2 вересня 1947 р. на конференції в Ріо-де-Жанейро міністри закордонних справ 18 держав підписали Між­американський договір про взаємну допомогу, який передба­чав спільні дії держав-учасниць на випадок агресії чи виникнення ситуації, яка загрожує миру на континенті.

30 квітня 1948 р. на IX Міжнародній конференції в Боготі (Колумбія) була створена Організація американських держав (ОАД). Нова міждержавна організація виникла на підвалинах Панамерикан­ського союзу, який існував з 1890 р. Згідно з задумом її творців ОАД мала стати зако­нодавчим і виконавчим механізмом міжамериканської системи, яка формувалася протягом багатьох десятиліть. Вашингтон розглядав цю організацію насамперед як механізм військово-полі­тичного тиску США на країни регіону й мобілізації їх ресурсів в інтересах стратегії Бі­лого дому. На кінець 70-х років учасниками ОАД були 29 латиноамериканських держав і СІПА.

В історії ОАД можна виділити кілька етапів, що відо­бражають стан розвитку міжамериканської системи.

Перший – з 1948 р. до середини 60-х років – етап, коли США домінували в ОАД. Так, на IV консульта­тивній нараді міністрів закордонних справ країн-членів ОАД у 1951 р. Вашингтон добився ухвалення рішення про використання збройних сил латиноаме­ри­канських держав за межами Західної півкулі. До середини 50-х ро­ків американській дипломатії вдалося нав'язати 12 лати­ноамериканським країнам двосторонні договори про вій­ськову допомогу, які значною мірою порушували сувере­нітет країн, що їх підписали.

В цей період в основу міжамериканської системи було покла­дено доктрини «несумісності» (пропагувалась несу­місність кому­нізму з принципами міжамериканської сис­теми) і «першочерговості» (Рада Безпеки ООН фактично усувалася від розгляду спірних питань, які виникали між державами-членами ОАД). Спираючись на ці докт­рини, дипломатія США використала механізм ОАД для органі­зації інтервенції у Гватемалу (1954), добилася виключен­ня з ОАД Куби (1962) і продовження проти цієї держави санкцій ОАД. Під прапором ОАД Сполученими Штатами була організована воєнна інтервенція в Домініканську Республіку (1965).

Другий етап розвитку ОАД (1964-1972) пов'язаний з проведен­ням першої реформи цієї організації. Як відомо, спершу принципи діяльності й структура ОАД визна­чалися Статутом 1948 р. (набрав чинності з грудня 1951 р.), в основу якого було покладено Між­американ­ський договір про взаємодопомогу 1947 р. Однак згодом невдоволення латиноамериканських країн надмірною активізацією військово-політичної сторони діяльності ОАД привело до перегляду цього Статуту.

Початок третьому етапові розвитку міжамерикан­ської системи, що проходив під знаком активізації дій латиноамери­кан­ських країн, поклала III сесія Генераль­ної асамблеї ОАД (квітень 1973 р.). На сесії була прийнята резолюція, яка висловлювала «загальне невдо­волення результатами діяльності міжамериканської сис­теми» і закликала до перегляду не тільки структури, а й доктрин міжамериканської системи з наголосом на необ­хідності посилення соціально-економічної активності ОАД. СІЛА пішли на нову ре­форму значною мірою під впливом спільної позиції латиноаме­риканських країн, але ставлення Вашингтона до самої реформи важко назвати конструктивним. Тому юридична сторона реформи була обмежена лише прийняттям поправок до Міжамерикан­ського дого­вору про взаємодопомогу («Протокол Сан-Хосе», 1975). Однак у практичній площині період 1973-1979 рр. став періодом суттєвої демократизації ОАД. У цей період організація відмовилася від докт­рин «несуміс­ності» і «першочерговості» і з новою силою підтвердила принципи невтручання і самовизначення в міжамерикан­ських відно­синах.

Дата добавления: 2015-07-02