Крах мандатної системи на Близькому Сході

Дунайська конференція 1948 р.

Як було погоджено на Нью-Йоркській сесії РМЗС, з 30 липня по 18 серпня в Белграді проходила Дунайська конференція. В її роботі брали участь представники придунайських держав – СРСР, УРСР, Ру­мунії, Болгарії, Югославії, Угорщини, Чехословаччини, а також США, Великобританії й Франції як учасники РМЗС та Австрія з дорадчим голосом. Отже, Радянський Союз мав значну підтримку.

Радянський варіант нової Дунайської конвенції передбачав поширення компетенції нової Дунайської комісії лише на судно­плавну частину Дунаю, без його приток. Військовим кораблям неду­найських держав прохід Ду­наєм заборонявся, а військовим кораблям дунайських держав дозволявся лише з санкції заціакавлених сторін. Західні країни наполягали на збереженні Дунайської кон­венції 1921 р., підписаної без участі СРСР. Нова Конвенція розроблена на засадах радян­ського проекту, підтриманого більшістю учасників. Пред­ставники США, Великобританії й Франції оголосили, що не підпи­шуть його. З ініціативи Болгарії ці країни вилучені з переліку в преамбулі нової Конвенції держав, які її уклали.

Дунайська конвенція набрала чинності після її рати­фікації 11 травня 1949 р. В 1960 р. до неї приєдналась Австрія, яка тоді вже стала незалежною нейтральною дер­жавою.

За пропозицією президента США В. Вільсона, до статуту Ліги Націй було введено поняття мандату, тобто повноважень на управ­ління тією чи іншою територією від імені Ліги Націй. Згідно з ман­датною системою, усі території були поділені на три групи мандатів: «А», «В», «С». До групи «А» входили колишні володіння Османської імперії, статус яких наближався до статусу протекторату. Група «В» охоплювала колишні німецькі колонії у Центральній Африці. Ман­дати групи «С» стосувалися Південно-Західної Африки та островів Тихого океану.

До жовтня 1918 р. Сирія і Ліван входили до складу Османської імперії. В жовтні 1918 р. турецькі війська залишили Сирію і Ліван, але ще задовго до цього у відповідності з угодою «Сайкс-Піко» (1916) Великобританія і Франція підготували поділ арабських провінцій Османської імперії. Сирія і Ліван ввійшли до сфери впливу Франції. У квітні 1920 р. на конференції в Сан-Ремо було прийняте рішення про передання Франції мандата на Сирію і Ліван. Остаточний крах мандатної системи на Близькому Сході відбувся після 2-ї світової війни.

В лютому 1946 р. Сирія і Ліван винесли питання про негайну евакуацію англо-французьких військ на обгово­рення Ради Безпеки ООН. 17 квітня 1946 р. всі іноземні війська покинули територію Сирії, а 31 грудня 1946 р. були виведені з Лівану. Великобританії вдалося зберегти свою військову присутність в Іраку і Йорданії. В березні 1946 р. Йорданія була проголошена незалежною державою.

Дата добавления: 2015-07-02