Поняття військового управління. Принципи військового управління

Особливості військового будівництва як галузі державної діяльності. Принципи військового будівництва.

Поняття військового будівництва та фактори, яки його визначають.

визначаючими факторами, які впливають на будівництво Збройних Сил, його основні напрямки, форми та методи здійснення, є:

суспільно-політичний лад держави та проводима внутрішня та зовнішня політика;

рівень розвитку економіки, науки та техніки;

кількість населення та його морально-політичні якості.

Будівництво Збройних Сил України характеризується наступними основними особливостями:

Перша - будівництво держави та її Збройних Сил здійснюється в організаційній єдності.розділити ці два процеси на самостійні практично неможливо. Військове будівництво - органічна складова частина всього державного будівництва і як частина державного механізму є зліпком соціально-політичного строю, яким

Воєнна доктрина визначає, що основними принципами будівництва Збройних Сил є:

проведення оперативно-тактичної, мобілізаційної, бойової та морально-психологічної підготовки особового складу з урахуванням законів збройної боротьби та принципів воєнного мистецтва;

комплектування їх на основі загального військового обов'язку і за контрактом з поступовим переходом до професійної армії;

військово-патріотичне виховання допризовної та призовної молоді, особового складу на національно-історичних традиціях;

вирішення комплексу питань, пов'язаних з соціальним захистом військовослужбовців;

повна департизація (заборона військовослужбовцям брати участь у діяльності політичних партій і рухів).

Збройні Сили України мають у своєму складі види і роди військ та інші військові формування і об'єкти, необхідні для забезпечення обороноздатності держави та передбачені чинним законодавством.

3. Правові форми закріплення принципів військового будівництва.

Конституція України.

Постанова ВР від 11.10.1991 р. "Концепція оборони та будівництва ЗСУ"

Военная доктрина України.

Закон України "Про оборону"

Закон України "Про збройні Сили України"

Указ Президента "Державна програма реформування та розвитку ЗСУ до 2005 року" та ін,

Для втілення в життя рішень. Наказів та постанов вищих органів державної влади і державного управління у ЗС, як і в усіх галузях і сферах діяльності держави.необхідна постійна організаторська робота. Ця робота по цілеспрямованому впливу на збройні сили, в інтересах успішного вирішення поставлених перед ними завдань здійснюється в першу чергу на те уповноваженими органами, які є складовою частиною державного управлінського апарату.

Діяльність цих органів являє собою безпосереднє військове управління. Військове управління за своєю природою і суттю є державне управління.Воно здійснюється органами, котрі створені державою і покликані розв'язувати завдання,які визначаються компетентними державними органами.

Військове управління - це виконавча і розпорядча діяльність. її виковнавчо-розпорядчий характер пояснюється передусім необхідністю безпосереднього і практичного здійснення вимог держави. Ця діяльність спрямована на виконання законів, інших законодавчих актів, які регламентуються основні питання життя; побуту та діяльності ЗС.

Розпорядчі повноваження органів військового управління обмежуються межею виконання закону, кордонами, розв'язання повсякденних завдань і існують у рамках законності

Органи військового управління обмежуються межею виконання закону.кордонами, розв'язання повсякчасних завдань і існують у рамках законності.

Органи військового управління, які здійснюють виконавчо-розпорядчу діяльність, наділені правом застосування заходів примусової дії. Всі командири і начальники мають.зокрема.повноваження по застосуванню дисциплінарних стягнень. Деякі з них мають право порушувати карні справи, притягати до матеріальної відповідальності осіб,які винні у заподіянні збитків державі. В управління покликане забезпечити навчання і виховання військово службовців, сучасний рівень польового, повітряного, і морського вміння ЗС, їх високу бойову готовність, міцну військову дисципліну.

Органи військового управління організовують також практичне постачання військ озброєнням, усіма необхідними матеріально-технічними засобами, забезпечення натуральним і грошовим забезпеченням військово службовців, їх медичне, торговельно-побутове і культурне обслуговування.

Отже, коло питань, яке вирішує військове управління, багатопланове (різноманітне). Ним охоплюється всі основні питання повсякденного життя і діяльності військ, виконання обов'язків військовослужбовців, і реалізації, гарантії їх прав і свобод. Підводячи підсумки можна дати наступне визначення військового управління.

Військове управління — це державна виконавчо-розпорядча діяльність, яка здійснюється у відповідностіповна, як правило, тимчасова підлеглість особі, яка не є прямим начальником

Підлеглість у спеціальному відношенні є підлеглість по питаннях служби або яким-небудь колом діяльності особі, яка не є прямим начальником. Наприклад, начальник фінансової служби полку безпосередньо підпорядкований командиру полку, а спеціальних питаннях організації фінансового забезпечення начальнику фінансової служби дивізії.

Особливість військового управління полягає в тому, що в ньому здійснюється повна єдиноначальність, тобто командир (начальник) наділяється повнотою всіх функцій (командних, адміністративних, господарських) в управлінні військами і на нього покладається персональна відповідальність за всі сторони життя і діяльності довірених йому військ. Як визначено в ст.35 тимчасового статуту внутрішньої служби ЗС України командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за постійну бойову і мобілізаційну готовність ввіреної йому в/ч корабля, підрозділу. Для розв'язання цих завдань командир наділяється необхідними повноваженнями, його діяльність як командира єдиноначальника гарантується відповідними правовими нормами.

Єдиноначальність - принцип організаційно правовий. Він визначає форму взаємовідносин між начальником і підлеглим спосіб прийняття і виконання рішень. Але єдиноначальність в ЗС передбачає можливість колективного обговорення підготовлених командиром (начальником) рішень з найбільш важливих питань. Єдиноначальність в ЗС здійснюється на міцних правових взаємозасадах. Цей принцип закріплено юридично на законодавчих засадах. Різні норми військового законодавства, військові статути конкретно визначають обов'язки і права командирів (начальників) наділяють їх необхідними повноваженнями.

Військове законодавство виходить з того, щоб командиру-єдиноначальнику був наданий такий обсяг повноважень, який забезпечував би ефективний контроль над усіма сторонами життя і діяльності в/ч, самостійність у вирішенні основних питань управління.

Правове регулювання охороняє також принцип єдиночальності від можливого посягання на нього. Для цього, наприклад, встановлюються різні види юридичної відповідальності за непокору командирам.

У свою чергу командир-єдиноначальник, інші посадові особи органів військового управління зобов'язані беззастережно дотримуватись законів, діяти в межах повноважень, якими вони наділені. Вони не мають права переступати межу влади, якою вони наділені законами, іншими правовими нормами.

Важливим принципом військового управління є забезпечення військової дисципліни, яка визначається ст.1 тимчасового дисциплінарного статуту ЗС України, як суворе і точне дотримування всіма військовослужбовцями порядку і правил, які встановлені законодавством України і військовими статутами. Військова дисципліна спирається перед усім згідно ст.2 даного статуту на усвідомлення кожним військовослужбовцем військового обов'язку і особистої відповідальності за захист народу України, його свободи і незалежності, але переконання, як головний засіб підтримання й зміцнення високої військової дисципліни не виключає у випадку необхідності застосування заходів примусу по відношенню до окремих військовослужбовців. Характерною особливістю військової дисципліни є беззаперечність покірності підлеглих начальникам,підвищена відповідальність за 2 порушення у порівнянні за відповідальність за службову провину інших громадян. При цьому командири(начальники) наділяються більш широкими повноваженнями у застосуванні дисциплінарної дії до порушників військової дисципліни у порівнянні з посадовими особами інших органів державного управління.

Підкреслюючи необхідність зміцнення в дисципліни, потрібно зауважити, що органи військової управління, їх посадові особи повинні дотримуватися вимог не лише військової, а й інших видів державної дисципліни, фінансової, господарської, штатної, обліку і звітування (статистичну), планової договірної, в сфері охорони природи та ін.

Отже, військове керівництво і військове управління у ЗС України характеризуються централізацією, повною єдиноначальністю, військовою дисципліною. Але ці принципи повинні реалізовуватись в умовах широкої демократизації всіх сфер армійського і флотського життя, надання певної господарської самостійності окремим військовим структурам для нормального функціонування в умовах ринкової економіки.

5. Система та правове положення органів військового управління.

Повноваження вищих органів державної влади в області керівництва ЗСУ.

Цьому питанню присвячено Розділ III Закону України "Про Збройні Сили України", який називається "Керівництво Збройними Силами України та забезпечення їх діяльності".

Стаття 7. Президент України - Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України

Керівництво Збройними Силами України в межах, передбачених Конституцією України (254к/96-ВР), здійснює Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України.

В особливий період керівництво Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями Президент України може здійснювати через Ставку Верховного Головнокомандувача, робочим органом якої є Генеральний штаб Збройних Сил України

Стаття 8 Безпосереднє керівництво Збройними Силами України.

Безпосереднє керівництво Збройними Силами України у мирний та воєнний час здійснює Головнокомандувач Збройних Сил України.

Головнокомандувачем Збройних Сил України є за посадою Міністр оборони України, якщо він військовослужбовець, а в разі, коли Міністром оборони України призначається цивільна особа, - начальник Генерального штабу Збройних Сил України.

6. Повноваження вищих органів державної влади в області керівництва ЗСУ.

Стаття 9. Повноваження Кабінету Міністрів України стосовно Збройних Сил України

Кабінет Міністрів України:

організує підготовку та реалізацію загальнодержавних програм розвитку збройних Сил України, озброєння та військової техніки, інших державних програм стосовно Збройних Сил України, державного оборонного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для потреб Збройних Сил України, створення недоторканних та мобілізаційних запасів;

забезпечує постачання Збройним Силам України озброєння, військової техніки, енергетичних, матеріально-технічних та інших ресурсів і майна, надання послуг та їх фінансування в обсягах, що необхідні для ефективного виконання Збройними Силами України покладених на них завдань і функцій;

забезпечує комплектування Збройних Сил України особовим складом, їх мобілізаційне та оперативне розгортання в особливий період, здійснює заходи, пов'язані з підготовкою та призовом громадян на військову службу;

встановлює порядок надання Збройним Силам України в управління об'єктів державної власності, в тому числі земельних (водних) ділянок, інших природних ресурсів, фондів і майна, використання повітряного і водного простору, морських і річкових портів, аеропортів та аеродромів (посадочних майданчиків), засобів зв'язку і радіочастотного ресурсу, комунікацій, інших об'єктів інфраструктури держави, навігаційної, топогеодезичної, метеорологічної, гідрографічної та іншої інформації, ведення геодезичних і картографічних робіт, необхідних для виконання покладених на Збройні Сили України функцій та завдань як на

платній, так і безоплатній основі, у грошовій та інших формах розрахунків;

визначає порядок застосування зброї і бойової техніки військовими частинами Збройних Сил України у мирний час в умовах надзвичайного стану або виконання ними завдань, визначених частиною третьою статті 1 цього Закону;

забезпечує реалізацію права на соціально-економічний захист військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби, членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби або потрапили в полон у ході бойових

дій (війни) чи під час участі в міжнародних миротворчих операціях;

регулює економічну та господарську діяльність у Збройних Силах України;

здійснює відповідно до Конституції і законів України контроль за діяльністю Збройних Сил України та інші повноваження щодо забезпечення бойової, мобілізаційної готовності, боєздатності і функціонування Збройних Сил України.

Стаття 10. Повноваження Міністерства оборони України у сфері управління Збройними Силами України.

Міністерство оборони України:

здійснює військово-політичне та адміністративне управління Збройними Силами України;

реалізує політику держави у Збройних Силах України, розробляє принципи їх будівництва, визначає напрями розвитку Збройних Сил України і підготовки їх у мирний та воєнний час;

всебічно забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань та застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна, згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених державним бюджетом, і здійснює контроль їх ефективного використання, організує виконання робіт в інтересах Збройних Сил України і надання послуг, провадить розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність з метою забезпечення виконання завдань, які покладені на Збройні Сили України;

здійснює взаємовідносини з органами державної влади, громадськими організаціями і громадянами, міжнародне військове і військово-технічне співробітництво, контролює дотримання законодавства у Збройних Силах України;

здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Забезпечення окремих видів діяльності Збройних Сил України може проводитися державними підприємствами, що створюються у встановленому порядку Міністерством оборони України.

Організація діяльності Міністерства оборони України визначається законами України та Положенням, яке затверджує Президент України.

Функції структурного підрозділу Міністерства оборони України, який проводить розвідувальну та інформаційно-аналітичну діяльність в інтересах оборони і безпеки держави, визначаються Положенням, яке затверджує Президент України.

7. Акти військового управління. Значення та особливості актів військового управління.

Згідно з законом України "Про загальний військовий ои виконавчо-розпорядча діяльність сама по собі направлена на виконання законів і є діяльністю підзаконною, то і акти військового управління мають ознаки підзаконності. Ознаки підзаконності актів військового управління означають, що виданий акт не повинен протирічити вимогам закону і видається в межах компетенції даного органу управління.

Другою загальною ознакою актів військового управління є їх правовий характер. Акти управління - це юридичні акти, тобто вони тягнуть певні юридичні наслідки.

В юридичній літературі вказано на таку ознаку актів державного управління, як авторитарність. Авторитарність означає обов'язковість актів для всіх на кого вони поширюються, незалежно від того, чи є вони виконавцями приписів акта підлеглими працівниками органу, який видав акт, чи вони не є такими.

Важливою ознакою актів військового управління є їх імперативність. В актах виражаються державно-владні повноваження органів військового управління. Ці акти безумовно обов'язкові для виконання всіма особами, яким вони адресовані. Обов'язковість приписів актів не знаходиться в залежності від згоди виконавців.

Підводячи висновок сказаному, можна дати таке визначення акту військового управління: акт військового управління - є на основі і для виконання діючого законодавства в межах компетенції органу військового управління і в установленій для нього формі його державно-владні повеління, спрямованого на регулювання відносин в процесі організації військового управління, життя, побуту і діяльності військ.

В силу свого призначення актів військового управління грають важливу роль в житті і діяльності Збройних Сил.

По-перше, акти військового управління служать юридичними заходами реалізації приписів законів діючих в Збройних Силах. В них деталізуються, конкретизуються деякі норми законів, чим забезпечується найбільш повне втілення приписів державної влади.

По-друге, шляхом видання актів військового управління у відповідності з діючим законодавством забезпечується більш всебічна і оперативно-правова регламентація окремих сторін військових відносин.

По-третє, акти військового управління є правовою формою реалізації державно-владних повноважень органів і посадових осіб, які призвані здійснювати військове управління, служать засобом забезпечення військового правопорядку і підтримання військової дисципліни.

В четвертих, акти військового управління грають велику організаційну роль у процесі військового управління, повсякденному житті військ, оскільки їх приписи спрямовані на забезпечення згуртованості, єдності дій окремих військовослужбовців, військових підрозділів і частин, успішне вирішення завдань бойової і гуманітарної підготовки, мобілізаційної готовності.

Акти військового управління діють в специфічній сфері державного управління і поруч із загальними для всіх актів державного управління ознаками мають свої особливості, які заключаються:

в їх змісті (організація військових відносин зі всією їх специфікою),

в суб'єктах, які уповноважені видавати і зобов'язані виконувати акти військового управління

(органи військового управління, військові посадові особи, військовослужбовці),

в їх обов'язковій беззаперечності для військовослужбовців.

в підвищеній відповідальності військовослужбовців в порівнянні з аналогічною

відповідальністю осіб, що знаходяться на цивільній державній службі, за невиконання чи

порушення акти військового управління (наприклад кримінальна відповідальність за

невиконання наказу) що характерно лише для військового законодавства.

Акти військового управління, як акти правові, не можна ототожнювати з різними службовими документами, які не мають правового характеру (облікові документи, статистичні розрахунки, акти ревізій, рапорти, довідки, та інші).

Такого роду службові документи не встановлюють і не змінюють конкретні правові відносини. Наприклад рапорт про надання відпустки не дає права припинити виконання службових обов'язків. Для цього потрібен акт військового управління - наказ начальника.

Дата добавления: 2015-07-02