Військового управління

Види актів військового управління, їх класифікація. Вимоги які пред'являються до актів

В діяльності органів військового управління використовуються слідуючи основні види правових актів: військові статути, накази, положення, постанови, інструкції, приписи, вказівки, розпорядження.

Найбільш поширеними в військовому управлінні є накази, котрі уповноважені віддавати (видавати) всі командири (начальники).

Наказ - обов'язкове для виконання усне або письмове повеління начальника, що виражено в суворій відповідності із законом. Військове законодавство чітко регламентує порядок віддання наказів військовими посадовими особами.

Накази мажуть бути письмові і усні. Правом віддання письмових наказів користуються: командири військових частин і з'єднань, начальники установ і навчальних учбових закладів, начальники гарнізонів, командуючи ОТК і арміями

Наказами Міністра Оборони України і відповідними положеннями про органи військового управління право видання письмових наказів може бути надано і іншим посадовим особам в межах кола їх службових обов'язків.

Оголошення в своїх наказах наказів вищестоящих начальників без їх дозволу не допускається (за винятком наказів що стосуються переміщення, присвоєння військових звань і нагородження особового складу).

В наказах Міністра оборони оголошується лише деякі акти вищих органів державної влади, що відносяться до Збройних Сил, як правило в таких наказах крім оголошення того чи іншого акту даються вказівки про необхідні заходи по втіленню їх в життя. Наказами міністра оборони можуть оголошуватися деякі укази Президента, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України.

Особливе місце серед наказів займають письмові накази по стройовій частині і по мірі необхідності накази по бойовій і гуманітарній підготовці, накази по тилу, накази по технічній частині що видаються щоденно командирами у військових частинах. В цих наказах відображається всі поточні розпорядження командира (начальника), фіксуються дії, події, які мають суттєве юридичне значення.

Наказами по стройовій частині командир частини проводить призначення чергового і помічника чергового по частині, чергового по парку, чергового підрозділу, зарахування у списки особового складу і виключення з списків, зарахування на забезпечення і зняття з забезпечення, звільнення військовослужбовців в запас, прийом на роботу і звільнення працівників службовців, нагороди, заохочення, дисциплінарні стягнення особового складу, а також вирішення інших питань, що входять до компетенції командира військової частини. В наказах по стройовій частині відображаються також відбуття і відрядження, відпустки на лікування, на навчання.

В наказах по бойовій підготовці підводяться висновки бойової і гуманітарної підготовки особового складу за минулий навчальний рік, ставляться завдання на новий навчальний рік (період), оголошуються висновки інспектування і оцінки бойової підготовки особового складу, даються вказівки по організації і проведенню учбових занять і інші питання із цієї сфери діяльності.

В наказах по тилу і технічній частині вирішуються питання матеріального забезпечення виходів в табір, проведення учбових зборів, розподілення ліміту, витрати пального по підрозділам, призначення комісії для перевірки господарської діяльності служб тиле частини, наявності і якісного стану бронетанкової, артилерійської, автотранспортної техніки, введення в стрій і закріплення бойової техніки і автомобілів за підрозділами і водіями машин (екіпажами). В них також даються вказівки по питаннях використання, збереження, обслуговування, зберігання і ремонту техніки і майна, а також відображаються інші питання по господарській і технічній частині, вирішення яких надано командиру частини.

Військовий статут - нормативно-правовий звід правил поведінки і діяльності військовослужбовців, встановлений на тривалий час і постійно регулюючий певну сторону життя, побуту, підготовки і бойового використання Збройних Сил, чи окремих їх складових частин (видів Збройних Сил, родів військ).

Загальновійськові статути - дисциплінарний статут, статут внутрішньої служби, статут гарнізонної вартової служби Збройних Сил України, стройовий статут затверджений Законами України від1999 року.

Настанова - систематизований звід правил діяльності окремих органів військового управління чи правил користування бойовою зброєю, військовою технікою і їх застосування (наприклад, настанови по використанню видів зброї і інші).

Значна частина норм-настанов носить описовий, технічний характер, але дотримання їх обов'язкове.

Подібні по своєму характеру із настановами є положення. В них також регулюється певна сфера військових відносин, чи встановлюється структура і правовий статус якого-небудь військового органу (наприклад Положення про проходження строкової військової служби солдатами, матросами, сержантами, старшинами).

Інструкція - акт, що містить правила діяльності того чи іншого органу управління чи військової посадової особи. Інструкція містить правила загального характеру, звернені до посадових осіб (наприклад інструкція для інспекторів забезпечувальних служб про порядок і методику документальних ревізій).

Директиви видаються Міністром оборони України, заступником Міністра оборони України, начальником головного штаба, головнокомандуючими видами Збройних Сил, командуючими оперативно тактичним командуванням або від їх імені начальниками штабів і адресуються відповідно командирам з'єднань, частин і начальникам установ.

Припис - письмове розпорядження, складене по певній формі.

Начальники дають приписи підлеглим з конкретною вказівкою, що, де, до якого терміну вони повинні виконати. Припис засвідчує, що дана особа уповноважена і зобов’язана виконувати певні дії, вказані в ньому.

Вказівки - віддаються начальниками головних, центральних управлінь Міністерства оборони України, командуючими родами військ, заступниками і помічниками командуючих військ, військових органів, командуючими і начальниками родів військ, начальниками служб, управлінь і самостійних відділів, з'єднань і адресується відповідним по підлеглості нищестоячим посадовим особам.

Розпорядження - вказівка, що віддається начальником штаба від імені командира. В розпорядженні міститься формула: "Командир (начальник) наказав". Розпорядження як різновид актів військового управління не слід змішувати із часто вживаним терміном "Наказ, що означає взагалі всякий обов'язковий до виконання припис, що виходить від командирів (начальників).

Розпорядження, як акт управління є в необхідних випадках засобом передачі волі командира підлеглому через начальника штаба-основного організатора управління військами.

Різні види актів військового управління можна групувати за такими основними ознаками: юридичним властивостям, органам, що видають акти, правозобов’язаним суб'єктам, характеру врегульованих питань.

За юридичними властивостями акти військового управління діляться на нормативні і індивідуальні.

Нормативними називаються акти військового управління, які містять правила поведінки загального характеру безвідносно до виконавців. Нормативні, тобто такі, що містять правила загального характеру є: військові статути, інструкції, положення, настанови.

Індивідуальні акти військового управління не містять правил загального характеру і призначені для регулювання конкретних питань, окремих випадків в житті військ.

Класифікація актів військового управління по органах, що видають акти, проводиться згідно з системою органів військового управління, про яку вже говорилося.

По правозобов'язаним суб'єктам акти військового управління поділяються на такі групи:

акти, звернені до військових органів (військових посадових осіб);

акти, звернені до окремих військовослужбовців чи до категорій особового складу;

акти звернені до військовозобов'язаних запасу і призовників;

акти, звернені до невійськових державних органів, громадських організацій і до цивільних

осіб.

За характером питань, які регулюють акти військового управління, можуть бути розділені на акти:

управління бойовими діями військ; управління бойовою підготовкою особового складу; стройового управління і організації служби військ; матеріально-технічного забезпечення військ.

Акти військового управління готуються і приймаються органами військового управління в процесі повсякденної діяльності. До всіх актів, їх підготовці подаються певні вимоги. Вони повинні відображати певні потреби, волю народе України по питанням військового будівництва, сприяти успішному вирішенню завдань певної сфери діяльності.

Підготовка проектів законодавчих актів і рішень Уряду України в Міністерстві оборони ведеться у відповідності із загальним порядком розробки нормативних актів в нашій державі, дотримування встановлених методичних правил.

В залежності від змісту питань, які належать правовій регламентації, готуються відповідно проекти законів України, Указів Президента України, Постанов Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України.

Проект не повинен суперечити законам України, Указам Президента України, рішенням уряду, за винятком норм законодавчих актів, які планується відмінити чи змінити.

Якщо в проекти торкаються питання, яке регулюється нормами міжнародних угод, в яких приймає участь Україна, то в цьому враховуються і ці норми.

Основна вимога, що пред'являється до актів військового управління, як актам правовим, в тому, щоб вони були створені на основі виконання закону, не суперечити йому. Акти нижче стоячих органів військового управління повинні, крім того, знаходитися в суворій відповідності з актами вишестоячих військових органів і бути виданими на їх основі (наприклад, командуючий військами видає акти на основі і на виконання наказів і інструкцій Міністра оборони України).

Акти військового управління видаються повноважними на це органами і в межах їх компетенції, в противному випадку вони не можуть бути признаними законними.

Слід твердо пам'ятати, що ніякі відхилення від вимог закону не повинні мати місце. Структура нормативного акту повинна бути простою і зручною для користування. Вимоги, які містяться в нормативному акті викладаються чіткою мовою, короткими, легко фразами, які легко сприймаються. Формулювання не повинні допускати різних роз'яснень. Недопустимо і дублювання вимог нормативного характеру (правових норм), встановлених раніше виданими нормативними актами. Якщо необхідно підтвердити чи нагадати певні правові норми, то робляться посилання на раніше видані нормативні акти.

Термінологія перевіряється по статутам, постановам і іншим керівним документам, а також по довідниках і словниках. Якщо вживаються спеціальні чи нові терміни, значить вони пояснюються в тексті нормативного акту чи в примітках.

В актах військового управління вказується найменування акта, його дата і місце видання, назва органу, який видав цей акт, коло органів і осіб, зобов'язаних виконувати акт, зміст приписуваних дій і термін їх виконання.

Службові документи, як правило, підписуються однією посадовою особою. Накази підписуються посадовими особами по стройовій частині, по бойовій підготовці - командиром частини і начальником штабу; по тилу і по технічній частині - командиром частини по тилу чи по технічній частині. В тих випадках, коли командир військової частини (начальник установи) знаходиться в частині (установі), накази, приписи офіцерському складі, звіти, доповіді, донесення, подання в відповідності із табелями про термінове донесення, рапорти на ім'я старшого начальника підписується ним самим. Інші документи підписуються іншими посадовими особами, яким надано право службового листування.

Розроблення проекту акта військового управління повинно починатися з вивчення суті питань, які підлягають врегулюванню, законодавства по цим питанням, наказів і директив. При цьому виконавці користуються офіційними виданнями законодавчих актів.

До офіційних видань законодавчих актів вищих органів державної влади України відносяться: Відомості Верховної Ради України, в яких публікуються закони України і постанови Верховної Ради України.

В теперішній час, крім того, нормативні акти органів державної влади України публікуються в газетах "Голос України", "Урядовий кур'єр". Міністр оборони України окремими брошурами публікує законодавчі акти і нормативні акти уряду, що стосуються питань будівництва збройних сил України.

При підготовці проекту акту військового управління використовується також необхідний довідковий матеріал. При зверненні до нормативних актів інших міністерств і відомств слід обов'язково з ясувати, чи діють вони, чи вносилися в них якісь зміни і доповнення. У новопідготовлених актах військового управління питання охоплюються із найбільшою повнотою, щоб ці акти діяли довгий час без змін і доповнень. По одному питанню готується як правило один нормативний акт.

У вивченні суті питання, яке підлягає врегулюванню, включається також встановлення підлеглих зміні, доповненню і визнанню, таких що втратили силу наказів і директив. Обов'язковій зміні, доповненню і визнанню, таких що втратили повністю або частково підлягають раніше видані накази (директиви) і введені ними в дію інструкції, положення, настанови, керівництва і правила, що визначають значення в зв'язку з виданням нового наказу, зміни і доповнення проводяться шляхом оголошення нової редакції пунктів в цих наказів. Виявлення таких, що підлягають зміні, доповненню, чи визнанню, такими що втратили силу наказів і директив проводяться по контрольному екземпляру, порядок ведення якого викладений у відповідній директиві Генерального штабу.

Слід підкреслити, що приведені вище вимоги до підготовки актів військового управління є обов'язковими. Вони відносяться до всіх органів військового управління, правомочних видавати правові акти.

Крім дотримання вимог, які стосуються всіх актів військового управління, при підготовці проектів наказів і директив Міністра оборони України враховуються і інші обставини Зокрема, ці акти повинні містити питання, вирішення яких згідно законодавству і Положенню про Міністерство оборони України входить в компетенцію міністра оборони України.

Не включаються у ці накази і директиви, рішення яких покладено на командуючих видами Збройних Сил України, заступників міністра оборони України, начальників управлінь Міністерства оборони.

Проекти наказів міністра оборони України розробляються і перепрацьовуються управліннями Генерального штабу Збройних Сил України, управліннями Міністерства оборони України по вказівці міністра оборони України. Складність підготовки проектів залежить багато в чому від характеру підготовлюваного документа.

Підготовлювані проекти наказів і директив можна розділити на такі групи: на виконання постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України оголошує з об'явою відповідних документів;

про введення в дію різних нормативних актів (статутів, керівництв, положень, інструкцій та інших документів);

про прийняття на озброєння, постачання в експлуатацію зразків зброї, військової техніки і інших матеріальних засобів;

про різні події з визначенням конкретних заходів з метою попередження цих подій і ін. Структура наказу повинна бути простою і зручною в користуванні. В наказі викладаються лише головні питання, а інший матеріал дається в додатках до наказу.

В наказі є наступні реквізити: титульна частина; заголовок;

текст (констатуюча і розпорядча частина); підписи.

Проекти наказів і директив мають заголовки які коротко і точно відображають їх змістовну частину.

В констатуючій частини коротко викладається цілі і причини видання наказу. Причому цій розділ дається тільки тоді, коли без нього не зрозуміла мета видання наказу. Розпорядча частина складається: із вимог наказу, вказівок органам і посадовим особам, якім адресуються ці вимоги; вказівка терміну виконання наказу, введення його в дію; відмітки про контроль за виконанням вказаних розпоряджень;

відмітки про визнання, таких що втратили силу раніше виданих наказів чи їх змінах і доповненнях.

Якщо таких є велика кількість, то вони вносяться в додаток до наказу про що згадується в наказі. Також вказівка про те, до яких військових частин, організацій, осіб доводиться наказ.

В розпорядчій частині використовується наказна (вольова) форма викладення тексту. Якщо проекти наказів (директив) мають констатуючу частину, то розпорядча частина починається словами: "наказую...", (в проекті директиви - "Пропоную...". Якщо констатуючої частини немає, то слово "Наказую" ("Пропоную") немає. Розпорядча частина проекту наказу (директиви) викладається у виді пунктів. Оголошені (введені в дію) наказом інструкції і інші документи підрозділяються на глави і розділи, статті. Кожний пункт (стаття) повинен виражати, як правило, одну закінчену думку, самостійну правову норму.

Пункти (статті), глави, розділи розміщуються в логічній послідовності. При цьому загальні питання виносяться на перше місце. Нумерація пунктів (статей) дається єдиною для всього наказу (інструкції), а не окремої для кожної частини (глави і розділу).

Термін виконання наказу необхідно визначити з врахуванням часу видання наказу і його розсипки. Якщо в наказі вказаний термін введення його в дію, то він вступає в силу з моменту його підписання. Додатками до наказу можуть бути інструкції, положення, постанови, керівництво і інші документи (наприклад переліки, плани заходів і інше), що вводяться в дію цим наказом. Видання разом з наказом матеріалів не обумовлених в його тексті, не дозволяється. Додатки до наказу підписуються начальником управління, що готувало наказ.

На першій сторінці інструкції, погодженої з іншими міністерствами і відомствами, розміщується підпис "Погоджено" і вказується прізвище особи, з якою документ погоджено. Проекти наказів до подання на підпис погоджуються із зацікавленими управліннями. Проекти наказів піддаються юридичному контролю в управліннях, в яких вони розробляються. Закінчені, підготовлені проекти наказів Міністерства оборони України подаються на підпис в Управління Справами Міністерства оборони.

9. Законність в ЗСУ. її сутність та значення.

В умовах побудови незалежної правової держави найбільш послідовно і повно реалізується принцип законності, який забезпечує верховенство права. Це знайшло своє відображення в ст. 8 Конституції: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права». Він діє у всіх без винятку областях і сферах життя та діяльності суспільства, включаючи і область військового будівництва ЗС України.

Законність прийнято розглядати як принцип державного та суспільного життя, що визначається в точному, непохитному та одноманітному розумінні виконання законів всіма державними органами, посадовими особами, громадянами.

Виконання законів всіма державними органами, посадовими особами, громадянами. Враховуючи важливу роль та велике значення законності і державної дисципліни, держава і уряд приділяють неослабну увагу зміцненню законності.

Вимоги зміцнення законності в повній мірі відносяться до органів військового управління, посадових осіб, усього особового складу. Суворе дотримання законності - запорука успішного втілення в життя державної політики у військовій сфері, одноманітного вирішення питань військового будівництва, підтримання твердого військового порядку та дисципліни в ЗС України, забезпечення прав, свобод та інтересів військовослужбовців, злагодженості військового організму, правильної діяльності військових посадових осіб та усіх військовослужбовців і працівників ЗС України.

Безпосередній обов'язок по виконанню законів, зміцненню військової дисципліни в ЗС України, забезпечення законності актів військового управління, покладається на військові ради, органи військового управління, структури юридичної служби, командирів і начальників. Саме командир несе особисту відповідальність за всі сторони життя і діяльності підпорядкованої йому частини.

Проявляючи турботу про зміцнення законності та правопорядку, держава затверджує державно-правові інститути, головним призначенням яких є забезпечення законності, контроль та нагляд за її виконанням. Ці державно-правові інститути прийнято називати організаційно-правовими засобами забезпечення законності. До їх числа належить контроль, нагляд, а також право скарги, які мають загальнодержавне поширення. Діють вони і в ЗС України.

Як засіб забезпечення законності широко застосовується різноманітна контрольна діяльність. Контроль у ЗС здійснюється системою різних органів /державних, громадських/ і організується з урахуванням специфіки військового будівництва армії і флоту.

Державний контроль здійснюється вищими органами влади і управління як безпосередньо, так і створеними ними постійно діючими контрольними органами /наприклад ДАІ/, деякими центральними органами державного управління /Державна контрольно-ревізійна служба. Міністерство охорони навколишнього середовища/, а також органами військового управління та спеціально заснованим контрольно-ревізійним апаратом військового відомства /Головна контрольно-ревізійна інспекція МО України /. Такий контроль пов'язаний з процесом здійснення державного керівництва і управління ЗС України і має єдиний державний характер. Цей вид контролю поділяється на державний надвідомчий та державний внутрішньовідомчий.

10. Військові комісаріати як органи військового управління.

Військові комісаріати розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення військовозобов'язаними чи призовниками законодавства про загальний військовий обов'язок і військову службу, про умисне зіпсуття обліково-військових документів чи втрату їх з необережності, про неявку на виклик у військовий комісаріат, про неподання у військові комісаріати списків юнаків, які підлягають приписці до призовних дільниць, про прийняття на роботу військовозобов'язаних і призовників, які не перебувають на військовому обліку, про незабезпечення сповіщення військовозобов'язаних і призовників про їх виклик у військові комісаріати, перешкоду їх своєчасній явці на збірні пункти чи призовні дільниці, про несвоєчасне подання документів, необхідних для ведення військового обліку військовозобов'язаних і призовників, несповіщення їх про виклик у військові комісаріати, про неподання відомостей про військовозобов'язаних і призовників.

Від імені військових комісаріатів розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право районні (міські) військові комісари.

11. Поняття, значення та задачі комплектування ЗСУ.

Згідно до ст.4 Закону України "Про загальний військовий обов'язок" комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань військовослужбовцями встановлюється так:

1. Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями через військові комісаріати шляхом:

призову громадян на військову службу на підставі загального військового обов'язку; прийняття громадян на військову службу за контрактом.

2. Для доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань особовим складом під час мобілізації проводиться планомірна військова підготовка і забезпечується в запасі необхідна кількість військово-навчених громадян

3. Генеральний штаб Збройних Сил України проводить розподіл наявних призовних ресурсів за ступенями обмеження, станом здоров'я та рівнем освіти пропорційно між Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями.

4. Порядок комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань військовослужбовцями визначається цим Законом та іншими актами законодавства.

Ст. 5 Закону України "Про Збройні Сили України", вказує нате, що особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України, які є громадянами України.

Окремі посади працівників Збройних Сил України можуть комплектуватися громадянами, які проходять альтернативну (невійськову) службу у порядку, визначеному законом.

Громадяни України проходять військову службу та виконують військовий обов'язок у запасі відповідно до закону.

Громадяни України, які проходять військову службу у Збройних Силах України, складають військову присягу на вірність Українському народові, при виконанні обов'язків служби носять військову форму одягу, їм довічно встановлюються законом військові звання. Порядок позбавлення військового звання визначається

законом.

Трудові відносини працівників Збройних Сил України регулюються законодавством про працю.

Дата добавления: 2015-07-02