Право власності на землі водного фонду та право користування ними

Басейни малих річок

Зони санітарної охорони джерел водопостачання

Щодо правового режиму зон санітарної охорони джерел водопостачання див. тему «Обмеження та обтяження прав на землю».

Деякі важливі особливості використання земель водного фонду інших земель в басейнах малих річок передбачені ст. 80 ВКУ: «З метою охорони водності малих річок забороняється:

З метою охорони водності малих річок забороняється:

1) змінювати рельєф басейну річки;

2) руйнувати русла пересихаючих річок, струмки та водотоки;

3) випрямляти русла річок та поглиблювати їх дно нижче природного рівня або перекривати їх без улаштування водостоків, перепусків чи акведуків;

4) зменшувати природний рослинний покрив і лісистість басейну річки;

5) розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації;

6) проводити осушувальні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів'ях річок;

7) надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва;

8) здійснювати інші роботи, що можуть негативно впливати чи впливають на водність річки і якість води в ній.

Водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення.

Проблема. Виконання вимог ст. 80 ВКУ суттєво ускладнюється відсутністю належних матеріалів щодо визначення меж басейнів і заплав малих річок.

Право власності на землі водного фонду. Згідно зі ст. 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Проте самі води (водні об'єкти), як передбачено ст. 6 ВК України, є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування. Природною є функціональна єдність водних об'єктів та земель водного фонду, на яких вони розташовані, домінуючим видом права власності на такі землі є державна власність. Такий статус державної влас­ності щодо земель водного фонду фактично закріплений у ст. 84 ЗК України. Так, згідно з п. З цієї статті до земель державної власності, які не можуть передаватися в комунальну власність, належать землі під водними об'єктами загальнодержавного зна­чення. Перелік водних об'єктів визначений у ст. 5 ВК України і охоплює: 1) внутрішні морські води та територіальне море; 2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачан­ня; 3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї об­ласті, а також їх притоки всіх порядків; 4) водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесеш до категорії лікувальних. До водних об'єктів місцевого значення належать поверхневі води, що зна­ходяться і використовуються в межах однієї області і які не нале­жать до водних об'єктів загальнодержавного значення, а також підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання. Отже, в комунальній власності може перебува­ти лише невелика частина земель водного фонду, а саме та, на якій розташовані водні об'єкти місцевого значення.

Ще більші обмеження встановлені щодо можливості перебу­вання земель водного фонду у приватній власності. Як визначено у п. 4 ст. 84 ЗК України, землі водного фонду не підлягають пере­дачі у приватну власність, крім випадків, передбачених у ст. 59 Кодексу. Нею встановлено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватися у власність лише замкнені природні водойми загальною площею до 3 гек­тарів. По суті, у приватну власність можуть передаватися такі земельні ділянки водного фонду, на яких розташовані невеликі озера та ставки, площа водної поверхні яких не перевищує 3 гек­тарів. Разом із тим, цією ж статтею встановлено, що власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні во­дойми. Це означає, що такі земельні ділянки після будівництва на них згаданих штучних водойм можуть бути переведені до ка­тегорії земель водного фонду, залишаючись у приватній влас­ності.

Право постійного користування землями водного фонду. Ос­новним правовим інститутом, норми якого регулюють викори­стання земель водного фонду, є інститут права постійного земле­користування. Землі водного фонду, які перебувають у дер­жавній власності, підлягають передачі у постійне користування державним водогосподарським організаціям для догляду за вод­ними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічни­ми спорудами тощо. Така передача здійснюється за рішенням органів виконавчої влади, якщо земельна ділянка водного фонду розташована за межами населеного пункту, або органів місцево­го самоврядування, які розпоряджаються землями водного фон­ду в межах населених пунктів (п. 12 Перехідних положень ЗК України). Право постійного користування цими землями посвідчується державним актом, що видається та реєструється відповідними органами влади. Право користування земельною ділянкою на землях водного фонду виникає після встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості), одержання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою і його реєстрації.

Право оренди земель водного фонду. Громадянам та юридич­ним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреацій­них, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ст. 59 ЗК України).

Оскільки на праві постійного землекористування земельні ділянки водного фонду надаються тільки державним водогоспо­дарським організаціям, то всім іншим юридичним особам, зокрема приватним, а також громадянам, земельні ділянки вод­ного фонду надаються в користування на умовах оренди. Отже,орендарями земельних ділянок водного фонду можуть бути підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, релігійні організації, громадяни України, іноземні юридичні і фізичні особи тощо. Право оренди підтверджується договором оренди, що укладається між відповідним органом влади та юри­дичною або фізичною особою, який підлягає державній реєстра­ції відповідно до закону.

Використання земельних ділянок водного фонду для рибаль­ства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами, тобто без відведення земельних ділянок (ст. 59 ЗК України).

Права та обов'язки користувачів земель водного фонду. Постійні користувачі та орендарі мають право використовувати надані їм земельні ділянки водного фонду виключно за цільовим призначенням таких ділянок та з урахуванням вимог законодав­ства про охорону та використання земель водного фонду.

Визначені законом межі здійснення права постійного кори­стування та права оренди земель водного фонду конкретизовані постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження По­рядку користування землями водного фонду» від 13 травня 1996 р.¹ Зокрема, постановою передбачено, що користувачі зе­мельних ділянок водного фонду зобов'язані: 1) виконувати захо­ди щодо охорони земель від ерозії, підтоплення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування; 2) суворо дотримуватися встановленого режиму для зон санітарної охорони, прибереж­них захисних смуг, смуг відведення, берегових смуг водних шляхів; 3) запобігати проникненню у водні об'єкти стічних вод, пестицидів і добрив через прибережні захисні смуги.

Користування землями прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм і на островах може здійснюватися у ре­жимі обмеженої господарської діяльності. Це означає, що на за­значених землях забороняється діяльність, що негативно впли­ває або може вплинути на їх стан чи суперечить їхньому призна­ченню, зокрема: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і заліснення), а також садівництво та городниц­тво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштуван­ня літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), зокрема баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; миття й обслу­говування транспортних засобів та техніки; влаштування зва­лищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відхо­дів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Під час користування землями прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток, лиманів і на островах заборо­няється: застосування стійких і сильнодіючих пестицидів; влаш­тування полігонів побутових та промислових відходів і накопи­чувачів стічних вод; влаштування вигрібів для накопичення гос­подарсько-побутових стічних вод обсягом більш як 1 куб. м на добу; влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів.

Користувачі земель водного фонду, що експлуатують гідро­технічні (водопідпірні, водопропускні, водозахисні або водо­забірні) споруди водогосподарських систем, зобов'язані дотриму­ватися встановлених режимів їх роботи та правил експлуатації, здійснювати посадку, догляд і охорону лісів у смугах відведення каналів, гідротехнічних та інших споруд міжгосподарського зна­чення. На ділянках зі штучно створеними лісонасадженнями та природними лісами у смугах відведення каналів, гідротехнічних споруд та інших споруд міжгосподарського значення допуска­ються лише рубки догляду та санітарні рубки, що проводяться згідно з рекомендаціями органів лісового господарства.

Питання для самоконтролю

1. Що розуміється під терміном «земля» в земельному праві?

2. Які категорії земель передбачені Земельним кодексом?

3. Які основні особливості правового режиму земель водного фонду згідно Земельного та Водного кодексів?

4. Які основні види охоронних зон та обмеження рибальства передбачені Земельним кодексом, ЗУ «Про природно – заповідний фонд», «Про курорти», «Про транспорт», «Про електроенергетику», «Про трубопровідний транспорт», Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 року N 2024. «Правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів».

Дата добавления: 2015-07-02