Доведення істинності гіпотези

Види гіпотез

Гіпотеза може претендувати на пояснення всієї множини досліджуваних явищ, частини цієї множини або окремого явища. З огляду на цю особливість гіпотез їх відповідно поділяють на загальні, часткові й одиничні.

Загальна гіпотеза - припущення про певні закономірності, які стосуються всієї множини явищ відповідної предметної сфери.

Науку цікавлять загальні закономірності, а наукові положення виражаються, як правило, у формі загальних суджень.

Часткова гіпотеза - припущення про певні закономірності, які стосуються тільки деяких елементів множини явищ відповідної предметної сфери.

Після з'ясування специфіки підмножини явищ, кожного з яких стосується передбачувана закономірність, часткова гіпотеза перетворюється на загальну. Схема цього перетворення така: "Деякі S є Р" - "Всі S, які мають ознаку к, є Р".

Одинична гіпотеза (гіпотеза для одиничного випадку: ad hoc - "для цього") - припущення, що стосується характеристики одного-єдиного предмета чи явища.

Прикладом тут можуть бути гіпотеза Дж. -К. Максвелла про рух і структуру кілець Сатурна, гіпотеза про наявність планети - сусідки планети Уран тощо.

Розрізняють ще описові й пояснюючі гіпотези.

Описова гіпотеза - припущення про притаманні предмету властивості або форми зв'язку між спостережуваними предметами і явищами.

Ця гіпотеза намагається дати відповідь на питання: "Що становить собою даний предмет?", або "Які властивості має даний предмет?", або "В якому зв'язку перебувають дані предмети?".

Пояснююча гіпотеза - припущення про причини виникнення досліджуваних явищ.

Вона відповідає на питання "Які причини виникнення даних явищ?".

Розвиток сучасної науки свідчить про необхідність так званої математичної гіпотези. Це пояснюють тим, що для об'єктів, які вивчає сучасна наука, не завжди можна підібрати відповідні наочні образи, з якими маємо справу в повсякденному досвіді. Математична гіпотеза тісно пов'язана з феноменом, який називають мисленим експериментом.

Будь-яка гіпотеза має ймовірний характер, а тому потребує перевірки на істинність. Існує кілька способів доведення гіпотези. Найпоширеніший — виведення з неї (з основного припущення) наслідків і їх верифікація, тобто перевірка фактами.

Сформулювавши гіпотезу, намагаються вивести з неї якомога більше наслідків. При цьому ступінь імовірності гіпотези буде тим вищий, чим різноманітнішими і численнішими виявляться наслідки, виведені з цієї гіпотези, і чим більше вони будуть перевірені відповідними фактами. Міркують: якщо наше припущення відповідає дійсності й гадана закономірність справді існує, то вона якось повинна виявлятися.

Потім роблять висновок про те, якими мають бути ці вияви, і намагаються їх віднайти або викликати до життя з допомогою відповідних експериментів. Виявлення таких явищ, безумовно, підвищує ймовірність припущення, але не завжди може бути достатньою підставою для обґрунтування істинності гіпотези, оскільки ці явища можуть бути спричинені й іншими обставинами. Формалізувавши міркування, в якому рухаються від істинності наслідків до істинності підстави (у нашому випадку - гіпотези), одержимо неправильну форму стверджувального модусу умовно-категоричного умовиводу:

а->Ъ; Ъ а '

Щоб домогтися необхідного висновку про істинність гіпотези на основі знання істинності наслідку, треба, щоб гіпотеза була достатньою і необхідною підставою для наслідку, а наслідок, у свою чергу, був достатньою і необхідною умовою для визнання істинності підстави (гіпотези). З цією метою з гіпотези намагаються вивести не один, а кілька наслідків, які в сукупності можуть становити не тільки необхідну, але й Достатню умову для того, щоб їх істинність була достатньою підставою для визнання істинності гіпотези. Схемою такого міркування буде знову ж таки умовнокатегоричний умовивід.

Існують й інші способи доведення гіпотез. Так, одиничну гіпотезу підтверджують безпосереднім виявленням того предмета (чи властивості предмета), існування якого передбачали в гіпотезі.

Важко перебільшити роль практики в процесі доведення гіпотези. За певних умов перевірка гіпотези може сприяти тому (і часто сприяє), що вона (гіпотеза) з імовірного припущення перетворюється на обґрунтоване, достовірне знання.

Гіпотезу як імовірне знання можна піддавати сумніву і спростуванню. Вона піддається сумніву вже тоді, коли вступає в суперечність хоча б з одним фактом.

Спростування гіпотези здійснюють, фальсифікуючи наслідки, які з неї випливають. При цьому слід пам'ятати, що як відшукання фактів, що відповідають виведеним з гіпотези наслідкам, не завжди є достатньою підставою для оголошення гіпотези істинною, так само невиявлення очікуваних фактів не завжди свідчить про те, що гіпотезу спростовано. Спростованою її можна вважати лише тоді, коли буде точно встановлено, що фактів не просто немає, а їх взагалі не може бути, оскільки це суперечить об'єктивним законам.

У процесі розв'язання складних проблем часто пропонують не одну, а дві й більше гіпотез. Оскільки ж істина одна, то зрозуміло, що кілька гіпотез, які по-різному пояснюють одні й ті самі явища, не можуть бути одночасно істинними. Виникає необхідність вибирати одну з двох або й кількох конкуруючих гіпотез.

Судове дізнання підпорядковується тим самим законам логіки, що й будь-яке інше. В судовому слідстві при поясненні окремих фактів чи сукупності обставин часто висувають не одну, а кілька гіпотез, в яких по-різному пояснюють ці факти. Такі гіпотези називають версіями.

Версія в судовому слідстві - одне з можливих припущень (гіпотез), яке пояснює походження або властивості окремих обставин злочину або подію злочину загалом.

Дата добавления: 2015-06-27