Поняття та структура національної безпеки України. 2 страница

• порушення з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування Конституції і законів України, прав і свобод людини і громадянина, в тому числі при проведенні виборчих кампаній, недостатня ефективність контролю за дотриманням вимог Конституції і виконання законів України;

• посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав;

• спроби втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;

• воєнно-політична нестабільність, регіональні та локальні війни (конфлікти) в різних регіонах світу, насамперед поблизу кордонів України;

• розвідувально-підривна діяльність іноземних спеціальних служб;

• загроза посягань з боку окремих груп та осіб на державний суверенітет, територіальну цілісність, економічний, науково-технічний і оборонний потенціал України, права і свободи громадян;

• поширення корупції, хабарництва в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організованої злочинної діяльності;

• злочинна діяльність проти миру і безпеки людства, насамперед поширення міжнародного тероризму;

• загроза використання з терористичною метою ядерних та інших об'єктів на території України;

• можливість незаконного ввезення в країну зброї, боєприпасів, вибухових речовин і засобів масового ураження, радіоактивних і наркотичних засобів;

• спроби створення і функціонування незаконних воєнізованих збройних формувань та намагання використати в інтересах певних сил діяльність військових формувань і правоохоронних органів держави;

• прояви сепаратизму, намагання автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України.

В системі національної економічної безпеки України загрозами виступають дії, спрямовані проти здійснення економічного суверенітету держави, становлення України як рівноправного учасника міжнародних економічних відносин. Прикладом таких загроз можуть бути:

• істотне скорочення внутрішнього валового продукту, зниження інвестиційної та інноваційної активності і науково-технічного та технологічного потенціалу, скорочення досліджень на стратегічно важливих напрямах інноваційного розвитку;

• ослаблення системи державного регулювання і контролю у сфері економіки;

• нестабільність у правовому регулюванні відносин у сфері економіки, в тому числі фінансової (фіскальної) політики держави;

• відсутність ефективної програми запобігання фінансовим кризам;

• зростання кредитних ризиків;

• критичний стан основних виробничих фондів у провідних галузях промисловості, аропромисловому комплексі, системах життєзабезпечення;

• загострення проблеми підтримання в належному технічному стані ядерних об'єктів на території України;

• недостатні темпи відтворювальних процесів та подолання структурної деформації в економіці;

• критична залежність національної економіки від кон'юнктури зовнішніх ринків, низькі темпи розширення внутрішнього ринку;

• нераціональна структура експорту з переважно сировинним характером та низькою питомою вагою продукції з високою часткою доданої вартості;

• велика боргова залежність держави, критичні обсяги державних зовнішнього і внутрішнього боргів;

• небезпечне для економічної незалежності України зростання частки іноземного капіталу у стратегічних галузях економіки;

• неефективність антимонопольної політики та механізмів державного регулювання природних монополій, що ускладнює створення конкурентного середовища в економіці;

• критичний стан з продовольчим забезпеченням населення;

• неефективність використання паливно-енергетичних ресурсів, недостатні темпи диверсифікації джерел їх постачання та відсутність активної політики енергозбереження, що створює загрозу енергетичній безпеці держави;

• «тінізація» національної економіки;

• переважання в діяльності управлінських структур особистих, корпоративних, регіональних інтересів над загальнонаціональними.

Загрози соціальній безпеці охоплюють дії, спрямовані проти утвердження України як соціальної держави, створення відповідального, солідарного суспільства, проти національних соціальних інтересів, які відображають потреби українського народу у добробуті, гідних умов життєдіяльності.

Особливо небезпечними є загрози:

• невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам;

• неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення;

• криза системи охорони здоров'я і соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров'я населення; поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;

• загострення демографічної кризи;

• зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства;

• прояви моральної та духовної деградації суспільства;

• зростання дитячої та підліткової бездоглядності, безпритульності, бродяжництва;

• неконтрольовані міграційні процеси в Україні;

• наявність постійного безробіття;

• тінізація процесів формування середнього та вищого класів тощо.

У системі екологічної безпеки загрози спрямовані проти тих правових норм і відповідним їм інститутів безпеки, що гарантують захист середовища проживання. Для України особливо актуальними є такі групи загроз, як:

• значне антропогенне порушення і техногенна перевантаженість території України, зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характерів;

• нераціональне, виснажливе використання мінерально-сировинних природних ресурсів як невідновлюваних, так і відновлюваних;

• неподоланність негативних соціально-екологічних наслідків Чорнобильської катастрофи;

• погіршення екологічного стану водних басейнів, загострення проблеми транскордонних забруднень та зниження якості води;

• загострення техногенного стану гідротехнічних споруд каскаду водосховищ на р. Дніпро;

• неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів і трансгенних рослин, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин і організмів, екологічно необґрунтоване використання генетично змінених рослин, організмів, речовин та похідних продуктів;

• неефективність заходів щодо подолання негативних наслідків військової та іншої екологічно небезпечної діяльності;

• небезпека техногенного, у тому числі ядерного та біологічного, тероризму;

• посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у популяціях живих організмів, зокрема генетично змінених організмів, та біотехнологій;

• застарілість та недостатня ефективність комплексів з утилізації токсичних і екологічно небезпечних відходів тощо.

З поняттям „інформаційна безпека” пов’язане поняття “інформаційна загроза”. Під нею розуміють такий внутрішній чи зовнішній інформаційний вплив, при якому створюється реальна чи потенційна небезпека зміни напрямку або темпів прогресивного розвитку суспільства, індивіда, держави. Інформаційні загрози впливають на свідомість, підсвідомість, інформаційні ресурси та інші об’єкти інформаційної інфраструктури країни. Головною інформаційною загрозою національній безпеці України є загроза через вплив на свідомість людей, інформаційні ресурси та інформаційну інфраструктуру нав’язати громадянам, державі, суспільству систему цінностей та інтересів, які вигідні для іншої держави. Інформаційний вплив спрямований по суті на підрив суверенітету України, її самостійності і незалежного розвитку. Інформаційні загрози є передумовою інформаційної війни.

До загроз інформаційній безпеці України слід віднести:

• прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації;

• поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії;

• комп'ютерна злочинність та комп'ютерний тероризм;

• розголошення інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави;

• намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації;

• маніпулювання громадською думкою з боку державної влади, фінансово-політичних кіл;

• спроби запровадження цензури та ін.

Забезпечення гуманітарної безпеки передбачає виявлення та усунення загроз, пов’язаних з діями, що спрямовані на підрив гуманітарного, інтелектуального потенціалу нації, прав і свобод людини і громадянина. Серед цих загроз слід відмітити в першу чергу такі:

• наростаюче науково-технологічне відставання України від розвинутих країн;

• неефективність державної інноваційної політики, механізмів стимулювання інноваційної діяльності;

• низька конкурентоспроможність продукції;

• нерозвиненість внутрішнього ринку високотехнологічної продукції та відсутність його ефективного захисту від іноземної технічної і технологічної експансії;

• зниження внутрішнього попиту на підготовку науково-технічних кадрів для наукових, конструкторських, технологічних установ та високотехнологічних підприємств, незадовільний рівень оплати науково-технічної праці, падіння її престижу, недосконалість механізмів захисту прав інтелектуальної власності;

• відплив учених, фахівців, кваліфікованої робочої сили за межі України;

• невизначеність державної науково-освітньої політики та ін.

Особливе місце в системі національної безпеки належить загрозам розвитку етнонаціональної сфери або етнонаціональній безпеці. До них належать дії, спрямовані на підрив етнонаціональної стабільності в державі, обмеження використання українською нацією усіх її потенціальних можливостей; недооцінка або ігнорування ролі української мови як державної мови, спроби нав’язати суспільству віджилі схеми етнонаціональних відносин які вигідні іншим державам та ін. Головною загрозою в етнонаціональній сфері як і в системі національної безпеки є недооцінка ролі національної ідеї у трансформації українського суспільства на шляху до демократії, захисті суверенітету, територіальної цілісності української держави.

Питання збереження національної самобутності хвилює субетноси багатьох країн. В сучасному світі виникла гостра необхідність удосконалення міжетнічних відносин через втілення на практиці апробованих принципів національної політики, а саме:

1. принцип самовизначення народів;

2. вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку і підтримка відносно рівних умов життя етносів багатонаціональних держав;

3. пріоритет загальнолюдських інтересів над національними;

4. визначення народами свого внутрішнього політичного статусу без втручання ззовні;

5. територіальна цілісність;

6. демократизм міжнаціональних відносин;

7. боротьба проти всіх форм расової і етнічної ворожості і ксенофобії.

Потенційну загрозу етнонаціональній безпеці України становить співіснування в етнополітичній сфері кількох різноспрямованих моделей національної ідентичності. Відомий англійський політолог Е.Вілсон проаналізував шість моделей національної ідентичності, які з’явилися в Україні за роки незалежності. До таких моделей належить національно-етнокультурна модель (одночасне національне відродження як української нації так і національних меншин, визначальна роль української нації, “українізація” – відновлення історичної справедливості), “модель мовних груп” (етнос і мова збігаються), модель подвійної ідентичності (ідея єдиного російсько-українського культурного простору і розмитих кордонів, висувають росіяни і російськомовні українці), модель євразійської ідентичності (ідея слов’янської єдності), синтетична модель (поєднання елементів радянської і української етнокультурної традиції). Модель “українська політична нація” вибудовується різними політичними силами на дещо відмінних основах. Наявність названих моделей національної ідентичності є основою різноспрямованих політичних орієнтацій, з яких деякі створюють небезпеку втрати державності.

У Концепції національної безпеки України до основних загроз національній безпеці україни у воєнній сфері віднесено:

• посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність;

• нарощування поблизу кордону України угрупувань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалися;

• воєнно-політичну нестабільність та конфлікти у сусідніх країнах;

• можливість застосування ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення проти України;

• зниження рівня боєздатності воєнної організації держави;

• політизацію силових структур держави;

• поширення зброї масового ураження та засобів її доставки;

• нелегальна міграція;

• накопичення великої кількості застарілої та не потрібної для Збройних Сил України військової техніки, озброєння, вибухових речовин;

• незавершеність договірно-правового оформлення і недостатнє облаштування державного кордону України;

• незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з військової служби та членів їхніх сімей;

• створення та функціонування незаконних збройних формувань.

Спектр найбільш небезпечних загроз важливим національним інтересам України у воєнній сфері значно ширший. У 1997 р. за результатами експортного опитування провідних фахівців з проблем воєнної безпеки і представників міністерств і відомств, які складають основу воєнної організації держави, налічувалось 40 таких загроз.

Національний інтерес України у стабілізації військово-політичної обстановки в Центральній Європі та недопущенні збройних конфліктів стикався з небезпекою таких загроз (тут і надалі загрози подаються за рівнем їх небезпеки), як створення та існування незаконних воєнізованих формувань, загострення міжетнічних та міжконфесійних протиріч, наявність іноземних військових формувань на території України, висунення територіальних претензій до України, заяви та акції, що дискредитують внутрішню та зовнішню політику України, активізація сепаратистських сил та підтримка їх зовні. Значну небезпеку становили такі загрози, як нестабільність військово-політичної обстановки навколо України та в деяких країнах Центральної Європи, зацікавленість у встановленні контролю за стратегічними об’єктами, сировинними ресурсами і комунікаціями України, прагнення до домінування в регіоні деяких держав, втручання у внутрішні справи України, войовничість політичного керівництва сусідніх країн.

Для розбудови Воєнної організації України небезпеку становили відсутність чітко визначеної військової та військово-технічної політики, концепції військового будівництва, проведення необгрунтованих військових реформ, безсистемне визначення кількісного складу воєнної організації, неврахування реальних економічних можливостей держави і геополітичних умов, що складаються, відтік із воєнної організації молодших офіцерів.

Підтримка боєздатності формувань Воєнної організації на необхідному рівні не забезпечувалась через зниження можливостей підтримки бойової підготовки військ, зменшення витрат на оборону, погіршення демографічної ситуації, зниження рівня військової дисципліни. Зниження рівня технічного та матеріального забезпечення з’єднань і частин, старіння та вихід із ладу військової техніки, руйнування оборонно-промислового комплексу, розрив кооперативних зв’язків у сфері виробництва озброєння і військової техніки, втрату престижності військової сужби і зниження морально-психологічного рівня особового складу.

Реалізація національного інтересу у забезпеченні мобілізаційних ресурсів і запасів наштовхувалася на такі загрози, як падіння рівня підготовки мобілізаційних резервів, поглибленя дисбалансу між мобілізаційними потребами і наявними можливостями, втрата системи мобілізаційного розгортання держави та її Воєнної організації, відсутність чіткої нормативно-правової бази мобілізаційного розгортання держави та її Воєнної організації.

Розвиток вітчизняної воєнної науки проходив під дією таких загроз, як втрата наукового потенціалу у військовій сфері, зниження вимог воєнної науки, послаблення уваги до розвитку сучасного воєнного мистецтва, відставання у розробці критичних технологій та технологій подвійного призначення, втрата контролю за системою підготовки наукових кадрів.

Загрозами у створенні системи забезпечення воєнної безпеки були відсутність єдиної політики воєнної безпеки, неврегульованість системи забезпечення воєнної безпеки законами, недосконале законодавче, інформаційне, організаційне та наукове забезпення спільного бойового застосування формувань Воєнної організації, відсутність єдиної системи автоматизованого управління військами, зброєю, технічними засобами.

На початку ХХІ ст. як за рівнем небезпеки, так і за сумарним потенціалом внутрішні загрози мали значну первагу.До найбільш небезпечних з них слід віднести відсутність визначеної військової та військово-технічної політики, концепції воєнного будівництва в Україні; спроби створення в Україні незаконних воєнізованих формувань; проведення необгрунтованих реформ у воєнній сфері, безсистемне визначеня кількості воєнної організації, зниження можливостей підтримки необхідного рівня бойової підготовки військ, зменшення витрат на оборону; деградація тегнологічного та промислового потенціалу; відсутність стабільних військово-економічних зв’язків з іншими державами; неконтрольоване вивезення капіталу та певної стратегічно важливої сировини за межі України; зростання корупції в органах державної влади; незаконний експорт озброєнь та новітніх технологічних розробок.

Серед зовнішніх загроз найбільш небезпечними вважались загострення міжетнічних і міжконфесійних протиріч і активізація їх зовні; наявність іноземних військових формувань на території України; висунення територіальних претензій до України; заяви та акції, що дискредитують внутрішню і зовнішню політику держави; прагнення деяких держав до встановлення домінуючого воєнно-політичного впливу та їхня схильність до використання силових методів для розв’язання конфліктних ситуацій; існуючі та потенційні осередки локальних дій, збройних конфліктів у безпосередній близькості від кордонів України; наявність у деяких держав великих арсеналів ядерної та інших видів зброї масового знищення; існуючі загрози міжнародного тероризму; некеровані міграційні процеси та ін.

Національна безпека України наштовхується на велику групу загроз загальноцивілізаційного характеру, що властиві для міжнародної безпеки. До них належать як традиційні джерела небезпеки (експансіонізм, гегемонізм, перевага окремих держав в стратегічних і ядерних озброєннях, неоколоніалізм, культурний та інформаційний імперіалізм тощо) так і нові загрози, що сформувалися в останні десятиріччя.

Дестабілізуючими факторами міжнародної і національної безпеки виступають такі нові загрози, як зростання чисельності локальних конфліктів, міжнародний тероризм, насильницький екстремізм, розкрадання ядерних матеріалів і поширення ядерних технологій, організована злочинність, незаконне поширення наркотиків, надмірне поширення легких озброєнь і стрілецької зброї, гострі економічні проблеми та деградація довкілля, порушення прав людини та основних свобод, в тому числі свободи думки, свідомості, релігії чи віри, прав національних меншин, а також прояви нетерпимості, агресивного націоналізму, шовінізму, ксенофобії, антисемітизму. На ці загрози наголошується у Хартії європейської безпеки, прийнятій на Стамбульському самміті ОБСЄ в листопаді 1999 р.

Сучасний світ стрімко змінюється, і ці зміни однаково відчутні й небезпечні як для традиційно слабких, так і для благополучних країн так званого “золотого мільярда”. Україна в цьому світлі виглядає практично беззахисною країною із суперечливою зовнішньою політикою. Аналізуючи систему міжнародних відносин, можна виділити ключові тенденції світової політики та потенціалу її впливу на безпеку України, перспективи економічного та гуманітарного розвитку. Серед них:

• проникність кордонів і формування нової політичної географії. Кордони між окремими країнами поступово втрачають своє традиційне значення, стають проникними і здебільшого виконують функцію сполучення територій із різними митними та політичними режимами. Зростаюча умовність державних кордонів загрожує системі міжнародних гарантій територіальної цілісності та недоторканості. Україна, в умовах невирішеності територіальних питань із Росією та Румунією перебуває в зоні підвищеного ризику. Результатом прозорості кордонів є масова міграція з бідних країн в процвітаючий західний світ. За деякими підрахунками, до 2025 р. мігранти можуть скласти 25-50 % населення Північної Америки, ЄС та Японії. Уже в найблищій перспективі Україна, розташована в центрі одного з найбільших міграційних маршрутів Азія-Європа, відчуватиме дедалі серйозніші труднощі в контролі потоків міграції.

• поширення глобальної терористичної мережі з її активним прагненням отримати доступ до новітніх ядерних, біологічних, бактеріологічних, інформаційних технологій, особливо небезпечних в умовах тотальної відкритості сучасного суспільства;

• неконтрольоване поширення ядерної зброї, зброї масового ураження та засобів її доставки. Наприклад, створення ядерної зброї Північною Кореєю та Іраном може призвести до відповідного оновлення ядерних програм Японією, Південною Кореєю та іншими. За прогнозами до 2020 р. число “ядерних держав” сягне 10-12.

• поглиблення прірви між багатими і бідними країнами. Світові ресурси завжди будуть притягатися багатими країнами і перетікати в них. За оцінками ООН, до 2025 р. 7,8 млрд. жителів планети, тобто абсолютна більшість – 90%, належатимуть до третього світу. Водночас погіршиться становище середнього класу, що провокуватиме соціальні бунти у світовому маштабі.

• наростання ресурсного й енергетичного дефіциту. Початок ХХІ ст. охарактеризувався фундаментальними змінами в енергетичній сфері. Закінчилась ера низьких цін і відбувся перехід до епохи енергетичного дефіциту. На думку Міжнародного енергетичного агенства, загальносвітовий попит на енергоносії до 2030 р. збільшиться на 37-50 %. За останні п’ять років ціни на нафту виросли вчетверо. Для України сучасна енергетична ситуація небезпечна вже тим, що в процесі перерозподілу глобального ринку енергоресурсів Україна з її досить серйозним транзитним потенціалом фактично залишиться на його узбіччі. Адже після скандальних подій 2005-2006 рр. вона набула репутації “слабкої ланки” у євразійській системі транзиту енергоресурсів.

• безпрецендентне зростання впливу транснаціональних корпорацій (ТНК) і фінансових груп на економічний і суспільно-політичний розвиток світу в цілому й національних держав зокрема. Економічна експансія ТНК фактично “вимиває” суверенітет економічно слабких країн, посилює їхню залежність від глобальної економічної кон’юктури.

• формування нових центрів сили впливу. На роль світових лідерів претендують Китай і Індія в сукупності з Росією і Бразилією. Наприклад, зберігаючи нинішню динаміку економічного зростання, до 2040 р. Китай стане другою державою світу після США, Індія випередить Японію до 2035 р., а валюти обох країн стануть світовими вже 2020 р. До 2050 р. сумарний обсяг економік Бразилії, Росії, Індії та Китаю перевищить сумарний обсяг ВВП країн “великої сімки”. В проекті “Карта глобального майбутнього”, розробленим Національною радою з розвідки США в 2005 р. було виділено чотири варіанти розвитку світу: 1) cценарій “Давоський мир”. Згідно з ним у 2020 р. в глобальній економіці впевнено домінують Китай та Індія; 2) сценарій “Pax Americana”, де лідерство залишається за США, які змогли відновити політичну єдність з Європою і “приборкати” держави Близького Сходу; 3) сценарій “Новий халіфат”, де у світі майбутнього панує транснаціональне теократичне співтовариство; 4) сценарій “Спіраль страху”, який припускає безконтрольне поширення зброї масового знищення, глобальний економічний колапс, крах сучасних міжнародних інститутів і міжнародної системи. Для України важливо чітко визначити та підібрати напрям напрям зовнішньополітичного курсу, який би цілком відповідав національним інтересам України, водночас гарантуючи безпеку і спираючись на підтримку населення.

Важливою умовою протидії основним загрозам національній безпеці України є створення ефективної системи забезпечення національної безпеки, правильне визначення пріоритетів державного розвитку. Україна не володіє ні потужним військовим, ні всесвітньо значущим енергетичним потенціалом. До факторів, що сприяють утвердженню ефективної сучасної системи національної безпеки відносяться:

• пітримка народними масами ідеї без’ядерного, ненасильницького миру;

• розвиток інтеграційних та інтернаціоналізаційних процесів світової спільноти;

• прогресивна діяльність представників політичних кіл і сил держави, а також воєнно-політичного керівництва.

Національна безпека як стан захищеності життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави є об’єктивною передумовою становлення та розвитку державної самостійності України, фактором утвердження демократичного суспільства.

У процесі функціонування національної безпеки реалізуються національні інтереси України – фундаментальні цінності, потреби, прагнення українського народу, без яких неможливе його існування.

Захист національних інтересів України передбачає діяльність з виявлення, попередження та усунення загроз національній безпеці в усіх важливих сферах життєдіяльності.

Національна безпека України як інтегральне явище охоплює такі види безпеки, як політична, економічна, державна, соціальна, інформаційна, економічна, гуманітарна, воєнна безпека та ін.

Національна безпека виступає одним з рівнів функціонування міжнародної безпеки як діяльності держав по створенню відносин між народом і державою, які виключають реальні загрози розвитку суспільства.

Дата добавления: 2015-06-28