Майно, на яке не може бути звернуто стягнення (СТ. 56)

1. Не допускається звернення стягнення на майно, зазначене в переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернуто стягнення за виконавчими докумен­тами, згідно з додатком до цього Закону.

Відповідно до ст. 1040 ЦК України не допускається звернення стягнення на майно, передане в управління, за вимогою кредитора установника, крім випадку визнання уста­новника управління банкрутом або звернення стягнення за вимогою заставодержателя на майно, що є предметом договору застави. У разі визнання установника управління банк­рутом договір управління цим майном припиняється і воно включається до ліквідаційної маси (див. коментар до глави 6 цього Закону).

За статтею 190 ЦК України майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. При цьому поняття «річ» у ст. 179 ЦК розкривається так: річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов’язки. Тому новітні тенденції цивільного права мають враховуватись при зверненні стягнення на майно боржника. Наприклад, за ст. 180 ЦК тварини є особли­вим об’єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ст. 177 ЦК, об’єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. З цього положення випливає, що багато об’єктів цивільних прав визначені законодавством, але не мають реа­льного відтворення в коментованому Законі.

Згідно з поняттям «оборотоздатність об’єктів цивільних прав» слід відмежовувати ті об’єкти, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об’єкти, вилучені з ци­вільного обороту), та ті об’єкти, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об’єкти, обмежено оборотоздатні). І у разі виявлення таких об’єктів державний виконавець як упо­вноважена державою особа має їх вилучати або повідомляти про них іншим правоохорон­ним органам.

Тому коментовану норму можна вважати відсилочною, адже в ній робиться посилання лише на майно, зазначене у Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, а не конкретизоване поняття «майно».

Аналіз Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за ви­конавчими документами, свідчить про те, що законодавцем встановлено його, виходячи з умов забезпечення життєдіяльності сім’ї. Він є досить обмеженим і, на нашу думку, не ві­дображає реалій сучасного соціально-економічного життя. Предметом стягнення можуть бути права і майно громадян, на які боржник має право на момент вчинення виконавчого провадження, а також майно, яке стане власністю боржника в майбутньому, тобто після виконання умов, зазначених у договорі, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено укладеним і виконаним боржником договором. Це положення випливає зі змісту статті, оскільки вищезазначене майно не увійшло до Переліку, наведеному у додатку до цього Закону.

Предметом стягнення не можуть бути вимоги, які мають особистісний характер. На­приклад, не підлягає стягненню право проживання у квартирі, що належить до державно­го житлового фонду. При цьому право оренди майна також може бути предметом стягнен­ня, якщо воно не має особистісного характеру, тобто в тому разі, коли договір передбачає можливість суборенди або заміни орендаря, коли він оплачений наперед на певний промі­жок часу.

На періодичні ж доходи і заробітну плату боржника стягнення накладається відповід­но до глави 6 цього Закону.

6. АРЕШТ І ВИЛУЧЕННЯ МАЙНА БОРЖНИКА (СТ. 57)

1. Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

2. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знахо­дяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

3. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути на- кладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих держав­ним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії по- станови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

4. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та бан­кам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника мо­же бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

5. Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту держав­ний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити забо­рону розпоряджатися ним, а в разі потреби — обмежити права користування май­ном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на збері­гання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випа­дку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

6. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користува­тися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відпові­дальність зберігана майна. Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації здійснюється у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше ніж через п’ять днів піс­ля накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту.

7. Виявлені під час опису цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінного каміння і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів, на які накладено арешт, підлягають обов’язковому вилученню і не пізніше наступного робочого дня передаються на збе­рігання установам Національного банку України, які зобов’язані прийняти їх на без­оплатній основі. Арешт на цінні папери накладається в порядку, встановленому Ка­бінетом Міністрів України.

У виконавчому провадженні арешт на майно боржника включає в себе сукупність процесуальних виконавчих дій щодо заборони вільного розпорядження та користування таким майном. Інструкцієй з організації примусового виконання рішень, передбачено, що арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в ра­зі потреби — в обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам.

Арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може здійснюва­тися як під час відкриття виконавчого провадження, так і в процесі здійснення інших ви­конавчих дій. У постанові про накладення арешту визначаються межі суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов’язаних з проведенням виконавчих дій. Арешт накладається або на все майно боржника або на окремо визначене майно борж­ника. Постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на йо­го відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Державний виконавець зобов’язаний надіслати боржнику та відповідно до банків чи інших фінансових установ або органів нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстра­цію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження копію постанови про арешт ко­штів чи майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення.

Фіксування проведення виконавчої дії про опис майна боржника і накладення на ньо­го арешту здійснює державний виконавець у акті опису й арешту майна боржника.

Одночасно державний виконавець вправі оголосити заборону розпоряджатися май­ном, а у разі потреби — обмежити права користування майном або вилучити його у борж­ника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису й арешту.

Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, в акті опису і арешту повинні бути вказані:

час і місце складання акта;

назва органу державної виконавчої служби, в якому працює державний виконавець, а також прізвище, ім’я та по батькові державного виконавця та осіб, що були присутні при складанні акта із зазначенням їх процесуального стануназва органу чи посадової особи, якими виданий виконавчий документ, що підлягає виконанню, його резолютивна частина; назва стягувача та боржника;

назва кожного внесеного в акт предмета і його відмінні ознаки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо);

якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних металів, каменів, перлів тощо, то вони ретельно описуються з визначенням усіх особливих ознак, відповідним чином паку­ються в конверт, прошиваються, підписуються державним виконавцем, учасниками акта опису й опечатуються печаткою відповідного органу державної виконавчої служби; оцінка кожного внесеного в акт предмета і загальна вартість усього майна; якщо проводилось опечатування предмета — які предмети, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування;

строк, після закінчення якого майно може бути передане для реалізації; назва особи, якій передане майно на зберігання, а якщо майно передано на зберігання не боржнику, а іншій особі, — паспортні дані, її адреса;

відмітка про роз’яснення зберігачеві майна обов’язків із збереження майна, попере­дження про кримінальну та матеріальну відповідальність за його розтрату, відчуження, утаювання або підміну;

зауваження або заяви стягувача, боржника, осіб, що були присутні при опису і розпо­рядження за ним державного виконавця.

Якщо державний виконавець установив зберігачеві обмеження права користуватися майном, то про це також указується в акті опису і арешту майна із зазначенням виду, обся­гів і строку обмеження.

При потребі, одночасно з арештом майна в акті повинні бути перелічені предмети, які залишені боржнику, із зазначенням їх вартості, як окремо кожного, так і загальної кількос­ті, а також перелічено інше майно, у тому числі те, яке перебуває у спільній власності бор­жника з іншими особами і на яке не було накладено арешт.

Акт опису й арешту майна підписується державним виконавцем, понятими, зберігачем майна, боржником та стягувачем, іншими особами, які були присутні при накладенні аре­шту на майно. У разі відмови від підпису сторін чи інших осіб, що були присутні при ви­конанні, про це робиться відмітка в акті. Акт опису і арешту майна складається в двох примірниках.

Перший залишається в провадженні державного виконавця, а другий — видається боржнику під розписку на першому примірнику, що залишається у державного вико­навця.

Якщо описане майно передано на зберігання не боржникові, а іншій особі, то акт опису й арешту майна складається в трьох примірниках. Перший залишається в провадженні державного виконавця, а інші вручаються зберігачеві майна та боржнику під розписку (на першому примірнику).

При конфіскації майна або при виконанні рішення про передачу майна державі акт опису складається в трьох примірниках.

Перший залишається в провадженні державного виконавця, два інші вручаються під розписку (на першому примірнику) боржнику, представнику державних податкових орга­нів (якщо він був присутній) або надсилаються їм.

У разі виконання рішень, передбачених статтею 156 Цивільного процесуального коде­ксу України та статтею 67 Господарського процесуального кодексу України складається акт у трьох примірниках, один з яких разом з виконавчим документом надсилається до су­ду, перший залишається у виконавчому провадженні, а інший вручається зберігачеві май­на або боржнику під розписку (на першому примірнику).

У цьому разі виконавче провадження підлягає закінченню. У разі потреби опису вели­кої кількості майна використовуються додатки до акта опису й арешту майна, про що ро­биться відмітка в акті опису й арешту майна.

Перший примірник додатка до акта опису й арешту майна складається з використан­ням бланка документів виконавчого провадження, інші примірники — з використанням бланків для копій документів виконавчого провадження.

При використанні додатка до акта опису й арешту майна у розділі «Описано і накла­дено арешт на таке майно» акта робиться відмітка із зазначенням серії та номера додатка.

На першому примірнику акта опису й арешту майна/додатка до акта опису й арешту майна зазначаються серії та номери бланків для копій документів виконавчого прова­дження, що були використані для складання копій цього акта/додатка.

На копіях акта опису й арешту майна/додатка до акта опису й арешту майна зазнача­ються серія та номер першого примірника акта/додатка

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися май­ном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.

Метою застосування арешту є забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; забезпечення виконання рішення про кон­фіскацію майна боржника. Арешт також застосовується при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації провадиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше, ніж через п’ять днів після накладен­ня арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту.

Цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких ви­робів, виявлені при опису, на які накладено арешт, підлягають обов’язковому вилученню і негайно передаються на зберігання установам Національного банку України. Арешт на цінні папери накладається згідно з Порядком накладення арешту на цінні папери, затвер­дженому постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1999 р. № 1744 «Про за­твердження Порядку накладення арешту на цінні папери».

Державний виконавець зобов’язаний подбати про забезпечення умов реалізації майна боржника, які не обмежують його законник інтересів. Одним із заходів примусового вико­нання рішень судів та інших органів (посадових осіб) — є арешт майна боржника.

Арешт (опис) майна є одним із складових звернення стягнення на майно боржника, яке, крім того, полягає також у вилученні та примусовій реалізації цього майна.

Відповідно до коментованого Закону державний виконавець при здійсненні виконав­чого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому за­конодавством; накладати арешт на грошові кошти та інші цінності боржника, в тому числі на кошти, які знаходяться на рахунках та вкладах в установах банків, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби — в обмеженні права користування майном або його вилученні в бо­ржника та передачі на зберігання іншим особам.

Арешт застосовується: для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає на­ступній передачі стягувачеві або реалізації; для виконання рішення про конфіскацію май­на боржника; при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: вине­сення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт май- на боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна борж­ника і накладення на нього арешту.

Першим примусовим заходом щодо арешту майна боржника, який може бути здійсне­ний державним виконавцем, — це винесення постанови про відкриття виконавчого прова­дження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження. Так, відповідно до цього Закону за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про від­криття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім кош­тів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначе­ному цим Законом.

Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуван­ня витрат, пов’язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника.

Стягнення боргу з боржника за рахунок його коштів та цінностей, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах, шляхом ви­несення відповідної постанови про арешт коштів або інших цінностей, є пріоритетним та найменшим щодо строків по примусовому виконанню рішень, саме тому відповідно до ко­ментованого Закону «стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших фінансових установах, на ра­хунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Копія постанови державного вико­навця про арешт коштів боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсила­ється боржнику та до банків чи інших фінансових установ.

Постанова державного виконавця про арешт коштів боржника може бути оскаржена боржником начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби або до суду у 10-денний строк.

Порядок виконання банками заходів щодо арешту коштів на рахунках клієнтів, відпо­відно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвер­дженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22.

Якщо протягом дії постанови державного виконавця щодо зупинення операцій за ра- хунком/ами клієнта до банку надійдуть постанови державного виконавця про арешт кош­тів на рахунку/ах цього клієнта, то банк обліковує ці постанови на відповідному позабала­нсовому рахунку.

Після закінчення дії постанови щодо зупинення операцій за рахунком/ами клієнта банк виконує постанови про арешт коштів у порядку їх послідовного надходження. Якщо на кошти клієнта відповідно до постанови державного виконавця накладено арешт, то в разі надходження від державного виконавця постанов щодо зупинення операцій за рахун­ком/ами клієнта банк обліковує їх на відповідному позабалансовому рахунку.

Після вжиття заходів щодо арешту коштів банк виконує постанови щодо зупинення операцій за рахунком/ами клієнта у випадку їх послідовного надходження. Арешт на під­ставі постанови державного виконавця про арешт коштів може бути накладений на кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, у межах суми стягнення за виконавчими документа­ми з урахуванням витрат, пов’язаних з проведенням виконавчих дій та стягнення вико­навчого збору.

Якщо в постанові державного виконавця не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кош­ти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеною постановою, арешт зале­жно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному /кількох рахунку/ах.

Банк, у якому відкрито рахунок/и (далі — рахунок) клієнта, вживає заходів щодо за­безпечення виконання постанови після отримання постанови. Якщо постанова надійшла до банку після закінчення операційного дня, то на ній ставиться штамп «Вечірня» і забез­печення виконання цієї постанови банк здійснює в межах залишків коштів на рахунку на початок наступного операційного дня. Якщо постанова оформлена з порушенням законо­давства України, то банк не пізніше наступного робочого дня повертає її державному ви­конавцю без виконання разом з листом про причину повернення (з обов’язковим поси­ланням на положення нормативного акта, яке порушено).

Залежно від наявності/відсутності коштів на рахунку клієнта, на кошти якого накла­деноарешт, банк здійснює такі дії: якщо на рахунку є кошти в сумі, що визначена постано­вою, то банк арештовує їх на цьому рахунку та продовжує виконання операцій за рахун­ком клієнта.

Постанову банк обліковує на відповідному позабалансовому рахунку; якщо на рахунку клієнта недостатньо визначеної постановою суми коштів, то банк арештовує на цьому ра­хунку наявну суму коштів, обліковує постанову на відповідному позабалансовому рахунку і не пізніше наступного робочого дня письмово повідомляє державного виконавця про не­достатність коштів для виконання постанови; якщо на рахунку клієнта немає коштів для забезпечення виконання постанови, то банк обліковує її на відповідному позабалансовому рахунку і не пізніше наступного робочого дня письмово повідомляє державного виконав­ця про відсутність коштів для виконання постанови.

Під час дії постанови банк протягом операційного дня арештовує всі надходження на рахунок клієнта до забезпечення суми коштів, що зазначена в постанові, або до отримання постанови державного виконавця щодо звільнення коштів з-під арешту.

Якщо на кошти накладено арешт і на рахунку арештована сума коштів менша, ніж та, що зазначена в постанові, то банк не приймає до виконання платіжні доручення клієнта і повертає їх. Якщо під час дії постанови до банку протягом операційного дня надійшли ін­ші постанови, то він виконує їх у порядку надходження.

Кошти, що арештовані на рахунку клієнта, забороняється використовувати до надхо­дження платіжної вимоги на примусове списання коштів за тим виконавчим документом, для забезпечення виконання якого накладався арешт, або до отримання постанови держа­вного виконавця щодо звільнення коштів з-під арешту.

Якщо до банку надійде платіжна вимога на примусове списання коштів за іншим ви­конавчим документом, ніж той, для забезпечення виконання якого накладено арешт, і на цьому рахунку немає інших (крім арештованих) коштів, то банк повертає таку платіжну вимогу без виконання.

У разі надходження до банку платіжної вимоги на примусове списання коштів за тим виконавчим документом, для забезпечення виконання якого на кошти клієнта накладено арешт, банк виконує її в повній або частковій сумі в межах наявної арештованої суми на рахунку.

До арешту суми в розмірі, який визначений постановою, банк продовжує арештовува­ти кошти, що надходять на рахунок клієнта, та виконує платіжні вимоги щодо списання коштів з урахуванням тієї суми, яку раніше частково списано на підставі платіжних вимог за тим виконавчим документом, для забезпечення якого було накладено арешт на кошти на рахунку клієнта.

Після списання за платіжною вимогою суми в розмірі, який визначений постановою, банк списує цю постанову з відповідного позабалансового рахунку та, якщо немає на облі­ку за позабалансовим рахунком інших постанов, проводить операції за рахунком клієнта.

Частиною першою ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визна­чається, що арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, а так само арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, накладається виключно за санкціонованою прокурором постановою слідчого, за постано­вою державного виконавця у випадках, передбачених законами України, або за рішенням суду. Частина четверта ст. 59 Закону «Про банки і банківську діяльність» заборонила на­кладення арешту на кореспондентські рахунки комерційних банків без зазначення конк­ретної суми, оскільки, враховуючи специфіку комерційних банків, кошти, які знаходяться на їх кореспондентських рахунках, належать не тільки банку і припинення усіх операцій на них зачіпає інтереси як банку, так і його клієнтів.

Таким чином, на сьогодні постановами слідчого, санкціонованими прокурором, по­становами державного виконавця або рішеннями суду можливе накладення арешту лише на кошти, які знаходяться на кореспондентському рахунку банку в конкретно визначеній сумі.

Крім того, щодо арешту грошових коштів на рахунку боржника треба зауважити таке. Відповідно до частини другої ст. 1071 та ст. 1074 ЦК грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

Обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахун­ком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Згідно з пунктом 10.1 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 22, обмеження права клієнта щодо розпоряджання коштами, що зберігаються на його рахунку/ах, відповідно до ст. 1074 ЦК не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком/ами за рішенням суду у випадках, установлених законом.

Виконання банком обмеження права клієнта щодо розпоряджання коштами, що збері­гаються на його рахунку/ах, у разі прийняття судом рішення про арешт коштів або припримусовому виконанні рішення суду про стягнення коштів здійснюється за постановою державного виконавця про арешт коштів, прийнятою на підставі рішення суду.

Разом з тим ст. 1 ЦК встановлено, що цивільним законодавством регулюються особис­ті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпо­рядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних, відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Окрему увагу при коментуванні положень цієї статті вважаємо за доцільне звернути на порядок звернення стягнення на цінні папери. Він полягає в їх виявленні, арешті (опи­су), вилученні, оцінці та примусовій реалізації. Порядок звернення стягнення на грошові кошти та інше майно боржника, у тому числі цінні папери, визначений ст. 53 коментовано­го Закону.

Так, стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти бо­ржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цін­них паперах у депозитаріях цінних паперів.

У разі відсутності у боржника — юридичної особи коштів, достатніх для покриття за­боргованості, стягнення звертається у першу чергу на майно, яке безпосередньо не вико­ристовується у виробництві (цінні папери, кошти на депозитних та інших рахунках борж­ника, валютні цінності, легковий автотранспорт, предмети дизайну офісів та інше майно, готова продукція (товари).

Таким чином, стягнення може бути звернено на будь-які цінні папери незалежно від їх виду, категорії та форм випуску, що знаходяться у боржника, у тому числі якими він воло­діє спільно з іншими особами, так і у інших осіб або належні йому від інших осіб у порядку черговості, встановленої вищевказаними статтями Закону, з урахуваннями вимог чинного законодавства України.

Виявлення цінних паперів здійснюється державним виконавцем шляхом зобов’язання: боржника надати у встановлений строк достовірні відомості про належні йому цінні папе­ри, у тому числі якими він володіє спільно з іншими особами або належні йому від інших осіб; реєстраторів, зберігачів і депозитаріїв, які ведуть облік та зберігання цінних паперів, надати інформацію про зареєстровані за боржником цінні папери, а також рахунки в цін­них паперах.

Інформація, необхідна для виявлення належних боржнику цінних паперів, може бути відображена в таких документах:

балансі на останню звітну дату, а саме у регістрі аналітичного обліку операцій (для юридичних осіб);

оборотних відомостях про рахунки, на яких обліковуються цінні папери боржника (для юридичних осіб);

договорах про відкриття рахунків у цінних паперах; виписках з реєстрів власників іменних цінних паперів;

виписках з рахунків у цінних паперах, які відкриті боржником у зберігачів; виписки з протоколів про результати приватизаційних аукціонів за майнові та компенсаційні серти­фікати та грошові кошти; свідоцтвах про володіння цінними паперами, у тому числі тим­часовихтим­часових, сертифікатах цінних паперів, а у разі знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездокументарній формі — виписках з рахунку в цінних паперах, яку зберігач зо­бов’язаний надавати власнику цінних паперів;

установчих документах закритих акціонерних товариств, заснованих за участю борж­ника; опціонних, ф’ючерсних та форвардних контрактах; договорах комісії або доручення на реалізацію або придбання цінних паперів, що укладені боржником та є чинними на час проведення виконавчого провадження;

інших документах за вимогою державного виконавця. Суттєвою особливістю вирі­шення питання щодо наявності цінних паперів у власності є необхідність залучення не тільки документів, у яких знайшла відображення інформація про рух цінних паперів, але і документів, які підтверджують права власності на них.

При дослідженні легітимності прав власності на цінні папери державний виконавець повинен керуватися пунктом 4 ст. 5 Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», відповідно до якого підтвер­дженням права власності на цінні папери є: виписка з рахунку у цінних паперах, яку збері­гач зобов’язаний надавати власнику цінних паперів-для цінних паперів, випущених в без- документальній формі, а також на випущені в документарній формі знерухомленні цінні папери; сертифікат цінних паперів для цінних паперів, випущених в документарній формі, крім знерухомленних цінних паперів.

У разі перевірки активів боржника юридичної особи на конкретну дату, необхідно зве­рнути регістри аналітичного обліку активів по конкретному рахунку бухгалтерського об­ліку, на яких обліковуються інформація про цінні папери.

Відповідно до плану рахунків бухгалтерського обліку, інформація про наявність цін­них паперів відображається на рахунках № 34 «Короткострокові векселі одержані», № 35 «Поточні фінансові інвестиції» та № 14 «Довгострокові фінансові інвестиції».

Цінні папери можуть бути виявлені шляхом аналізу вищезазначених документів, опи­су майна боржника, а також шляхом направлення відповідних запитів до реєстраторів, зберігачів, депозитаріїв цінних паперів та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, інших установ та організацій.

Державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін може призначити своєю постановою експерта або спеціаліста, а при необхідності — кількох спеціалістів або експертів для надання висновку з метою з’ясування та роз’яснення питань, що виникають при здійсненні виконавчого провадження і потребують спеціальних знань у сфері випуску та обігу цінних паперів, у тому числі: з питань цінних паперів, належних боржнику;

аналізу документів та відомостей, наданих боржником державному виконавцю; з’ясування реєстраторів, зберігачів та депозитаріїв, які ведуть облік та зберігання цінних паперів;

оцінка цінних паперів, що підлягають стягненню;

інших питань на вимогу державного виконавця. Як експерт чи спеціаліст може бути залучена будь-яка дієздатна особа у відповідності з Законом «Про виконавче проваджен­ня», яка має потрібні знання, кваліфікацію, досвід роботи у сфері випуску та обігу цінних паперів та знання якого підтверджується наявністю кваліфікаційних документів, отрима них у порядку, встановленому законами «Про судову експертизу» чи «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Арешт (опис) цінних паперів здійснюється відповідно до Порядку накладання арешту на цінні папери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1999 р. № 1744.

Відповідно до вказаного вище Порядку арешт на цінні папери застосовується: для за­безпечення збереження майна боржника у вигляді цінних паперів, яке підлягає наступній передачі стягувачу або реалізації; на виконання рішення суду про конфіскацію майна бо­ржника; на виконання ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відпо­відачу.

Арешт може бути накладено на будь-які цінні папери незалежно від їх виду та форми випуску як одного власника, так і кількох співвласників.

Для накладення арешту на цінні папери державний виконавець відповідно до законо­давства виносить окрему постанову або в постанові про відкриття виконавчого прова­дження зазначає факт накладення арешту на майно. У разі накладення арешту на іменні цінні папери у документарній формі копія постанови надсилається реєстратору або еміте­нту, що веде реєстр власників іменних цінних паперів згідно із законодавством (далі — ре- єстроутримувач), а у разі накладення арешту на цінні папери, випущені у бездокументар- ній формі, та/або знерухомлені цінні папери — зберігачу, а також іншим особам, визначеним законодавством про виконавче провадження.

Цінні папери, на які накладено арешт, підлягають опису в порядку, передбаченому за­конодавством.

У процесі проведення опису цінних паперів складається акт за встановленою формою, в якому зазначається їх вид, найменування випуску, категорія та кількість.

Виявлені під час опису іменні цінні папери у документарній формі та цінні папери на пред’явника у документарній формі, на які накладено арешт, підлягають обов’язковому вилученню та негайній передачі на зберігання до установ Національного банку.

Крім того, іменні цінні папери у документарній формі обмежуються в обігу шляхом їх блокування реєстроутримувачем на особовому рахунку власника невідкладно після отри­мання копії відповідної постанови державного виконавця.

Блокування полягає в припиненні реєстрації переходу права власності на іменні цінні папери, обтяжені зобов’язаннями.

Відповідно до пункту 1.1 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня 1998 р. № 60, блокування іменних цінних паперів — це операція реєст- роутримувача щодо припинення реєстрації переходу права власності на іменні цінні папе­ри, обтяжені зобов’язаннями, що обмежують обіг на визначений строк та/або до настання певної події.

Цінні папери, випущені у бездокументарній формі, та знерухомлені цінні папери, на які накладено арешт, обмежуються в обігу шляхом здійснення зберігачем відповідної об­лікової операції невідкладно після отримання копії постанови державного виконавця. У цьому разі частина або вся кількість цінних паперів на рахунку власника обмежується в обігу шляхом виконання відповідно облікового запису.

Пунктом 3.3.2 Положення про депозитарну діяльність, затвердженого рішенням Дер­жавної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня 1998 р. № 61, визнача­ється, що облікові операції — це депозитарні операції з ведення рахунків у цінних паперах та відображення операцій з цінними паперами, наслідком яких є зміна кількості цінних паперів на рахунку у цінних паперах, встановлення або зняття обмежень щодо їх обігу, а також зміна режиму та місця зберігання депозитарних активів. Обіг цінних паперів — це укладення та виконання угод щодо цінних паперів, яке не пов’язано з їх випуском (ст. 1 Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»).

Зняття арешту на цінні папери провадиться на підставі окремої постанови або поста­нови про закінчення виконавчого провадження, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; постанови про повернення виконавчого документу стягувачу; постанови про повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, винесеної державним виконав­цем згідно із законодавством.

Припинення обмежень в обігу цінних паперів, випущених у бездокументарній формі, знерухомлених цінних паперів та іменних цінних паперів у документарній формі здійсню­ється відповідно зберігачем або реєстроутримувачем невідкладно після отримання відпо­відної постанови щодо зняття арешту на цінні папери.

У разі зняття арешту з цінних паперів у документарній формі, що були вилучені та пе­редані на зберігання до установ Національного банку, такі папери негайно повертаються власнику державним виконавцем.

Цінні папери у документарній формі, виявлені при опису та на які накладено арешт підлягають обов’язковому вилученню і негайно передаються на зберігання установам На­ціонального банку України згідно з Положенням про порядок і умови зберігання та реалі­зації грошей, у тому числі іноземної валюти, цінних паперів, ювелірних та інших побуто­вих виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лому і окремих частин таких виробів, на які накладено арешт, затвердже­ним постановою Правління Національного банку України від 04 жовтня 1999 р. № 489.

Оцінка та примусова реалізація арештованих цінних паперів здійснюється в порядку, передбаченому чинним законодавством. Умови та механізм звернення стягнення на цінні папери врегульовано законами «Про виконавче провадження», «Про цінні папери і фон­дову біржу», «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», Порядком накладенням арешту на цінні папери, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 22 вересня 1999 р. № 1744, Положенням про порядок і умови зберігання та реалізації грошей, у тому числі іноземної валюти, цінних паперів, ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів плати­нової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лому і окремих частин таких виробів, на які накладено арешт, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 жовтня 1999 р. № 489, і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 жовтня 1999 р. за № 740/4033 (із змінами та доповненнями) та іншими нормативно- правовими актами України.

Дата добавления: 2014-01-03