Права, обов’язки та відповідальність сторін за договором зберігання

Права та обов'язки сторін визначаються особливостями кож­ного конкретного договору зберігання, тому зупинимося на тих з них, які є найбільш характерними для всіх видів зберігання.

Обов'язки зберігача:

1) прийняти річ на зберігання за консенсуальним та (або) публіч­ним договором. Слід мати на увазі, що зберігач звільняється від обов'язку прийняти річ на зберігання, якщо у зв'язку з обста­винами, які мають істотне значення, він не може забезпечити її схоронності (ст. 940 ЦК України). ЦК України не розкриває зміст обставин, які мають «істотне значення» для відмови у прийнятті майна на зберігання, тому це поняття є оціночним;

2) оглянути майно (річ), визначити його кількість, якість та вартість, якщо інше не передбачено договором або законом.

Цей обов'язок прямо передбачено законом лише для деяких спеціальних видів зберігання (наприклад, у ст. 959 ЦК Укра­їни для зберігання на товарному складі), проте в більшості випадків зберігачем здійснюється огляд об'єкту зберігання (поклажі) з метою визначення його вартості, що впливає на форму договору та особливості зберігання;

3) вживати всіх заходів, установлених договором, законом, ін­шими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 942 ЦК України), у тому числі до­тримуватися нормативних вимог щодо режиму збереження речей (температурного, санітарного, екологічного тощо). За безвідплатним договором зберігання вказаний обов'язок зберігача трансформується у зобов'язання піклуватися про річ як про свою власну (ч. 2 ст. 942 ЦК України);

4) виконувати свої обов'язки за договором зберігання особисто (ч. 1 ст. 943 ЦК України), тобто за загальним правилом не дозволяється на розсуд зберігача передавати речі на зберігання іншій особі. Проте згідно ч. 2 ст. 943 ЦК України зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду. При цьому первісний збері­гач зобов'язаний своєчасно повідомити поклажодавця про пе­редання речі на зберігання іншій особі. Він залишається відповідальним за збереження поклажі, тобто несе відпові­дальність за дії особи, якій він передав річ на зберігання. Та­ким чином, передача іншій особі майна на зберігання не озна­чає припинення первісного договору зберігання;

5) не користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а та­кож не передавати її в користування іншій особі без згоди по­клажодавця (ст. 944 ЦК України). Ця заборона встановлена у зв'язку з тим, що користування річчю (вилучення її корис­них властивостей), зазвичай, передбачає зменшення цінності речі, а отже використання речі суперечить меті договору збері­гання, оскільки поклажодавець сподівається зберегти повну цінність свого майна, передаючи його на зберігання (за винят­ком природних втрат);

6) негайно повідомляти поклажодавця про необхідність зміни умов зберігання речі і отримати його відповідь (ч. 1 ст. 945 ЦК

України). Цей обов'язок означає, що усі зміни за даним дого­вором мають бути обов'язково погоджені та схвалені збері­гачем. Проте законом передбачена можливість зберігача в ок­ремих випадках змінити умови договору без узгодження їх з поклажодавцем. Зокрема на зберігача покладається обов'язок змінити спосіб, місце та інші умови зберігання речі, не чека­ючи відповіді поклажодавця, коли існує реальна небезпека її втрати, нестачі або пошкодження (ч. 1 ст. 945 ЦК України). Якщо ж річ пошкоджена або виникла реальна загроза її по­шкодження чи інші обставити, що не дають змоги забезпе­чити її схоронність, а вжиття заходів з боку поклажодавця очікувати неможливо, зберігач має право продати річ або її частину. При цьому, якщо ці обставини виникли з причин, за які зберігач не відповідає, він має право відшкодувати свої витрати з суми виторгу, одержаної від продажу речі. У випад­ку виникнення спору між сторонами договору зберігання, обов'язок доказування наявності зазначених обставин покла­дається на зберігача (ч. 2 ст. 945 ЦК України);

7) повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на збері­гання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (ч. 1 ст. 949 ЦК України). Річ має бути по­вернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Так, кількість речей визначених родовими оз­наками, при поверненні може виявитися меншою, ніж пере­давалася, внаслідок усушки, утруски, випаровування та ін­ших природних процесів. Слід мати на увазі, що природні втрати можуть мати місце лише в межах встановлених зако­нодавством нормативів (розмірів). Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажо­давцю, може підтверджуватися свідченням свідків;

8) повернути плоди та доходи, які були ним одержані від речі (ч. 2 ст. 949 ЦК України) тощо.

Поклажодавець зобов'язаний:

1) у разі не передання речі на зберігання за консенсуальним дого­вором, зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, зав­дані йому у зв'язку з тим, що зберігання не відбулося, якщо він у розумний строк не попередив зберігача про відмову від договору зберігання (ч. 2 ст. 939 ЦК України);

2) повністю оплатити послуги зі зберігання (для відплатного договору) у порядку і строки, встановлені договором (ч. 1 ст. 946 ЦК України);

3) оплатити витрати, пов'язані зі зберіганням, якщо інше не передбачено договором чи законом (ст. 947 ЦК України), а також відшкодувати надзвичайні витрати (ч. 2 ст. 947 ЦК України);

4) забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання (ст. 948 ЦК України) тощо.

Слід мати на увазі, що будь-який договір зберігання (навіть консенсуальний) не передбачає обов'язку поклажодавця передати річ на зберігання, тому зберігач не має права цього вимагати (ст. 939 ЦК України).

Відповідальність сторін за договором зберігання. За невиконання сторонами обов'язків, передбачених законом або договором зберіган­ня, на них покладається цивільно-правова відповідальність.

Відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкоджен­ня речі, прийнятої на зберігання, настає на загальних підставах (ч. 1 ст. 950 ЦК України).

Проте норми гл. 66 ЦК України передбачають певні особливості договірної відповідальності зберігача в окремих випадках.

Так, ч. 2 ст. 950 ЦК України встановлюється відповідальність професійного зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо він не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на збері­гання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необе­режності поклажодавця. Таким чином, відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі може наступати і без ви­ни. Слід мати на увазі, що наявність обставин, які звільняють збе­рігача від відповідальності (непереборної сили, особливих власти­востей речі, умислу чи грубої необережності поклажодавця), має доводити сам зберігач.

Спеціальне правило щодо відповідальності за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання містить ч. 3 ст. 950 ЦК України. У такому разі зберігач несе відповідальність лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Втратою або пошкодженням речі заподіюються збитки поклажодавцю, тому зберігач зобов'язаний їх відшкодувати:

1) у разі втрати (нестачі) речі – у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі – у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Проте, якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призна­ченням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вима­гати від зберігача відшкодування її вартості (ст. 951 ЦК України).

Договором зберігання може бути також встановлена відповідаль­ність зберігача за прострочення передачі речі поклажодавцеві, само­вільне користування майном чи передачу його у користуванні іншій особі тощо.

ЦК України передбачає лише одну спеціальну норму щодо відпо­відальності поклажодавця за невиконання своїх обов'язків. Так, у ст. 952 ЦК України вказується, що поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані властивостями речі, пере­даної на зберігання, якщо зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати про ці властивості.

В інших випадках порушення зберігачем своїх обов'язків тягне або певні правові наслідки, які не є заходами цивільно-правової від­повідальності, наприклад, якщо річ не буде витребувана із ломбар­ду, вона підлягає продажу (ст. 968 ЦК України), або вона визна­чається на підставі загальних положень про відповідальність за невиконання зобов'язань.

Слід звернути увагу на те, що ЦК України не встановлює відпові­дальність зберігача та поклажодавця за збитки у вигляді неодержаних доходів.

Договір зберігання припиняється на загальних підставах, перед­бачених ЦК України для припинення зобов'язань (гл. 50 ЦК Укра­їни). Особливістю припинення цього договору є те, що зберігач зобо­в'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 953 ЦК України), тобто Допускається одностороннє розірвання договору на вимогу поклажодавця.

Транспортні договори

Дата добавления: 2014-01-03