Договір перевезення вантажу

Поняття та загальна характеристика договору перевезення вантажу. У ст. 909 ЦК України закріплено загальне визначення договору перевезення вантажу: за даним договором одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою сторо­ною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а від­правник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встанов­лену плату.

Транспортні кодекси, статути, а також правила перевезень за­кріплюють визначення окремих видів перевезення вантажу. Зокре­ма, ст. 133 КТМ України дає визначення договору морського пере­везення вантажу.

Договір перевезення вантажу є двостороннім (кожна зі сторін набуває за договором прав і обов'язків), реальним (вважається укла­деним з моменту передачі вантажу транспортній організації) та від платним (за перевезення вантажу його відправник або одержувач зобов'язаний сплатити перевізнику обумовлену договором провізну плату).

Суб'єктний склад договору перевезення характеризується тим, що окрім сторін, якими є перевізник і відправник вантажу, в дого­вірних відносинах, зазвичай, бере участь ще й одержувач вантажу.

Відправником вантажу (вантажовідправником) є фізична чи юридична особа, яка подає вантаж для перевезення.

Одержувачем вантажу (вантажоодержувачем) є фізична або юридична особа, зазначена в документі на перевезення вантажу, яка за дорученням вантажовідправника приймає вантаж і заповнює пе­ревізні документи в пункті призначення.

Закон не виключає, що одна і та ж особа може бути і відправ­ником, і одержувачем вантажу.

Перевізниками є, переважно, різноманітні підприємства транс­порту (юридичні особи), але ними можуть бути і фізичні особи – підприємці.

Предметом договору перевезення є транспортні послуги, що по­лягають у переміщенні певного вантажу. Однак слід розмежовувати поняття предмета договору і предмета перевезення, яким виступає конкретний вантаж.

Провізна плата за даним договором встановлюється відповідно до затверджених тарифів на перевезення вантажу, що застосову­ються на певному виді транспорту згідно із законодавством про дер­жавне регулювання цін і тарифів, а в разі їх відсутності – за взаєм­ною домовленістю сторін, якщо цим не порушуються вимоги антимонопольного законодавства. При невизначенні сторонами в договорі розміру провізної плати стягується розумна плата (ч. 1 ст. 916 ЦК України). Встановити «розумність плати» можна виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні послуги на момент укладення договору (ч. 4 ст. 632 ЦК України). Якщо перевізник на вимогу вантажовідправника чи вантажоодержувача, який є влас­ником (володільцем) вантажу, виконує роботи чи надає послуги, не передбачені тарифами, це оплачується додатково за домовленістю сторін (ч. З ст. 916 ЦК України).

Організації і підприємства транспорту загального користування за свій рахунок або за рахунок відповідного бюджету у випадках, встановлених законодавством, можуть встановлювати пільгові умови перевезень вантажу.

Строки доставки вантажу встановлюються транспортними ко­дексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Якщо строк переве­зення нормативно не визначений, він може встановлюватися дого­вором. У разі відсутності нормативних і договірних строків вважа­ється, що перевізник повинен доставити вантаж у розумний строк (ч. 1 ст. 919 ЦК України). Розумним слід вважати такий строк, який необхідний транспортній організації для транспортування вантажу за наявних умов перевезення.

Договір перевезення вантажів укладається в письмовій формі (ч. 2 ст. 909 ЦК України). Під письмовою формою договору перевезен­ня слід розуміти не лише безпосередньо письмово складений дого­вір, а й інші документи, що підтверджують досягнення домовленості про перевезення вантажу. Назва і форма таких документів залежить від виду транспорту й визначається транспортними статутами і правилами (накладна, коносамент, авіаційна вантажна накладна, товарно-транспортна накладна тощо).

Договір перевезення вантажів необхідно відрізняти від договору на організацію перевезень. їх можна співвідносити відповідно як основний і попередній договори, оскільки договір на організацію перевезень визначає умови майбутніх перевезень, а отже, і умови основного договору перевезення вантажу. Договір на організацію перевезень укладається між перевізником і відправником у разі необ­хідності здійснення систематичних перевезень протягом тривалого строку. У ст. 914 ЦК України такий договір іменується довгостро­ковим договором перевезення вантажу. За довгостроковим догово­ром перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а володілець вантажу – передавати для перевезення вантаж у встанов­леному обсязі.

На відміну від власне договору перевезення вантажу, договір на організацію перевезень є консенсуальним, оскільки вважається ук­ладеним з моменту досягнення згоди за всіма його істотними умо­вами, якими є предмет перевезення, обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків тощо.

Права та обов'язки суб'єктів зобов'язань з перевезення вантажу визначаються в актах транспортного законодавства та договорах. Кожний вид перевезення вантажу має певні особливості змісту від­повідного договору. Однак можна виділити деякі права та обов'язки перевізника, відправника і одержувача, що є загальними для всіх договорів перевезення вантажу.

За договором перевезення вантажу перевізник зобов'язаний:

1) надати придатні для перевезення транспортні засоби у строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 917 ЦК України).

Розрізняють технічну й комерційну придатність транспортних за­собів для перевезень. Технічна придатність характеризує їх справ­ність, а комерційна – інші властивості транспортних засобів. Надані транспортні засоби чи контейнери можуть бути технічно справними, однак забрудненими, зі стійким запахом, не продезінфікованими то­що, і це може негативно вплинути під час транспортування на якість вантажу. В такому разі їх слід розглядати як непридатні в комерційному відношенні для перевезення певного вантажу;

2) своєчасно здійснити завантажувально-розвантажувальні ро­боти у випадках, передбачених транспортними кодексами (статутами) і (або) договорами;

3) забезпечити під час транспортування цілісність і схоронність вантажу.

Для перевезень певних видів вантажу обов'язок перевізника забезпечити цілісність і схоронність вантажу набуває особливого значення, оскільки його виконання полягає в додержанні особли­вих правил перевезення. Так, швидкопсувні вантажі перевозяться відповідно до Правил перевезення швидкопсувних вантажів, за­тверджених наказом Міністерства транспорту України від 9 грудня 2002 р. № 873;

4) своєчасно доставити вантаж до пункту призначення;

5) після доставки вантажу в пункт призначення повідомити про це вантажоодержувача та передати йому вантаж. На цьому закінчується виконання договору перевезення;

6) в окремих випадках, передбачених транспортними кодекса­ми (статутами), при здачі вантажу одержувачу перевірити ва­гу, кількість місць і стан вантажу. Наприклад, такі випадки при перевезенні вантажу залізницею визначені в п. 52 Статуту залізниць України (прибуття вантажу в пошкодженому вагоні, а також у вагоні з пошкодженими пломбами відправ­ника або пломбами попутних станцій; прибуття вантажу, завантаженого залізницею тощо).

Перевізник має право:

1) застави на переданий йому вантаж або ж притримати його для забезпечення внесення провізної плати та інших плате­жів, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобов'язання (ч. 4 ст. 916 ЦК України, ст. 164 КТМ України, п. 51 Статуту залізниць України);

2) відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу (ч. З ст. 917 ЦК України).

На відправника покладаються обов'язки:

1) оплатити перевезення вантажу та додаткові послуги, надані перевізником, якщо це встановлено договором або транспорт­ними кодексами (статутами);

2) пред'явити комплект заповнених транспортних документів;

3) пред'явити вантаж, який підлягає перевезенню, у належній тарі та (або) упаковці, замаркований відповідно до встанов­лених вимог.

Належність тари і упаковки означає, що при розміщенні в них товару (вантажу) вони забезпечують його захист від пошкоджень та втрат у процесі транспортування, а в окремих випадках ще й захист Довкілля від забруднення;

4) у випадках, передбачених договором, своєчасно здійснити завантажувальні роботи із додержанням правил, встановле­них актами транспортного законодавства.

Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним (як у технічному, так і в комерційному аспектах) для перевезення цього вантажу (ч. 1 ст. 917 ЦК України).

Одержувач набуває обов'язків переважно з моменту прибуття вантажу. Він зобов'язується:

1) прийняти вантаж у перевізника;

2) у випадках, передбачених договором, здійснити розвантажу­вальні роботи, а також повністю очистити рухомий склад всередині та зовні у строки, встановлені транспортними ко­дексами (статутами) або договором;

3) своєчасно вивезти зі станції вантаж. У разі порушення стро­ків вивезення вантажу стягується додаткова плата за його зберігання на залізниці;

4) оплатити перевезення вантажу та додаткові послуги, надані перевізником, якщо це встановлено договором або транспорт­ними кодексами (статутами).

Права одержувача:

1) перевірити вагу, кількість місць і стан вантажу, залучивши до цього представника перевізника і оплативши його участь;

2) відмовитися від прийняття вантажу в разі, коли якість вант­ажу через псування або пошкодження змінилася настільки, що виключається можливість повного або часткового його використання.

Відповідальність сторін. У разі порушення зобов'язань, що ви­пливають з договору перевезення вантажу, сторони несуть відпові­дальність, встановлену за домовленістю між ними, якщо інше не передбачено законом. ЦК України визначає лише загальні умови відповідальності перевізника, вантажовідправника і вантажоодер­жувача за порушення зобов'язань, що випливають з договору перевезення вантажу. Детальніше питання відповідальності регулюють­ся транспортними кодексами (статутами).

Відповідальність перевізника настає у разі:

1) ненадання транспортного засобу;

2) втрати, нестачі, пошкодження, псування вантажу;

3) прострочення доставки вантажу;

4) подачі під навантаження непридатного транспортного засобу тощо.

Втратою вантажу слід вважати протиправну невидачу пере­візником вантажу протягом строків, встановлених транспортними кодексами і статутами, внаслідок його вибуття з-під відання пере­візника (фізичної загибелі, крадіжки тощо) або затримання в доро­зі. Втраченим вважається вантаж, якщо він не виданий на вимогу одержувача: на залізничному і річковому транспорті – протягом 30 днів після спливу строку його доставки; на повітряному транспорті

- протягом 10 днів з моменту закінчення строку доставки; на авто­мобільному транспорті – протягом 10 днів з дня прийняття вантажу (при міжміському перевезенні – протягом ЗО днів після закінчення строку доставки); при перевезенні в прямому змішаному перевезенні

- після закінчення двох місяців з дня приймання вантажу до пере­везення. Якщо вантаж, що вважається втраченим, прибув після спливу зазначених вище строків, одержувач вантажу повинен його прийняти і повернути суму, виплачену йому перевізником за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором, транспортними ко­дексами чи статутами (ч. 2 ст. 919 ЦК України). Однак у такому випадку перевізник не звільняється від відповідальності за простро­чення доставки вантажу.

Нестача вантажу – це видача перевізником одержувачу ван­тажу в меншій кількості, ніж було прийнято за одним транспорт­ним документом від відправника. Нестача вантажу може бути нас­лідком несправності транспортних засобів, а також протиправних дій працівників перевізника або третіх осіб.

Псування вантажу – це хімічні та (або) біологічні зміни ван­тажу, а пошкодження – це зміни його фізичного стану, що сталися внаслідок недотримання правил транспортування вантажу (темпе­ратурного режиму, розміщення, упаковки тощо) і негативно позна­чаються на можливості його подальшого використання.

Однією з умов відповідальності перевізника є наявність у його діях чи бездіяльності вини у заподіянні шкоди. Законодавець, за­звичай, виходить з презумпції вини перевізника в заподіянні збит­ків. Зокрема, в ч. 2 ст. 924 ЦК України зазначено, що перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийня­того до перевезення вантажу, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Подібні положення містять транспортні кодекси й ста­тути.

Відповідальність перевізника завжди є обмеженою, оскільки від­шкодуванню підлягають лише фактично заподіяні збитки. Так, на залізничному транспорті перевізник несе відповідальність за втрату чи недостачу вантажу лише в розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; за втрату вантажу, який здано до пере­везення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо перевізник доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості; за псування і пошкодження – у розмі­рах тієї суми, на яку було знижено його вартість (п. 114 Статуту залізниць України). У будь-якому випадку сума збитків не може перевищувати вартості втраченого вантажу.

У разі втрати вантажу перевізник відшкодовує не лише збитки, а й стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включа­ється у вартість втраченого вантажу. Витрати і збитки, не перед­бачені договором перевезення, транспортними кодексами (статута­ми), не підлягають відшкодуванню.

Відправник несе відповідальність за:

1) незабезпечення завантаження маршруту;

2) невикористання наданого транспортного засобу;

3) несвоєчасне пред'явлення вантажу;

4) затримку завантажувальних робіт, що проводяться засобами відправника;

5) пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, з неправильним зазначенням його найменування або власти­востей;

6) неправильне зазначення в Накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача тощо.

На одержувача покладається відповідальність за:

1) здавання після вивантаження неочищеного рухомого складу або контейнерів;

2) пошкодження і втрату вагонів, контейнерів, перевізних при­стосувань (піддонів, строп тощо), що належать перевізнику;

3) затримку в прийманні вантажу, здійсненні розвантажуваль­них робіт тощо.

Порядок і розмір відшкодування збитків, заподіяних перевіз­ником, відправником чи одержувачем вантажу визначається

договором, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (статутами). Розмір відшкодування, не пов'язаного з незбереженням вантажу, встановлюється переважно у формі штрафів або пені пропорційно розміру провізної плати. Наприклад, за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать юридичним осо­бам і фізичним особам-підприємцям або орендованих ними, залізниця сплачує одержувачу штраф у розмірі: 10 % провізної плати – за прострочення на дві доби; 20 % провізної плати – за прострочен­ня на три доби; 30 % провізної плати – за прострочення на чотири і більше діб (п. 116 Статуту залізниць України).

Звільнення від відповідальності за договором перевезення ван­тажу. У транспортному законодавстві закріплено перелік обставин, за яких, насамперед, перевізник, а також відправник і одержувач вантажу звільняються від відповідальності. Такі обставини можуть бути пов'язані з умовами здійснення перевезень тим чи іншим транспортом, дією природних факторів (наприклад, норми природ­ної втрати або природні властивості вантажу), порушенням своїх зобов'язань контрагентами за договором перевезень чи іншими до­говорами або мати випадковий і непередбачуваний (форс-мажор-ний) характер.

Так, залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недо­стачу, псування або пошкодження вантажу в разі, коли:

1) вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, за­вантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втра­ти, псування або пошкодження вантажу під час перевезення;

2) недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних чинників, пов'язаних із перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;

3) вантаж перевозився у супроводі представника відправника чи одержувача;

4) недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і гра­ничного відхилення визначення маси;

5) зіпсований швидкопсувний вантаж, виявлений у вагоні, прибув без порушення встановленого режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляція), і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного терміну перевезень, встановленого Правилами;

6) втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внас­лідок:

- таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було вия­вити під час приймання вантажу до перевезення;

- завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція);

- здачі вантажу до перевезення без зазначення в накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збережен­ня під час перевезення;

- стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало (п. 111 Статуту залізниць України).

Комерційні та інші акти. Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності перевізника, вантажовідправни­ка, вантажоодержувача під час виконання договору перевезення, засвідчуються певними документами, складеними у встановленому порядку перевізником.

На залізничному транспорті, наприклад, такими документами є комерційні акти або акти загальної форми.

Комерційний акт складається для засвідчення обставин у разі:

1) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;

2) виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без докумен­тів або документів без вантажу;

3) псування, пошкодження вантажу;

4) повернення транспортній організації вкраденого вантажу.

Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона са­ма виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу.

В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі переве­зення вантажу і які можуть бути підставою для матеріальної відпо­відальності, оформляються актами загальної форми.

На автомобільному транспорті порушення правил перевезення вантажів можуть бути зафіксовані в товарно-транспортній нак­ладній, а в разі виникнення суперечностей між автотранспортною організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем), такі порушення стверджуються актами встановленої форми.

На морському транспорті у випадках, що можуть бути приводом для пред'явлення судновласнику майнових вимог, капітан робить у встановленому порядку заяву про морський протест. Посадова особа, визначена в законі, на підставі заяви капітана, даних судно­вого журналу, опитування капітана, а в разі потреби – інших свід­ків зі складу суднового екіпажу, складає акт про морський про­тест і засвідчує його своїм підписом і гербовою печаткою.

Указані акти (комерційний акт, акт загальної форми, акт про морський протест тощо) не є для судів беззаперечними і єдиними доказами порушення умов договору перевезення, тому у разі вияв­лення порушень вимог законодавства при їх складанні вони можуть бути позбавлені доказової сили.

Претензії за договором перевезення вантажу. Специфіка дого­ворів перевезення вантажу, пошти визначає те, що до пред'явлення перевізникові позову йому можна пред'явити претензію (ст. 925 ЦК України).

Порядок, строки пред'явлення і розгляду претензій встановлено Господарським процесуальним кодексом України (ГПК України), транспортними кодексами (статутами). Визначення особи, якій належить право на пред'явлення претензій і позовів транспортній організації (перевізнику), залежить від змісту протиправного діян­ня. Так, при втраті вантажу це право виникає у вантажовідправника і у вантажоодержувача, а при недостачі, псуванні або пошкодженні вантажу та при простроченні доставки вантажу – лише у вантажоодержувача.

Претензії перевізнику можуть бути пред'явлені за загальним правилом протягом шести місяців. Однак слід враховувати, що на Деяких видах транспорту, зокрема на автомобільному, претензії про сплату штрафів подаються протягом лише 45 днів. Порядок обчис­лення вказаних строків встановлений у транспортних статутах та спеціальних правилах. Слід звернути особливу увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 925 ЦК України перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задово­лення або відхилення її протягом одного місяця з дня одержання не залежно від умов і порядку перевезення.

У разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді за претензією протягом строку розгляду претензії уповноважена особа набуває права на пред'явлення позову. Однак слід враховувати, що до таких позовних вимог застосовується позовна давність в один рік з момен­ту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Дата добавления: 2014-01-03