Міжнародно-правове регулювання зовнішньо-економічних операцій на світовому космічному ринку

Світовий ринок космічних послуг і технологій з юридичної точки зору - це система міжнародних правових відносин, що притаманні сфері обігу у зв’язку з наданням космічних послуг, продажем-купівлею космічної техніки та технологій.

Проблеми правового регулювання світового космічного ринку в світлі рішень Третьої конференції ООН з космосу

Лекція 10 Правове регулювання світового ринку космічних послуг і технологій

Модуль ІІ. НАЦІОНАЛЬНЕ КОСМІЧНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Контрольні питання

1. Які види відповідальності існують в міжнародному праві?

2. В чому суть міжнародної відповідальності за космічну діяльність?

3. Яким чином визначається порядок відшкодування матеріальної шкоди за космічним правом?

4. Як врегульовуються спори щодо претензій за космічну шкоду?

10.1. Проблеми правового регулювання світового космічного ринку в світлі рішень Третьої конференції ООН з космосу.

10.2. Міжнародно-правове регулювання зовнішньоекономічних операцій на світовому космічному ринку.

10.3. Регулювання майнових і немайнових відносин суб’єктів космічного ринку.

10.4. Роль транснаціонального торгового права у регулюванні світового ринку космічних послуг і технологій.

10.5. Особливості впливу національного законодавства на правові регулятори світового космічного ринку.

Література: [1, 7, 9 – 11, 13 – 15, 53, 64, 65, 79].

Визначення:

Процеси комерціалізації космічної діяльності в останні 20-30 років потягнули за собою бурхливий розвиток світового ринку космічних послуг і технологій із залученням до операцій на ньому підприємств та організацій недержавного сектору, що призвело, у свою чергу, як до зростання ваги міжнародного економічного права, так і активного втручання міжнародного приватного права у врегулювання діяльності розширеного кола суб’єктів цього ринку. Подальший розвиток світового космічного ринку щільно пов’язаний з експлуатацією новітніх космічних засобів і часто такий, що має глобальні наслідки, а також закріплення транснаціональних корпорацій (ТНК), банків і недержавних підприємств та організацій як найактивніших учасників відносин на теренах цього ринку потребують розробки радикально нових підходів до питань про контроль за діями зазначених суб’єктів господарської діяльності на національному та міжнародному рівнях, про їх правовий статус, відповідальність держави за космічну діяльність підпорядкованих їй юридичних осіб, запобігання можливій шкоді та її компенсації тощо.

з наведеного в матеріалах Третьої конференції ООН з космосу огляду проблемних питань міжнародного публічного права стає зрозуміло, що одних лише норм і принципів цієї галузі права недостатньо для врегулювання широкої гами відносин суб’єктів світового ринку космічних послуг і технологій [1].

Вивчаючи особливості правового регулювання відносин суб’єктів космічної діяльності в умовах світового ринку космічних послуг і технологій, необхідно обов’язково враховувати, що сьогодні цей ринок з юридичної точки зору являє собою саме систему публічно- і приватноправових зв’язків, що опосередковують відносини між такими суб’єктами, як держави, міжурядові організації, фізичні та юридичні особи, включаючи різноманітні міжнародні неурядові організації та транснаціональні корпорації. Швидке розширення масштабів діяльності приватного сектора в космічній галузі та пов’язаних з нею галузях потребує перегляду багатьох аспектів міжнародного космічного права.

Питома вага правових питань міжнародної торгівлі, питань врегулювання економічного співробітництва в міжнародному публічному праві увесь час зростає, що дозволяє говорити не тільки про становлення нової галузі міжнародного публічного права (міжнародного економічного права), але й про все суттєвіший вплив на регулювання світового космічного ринку саме цієї галузі міжнародного права. Однак у зв’язку з процесами комерціалізації та приватизації космічної сфери необхідно зазначити, що регламентовані міжнародним публічним правом відносини носять не цивільно-правовий, а міждержавний характер. Що стосується регулювання особливої групи приватноправових відносин, які мають міжнародний характер, то це парафія саме міжнародного приватного права. Це, насамперед, майнові відносини. Поряд з майновими відносинами в міжнародному обігу виникають і пов’язані з ним немайнові відносини (наприклад, в галузі інтелектуального права, страхування тощо), які теж відносяться до сфери регулювання міжнародного приватного права.

Таким чином, все зазначене вище неспростовно доводить тезу про те, що відносини на світовому ринку космічних послуг і технологій мають врегульовуватися як нормами міжнародного публічного (космічного, економічного) права, так і нормами міжнародного приватного права. Проте, навіть простий перелік суб’єктів правовідносин сучасного космічного ринку дає підстави констатувати, що навіть комплексне врахування правових механізмів міжнародного космічного, міжнародного економічного та міжнародного приватного права не вичерпує проблему адекватності існуючих правових регуляторів сучасній системі відносин суб’єктів світового космічного ринку, адже все зростаючий вплив на зазначені відносини справляє активність на цьому ринку транснаціональних утворень: транснаціональних корпорацій, міжнародних банків, бірж тощо.

Аналізуючи коло проблем врегулювання правовідносин суб’єктів світового космічного ринку, що підпадають під дію міжнародного економічного права, необхідно враховувати, що в сучасних умовах розвитку економіки надзвичайної ваги набуває значення світової торгівлі, її роль як системоутворюючого та інтегруючого чинників розвитку світового господарства. В умовах сьогодення цілісне функціонування світової економіки (і її складової - світового ринку) все більше виявляється результатом інтегрування окремих функціональних складових в єдину систему світогосподарських зв’язків, що знаходить своє відображення в чинниках міжнародної спеціалізації та розподілу праці, в процесах інтернаціоналізації зовнішньоекономічних зв’язків і поглиблення взаємозалежності між суб’єктами цих зв’язків. Засобом, що опосередковує ці чинники та процеси, і є саме світова торгівля, яка стає, відповідно, основним інтегруючим рівнем розвитку світового господарства. Особливості сучасного світового господарства свідчать про те, що міжнародні торговельно-економічні відносини набувають глобального (за масштабами) та універсального (за наслідками) характеру. Таким чином, з метою координації цих відносин найбільш адекватними уявляються такі механізми та методи міжнародно-правового регулювання, які, в свою чергу, також мають всеосяжний та універсальний характер. Це обумовило відповідні характеристики, засоби та методи міжнародно-правового регулювання сучасної світової торгівлі: системність норм і принципів, що регламентують різні аспекти міжнародного обміну товарами та послугами, та орієнтованість цих норм і принципів на лібералізацію національних торговельних режимів і світової торгівлі в цілому; зростання ваги багатосторонніх механізмів регулювання сучасної світової торгівлі та інституційно-міжнародний характер нормотворчих процесів у цій сфері; розвиток тенденцій до універсалізації норм міжнародного торговельного права та поширення їх на усі види зовнішньо-економічних відносин, на усю сукупність світових торгівельних зв’язків.

Тому цілком закономірно, що створення і розвиток норм міжнародного економічного права здійснюється сьогодні в рамках універсальних міжнародних організацій, в першу чергу, ГА ООН, Економічної та Соціальної Ради ООН (ЕКОСОР), Конференції ООН з торгівлі та Розвитку (КТР), а також спеціалізованих установ ООН: Організації Об’єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО), Міжнародного Валютного Фонду (МВФ), Міжнародного Банку Реконструкції та Розвитку (МБРР), Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), Світової Організації Торгівлі (СОТ) та ін. Центральне місце в системі регулювання міжнародних економічних відносин посідає Генеральна угода з тарифів і торгівлі. Ця Угода не є суто міжнародною економічною організацією, але постійний характер і форми її діяльності (проведення конференцій, створення постійних органів) зближують її з такими організаціями. До ГАТТ, яку як багатосторонню міжнародну угоду про режим торгівлі та торговельної політики було укладено 23 державами в жовтні 1947 року, сьогодні входить понад 140 держав світу. Головною метою Гатт було проголошено всіляке розширення виробництва та світової торгівлі. Аналіз діяльності ГАТТ свідчить про те, що основними її завданнями є лібералізація зовнішньої торгівлі, застосування режиму найбільшого сприяння, знищення митних тарифів, відмова від кількісних обмежень імпорту, усунення дискримінацій, а також проведення інших торговельно-політичних заходів на багатосторонній основі. За Угодою будь-яка митно-тарифна пільга, що надається іншій країні-учасниці, автоматично в силу принципу найбільшого сприяння розповсюджується на усі інші країни – учасниці ГАТТ. Узгодження тарифних поступок провадиться на тривалих конференціях - “раундах”, що періодично скликаються. На останньому, Уругвайському раунді (1986‑1993 рр.) було узгоджено кардинальні зміни в регулюванні всього співробітництва, сфера дії якого, крім торгівлі промисловими товарами (на основі обновленої угоди ГАТТ-94), розповсюджується також на торгівлю послугами (угода ГАТС), торговельні аспекти захисту інтелектуальної власності (угода ТРІПС) та інвестиційні заходи (угода ТРІМС). З метою координації та регулювання торговельного співробітництва утворено і з 1995 року започатковано діяльність Світової організації торгівлі (СОТ) [66].

Не маючи офіційно статусу правонаступниці ГАТТ, СОТ є міжнародною економічною організацією, до компетенції якої входять задачі розвитку та лібералізації світової торгівлі.

Окремо треба підкреслити, що сферою охоплення СОТ є не тільки регулювання міжнародної торгівлі, але й таких визначальних для функціонування світового космічного ринку напрямів його розвитку, раніше не охоплених діючими регламентаціями ГАТТ, як: торгівля послугами, взаємозв’язок торгівлі з проблемами захисту довкілля, торговельні аспекти захисту інвестицій та права інтелектуальної власності.

Надзвичайно важливим для врегулювання відносин на світовому ринку має узгодження в рамках СОТ багатоступінчастої, але дієвої процедури врегулювання спорів між суб’єктами цього ринку, а також заходів щодо усунення свавілля та впорядкування критеріїв з використання антидемпінгових процедур. Таким чином, можна зробити висновок стосовно світового ринку: рух товарів і послуг на ньому не є хаотичним і керується визначеними правилами, що знаходять своє виявлення в нормах і принципах міжнародної торгівлі, встановлених ГАТТ/СОТ. А, оскільки ці норми та принципи все більше набувають глобального та універсального характеру, входження національних економік (а з ними й космічних галузей відповідних країн) в систему світової торгівлі, що регулюється ГАТТ/СОТ, стає проблемою не тільки їх зовнішньоекономічної ефективності, але й життєздатності.

Як зазначено в проекті Концепції зовнішньоекономічної діяльності в Україні “… статус України як “торгівельного аутсайдера” в світовій торгівлі через відсутність повного та/чи асоційованого членства в Світовій організації торгівлі (СОТ), Європейському Союзі (ЄС), Центрально-Європейській асоціації вільної торгівлі (СЕФТА) та інших торговельно-інтеграційних угрупованнях системи ГАТТ/СОТ, пов’язаний із жорстким тиском як з боку східних, так і західних країн на зовнішньоекономічну діяльність України шляхом застосування різноманітних торговельних, інвестиційних, торговельно-стандартних, фітосанітарних, технологічних і фінансових обмежень” [83]. І ці обставини, звичайно ж, не сприяють розвитку взаємовигідних торговельно-економічних відносин в рамках світового космічного ринку, і стосуються більшості держав, економіки яких ще тільки виходять на шлях ринкових перетворень.

Міжнародні договори, що їх розроблюють і приймають держави та міжнародні організації, є основним джерелом міжнародного економічного права. В меншій мірі, але це саме стосується й рішень міжнародних організацій. Оскільки ці рішення як правові акти містять у собі відповідні правила та принципи здійснення міжнародних економічних відносин, розраховані на неодноразове їх використання і здебільшого не мають конкретного адресата, їх можна і слід розглядати як джерела міжнародного економічного права. До таких актів належать резолюції ГА ООН, її міжнародних організацій (ЕКОСОР, КТР), а також спеціалізованих установ ООН (ЮНІДО, ВОІВ) та ін.

Аналізуючи відносини на світовому ринку, не можна не помітити, що, не дивлячись на велике значення багатосторонніх міжнародних угод, співробітництво в економічній сфері здійснюється більшою мірою на основі двосторонніх договорів. Серед міжнародних договорів, що регулюють двосторонні економічні відносини, належить виділяти договори загального (рамочного) політичного характеру, зокрема договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу. Поряд з основними політичними зобов’язаннями сторін в них закріплюються і зобов’язання щодо розширення економічного співробітництва, сприяння укладенню комерційних угод тощо.

Окремо треба підкреслити значення договорів про співпрацю держав в сфері дослідження та використання космічного простору в мирних цілях. Крім багатосторонніх і регіональних міжнародних угод з питань мирного космосу вкрай принципового значення у врегулюванні взаємовідносин на світовому космічному ринку останнім часом набули саме двосторонні угоди з різноманітних питань співробітництва в сфері космічної діяльності, в першу чергу, міжурядові угоди, що стосуються співпраці щодо надання космічних послуг і технологій: між урядом США та урядом КНР (1989 і 1995 рр.), РФ та США (1993 р.); України і США (1996 р.) [27 -30].

Ці угоди є яскравим прикладом врегулювання відносин держави, що є оплотом ринкових відносин у світі, та держав, що тільки стоять на шляху ринкових перетворень своїх економік. При цьому, аналізуючи зміст цих договорів, треба підкреслити, що біль-шість принципових положень іх введено в практику правовідносин на світовому ринку вперше: вперше одна з держав-засновників світового космічного ринку, держава з ринковою економікою (США - повноправний член ГАТТ і Режиму Контролю за ракетними технологіями) уклала договір про надання національним суб’єктам космічної діяльності послуг з космічних запусків з боку національних суб’єктів космічної діяльності держави, що розвивається (КНР), тобто, держави з перехідною (до ринку) формою економіки, що на той час ще не набула членства ні в ГАТТ, ні в Режимі Контролю; вперше на договірній основі встановлювались такі визначальні для умов функціонування світового ринку правові регулятори, як квотування обсягів послуг, антидемпінгове регулювання цін, заборона державного протекціонізму щодо постачальників послуг та преференцій для клієнтів, умови надання ліцензій на експортування американських корисних навантажень і заборони щодо пільгового страхування комерційних послуг тощо.

Що стосується останнього з низки перелічених договорів, то укладення угоди між урядом України та урядом США щодо міжнародної торгівлі в галузі комерційних послуг із космічних запусків, якубуло підписано 21 лютого 1996 року, можна без перебільшення вважати історичним проривом України на світовий космічний ринок в умовах запеклої конкурентної боротьби. Причому цей прорив пов’язаний з використанням в комерційних цілях національних досягнень в сфері найсучасніших технологій. Це підтверджується тим фактом, що міжнародний консорціум “Сі лонч” на чолі з провідною американською аерокосмічною компанією “БОЇНГ”, а також “КВАРНЕР” (Норвегія), НВО “ЕНЕРГІЯ” (РФ), ДКБ “ПІВДЕННЕ” та ВО “ПІВДЕНМАШЗАВОД” (Україна) увійшов на світовий ринок запусків саме з РН “ЗЕНІТ” українського виробництва, кращою (за всіма основними експлуатаційними показниками), ніж пропонують визнані постачальники послуг з комерційних запусків: “ЛОКХІД МАРТІН” (США), НВО “ЕНЕРГІЯ” та ДКЦ ім. Хрунічева (обидва - РФ), “ВЕЛИКА СТІНА” (КНР), “АРІАНСПЕЙС” (Європейське космічне агентство) та інші [30].

Звичайно, “квотний підхід” у регулюванні світового космічного ринку, що застосовується США у відносинах з країнами з перехідною економікою, в першу чергу, спрямований на захист інтересів постачальників послуг з космічних запусків розвинених країн (насамперед, США). Але, водночас, цей підхід, враховуючи ліцензійний (дозвільний) характер в США експортних операцій з штучними супутниками Землі (та іншими виробами на основі “високих технологій”), сприяє значною мірою стабілізації світового ринку, формулюючи попередньо сформульовані вимоги до нових членів цього ринку, для яких ринкові відносини в економіці ще не набули визначальної ваги. Ці вимоги істотно обмежують можливості суб’єктів світового ринку з країн неринкової економіки щодо неприпустимої ділової практики: пропонування послуг за демпінговими цінами (нижчими, ніж собівартість), надання додаткових послуг, тобто не допускають таких дій, які спотворюють принципи конкуренції на світовому ринку, і не дають змоги підривати, таким чином, міжнародний ринок комерційних послуг з космічних запусків [64].

Розглядаючи правові проблеми сучасного космічного ринку, на наш погляд, важко не побачити ще одну проблему – проблему взаємовідносин держав в процесі передач космічних технологій. Значення обміну сучасними технологіями для країн світу та інтелектуальної власності для космічної науки і техніки в усі часи важко було перебільшити, враховуючи, що ця галузь належить до аван-гарду наукоємних високотехнологічних галузей людської діяльності. Особливої актуальності проблеми обміну космічними технологіями набули саме в умовах сьогодення. Досліджуючи правові механізми регулювання світового космічного ринку, важко не помітити також, що космічна техніка, зокрема ракети-носії, системи керування та інші види обладнання, заснована на технології, яка може бути використана у воєнних цілях. У цьому зв’язку ця техніка має надзвичайно важливе значення для забезпечення інтересів безпеки держав.

Специфіка космічної технології не може не виявляти вирішального впливу на визначення позицій держав з проблем її передачі третім країнам. Багато держав, що володіють космічною технологією, запровадили у своєму внутрішньому законодавстві суттєві обмеження на експорт космічної технології, які в значній мірі запроваджені на виконання положень Режиму Контролю за ракетними технологіями (Режим Контролю, РКРТ) - вимог щодо обмеження ризику розповсюдження засобів доставки зброї масового знищення, в першу чергу, ракетно-космічних систем та їх складових.

РКРТне є міжнародним договором. Держави-учасниці Режиму Контролю [8] домовились дотримуватись колективно вироблених правил шляхом трансформації цих правил у норми національного права кожної держави. Рішення “клубу РКРТ” приймаються на засадах консенсусу і мають рекомендаційний характер для кожного учасника Режиму. Учасниками Режиму був розроблений перелік найбільш чутливих, з точки зору ракетобудівництва, а також відповідних предметів і технологій (Додаток до Керівних принципів РКРТ), експорт яких обмежується або контролюється. Держави-члени РКРТ домовились утримуватись від експорту перелічених у Додатку до Керівних принципів РКРТ товарів і технологій, а також визначили головні критерії для задоволення заявок на експорт, пов’язаний зі створенням ракет і ракетних технологій.

Керівні принципи Режиму Контролю за ракетними технологіями - це по суті своїй вимоги до держав-учасниць РКРТ стосовно здійснення на добровільній та незалежній основі національних та міжнародних заходів з обмеження ризику розповсюдження засобів доставки зброї масового знищення, в першу чергу, ракетно-космічних систем та їх складових.

РКРТ за свій короткий за історичними мірками вік продемон-стрував, з однієї сторони, можливість узгоджених дій більшості постачальників ракетно-космічної техніки та технологій (Р-ктт) щодо їх політики в питаннях експортного контролю цієї техніки і технологій та контролю за розвитком національних космічних програм, тобто, досить високу в окремих випадках ефективність як дійовий засіб в боротьбі з розповсюдженням ракетно-космічної зброї; з другої, враховуючи “келійний” (читай “дискримінаційний”) характер розробки основоположних принципів РКРТ, коли до їх формулювання і впровадження в життя не тільки не залучались представники двох з чотирьох провідних на той час (за ракетним потенціалом) держав світу, але й практично не враховані інтереси більшості країн земної кулі щодо мирного застосування “високих” технологій для власного соціально-економічного прогресу, розвиток та повноцінне функціонування сучасного світового космічного ринку досить суттєво обмежені.

Не маючи формально статусу багатостороннього міжнародного договору та відкритості стосовно членства, Режим Контролю за ракетними технологіями має ряд об’єктивних недоліків з точки зору практичного використання Р-ктт виключно з мирною метою:

режим не встановлює переліку космічних технологій, які “дозвільні” для їх мирного використання;

на практиці Керівні принципи є інструментом (односторонньої спрямованості) впливу (тиску) країн-членів на оточуючих;

режим не забезпечує apriori його учасникам конкретного економічного зиску або вигод з точки зору безпеки, в той самий час суттєво обмежуючи можливості країн щодо реалізації свого науково-технічного потенціалу (в торгівлі Р-ктт з державами-не членами РКРТ);

директиви РКРТ (Керівні принципи Режиму Контролю) не можуть вважатись взірцем визначеності, що залишає у багатьох випадках можливість їх довільного тлумачення;

в документах РКРТ не сформульовано загальноузгоджені
норми регулювання відносин (санкцій) з порушниками РКРТ.

Спроби вдосконалення Режиму за рахунок розширення кола учасників, підвищення інтенсивності обміну між представниками “клубу”, зменшення рейтингу технологічних обмежень тощо поки не дають реальних результатів.

Прогнозуючи майбутнє Режиму Контролю за ракетними технологіями, треба усвідомлювати, що, прагнучи зупинити або хоча б зменшити швидкість процесів розповсюдження ракетних технологій, члени РКРТ виграють час, але не зможуть зупинити науково-технічний прогрес. Відсутність успіхів у традиційних напрямах всесвітнього процесу роззброєння, у впровадженні інших досить впливових регуляторів (механізмів) міжнародних відносин в галузі скорочення озброєнь і засобів доставки зброї масового знищення, в першу чергу, ракетно-космічних систем та їх складових не може бути компенсована все більш жорсткими санкціями Режиму. Неможливо запобігти розвитку національних космічних програм, як і не бачити об’єктивності тенденцій розвитку світового космічного ринку.

З іншого боку, штучне обмеження обсягів світового космічного ринку і не є метою більшості країн-членів “клубу”, що, як вже зазначалось, об‘єднує майже всіх провідних постачальників (продавців) Р-КТТ. Тобто, є об‘єктивна необхідність революційних зрушень в організації Режиму Контролю: він має бути не тільки забороняючим (обмежуючим) інструментом нерозповсюдження Р-КТТ, а й координуючим засобом поширення “високих” технологій в світі [79].

Дата добавления: 2014-01-03