Тема: Конституційні засади організації державної влади у зарубіжних країнах

1. Державна влада як інститут конституційного права

2. Принцип розподілу влад у конституційному праві

зарубіжних країн

3. Принцип єдності державної влади у конституційному праві зарубіжних країн

1. Державна влада як інститут конституційного права

Термін державна влада рідко використовується у кон­ституційному праві зарубіжних країн. Зокрема, у ст. 56 Кон­ституції Естонії є такий припис: "Верховну державну владу народ здійснює через громадян, які мають право голосу: 1) шляхом виборів до Державних Зборів; 2) шляхом референду­му (всенародного голосування). Як правило, визначення "державна" відсутнє, мовиться тільки про владу або про суве­ренітет народу (наприклад, у розділі 1 Конституції Узбекис­тану використовується словосполучення "державний сувере­нітет"). У переважній же більшості випадків конституції встановлюють приписи про те, що влада походить від народу (ст. 20 Основного закону ФРН); належить народові (ст. 111 Конституції Португалії; ст. 1 Конституції Бразилії); суверені­тет належить народові (ст. 1 Конституції Італії; ст. 2 Консти­туції Литви; ст. 2 Конституції Македонії). Звичайно, такі і подібні до них короткі формулювання отримують розвиток у багатьох статтях, а іноді й цілих розділів основних законів, у поточному законодавстві про цілі державної політики, про систему органів держави та їх взаємовідносинах, про форми і методи їх діяльності тощо. У своїй сукупності вони й утво­рюють інститут державної влади, який посідає провідне місце у галузі конституційного права будь-якої держави.

Обсяг конституційного регулювання відносин, пов'язаних із державною владою, у різних країнах різний. Якщо, наприклад, у конституціях соціалістичних країн (Куби 1976 р., КНР 1982 р. та ін.) міститься соціальна характеристика влади з класових позицій, докладно говориться про цілі держави, завданнях державної влади, про основні напрямки політики держави, то у конституціях інших сучасних держав обмежуються формулюваннями про демок­ратичну, соціальну і правову державу (ФРН 1949 p., Іспанії 1978 p., Португалії 1976 p., Росії 1993 р. та ін.).

Структура конституційно-правового інституту держав­ної влади складається з різних принципів і норм, які утворю­ють його елементи. У літературі до його компонентів відно­сять; 1) положення про джерело державної влади, її соціальні носії, суб'єкти (у переважній більшості конституцій країн світу - це "народ", в основних законах соціалістичних держав - "трудящі" або "трудовий народ", певні класи; блок класів і соціальних прошарків - у конституціях країн Азії та Афри­ки); 2) положення про характер державної влади (наприклад, формулювання про демократичну диктатуру народу в Кон­ституції КНР 1982 p.; статтю, яка проголошує владу трудових сил народу в Конституції Єгипту 1971 р. (в редакції 1980 p.); 3) положення про цілі та принципові напрямки діяльності державної влади (наприклад, ст. 95 Конституції Намібії 1990 р. визначає принципи державної політики під гаслом: "Спри­яння народному добробутові". Конституція Італії 1947 р. у ст. З містить такий припис: "завдання Республіки - усунути пе­решкоди економічного і соціального порядку, які... заважа­ють повному розвиткові людської особи та ефективній участі усіх трудящих у політичній, економічній та соціальній орга­нізації країни"); 4) положення про структуру державної влади (наприклад, частина III Конституції Португалії "Організація політичної влади"; ст. 26 Конституції Греції, яка фіксує орга­нізацію державної влади на принципі розподілу влад, закріп­люючи законодавчі функції за Парламентом і Президентом, виконавчі функції за Президентом і Урядом і судові функції за судами; принцип єдності влади у руках органів типу рад за Конституцією Куби 1976 p.); 5) положення про органи, які здійснюють державну владу (наприклад, різні органи законо­давчої, виконавчої, судової влади за Конституцією США 1787 р.; п. 1 ст. 113 Конституції Португалії, який до органів держа­вної влади відносить Президента, Асамблею Республіки, Уряд, суди; або органи державної влади, державного управ­ління, суду, прокуратури та Конституцією КНР 1982 p.); 6)положення про шляхи, форми, методи здійснення державної влади (наприклад, принцип демократичного централізму за Конституцією КНДР 1972 р. і норми про партиципації гро­мадян за Конституцією Колумбії 1991 р.)^.

Дата добавления: 2014-01-03