Тема 7. Економічне районування та територіальна організація господарства

План

1. Сутність економічного районування.

2. Типи і функції економічного районування.

3. Сучасне районування України.

1 питання

Економічне районування – це науково обґрунтований поділ країни на економічні райони.

М.М. Паламарчук виділяє кілька принципів, яких треба дотримуватись під час районування.

1. Змістовність. Район є не статистичною одиницею за якоюсь ознакою, а економічною єдністю всіх складових території.

2. Перспективність. Районування може реконструювати минуле, передавати сучасне і прогнозувати майбутні тенденції. Останнє вказує на те, що мережа районів має зберегти значення у майбутньому.

3. Проблемність. Націленість його на виділення і вирішення соціально-економічних проблем у різних регіонах. Він передбачає, що області, які об’єднуються в один район, повинні мати спільні проблеми розвитку.

4. Принцип відповідності соціально-економічного районування адміністра-тивно-територіальному поділу та устрою держави.

Приклад: сьогодні на Україні пропонують ввести федеративний устрій. Але більшість науковців вважає, що в найближчі 12-20 років наша держава має бути унітарною. Інакше можливе соціально – економічне розбалансування та посилення сепаратистських тенденцій.

2 питання

Економічні районування буває двох типів:

1) галузеве;

2) інтегральне.

Галузеве районування вивчає особливості розміщення і проблеми розвитку окремих складових продуктивних сил та галузей виробництва (природно-ресурсне, агрокліматичне, демографічне, агропромислове, промислове).

Галузеве районування посилює наукову обґрунтованість виділення загальних економічних районів.

Інтегральне районування розглядає всю сукупність продуктивних сил території як регіональний виробничий комплекс (це, власне, і є економічне районування, результатом якого є виділення економічних районів).

Функції районування

1. Створення економічної основи територіального управління господарством регіонів.

2. Вдосконалення територіальної структури господарства.

3. Створення основи для формування та реалізації державної регіональної політики.

4. Обґрунтування вибору варіантів розміщення елементів продуктивних сил.

5. Обґрунтування розвитку територіально-виробничих комплексів.

6. Підвищення ефективності використання природного, трудового, виробничого та науково-технічного потенціалу.

7. Сприяння аналізу, діагностиці та прогнозуванню регіонального розвитку.

3 питання

Під час існування СРСР в межах України виділяли три економічних райони: Донецько-Придніпровський, Південно-Західній, Південний. Останніми роками з’явились численні спроби нового економічного районування України. За період з 1990 по 1996 варіанти схем районування опублікували О.М.Маринич (1990р.), В.А.Поповкін (1993р.), Ф.Д.Заставний (1994р.), М.М.Паламарчук (1994р.), О.І.Шаблій (1995р.), В.М.Гурєєв (1996р.), С.І.Дорогунцов, Л.М.Федорищева, Масляк Л.О., Шищенко П.Г., Сімоненко В.К. (1996р.).

Різні автори виділяють від 6 до 10 районів. При цьому враховують більше ніж 50 показників, які можна об’єднати в наступні групи:

1) спільність рис географічного положення;

2) спільність природно-ресурсного потенціалу (компонентна структура, рівень забезпеченості, ефективність використання);

3) демографічні особливості (структура етнічна, вікова, зайнятість; соціальні проблеми);

4) загальні особливості господарського розвитку (історія, галузева структура, ефективність функціонування: доходи, продуктивність праці тощо);

5) рівень забруднення та захворювання населення.

Спільним є для всіх варіантів районування – виділення району, що охоплює Донецьку та Луганську області (Донецький, Донбас, Східний); Придніпровського (Дніпропетровська, Запорізька області); Причорноморський район (Одеська, Миколаївська, Херсонська); Карпатський, Центральний райони (але склад останнього не співпадає у різних авторів). Найбільш поширені схеми районування представлені в підручнику Є.Качана “Розміщення продуктивних сил України” (стор.222) та підручнику Ковалевського, Михайлюк, Семенова “Розміщення продуктивних сил” (стор. 85-88).

Розробки з економічного районування завершились в 1998 році внесенням в проект Закону України “Про Концепцію державної регіональної політики” наступного варіанту:

1) Донецький район (Донецька та Луганська області);

2) Придніпровський район (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області);

3) Східний (Полтавська, Сумська, Харківська області);

4) Центральний (Київська, Черкаська);

5) Поліський (Волинська, Рівненська, Житомирська, Чернігівська області);

6) Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська області);

7) Причорноморський (АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області).

Але Україна не має декретно визначених районів. Тому жодна схема не виступає головною. Немало вчених піддають сумніву раціональність поділу України на області. Експерти Міжнародного інституту порівняльного аналізу вважають, що в державі має бути не більше 10 областей, які територіально збігались би з крупними територіально-виробничими комплексами. А в якості одиниці адміністративного поділу повинен бути економічний район. Однак реалізувати ці пропозиції не можливо без змін до Конституції та перебудови вертикалі всіх гілок влади.

Дата добавления: 2014-01-03