Поняття виробничих витрат та собівартості

Ключові поняття і терміни

· Адміністративні витрати

· Альтернативна вартість

· Бухгалтерські витрати

· Відрахування на соціальні заходи

· Витрати на продукцію

· Витрати періоду

· Виробнича собівартість

· Витрати від надзвичайних подій

· Витрати виробництва

· Витрати на збут

· Витрати на оплату праці

· Витрати на утримання та експлуатацію устаткування

· Економічні витрати

· Елементи витрат

· Загальновиробничі витрати

· Затрати виробничих ресурсів

· Змінні витрати

· Калькуляційна одиниця

· Контрольовані витрати

· Матеріальні витрати

· Непродуктивні витрати

· Непрямі (накладні) витрати

· Об’єкт калькулювання

· Операційні витрати

· Повна собівартість

· Постійні витрати

· Прямі витрати

· Собівартість продукції (робіт, послуг)

· Статті калькуляції

· Структура витрат

· Технологічна собівартість

· Точка беззбитковості

· Фактори зниження собівартості продукції

Виробництво будь-якого виду продукції або надання послуг вимагає застосування всієї сукупності виробничих ресурсів - праці, матеріалів та основного капіталу. При цьому в процесі виробництва відбуваються певні затрати цих ресурсів. Затрати праці характеризуються використанням для виробництва продукції деякої кількості робочого часу. Вони виражаються в людино-годинах (люд.-днях) праці. Затрати предметів праці характеризуються використаною для виготовлення продукції деякою кількістю сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива, енергії й ін. матеріальних факторів виробництва. Вони виражаються у фізичних одиницях: штуках, метрах, літрах, тоннах і т.п. Затрати засобів праці - зносом основних фондів. Вони виражаються в машино-годинах роботи обладнання, терміном фізичної служби будинків і споруд, інструмента, господарського інвентарю й ін.

Затрати виробничих ресурсів у вартісній формі являють собою витрати виробництва. При цьому витрати обумовлені затратами праці, виражаються в заробітній платі, виплаченій як штатному, так і позаштатному персоналу. Витрати, пов'язані зі спожитими у процесі виробництва сировиною, матеріалами, покупними виробами й напівфабрикатами, визначаються їхньою вартістю за цінами придбання, а обумовлені затратами засобів праці - річною сумою амортизаційних відрахувань.

Однак ресурси, використані для виготовлення продукції, не відображають усього обсягу затрат на здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства. Крім затрат, пов'язаних з виробництвом продукції, підприємство має затрати з її збуту й просування на ринку. До них відносяться затрати на транспортування виробів до споживача, на проведення маркетингових досліджень, організацію реклами й ін. Виражені в грошовій формі вони являють собою витрати реалізації продукції.

Поряд з витратами на виробництво й реалізацією продукції підприємство сплачує податки, збори, проводить відрахування в різні цільові й позабюджетні фонди. Відповідно до діючого законодавства частина цих відрахувань і платежів разом з витратами виробництва й реалізацією складає собівартість продукції. Інша частина податків і відрахувань покривається за рахунок прибутку підприємства або інших цільових надходжень. Крім того, не включаються у витрати виробництва, а покриваються за рахунок прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства, деякі види виробничих витрат понад установлені норми, грошові виплати працівникам, не пов'язані безпосередньо з оплатою праці, а такі як матеріальна допомога, одноразові заохочення, доплати й надбавки, відрахування на утримування апарату управління об'єднаннями підприємств й інші виплати. Однак, незалежно від джерел покриття, всі ці витрати не стають для підприємства менш реальними й разом з витратами, включеними в собівартість продукції складають бухгалтерські (явні) витрати підприємства.

Бухгалтерські витрати мають характер зовнішніх витрат, які, приймаючи форму грошових платежів за використані ресурси, знаходять висвітлення в балансі підприємства. Це платежі постачальникам ресурсів, самостійним стосовно даного підприємства й не приналежних до числа його власників.

У той же час, у процесі виробництва можуть бути використані некуповані ресурси: праця, земля, капітал, які належать власникам підприємства на правах власності. У цьому випадку вони носять характер внутрішніх (економічних) витрат, непередбачених контрактами, обов'язковими для зовнішніх платежів, і тому не набувають грошової форми. Економічні витрати - це витрати упущених можливостей і визначаються альтернативною вартістю ресурсів, які використовує їхній власник у своїй діяльності.

Альтернативна вартість праці, що витрачає підприємець, керуючи своїм підприємством, це плата, від якої він відмовився, не надавши свою працю іншому, не своєму підприємству.

Альтернативна вартість вкладених у підприємство коштів визначається максимально можливим прибутком, який можна було б одержати при їх використанні як капітал. Наприклад, можливі дивіденди при придбанні акцій іншого підприємства або відсотки при розміщенні коштів на депозити.

У якості одного з елементів внутрішніх витрат розглядається й так званий нормальний прибуток підприємця, тобто та мінімальна плата, яка необхідна, щоб утримати його підприємницькі здібності й кошти в даному підприємстві. Прикладом тут може стати ситуація, у якій одноособовий власник застосовує винятково власну працю й грошовий капітал. Зовнішні витрати на виплату заробітної плати й відсотків він не несе. Але підприємець міг покласти свої гроші в банк і отримувати по них відсотки. Крім того, керуючи власним підприємством, він відмовляється від заробітку, що міг би мати, запропонувавши свої послуги іншим. Мінімальна величина цих надходжень і називається нормальним прибутком. Якщо вона не забезпечується, перед підприємцем стоїть питання про відмову від даного способу діяльності.

Хоча внутрішні витрати звичайно не відображаються в бухгалтерській звітності, вони існують цілком реально й відповідно впливають на прийняття економічних рішень, оскільки останні повинні обов'язково враховувати упущені можливості кращого використання власних ресурсів виробника. За своїм змістом економічні витрати - це виплати, які необхідно зробити власникам ресурсів, щоб залучити ці ресурси для певного виробничого процесу й відволікти їх тим самим від альтернативних варіантів застосування.

Сума зовнішніх (бухгалтерських) і внутрішніх (економічних) витрат являє собою сукупні (загальні) витрати підприємця. Їхня величина визначає ефективність підприємницької діяльності. Якщо різниця між доходом і сукупними витратами більше нуля, то підприємницька діяльність, у яку залучені ресурси, є ефективною й забезпечує прибуток вище середньої прибутковості капіталу.

Оскільки основним результатом підприємницької діяльності є прибуток, то для однозначного його визначення частину витрат підприємства виділяють у показнику собівартості. Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі витрати підприємства на її випуск і реалізацію, склад і структура яких визначається чинним законодавством. У ньому, мов у дзеркалі, відображаються результати господарської діяльності за той чи інший період. Аналізуючи рівень собівартості одиниці продукції, можна правильно розв'язати питання щодо доцільності вибору об'єктів підприємницької діяльності. Знаючи собівартість продукції, можна визначити розмір прибутків та рентабельність виробництва за кожним видом економічної діяльності, кожним об'єктом господарювання. На основі рівня собівартості одиниці вироблюваної продукції встановлюється рівень цін. Отже, питання собівартості, методи її обчислення мають велике значення. Від уміння правильно обчислювати, аналізувати собівартість продукції у великій мірі залежить рівень ефективності господарської діяльності та розвиток суб'єкта господарювання.

У собівартості продукції (робіт, послуг) знаходять відображення усі сторони роботи підприємства: рівень організації виробничого процесу, його технічна оснащеність, ступінь ефективності використання необоротних та оборотних активів, продуктивність праці, рівень організації матеріально-технічного постачання.

Собівартість як показник використовують для:

· оцінки рівня господарювання підприємства (за видами та об’єктами діяльності) та його структурних підрозділів;

· контролю за ефективністю витрачання природних, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;

· визначення економічної ефективності інвестиційної та інноваційної діяльності, упровадження заходів щодо забезпечення більш ефективного технологічного процесу господарювання;

· розробки і встановлення цін на продукцію (роботи, товари і послуги);

· визначення економічної доцільності та вигідності здійснення підприємницької діяльності за різними об'єктами господарювання.

Склад витрат, що включають у собівартість продукції, визначає розмір прибутку підприємства, а отже, і податкових платежів у бюджет, тому у всіх країнах він регламентується державою. В Україні їхній перелік визначений Законом „Про оподаткування прибутку підприємств”. У собівартість продукції включаються наступні основні витрати:

· безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, підготовкою, обслуговуванням і управлінням виробництвом, а також обумовлені збутом продукції, підготовкою, набором і використанням кадрів підприємств;

· на відтворення основного капіталу;

· знос нематеріальних активів;

· податки, збори, платежі й інші обов'язкові відрахування;

· інші види витрат, пов'язані з виробничо-господарською діяльністю підприємства.

Склад витрат, що утворюють собівартість продукції, змінювався в різні періоди часу. Так, довгий час геологорозвідувальні роботи фінансувалися з бюджету, а видобувні підприємства одержували розвідані природні ресурси безкоштовно. З 1966 р. частину цих витрат стали включати в собівартість продукції. У цьому ж році зі складу собівартості були виключені такі платежі й витрати як плата за кредит, штрафи, пені, неустойка, втрати від утримання об'єктів соціального призначення й ін.

Останній раз склад витрат, що утворюють собівартість продукції, змінився в 1995 р. у зв'язку із прийняттям Україною нової податкової системи. Зокрема, до складу собівартості включено нові відрахування, платежі й податки, визначено новий порядок оплати відсотків за фінансові кредити, внесено інші зміни.

Залежно від складу витрат, що враховують, розрізняють технологічну, виробничу й повну собівартості продукції.

Технологічна собівартість - сума витрат на ведення технологічного процесу за винятком витрат на покупні комплектуючі вироби. Вона включає заробітну плату виробничих робітників і відрахування на соціальні потреби, витрати на матеріали й енергію, витрачені безпосередньо на вироблення продукції; витрати на обслуговування й ремонт технологічного устаткування; витрати на інструмент і технологічне оснащення, експлуатаційні матеріали.

Виробнича собівартість - сума витрат на виробництво продукції в цехах або аналогічних їм структурних підрозділах. Вона включає технологічну собівартість, витрати на покупні комплектуючі вироби й послуги кооперованих підприємств, витрати з управління й обслуговування в межах цеху (цехові витрати).

Повна собівартість - повні витрати підприємства на виробництво та реалізацію продукції. Включає виробничу собівартість продукції і витрати з управління й обслуговування в межах підприємства (адміністративні витрати), а також витрати, обумовлені реалізацією продукції й інших платежів, що не відносяться до її виробництва.

За характером інформації, що відображає період розрахунку, собівартість поділяється на нормативну, планову й фактичну. Нормативна собівартість розробляється на базі діючих на початок звітного періоду норм витрат. Планова собівартість відображає максимально припустимі витрати підприємства на випуск продукції в плановому періоді. У фактичну собівартість продукції входять додаткові витрати, викликані відступами від установленого технологічного процесу, втрати від браку, витрати матеріалів понад норми витрати, втрати від простоїв й інші, не передбачені плановою або нормативною собівартістю витрати.

Зіставлення планової (нормативної) і фактичної собівартості дозволяє виявити відхилення у витратах, визначити їхні причини й намітити заходи щодо їхнього зниження.

Дата добавления: 2014-01-03