Структура собівартості продукції, робіт чи послуг на підприємствах гірничо-металургійного комплексу

Собівартість продукції поряд з рентабельністю є одним з основних узагальнюючих економічних показників роботи кожного підприємства гірничо-металургійного комплексу України. У ній відбивається ступінь технічної озброєності підприємства, раціональність витрат матеріальних та фінансових ресурсів, рівень організації праці та виробництва на підприємстві. У собівартості відбиваються всі витрати живої та матеріалізованої праці на виробництво та реалізацію продукції, виражені в грошовій формі.

Собівартість залишається найважливішим розрахунковим показником, без якого неможливо визначити рівень витрат, розмір прибутку, рентабельність та інші показники. Тому на підприємстві та у всіх його структурних підрозділах необхідно приділяти серйозну увагу плануванню та обліку витрат виробництва.

На підприємствах гірничо-металургійного комплексу використовується попередільний метод калькулювання витрат, або комбінація двох методів — позамовного та попередільного.

Попередільний (від слова переділ – це певна сукупність технологічних операцій, унаслідок яких одержують продукт праці, готовий для використання чи продажу) метод обліку застосовується на виробництвах з однорідною за вихідною сировиною, матеріалом і характером обробки масовою продукцією. Перетворення сировини в готову продукцію на таких підприємствах відбувається в умовах безперервного і короткого технологічного процесу чи ряду послідовних виробничих процесів, кожний з яких або група яких являють собою окремі самостійні переділи (фази, стадії) виробництва (наприклад, у гірничорудній галузі промисловості – це видобуток руди, її подрібнення, збагачення та огрудкування у формі агломерату або обкотишів).

При попередільному методі, як правило, застосовують напівфабрикатний варіант зведеного обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. При цьому витрати на виробництво, починаючи з підготовки або обробки вихідної сировини і до випуску кінцевого продукту, враховуються в кожному цеху (переділі, фазі, стадії), включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у попередньому цеху. У зв’язку з цим собівартість продукції, випущеної кожним наступним цехом, складається з понесених ним витрат (собівартості переділу) і собівартості напівфабрикатів. Так для фабрики подрібнення вихідним продуктом є сира руда, для фабрики збагачення – подрібнена руда, для агломераційної фабрики та фабрики огрудкування – концентрат. Кінцевим продуктом гірничо-збагачувального комбінату, в залежності від кількості стадій переробки, може бути – концентрат, агломерат або обкотиші.

При застосуванні попередільного методу облік витрат ведеться за калькуляційними статтями витрат у розрізі видів або груп продукції по переділах.

Перелік переділів, фаз, стадій виробництва, за якими здійснюється облік витрат і калькулювання собівартості продукції, порядок визначення калькуляційних груп продукції встановлюється на підприємствах.

При обліку й калькулюванні однорідної продукції або послуг допоміжних виробництв, що не мають незавершеного виробництва, застосовується однопередільний метод, або так званий простий.

Суть цього методу обліку витрат на виробництво полягає у тому, що шляхом ділення вартості усіх виробничих витрат (прямих і непрямих), які були понесені на підприємстві протягом звітного періоду, на загальну кількість виробів (загальний випуск) готової продукції, яка була виготовлена протягом звітного періоду, визначається вартість одного виробу або вартість одиниці продукції.

У разі застосування попередільного методу використовуються елементи нормативного методу – систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від діючих (поточних) норм, а також виявлення зміни цих норм. Відхилення фактичних витрат від діючих (поточних) норм (понаднормові виробничі витрати) відносяться до собівартості реалізованої продукції.

У первинних документах та в оперативній звітності (за зміну, добу, декаду тощо) відображаються не тільки фактичні витрати сировини, основних матеріалів, напівфабрикатів, технологічного палива, енергії тощо, але й витрати їх за нормами або згідно із заснованими на них виробничими завданнями (рецептурами, сумішами, регламентами). Використання елементів нормативного методу обліку забезпечує своєчасне виявлення економії або додаткових витрат за рахунок відступів від установленого технологічного процесу, змін складу витрачених сировини, напівфабрикатів і матеріалів, асортименту випущеної продукції, її сортності тощо.

На підприємствах гірничо-металургійного комплексу – рудниках (кар’єрах і шахтах) собівартість видобутку руди включає наступні калькуляційні статті витрат:

- сировина і основні матеріали;

- допоміжні матеріали;

- енергія на технологічні цілі;

- паливо на технологічні цілі;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи від заробітної плати виробничих робітників;

- амортизація основних засобів;

- витрати на ремонт та утримання основних виробничих фондів власними силами;

- послуги виробничого характеру (у т.ч. ПВП „Кривбасвибухпром” та сторонніх організацій з ремонту й утримання основних виробничих фондів);

- податки, збори та інші обов’язкові платежі (у т.ч. збір за геологорозвідувальні роботи, збір за спеціальне використання надр, збір за забруднення навколишнього середовища, збір за спеціальне використання води, плата за землю та ін.);

- загальновиробничі витрати;

- адміністративні витрати;

- витрати на збут (у т.ч. залізничний тариф на експорт);

- інші витрати.

Розглянемо стисло зміст перерахованих вище статей витрат.

У статтю „Сировина і основні матеріали” включається вартість сировини і матеріали, що входять до складу виробленої продукції, створюючи її основу або ті, що є необхідним компонентом для виробництва продукції. Витрати за статтею калькуляції „Сировина і основні матеріали” включаються безпосередньо в собівартість продукції окремих переділів гірничо-збагачувальних комбінатів. Наприклад: при виробництві концентрату це технічна вода, подрібнена руда, кулі та інші; при виробництві обкотишів або агломерату – концентрат залізорудний (аглоруда), флюсові і сполучні (вапняк, бентоніт), інші.

За статтею „Допоміжні матеріали” плануються витрати на всі допоміжні матеріали, необхідні для видобутку запланованих обсягів руди на кар’єрах та шахтах. При видобутку руди підземним способом до цієї статті відносяться: вибухові матеріали, лісові матеріали, металеве кріплення, бурова сталь, рейки, труби. На гірничо-збагачувальних комбінатах до допоміжних матеріалів включають витрати на: транспортерну стрічку, автомобільну гуму, фільтротканину, долота, колосники, футерувальну сталь, мастильні матеріали та інше.

За статтею „Паливо на технологічні цілі” та „Енергія на технологічні цілі” плануються витрати на всі види палива (тверде, рідке, газоподібне) й енергії (електроенергія, стиснене повітря, пара, вода), які отримують як зі сторони, так і виробляють на самому підприємстві і витрачають безпосередньо в процесі виробництва. При цьому витрати на паливо мають місце в основному на відкритих гірничих роботах (при вогневому бурінні свердловин, при роботі автомашин та тепловозів на транспортуванні гірничої маси, роботі агломашин та машин з оргудкування залізорудної сировини). На підземних гірничих роботах енергія витрачається, в основному, у формі електроенергії та стиснутого повітря.

У статтю „Витрати на оплату праці” включаються основна і додаткова заробітна плата всіх виробничих робітників основного виробництва, за виключенням робітників, зайнятих на виконанні робіт з поточного ремонту та утримання основних засобів, з охорони праці, на гірничопідготовчих і розвідувальних роботах.

Стаття «Відрахування на соціальне страхування» являє собою витрати, які підприємство перераховує органам соціального страхування. Фонди органів соціального страхування використовуються для пенсійного забезпечення, виплат працюючим при тимчасовій їх недієздатності (хворобі), у випадку безробіття та при нещасному випадку. Розмір цих відрахувань встановлюється у відсотках до загального фонду заробітної плати (основної та додаткової).

За статтею „Амортизація основних засобів” плануються амортизаційні відрахування на повне відновлення (реновацію) та капітальний ремонт основних фондів виробничого призначення (будівлі, споруди, робочі машини, транспортні засоби і др.).

При визначенні амортизаційних відрахувань усі основні фонди рудника поділяються на дві частини.

До першої частини відносять основні фонди, строк служби яких залежить від строку відроблення запасів руди в шахтному або кар’єрному полі і які після цього не можуть бути використані для інших цілей (гірничо-капітальні виробітки, копри, бункери, естакади та інші спеціалізовані будівлі і споруди). Якщо строк відроблення запасів руди з використанням цих фондів знаходиться в межах від 4 до 25 років, то їх амортизація здійснюється за потонною ставкою, яка розраховується та утверджується на кожний планований рік. При розрахунку потонної ставки основні фонди в залежності від характеру їх участі у відробленні запасів руди в шахтному або кар’єрному полі діляться на групи: фонди, пов’язані з відробленням усього родовища, та фонди, пов’язані з відробленням окремих дільниць родовища. Для кожної групи таких фондів визначається потонна ставка як співвідношення залишкової вартості відповідних фондів до залишків промислових запасів руди, які ці фонди обслуговують. Загальна потонна ставка для шахти або кар’єру визначається як сума потонних ставок для кожної групи розглянутих основних фондів.

Сума амортизаційних відрахувань для частини основних фондів, яка розглядається, визначається множенням планового об’єму видобутку на загальну потонну ставку.

Наприклад: визначити потонну ставку та річну суму амортизаційних відрахувань для шахти при наступних умовах: промислові запаси руди в шахтному полі складають 185 млн. т, у тому числі в першому поверсі – 7360 тис. т, в другому поверсі -12500 тис. т. Залишкова вартість основних фондів для І групи (фонди, пов’язані з відробленням всіх запасів руди в шахтному полі) дорівнює 12480 тис. грн., для ІІ групи (фонди, пов’язані з відробленням двох поверхів) – 4840 тис. грн.; для ІІІ групи (фонди, пов’язані з відробленням першого поверху) – 3644 тис. грн. Річний видобуток руди по шахті – 3 млн. т.

Розв’язування.

1. Потонні ставки за групами основних фондів:

р1 = = 0,0675 грн/т;

р2 = = 0,0244 грн/т;

р3 = = 0,4951 грн/т.

2. Загальна потонна ставка для шахти на планований рік:

р = _і = 0,0675 + 0,0244 + 0,4951 = 0,587 грн/т.

3. Річна сума амортизаційних відрахувань за потонною ставкою:

А _г.п. = 3 000 000 х 0,587 = 1761 тис. грн.

Якщо строк служби гірничих виробіток, а також спеціалізованих будівель та споруд на поверхні більше 25 років, то їх амортизація здійснюється не за потонними ставками, а за звичайними нормами амортизації, які виражені у відсотках від балансової (первісної або відновної) вартості основних фондів.

За звичайними нормами амортизується також друга частина основних фондів, не пов’язаних зі строками відроблення запасів руди в шахтному або кар’єрному полі (робочі машини, силове обладнання, транспортні засоби, інструменти, адміністративно-побутові будівлі, придатні до використання після відроблення запасів руди).

Сума амортизаційних відрахувань за планований рік розраховується для кожної групи основних фондів множенням середньорічної їх вартості на відповідні норми амортизації. Має свою специфіку амортизація автомобільного транспорту. Вона полягає в тому, що норми амортизації автотранспорту встановлені у відсотках від добутку балансової вартості на величину пробігу, виражену в тисячах кілометрів.

За статтею „Витрати на ремонт та утримання основних виробничих фондів” враховуються витрати на поточний ремонт обладнання, а також витрати на утримання стаціонарного обладнання (підйомних установок, насосних та компресорних станцій, вентиляційних установок й ін.), включаючи заробітну плату, відрахування на соціальне страхування, матеріали та інші елементи витрат.

Для гірничопідготовчих і розкривних робіт складаються окремі калькуляції та кошториси витрат. Витрати на гірничопідготовчі роботи при підземній розробці повністю включаються у відповідні статті собівартості видобутку руди у міру виконання робіт. При відкритій розробці ця стаття витрат має назву „Розкривні роботи”.

У статті „Послуги транспортних цехів” враховуються витрати за послуги технологічного транспорту, який не входить у структуру шахти або кар’єру. Сума витрат для цієї статті визначається, виходячи з об’ємів перевезень у тоннах, відстані в кілометрах і вартості перевезень 1 т або 1 т*км, отриманої за калькуляціями у відповідних цехах. Сюди включаються також послуги транспортних організацій і підприємств, які не входять у склад гірничорудного підприємства. Такі послуги оплачуються за відповідними тарифами.

За статтею „Інші витрати” враховуються ті витрати, які, зазвичай, мають невелику питому вагу в собівартості видобутку руди та за своїм призначенням не можуть бути віднесені до інших статей. У цю статтю включаються: оплата витрат за проби та іспити (підйомних канатів, трансформаторної олії) й інші грошові витрати.

За статтею „Загальновиробничі витрати” враховуються витрати на утримання цехового персоналу (інженерно-технічних робітників, спеціалістів, службовців), утримання будівель, споруд та інвентарю, поточний ремонт будівель та споруд, амортизація будівель, споруд та інвентарю, витрати на охорону праці й інші витрати.

У статтю „Адміністративні витрати” включаються витрати на утримання персоналу управління підприємством, виплати на відрядження, утримання легкового транспорту, рудничних складів, витрати з підготовки кадрів, утримання пожежної та воєнізованої охорони, відрахування на утримання воєнізованих гірничорятувальних частин (ВГРЧ), конторські й інші витрати, передбачені номенклатурою адміністративних витрат.

За статтею „Витрати на збут” враховуються витрати, пов’язані з реалізацією готової продукції, а також витрати на науково-дослідницькі роботи, опанування нової техніки і т.п.

Для складання планових калькуляцій собівартості одиниці продукції необхідно завчасно підготувати наступні кошториси комплексних витрат:

- кошторис витрат на утримання та експлуатацію обладнання;

- кошторис витрат на виробництво за допоміжними цехами;

- кошторис загальновиробничих витрат;

- кошторис інших виробничих витрат;

- кошторис адміністративних витрат;

- кошторис інших операційних витрат;

- кошторис витрат на збут.

У залежності від структури гірничорудних підприємств і конкретних умов виробництва склад собівартості видобутку руди буде різним. Так, витрати на паливо для технологічних потреб мають місце в основному на кар’єрах для автомобільного транспорту, якщо останній не виділено в окремий цех. Витрати на збут включаються в повну собівартість видобутку руди тільки для шахт і кар’єрів, які видобувають товарну руду, що іде безпосередньо в реалізацію.

Для збагачувальних, агломераційних та інших фабрик, які входять до складу гірничо-збагачувального комбінату, калькуляція собівартості відрізняється від вищеописаної тим, що в ній відсутня стаття „Збір за геологорозвідувальні роботи та спеціальне використання надр” і додається стаття „Сировина”, яка враховує витрати на видобуток сирої руди за рудничною собівартістю.

Якщо гірничорудне підприємство має декілька шахт, кар’єрів і збагачувальних фабрик, то складаються зведені калькуляції на виробництво готової продукції (товарної руди, концентрату, агломерату, обкотишів).

У якості прикладу в табл. 4.1 та 4.2 наведено планову калькуляцію собівартості руди.

Для визначення загальної суми всіх планових витрат підприємства (за економічними елементами) складається кошторис витрат на виробництво готової продукції. У зведений кошторис витрат на виробництво включаються витрати всіх структурних підрозділів підприємства, які беруть участь у виробництві промислової продукції; амортизаційні відрахування, які йдуть на відшкодування вартості основних фондів; послуги непромислового характеру; витрати на освоєння нових видів продукції, які відшкодовуються за рахунок фонду освоєння нової техніки та за рахунок оборотних коштів підприємства.

У зведений кошторис витрат не включаються витрати, які виділяються на утримання виробничих структурних підрозділів підприємств, які відносяться до інших галузей народного господарства (будівництво, сільське господарство та ін.), а також невиробничих структурних підрозділів (житлово-комунального, побутового господарства і т.п.).

Таблиця 4.1

Дата добавления: 2014-01-03