Літературна і діалектна мови

Пятый орган речи: полость рта.

Четвертый орган речи: гортань

Гортань является местом артикуляции шести букв, и эти буквы разбросаны по трем местонахождениям:

1-Конец гортани - это местонахождение двух букв: (ء)-(ه).

2-Середина гортани – это местонахождение двух букв: (ح)-(ع).

3-Начало гортани – это местонахождение двух букв: (خ)-(غ).

При произнесении звуков (خ)-(غ) язык приподнимается вверх.

Примеры:

1- أَمَرَ – إِسْلام – أُمَّة – يَأْكُلُ – يَاْتِي (ء)

2- هَاجَرَ – هُدْهُد – هِيَ – يَهْدِي – أَهْلَكَ (ه)

3- الحَمْدُ – حِسَاب – حُفْرة – يَحْسَبُ – أَحْمَد (ح)

4- (ع) عَوْرَة – عِفْرِيت – عُقْبَة – تَعْرُجُ – يَعْقِلُون

5- (خ) خَالِدِين – خُلِقَتْ – الآخِرَة – أَخْلَدَ – يَخْسَرُ

6- (غ) غَفَرَ – غِلْمان – غُلام – مَغْرِب – مَغْضُوب

Полость рта является местом произношения долгих гласных.

В арабском языке три долгих гласных:

1- (ا) – в случае, когда сочетается алиф «ا» с огласовкой фатха «َ-» над предыдущей буквой.

Примеры:

بَاعَ – تَابَ – سَافَرَ – كِتَاب – إنْسَان

2- (و) – в случае, когда сочетается «و» с огласовкой дамма «ُ-» над предыдущей буквой.

Примеры:

طُور – يَقُولُونَ – بَعُوضَة – قُبُور - يَعْقُوب

3- (ي) - в случае, когда сочетается «ي» с огласовкой кясра «ِ-» под предыдущей буквой.

Примеры:

قِيلَ – تِين – رَحِيم – يَطِيرُ – جَحِيم

АРТИКУЛЯЦИЯ БУКВ

[1] Артикуляция [латин. articulatio] – это работа органов речи - губ, языка и т.п., необходимая для образования звуков, характерных для арабского языка.

[2] Назализация - изменение звука, состоящее в приобретении звуком носового тембра и вызванное поднятием нёбной занавески и выходом голоса одновременно через рот и нос.

[3] «мим» - со смыканием губ, «нун» - передний край языка с корнями верхних передних зубов.

[4]Другим языком билабиальные, т.е. те, которые образуются сближением губ между собою.

[5] Углубления в челюсти, в которых помещаются корни зуба.

Літературна мова — це унормована мова суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці. Власне літературна мова — одна з форм національної мови, яка існує поряд з іншими її формами — діалектами, просторіччям, мовою фольклору. Літературна мова має наддіалектний характер, стабільні літературні норми у граматиці, лексиці, вимові.

Літературна мова - це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, як в писемному так і в усному різновидах, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Сучасна українська літературна мова сформувалась на основі середньонаддніпрянського говору південно-східного наріччя на основі діалектів сучасної Полтавщини та Південної Київщини, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І. П. Котляревський — автор перших великих художніх творів українською мовою («Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»). Основоположником сучасної української літературної мови вважається Т. Г. Шевченко. Літературна мова постійно розвивається і збагачується.

Діалект - різновид мови, що вживається як засіб порозуміння особами, пов'язаними між собою територією, фаховою або соціальною спільністю. Діалект буває:
Територіальний діалект — різновид національної мови, якому властива відносна структурна близькість і який є засобом спілкування людей, об’єднаних спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, історично-культурних традицій, самосвідомості. Діалект територіальний ототожнюють з говором. Сукупність структурно близьких діалектів утворює наріччя, сукупність усіх наріч — діалектну мову, що є однією з двох основних форм (поряд з літературною мовою) існування національної мови..
Соціальний діалект — відгалуження загальнонародної мови, уживане в середовищі окремих соціальних, професійних, вікових та інших груп населення. Характеризується специфічними особливостями у формуванні, доборі й використанні певної частини лексичних та фразеологічних засобів (у граматичній структурі такі особливості не спостерігаються).

Професійні діалекти - це слово або вислів, що об’єднують людей однієї професії або одного роду діяльності за їх мовними рисами. Професійні діалекти ще називають емоційно забарвлені елементи, що виступають як розмовні синоніми – еквіеквіваленти до стилістично індивідуальної професійної номенклатури чи слів - термінів і часто виходять за межі літературної норми Так, наприклад, у водіїв легковий автомобіль з покращеною системою має назву – бобик, руль – бублик, автопокришка – гума, а сам автомобіль – кінь. Такі професійні діалекти є метафоризованими словами загального використання.

Дата добавления: 2017-01-14