Пріоритетність цивільно-правового регулювання: аналіз аргументації

На користь переважного застосування норм ЦК перед відповідними нормами ГК свідчать такі аргументи.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 ЦК «основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України». Відповідно до ст. 1 ГК «цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання». Враховуючи той факт, що сутність господарських відносин становлять майнові відносини, які відповідно до ч. 1 ст. 1 ЦК врегульовуються останнім, то ГК теж слід визнати актом цивільного законодавства. На підтвердження цього слід згадати також і ч. 2 ст. 9 ЦК, яка чітко вказує на те, що «законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання», звідки можна зробити висновок, що майнові відносини у сфері господарювання охоплюються предметом регулювання ЦК, а тому ГК є актом цивільного законодавства.

Отже, відповідно до положень ЦК, останній у сфері майнових відносин слід визнати «основним» порівняно з ГК у сфері господарювання. Проте виникає запитання: що ж у п. 1 ч. 2 ст. 4 ЦК розуміється під терміном «основний» - «загальний» (в аспекті співвідношення загальна норма - спеціальна норма) чи якесь інше положення ЦК стосовно інших актів цивільного законодавства? Враховуючи вживання законодавцем слова «основа» у ч. 1 ст. 4 ЦК як ознаки норм більш високого рівня, яким повинні відповідати інші норми у даній сфері, про аналогічне тлумачення слід говорити і у п. 1 ч. 2 цієї ж статті. Вказана позиція підтверджується і п. 2 ч. 2 ст. 4 ЦК, де вказано, що інші закони, які є актами цивільного законодавства, приймаються відповідно до ЦК, а отже, не повинні йому суперечити.

Таким чином, відповідно до викладеного підходу, норми, які містяться у ЦК, мають безумовний пріоритет порівняно з аналогічними нормами ГК. Як наслідок, норми ГК повинні застосовуватись субсидіарно щодо норм ЦК, і якщо правила ГК суперечать відповідним нормам ЦК, вони не повинні застосовуватись.

Видається, що єдиною, але досить суттєвою та слабкою ланкою викладеного підходу до співвідношення ЦК та ГК є недостатня обґрунтованість того, що ГК є актом цивільного законодавства. Адже в нормах ГК відсутня будь-яка вказівка на його належність до актів цивільного законодавства. Більше того, представниками господарсько-правової концепції обстоюється позиція, згідно з якою господарські правовідносини в силу їхньої специфіки регулюються окремою галуззю права [6], а тому і ГК як основний її кодифікований акт не може бути актом цивільного законодавства.

Таким чином, при визначенні можливості застосування даного підходу для визначення порядку застосування двох кодексів слід чітко з’ясувати, чи є ГК актом цивільного законодавства. А зважаючи на відсутність будь-якої нормативної вказівки з цього приводу, особливої ваги набувають доктринальні підходи та обґрунтування співвідношення цивільного та господарського права і, відповідно, ЦК та ГК, як їх основних кодифікованих нормативних актів. Посилання ж на ч. 2 ст. 9 ЦК не має під собою «залізних» підстав, адже подібна вказівка у ч. 1 цієї ж ст. 9 на те, що «положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства» не створює такого категоричного заперечення існування земельного чи трудового права.

Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 ГК «не є предметом регулювання цього Кодексу майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України». Тому, з одного боку, нібито встановлюється пріоритет ЦК стосовно «вибору» кола регульованих суспільних відносин. Проте, з іншого боку, надзвичайної ваги набуває чітке визначення того, які саме майнові та особисті немайнові відносини регулює ЦК, оскільки інші «спірні» відносини будуть регулюватися ГК. Очевидно, саме з цих причин питанню предмета регулювання ЦК приділяється стільки уваги з боку вчених-господарників, про що йтиметься трохи нижче.

На підтвердження пріоритету цивільно-правового регулювання майнових відносин над регулюванням майнових відносин, заснованих на іншому правовому режимі, Я. Шевченко вказує, що формулювання ст. 1 ЦК України «якнайкраще відповідають умовам ринкового розвитку економіки і суспільства, а також положенням Конституції України, зокрема встановленим статтями 1 і 3, де вказується, що Україна є демократичною, соціальною і правовою державою, а людина, її життя та здоров’я, честь та гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» [7]. Справді, основні засади цивільного права, закріплені у ст. 1 ЦК, більше відповідають статтям 1 та 3 Конституції України, ніж принципи господарського права, проте, на жаль, цей аргумент на сьогодні рідко використовується дослідниками у цій сфері з огляду на усталений нормативістський підхід.

Дата добавления: 2015-07-13