Історія

Крім того в країні 39 історичних міст, які перейшли тисячолітній віковий рубіж, понад 500 міст і містечок досягли свого 900-річчя, а 5000 українських сіл мають 300-річну історію. Чотири міста України входять до міжнародної Ліги історичних міст, а саме Київ, Львів, Одеса, Луцьк.

Кам'янець-Подільський— місто-заповідник, який за кількісно пам'яток архітектури (понад 150) посідає третє місце в Україні. Особлива цінними є Стара фортеця (XI—XVIII ст.), церкви, костели, житлові споруди. Має перспективу включення до списку ЮНЕСКО.

В Україні під охороною держави перебуває понад 70 тис. пам'яток історії та культури, серед них понад 12 тис. особливо цінних у туристичному плані, які є зразками монументальних витворів мистецтва.

Природні унікуми (Книга рекордів України, Розділ: Природа: Саме вітряне місце –це гора Ай-Петрі. Тут вітер - 125 днів у році, а його швидкість досягає 50 метрів за секунду,найвища точка рівнинної частини України, г. Берда, 515 м, Чернівецька обл.).

Фауністичні ресурси (медоносні, рибні, мисливські).

2. 3а роки незалежності площа природно-заповідного фонду України постійно збільшується, в основному за рахунок створення нових НПП. Станом на листопад 2011 рік до його складу входять понад 7739 територій та об'єктів загальною площею 3,7 млн га, що становить 6,2% (у 2007 році становила 4%) території держави. Незважаючи на це, площа природно-заповідного фонду в Україні є недостатньою ніж передбачено міжнародними вимогами (норма – 10%, вимоги формування панєвропейської мережі ECONET, Любіцева с.103-105) і залишаться значно меншою, ніж у більшості країн Європи, де середній відсоток заповідності становить 15 %. Структура кількості та площ територій та об’єктів ПЗФ України за категоріями станом на 01.01. 2012 відображена у таблиці 3 (http://www.menr.gov.ua/content/article/9216).

Таблиця 3. – Структура кількості та площ територій та об’єктів ПЗФ України за
категоріями		01.01.2011
Категорія	Кількість	Площа
об’єктів	% від загальної кількості	тис. га	% від загальної площі
Заповідники:
природні		0,2	205,3	5,5
біосферні		0,1	250,9	6,7
Національні природні парки		0,6	1215,8	32,5
Заказники:		37,8	1282,1	34,2
загальнодержавного значення		4,0	419,7	11,2
місцевого значення		33,8	862,4	23,0
Пам'ятки природи:		41,9	27,7	0,7
загальнодержавного значення		1,7	5,8	0,1
місцевого значення		40,2	21,9	0,6
Ботанічні сади:		0,3	1,9	0,05
загальнодержавного значення		0,2	1,8	0,05
місцевого значення		0,1	0,1	+
Зоологічні парки:		0,2	0,4	0,01
загальнодержавного значення		0,1	0,1	+
місцевого значення		0,1	0,3	0,01
Дендрологічні парки:		0,7	1,7	0,04
загальнодержавного значення		0,2	1,4	0,03
місцевого значення		0,5	0,3	0,01
Парки-пам'ятки садово-
паркового мистецтва:		7,1	13,4	0,4
загальнодержавного значення		1,1	6,0	0,2
місцевого значення		6,0	7,4	0,2
Регіональні ландшафтні парки		0,7	648,1	17,3
Заповідні урочища		10,4	97,2	2,6
Всього,		100,0	3744,5	100,00
в тому числі:
загальнодержавного значення		8,3	2106,8	56,3
місцевого значення		91,7	1637,7	43,7
Заказник загальнодержавного
значення (Чорне море)			402,5
Примітка:
В таблиці наведені кількість і площі всіх існуючих територій і об"єктів ПЗФ України.

3. Більш складною видається систематика та класифікація суспільно-історичних рекреаційних ресурсів. Їх склад і перелік залежать від соціально-економічної ситуації. Життєвий цикл суспільно-історичних рекреаційних ресурсів, як правило, коротший за природні ресурси. О. Бейдик виділяє такі три групи суспільно-історичних рекреаційних ресурсів: 1) архітектурно-історичні; 2) біосоціальні; 3) подійні.

Архітектурно-історичні рекреаційні ресурси представлені об'єктами історико-культурної спадщини, які називають пам'ятками архітектури. Пам'ятка архітектури – це будь-який твір архітектурно-будівельної діяльності людей, який має для суспільства мистецьку, історичну, наукову або іншу культурну цінність. Пам'ятки архітектури являють собою, передовсім, джерела історичної інформації і мають виключно пізнавальне значення. Така функція суттєво посилюється, коли пам'ятки архітектури утворюють історико-архітектурні комплекси, історичні міста, історичні центри.

Для пам'яток архітектуривиділено вісім періодів за переважанням певного архітектурного стилю:

1) архаїка (до 1000 р. до н. е.);

2) залізна доба й античність (1000 р. до н. е. - 527 р.);

3) доба візантійсько-давноруського стилю (527 - 1240 рр.);

4) доба готики й ренесансу (1240 -1650 рр.);

5) доба бароко (1650 -1780 рр.);

6) доба класицизму (1780 - 1850 рр.);

7) доба еклектики й модерну (1850 - 1917 рр.);

8) радянська й пострадянська доба (після 1917 р.).

За переважанням певного архітектурного стилю архітектурно-історичні пам’ятки нашого краю належать до:

1. архаїка (до 1000 р. до н. е.): Дреймалівське поселення (с. Дреймалівка Бериславського району, пізня бронза), Стоянка Дмитрівка (с. Дмитрівка Каховського району, пізній палеоліт-пізня бронза), Стоянка Нововолодимирівка (с. Нововолодимирівка Чаплинського району, пізній палеоліт), але більшість об’єктів є латентними;

2. залізна доба й античність (1000 р. до н. е. - 527 р.): античне поселення «Глибока Пристань» (с. Софіївка Білозерського р-ну, ІV ст. до н. е.), античне городище «Скелька» (с. Олександрівка Білозерського р-ну, I ст. до н. е.- III ст. н. е.); античне городище «Золотий Ріг» (с. Широка Балка Білозерського р-ну, I ст. до н. е. - III ст. н. е.), Любимівське пізньоскіфське городище (с. Любимівка Каховського р-ну, III ст. до н. е.), Гаврилівське пізньоскіфське городище (с. Гаврилівка Нововоронцовського р-ну, III ст. до н. е. – II ст. н. е.), Скіфський курган «Огуз» (смт. Нижні Сірогози, IV ст. до н. е. – найвищий в області, висота близько 120 м); Скіфський курган «Козел» (с. Новоолександрівка Нижньосірогозького р-ну, II половина IV ст. до н. е.) тощо;

3. доба візантійсько-давноруського стилю (527 - 1240 рр.), доба готики й ренесансу (1240 -1650 рр.), доба бароко (1650 -1780 рр.): немає визначних споруд, так як повторне заселення території відбулось пізніше;

4. доба класицизму (1780 - 1850 рр.): Григорівський Бізюків монастир (с. Червоний Маяк Бериславського р-ну, XVIII – поч. XX ст.); залишки Збур'ївської фортеці (с. Стара Збур'ївка Голопристанського р-ну, XVIII ст.); Катеринський собор та дзвіниця (м. Херсон, вул. Перекопська, 1782-1787рр.); Миколаївська церква (м. Херсон, вул. Доброхотова, 1819 р.); Святодухівський собор із дзвіницею (м. Херсон, вул. Декабристів, 1804-1836 рр.); Корсунський монастир (с. Корсунка Каховського р-ну, XVIII-поч. XX ст.); Греко-Софіївська церква (м. Херсон, вул. Червонофлотська, 1780 р.), Успенський собор (м. Херсон, вул. Леніна, 1786 р.); Церква Усіх Святих (м. Херсон, вул. Пугачова, 1808 р.);

5. доба еклектики й модерну (1850 - 1917 рр.): кірха Св. Петра і Павла (с. Зміївка Бериславського р-ну, 1885 р.); Троїцька церква (с. Князе-Григорівка, Великолепетиський р-н, кінець XIX ст.); церква Св. Миколая (с. Старосілля Великоолександрівського р-ну, 1888 р.); Монастир Різдва Богородиці (м. Генічеськ, 1905 р.); церква Св. Георгія (с. Мала Кардашинка Голопристанського р-ну, 1905 – 1912 рр.);

6. радянська й пострадянська доба (після 1917 р.): пам'ятник «Легендарна Тачанка» (біля м. Каховка, 1967 р.), кам’яниця першої в Україні гідроелектростанції (смт. Велика Олександрівка, 1928 р, пам’ятник «Першим корабелам» (м. Херсон, 1972 р.) та нові пам’ятники (див. рис.2.2).

Для пам'ятних місць історичних подійперіодизація орієнтована на загальну суспільно-політичну ситуацію, яка має таку періодизацію:

1) архаїка (до 1000 р. до н. е.);

2) кіммерійсько-скіфсько-сарматська доба (1000 р. до н. е. -238 р.);

3) доба великого переселення народів і давніх слов'ян (238 -800 рр.);

4) доба Київської Русі (800 -1240 рр.);

5) доба монголо-татарського, литовського і польського панування (1240 -1648рр.);

6) козацька доба (період визвольної війни і козацької держави (1648-1775 рр.);

7) доба панування російської та Австро-Угорської імперій (1775-1917 рр.);

8) революція і громадянська війна (1917 -1921 рр.);

9) міжвоєнна доба (1921 - 1939 рр.);

10) друга світова війна (1939-1945 рр.);

11) повоєнна доба (1945-1991 рр.);

12)незалежна Україна (з 1991 р).

О, Бейдик не лише ввів у вітчизняну рекреаційну географію поняття про біосоціальні рекреаційні ресурси, але й розробив методику їхнього дослідження [4, с. 115-120]. Так само методично і методологічно він проаналізував подійні рекреаційні ресурси [4, с. 120-131].

Крім того подієві ресурси не підлягає традиційному кількісному вимірюванню. Можна говорити лише про міру впливу подієвих ресурсів на створення туристичної інфраструктури, формування туристичних потоків, яка у нинішньому світі, насамперед, залежить від реклами події та піаракцій навколо неї. Це вказує на те, що «подія», яка використовується у туризмі величезною мірою залежить від суспільних вподобань, від моди й уяви про престижність заходу. Велике значення має постійність і періодичність проведення заходів [14].

Ігор Вікторович Смаль вважає, що окремі види подієвих ресурсів найбільш доцільно класифікувати за тематикою заходу:

- громадські (гастрономічні фестивалі, фестивалі і виставки квітів);

- мистецькі (музичні та театральні фестивалі і конкурси, кінофестивалі, фольклорні обряди, свята і фестивалі);

- спортивні (спортивні змагання, ралі, перегони і регати, спортивні фестивалі);

- культурно-історичні (театралізовані шоу, карнавали, національні фестивалі і свята);

- економічні і політичні (аукціони, покази мод, ярмарки і виставки, автомобільні й авіаційні салони, політичні й економічні форуми);

- релігійні (релігійні свята, ходи і події) тощо (додаток А) [15].

Пам'ятки архітектури в Україні розміщені нерівномірно. Основна їх частина знаходиться в західних областях України, а також у Київській, Хмельницькій, Вінницькій, Чернігівській, Сумській областях та Республіці Крим. Східні і південні області не такі багаті на історичні пам'ятки, — найстаріші з них належать до XVII ст., що пов'язано з освоєнням території.

Найбільша кількість пам'яток архітектури припадає на місто Львів (2500) та Львівську область (3659). Це пояснюється давнім освоєнням цієї території, віддаленістю від театрів воєнних дій минулого, порівняно високим економічним розвитком та цільністю населення. Львів розташований на перехресті важливих торговельних шляхів з півночі на південь і з заходу на схід. У Львові збереглися визначні пам'ятки, XII та наступних століть. Особливо цінними є архітектурні ансамблі площі Ринок (XV—XIX ст.), Вірменської (XIV—XIX ст.) та Руської вулиць, які занесені до списку світової архітектурної спадщини ЮНЕСКО. Мистецьку цінність європейського масштабу мають ансамблі Успенської церкви (XVI — XVII ст.), Святоюрського (XVII ст.) та Вірменського (XIV — XVIII ст.) соборів; Домініканського костелу (XVIII ст.). Другим щодо кількості пам'яток архітектури є місто Київ. (понад 1500). Передусім це споруди епохи Київської Русі — золоті ворота (1037 р.), Софіївський собор (1037 р.), Видубицький монастир (XI ст.), ансамбль Києво-Печерської Лаври XI ст.). Зважаючи на виняткову художню цінністьансамбль споруд Софіївського собору та Києво-Печерської Лаври, за рішенням ЮНЕСКО, внесено до списку світової культурної спащини.

47 найвизначніших історико-архітектурних ансамблів і комплексів оголошені державними заповідниками, серед яких Давній Галич, Києво-Печерська Лавра, могила Т.Г. Шевченка, Cофійський собор у Києві, Херсонес, Хортиця мають статус національних.

В Україні нараховується близько п'яти тисяч різноманітних музеїв. За роки незалежності кількість музеїв збільшилось більше ніж удвічі. Музеї, у яких зберігаються музейні колекції та музейні предмети, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України перелічені в додатку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2000 р. N 209 «Про затвердження переліку музеїв, в яких зберігаються музейні колекції та музейні предмети, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України» http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/209-2000-%D0%BF/page. Офіційна музейна сфера України, за даними Міністерства культури і туризму України — 470 музеїв. У державних і комунальних музеях зберігається майже 12 млн. музейних предметів. Експонується лише 10 частина всіх музейних скарбів.

Дуга Струве («Російсько-Скандинавська дуга»)

Рис.2 – Дуга Струве («Російсько-Скандинавська дуга»), Фрідріх Георг Вільгельм Струве

Дуга Струве («Російсько-Скандинавська дуга») — мережа з 265 тріангуляційних вимірювальних пунктів, які утворювали 258 тріангуляційних трикутників, а також 60 додаткових пунктів. Служила для визначення параметрів Землі, її форми та розміру.

Опорні точки даної мережі тріангуляції були марковані на місцевості найрізноманітнішим чином: видовбаними в скелях поглибленнями, залізними хрестами, пірамідами з каменів або спеціально встановленими обелісками. Часто їх позначали цеглиною з пісковику, закладеною на дно ями, іноді це був гранітний куб з порожниною, залитою свинцем, покладений до ями з булижниками.

Два крайні геодезичні пункти, як найважливіші, позначені монументальними стовпами на знак вдалого завершення робіт. Пам'ятник у Старій Некрасівці складається з 4-гранної чавунної піраміди на кам'яному фундаменті. Його споруджено одразу по завершенню тригонометричних робіт.

Дугу виміряли з 1816 по 1855 рік на відстані від Фугленесу (в околицях Хаммерфесту біля мису Норд-Кап, Норвегія, 70° 40' 12" N, 23° 39' 48" E) до Старої Некрасівки в околицях Ізмаїлу (Україна, біля Чорного моря, 45° 19' 54" N, 28° 55' 41" E). Це дуга меридіану довжиною 2821,833 км і амплітудою 25° 20′ 08″.

У момент створення Дуга пролягала територією двох держав — Російської імперії та унії Швеції та Норвегії. Нині дуга Струве перетинає території 10 держав.

Влітку 1816 року за дорученням Ліфляндського кооперативного та економічного товариства Вавиль Якович Струве проводить астрономо-геодезичні роботи по створенню карти Ліфляндії, які було завершено у 1819 році. Основні вимірювання виконувались за допомогою 8-дюймового секстанта; усі прилади для визначення висот і вимірювання базису були виготовлені за кресленнями, які відбивали його власні оригінальні ідеї. Це був підготовчий етап до більш значних геодезичних проектів. В. Я. Струве розпочинає широтні градусні вимірювання в балтійських провінціях Росії, оскільки дещо специфічний горбистий ландшафт Ліфляндії виявився дуже привабливим для організації тріангуляційних пунктів. У 1822—1827 роках Струве здійснив тригонометричні вимірювання та астрономічні визначення території між пунктами на острові Готланд у Фінській затоці, та містом Якобштадт у Курляндії.

Після завершення градусних вимірювань у визначених межах В. Я. Струве вирішив продовжити їх далі на північ: через Фінляндію до Льодовитого океану. Приблизно в цей же час генерал-лейтенант К. І. Теннер паралельно здійснює градусні вимірювання в Курляндській та Гродненській губерніях. У 1828 році він з'єднав власну мережу з тією, яку вишиковував Струве у Ліфляндії. З 1830-го по 1841 рік за ініціативою Василя Яковича, але без його безпосередньої участі, було побудовано тріангуляції в Мінській, Волинській та Подільській губерніях, які з'єдналися з тріангуляційною мережею у Східній Прусії.

У першій половині 40-х років ХІХ століття здійснюються градусні спостереження у Бессарабії, а 1855 року було завершено всі польові роботи.

Дата добавления: 2015-07-13