Технологія фондового ринку

Лекція 10.

Будь-яка людська діяльність здійснюється по тій або іншій технології. Так само як виробництво продукції і її реалізація в сфері торгівлі, діяльність на фондовому ринку має чітко виражену технологію, досить специфічну й порівняно стабільну. Технологія фіксується на папері — у вигляді схеми й опису, а здійснюють її люди, виконавці, використовуючи для цього інтелектуальний, інформаційний і технічний потенціал. Тому доцільно вивчити технологію разом з вивченням її виконавців. Діяльність цих складних, потребуючих спеціальних знань і досвіду, тому найбільше успішно нею займаються професіонали, що виступають як посередників між первинним емітентом і кінцевим інвестором.

Законодавством України визначені наступні види професійної діяльності на фондовому ринку:

1. Ведення реєстру власників іменних цінних паперів — збір, фіксація, обробка, зберігання й надання дану, складову систему реєстру власників іменних цінних паперів.

2. Депозитарна діяльність — надання послуг зі зберігання цінних паперів і/або обліку прав власності на цінні папери, а також обслуговування угод по цінних паперах.

3. Розрахунково-клірингова діяльність — визначення взаємних зобов'язань відносно угод із цінними паперами й виконання розрахунків по них.

4. Торгівля цінними паперами — здійснення цивільно-правових угод відносно коштовних паперів.

5. Діяльність по організації торгівлі на фондовому ринку, наданні послуг, що безпосередньо сприяють висновку угод на біржовому й позабіржовому ринку ланцюгових паперів.

У лекції розглядається процедура емісії цінних паперів і їхньої реєстрації (перша з названих видів професійної діяльності на фондовому ринку).

Емісія цінних паперів — це встановлена в законодавчому порядку послідовність дій емітента по випуску й розміщенню цінних паперів. Слово "випуск" тут застосований як певна дія. Але воно здобуває й інше значення, коли під ним розуміють сукупність цінних паперів (причому одного емітента, одного виду й однієї номінальної вартості), що забезпечують їхнім власникам однаковий (у рамках даного випуску) обсяг прав і однакових умов, що мають, розміщення (продажу).

Аналогічне подвійне значення має й термін "рішення": як дія і як документ. Рішення про випуск акцій приймають засновники акціонерного товариства з наступним затвердженням його на загальних зборах акціонерів. Рішення про випуск акцій оформляється протоколом, що повинен містити відомості, достатні для задоволення обсягу прав, певних цінним папером. Зокрема, у протоколі втримується: ціль випуску, види акцій, номінальна вартість, порядок виплати дивідендів, порядок розміщення й викупу акцій і т.п.

Емітент і посадові особи органів управління емітента, на яких уставом або внутрішнім документом емітента покладений обов'язок відповідати за повноту й вірогідність інформації, що втримується в зазначених документах, відповідають за виконання даних зобов'язань відповідно до законодавства. У практиці фондового ринку застосовується так зване "публічна пропозиція", під ним розуміється така пропозиція цінних паперів, що здійснюється або з використанням засобів масової інформації, або шляхом пропозиції певному числу осіб.

Вибрана емітентом форма випуску цінних паперів фіксується в протоколі про випуск і в спеціальному документі — проспекті емісії або меморандумі про випуск цінних паперів. На цей рахунок існують певні правила: якщо цінні папери пропонуються для поширення шляхом відкритого продажу, а також у випадку випуску акцій відкритим акціонерним товариством, емітент повинен представити в Державну комісію з цінних паперів і фондового ринку проспект емісії або меморандум про випуск цих цінних паперів разом із заявою про реєстрацію. Емітент через торговця цінними паперами повинен надати кожному інвесторові можливість ознайомитися із проектом до того, як цей інвестор складе угоду про покупку цінних паперів. Під час підписки ні емітент, ні торговець не вправі робити усних заяв інвесторові, якщо ці заяви суперечать інформації, що втримується в проспекті. Проспект повинен бути підписаний керівником і головним бухгалтером емітента, які відповідають за вірогідність інформації, що втримується в проспекті.

Більші права має Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, що встановлює, по-перше, обсяг інформації, що втримується в проспекті або меморандумі, по-друге, кількість екземплярів проспектів і меморандумів, які емітент зобов'язаний виготовити й забезпечити їхню наявність у місцях здійснення підписки. Комісія може зобов'язати емітентів дотримуватися певних вимог до бухгалтерського обліку для підготовки проспекту емісії й навіть підтвердження його з боку аудитора. Комісія має право зобов'язати емітента опублікувати проспект (меморандум) в офіційному виданні Комісії або в засобах масової інформації. Комісія може відмовити в прийнятті проспекту, якщо порушені правила його підготовки, зокрема, не розкрита істотна інформація, і якщо не оплачене мито за реєстрацію. Всі витрати, пов'язані з визнанням випуску цінних паперів недійсними й поверненням коштів власникам, ставляться на рахунок емітента. Комісія для повернення коштів власникам цінних паперів мають право звернутися в суд.

Акції випускаються для того, щоб бути проданими, тобто розміщеними. Розміщення цінних паперів — це відчуження цінних паперів емітентом первинним власникам шляхом висновку цивільно-правових угод. Розміщення звичайно має форму підписки — закритої або відкритої. Закрита підписка — розміщення цінних паперів серед заздалегідь обкресленого кола інвесторів без публічного оголошення пропозиції. Відкрита підписка — розміщення цінних паперів серед потенційно необмеженого кола інвесторів шляхом оголошення публічної пропозиції й складання цивільно-правових угод.

При відкритому продажі акцій (розміщенні, підписці) заборонено передбачати привілеї відносно придбання цінних паперів одними потенційними власниками перед іншими. Це правило не застосовується у випадках емісії державних цінних паперів, а також при здійсненні акціонерами відкритих акціонерних товариств переважного права викупу нової емісії акцій у кількості, пропорційному приналежної їм акціям у момент ухвалення рішення про емісії.

На цьому етапі випуску цінних паперів ми зустрічаємося з так званої андеррайтерской діяльністю по первинній публічній пропозиції й розміщенню цінних паперів. Виконує цю роботу торговець цінними паперами, що у цьому випадку виступає як андеррайтер (underwriter у

перекладі з англійського "передплатник"). Він виступає від імені й з доручення емітента відповідно до ув'язненого з ним договором, або ж викуповує в емітента цінні папери з метою їхній наступного розміщення по підписці. Торговцем може бути розміщена менша кількість цінних паперів, ніж те, що зазначено в проспекті. Частка нерозміщених цінних паперів з числа, зазначеного у проспекті, при якому емісія вважається нездійсненою, встановлюється держав Протягом усього періоду відкритого продажу цінні папери не можуть продаватися за ціною, меншій їхній номінальній вартості або вартості, установленою Комісією, виходячи з ринкової вартості цінних паперів цього емітента на фондових біржах або в позабіржових торгово-інформаційних системах.

Цінні папери, випуск яких не був зареєстрований, не підлягає розміщенню. Але не такий "похмурий" перехід від розміщення до реєстрації повинен характеризувати останнє. В.Україні фондовий ринок перебуває в стадії свого становлення, коли підвищене увага приділяється саме обліку в широкому змісті цього поняття — реєстрації всіх об'єктів і процесів обігу цінних паперів, насамперед інвестиційних. Реєстрація потрібна всім учасникам фондового ринку: емітент — для відстеження руху й трансформації випущених їм цінних паперів; інвесторові — для гарантії одержання доходу; для контролю й регулювання; посередникам — для якісного виконання надаваних послуг.

Реєстрації підлягають випуски будь-яких інвестиційних цінних паперів, які поширюються шляхом відкритого продажу (підписки), а також випуску акцій відкритих акціонерних товариств. При реєстрації випуску інвестиційних цінних паперів цьому випуску привласнюється державний реєстраційний номер.

Реєстрації не підлягають випуски акцій закритих акціонерних товариств, приватизаційних паперів, компенсаційних сертифікатів, казначейських зобов'язань і цінних паперів, розташовуваних шляхом відкритого продажу (підписки). Комісія своїми нормативними актами може звільняти від реєстрації також випуски інших цінних паперів.

Реєстр власників цінних паперів являє собою список зареєстрованих власників із вказівкою кількості, номінальної вартості й виду цінних паперів, складена на певну дату й які дають можливість ідентифікувати цих власників кількість і види приналежних їм цінних паперів.

Цінний папір є первинним документом стосовно всім іншим обліковим документам, у тому числі й реєстру акціонерів. Запису до реєстру не фіксують права власності на цінні папери, а лише відображають розподіл власників акцій.

На думку деяких методологів фондового ринку не слід перевантажувати реєстр тим, що більш ефективно може виконувати депозитарій, а саме — фіксацією прав по цінних паперах. Реєстру, уважають вони повинне бути властиве лише інформаційне забезпечення емітента, для чого існує технічно зроблена система рахунків депо.

Як показує практика фондових ринків багатьох країн, бурхливий розвиток сфери цінних паперів породжує ситуацію, коли потрібні якісні зміни в інфраструктурі цієї сфери. Насамперед це стосується організації роботи з реєстрації цінних паперів. Реєстр власників цінних паперів, випущених даним емітентом, потрібний останньому для того, щоб вести строгий облік для всіх тих, хто купив його цінні папери й перед ким він несе зобов'язання. Завдяки цьому емітент завжди інформований не тільки про наявний склад своїх інтересів, але й про зміну їхнього складу. І отут ми підходимо до головному: емітент може сам виконати функцію реестродателя, а може перед їхньої спеціалізованої організації, що тим тільки й займається що веде реєстр інвесторів для кожного емітента як свого клієнта.

Формування інфраструктури фондового ринку в орієнтації на інтереси його основних учасників відбувалося історично. Віддавна емітенти хотіли мати можливість постійно стежити за зміною складу своїх вкладників: інвестори у свою чергу, проявляли зацікавленість в одержанні достовірної інформації про перехід прав власності, а держава піклувалася про те, щоб не втрачати контролю за дотриманням правил обігу цінних паперів. Відповідно до цього створювалися свої служби — реестродержатели, депозитарії й реєстратори. У цей час у більшості випадків функції реєстраторів виконують реестродержатели, або навпаки. У Франції, навпроти, функції реестродержателей прийняли на себе депозитарії. У Росії структури в цьому секторі інфраструктури фондового ринку ще остаточно не сформувалися.

В Україні формується структура фондового ринку, близька французької моделі, що пояснюється необхідністю на даному етапі розвитку процесу обігу цінних паперів сконцентрувати в єдиній організаційній інфраструктурі всі основні атрибути обслуговування цього процесу, а не розпорошувати його по різних посередниках.

Варто помітити, що термінологія тут не служить вихідною посилкою. Можна говорити про систему Національного депозитарію, куди включити спеціалізовані депозитарні установи у вигляді реєстратора, а також депозитарії банків і посередників. А можна депозитарії як хоронителів цінних паперів розглядати як частину загальної системи реєстрів України, у якій центральне місце належить реєстраторові — юридичній особі, що спеціалізується винятково на реєстраційній діяльності.

У принципі, таким видом діяльності може займатися емітент, забезпечуючи тим самим обіг випущених їм цінних паперів. За законом він цілком може перебувати в режимі такого самообігу, але за умови, що кількість власників його іменних цінних паперів не перевищує 500. У противному випадку ця функція переходить до реєстратора. Це саме той випадок коли суспільний поділ праці на основі спеціалізації виявляється найбільш ефективною інфраструктурою. Емітенту зручно мати справа з реєстратором. Турбот менше, зберігання документів надійніше. Тільки не слід розглядати реєстрацію цінних паперів як деяку гарантію збереження їхньої вартості й, тим більше, прибутковості на потрібному для емітента і їхніх власників рівні.

Емітенту зручно мати справа з незалежним реєстратором ще й тому, що самостійної реєстрації цінних паперів йому потрібно одержати дозвіл у Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку, а для цього представити неабияка кількість документів, у цьому числі кілька копій документів про підприємство-емітент, перелік керівників(першої особи, його заступника, головного бухгалтера) із вказівку їхнього утворення й стажу роботи. Більше того, потрібно розписати порядок ведення реєстру. Нарешті саме заморочливе: представити список і нотаріально засвідчені копії кваліфікаційних свідоцтв штатних працівників емітента, які атестовані на предмет ведення реєстраторської роботи.

Для того щоб та або інша юридична особа стала реєстратором воно повинне одержати дозвіл Державної комісії. Потрібно представити в цю комісію цілий пакет документів, які у всіх аспектах характеризують претендента на звання Реєстратора. Показово, що серед цих документів повинні бути такі, як висновок аудитора, копії атестатів про утворення штатних працівників і комп'ютерна дискета з електронними копіями документів. Висновок аудитора містить відомості про склад статутного фонду претендента (акціонерного товариства), форму внесків (кошти, матеріальні цінності, цінні папери, інтелектуальна власність і ін.) і розмір сплаченої частини статутного фонду кожним учителем. Серед документів, що представляють у Комісію, варто виділити три. По-перше, це перелік всіх відділень, філій, представництв, які наділяються повноваженнями відносно здійснення діяльності по веденню реєстрів власників іменних цінних паперів (з коротким їхнім описом). По-друге, відомості про накладені на претендента (акціонерне товариство) санкцій за господарські й фінансові порушення, органами державної влади, судом, арбітражним або третейським судом протягом останніх трьох років до моменту подачі заяви або до моменту створення — із вказівкою дати накладених санкцій, органа, що наклав санкцію, причин їхнього накладення, виду й розміру санкцій, ступеня виконання санкцій до моменту подачі заяви на предмет видачі рішення. По-третє, список всіх суб'єктів підприємницької діяльності, зареєстрованих в Україні, де претендент виступає засновником, акціонером або учасником — з виділенням таких, у яких на нього доводиться понад 5 відсотків статутного фонду (список повинен містити короткий опис кожного із суб'єктів).

За видачу дозволу потрібно платити. Воно видається строком на три роки й діє на всій території України. Існує певна процедура продовження дозволу. Після ліквідації або реорганізації Реєстратора, видане йому дозвіл втрачає чинність. Реєстратор у триденний строк зобов'язаний повідомити про це емітентів, реєстри яких він веде, і Комісію (або її територіальні відділення). Реєстратор не має права самостійно припиняти реєстраційну діяльність до рішення питання про передачу реєстру іншому Реєстраторові або до повного виконання умов договору з емітентом.

Високі вимоги пояснюються високою відповідальністю. Реєстраційною діяльністю повинні займатися професіонализ бездоганною репутацією, — для того щоб знизити рівень ризику виконання операцій із цінний папір мі, а сам їхній обіг зробити ефективним.

Зрозуміло, на діяльність Реєстратора накладаються певні обмеження. Наприклад, він не має права здійснювати операції із цінними паперами, крім тих операцій, які йому запропоновані законом. Він не вправі передавати свої функції іншій особі, не одержавши на те дозволу. Він не вправі брати плату за видачу виписок і довідок.

Кілька цифр: за станом на 1 січня 1997 року Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку видала 222 дозволу реєстраторам, серед яких цей дозвіл одержав 21 комерційний банк, що становить 9.5 відсотків від загального числа реєстраторів. Одна третина реєстраторів, що одержали дозвіл, перебуває в Київській області й Києві. Половина всіх реєстраторів України зосереджена в трьох областях — Київської, Харківської й Дніпропетровської.

Клієнтами Реєстратора є не тільки емітенти, але й власники (власники) цінних паперів, а також номінальні власники,. виконуючі з доручення власників і в їхніх інтересах операції із цінними паперами. Номінальними власниками можуть бути торговці цінними паперами, депозитарії й довірчі товариства. Сам Реєстратор не може бути ні власником іменних цінних паперів, по яких він веде реєстр, ні номінальним власником.

Власників і номінальних власників цінних паперів, записаних у реєстрі, називають зареєстрованими особами. Вони також мають певні обов'язки, зокрема надавати Реєстраторові відомості для відкриття особових рахунків, повідомляти йому про зміни реквізитів документів і про появу нових зобов'язань, у тому числі станових, по цінних паперах, а також направляти передатні доручення для зміни права власності.

Номінальний власник, крім того, ще зобов'язаний надавати в Антимонопольний комітет України виписки про пакети акцій кожного емітента розміром 10 і більше відсотків, переданих йому для здійснення операцій. Контролюється діяльність номінального власника й по інших параметрах, зокрема, він зобов'язаний, надавати Реєстраторові інформацію (списки власників), на вимогу власника цінних паперів вносити до реєстру запис про передачу іменних цінних паперів і т.д.

Слово "депозит" походить від латинського "відкладення". Депозитарій — це юридична особа, що здійснює діяльність по зберіганню цінних паперів і їхньому використанню для цілей обліку прав власності. Такою особою може бути не тільки депозитарій, але й реєстратор. Але в будь-якому варіанті зберігання цінних паперів і всіх причетних до них документів повинне бути зразковим. Приміщення, де зберігаються дані системи реєстру, як у паперової, так і комп'ютерній формі, повинні бути обладнані охоронною сигналізацією й захищені від несанкціонованого доступу сторонніх осіб. Документи, що є підставою для внесення змін і реєстрі, повинні зберігатися протягом трьох років.

До числа основних документів Реєстратора ставляться реєстр, особові рахунки й журнали обліку. Реєстр містить досить докладну інформацію про емітент. Реєстраторі, власниках іменних цінних паперів (фізичних і юридичних особах), а також про номінальних власників. Поряд з формальними (адресними) реквізитами в реєстрі втримуються важливі відомості про вид, кількість і вартість цінних паперів. Реєстр ведеться в паперовій і/або в комп'ютерній формі, однак документи, що підтверджують вірогідність даних реєстру, повинні вестися тільки в паперовій формі. Реєстр засвідчується підписами посадових осіб, скріплені печатками, і оформляються у вигляді пронумерованих і прошитих сторінок. Реєстр потрібно вести таким чином, щоб була забезпечена можливість відновити втрачену інформацію про зареєстрованих осіб і про приналежним їм цінних паперах.

Реєстратор відкриває кожному емітенту два особові рахунки: по-перше, емісійний рахунок — для зарахування на ньому емісії із вказівкою номінальної вартості й кількості цінних паперів, а також їхньої частки в статутному фонді емітента (якщо мова йде про акції); по-друге, рахунок на викуплені цінні папери, на якому відображається вид, кількість і номінальна вартість викуплених емітентом цінних паперів з метою їхнього анулювання або подальшого продажу. Особові рахунки аналогічного втримування відкриваються також для кожного власника цінних паперів і кожного номінального власника.

Журналів трохи: для обліку записів у реєстрі (1), для обліку питань (2) і для обліку виданих, погашених, анульованих і втрачених цінних паперів (3). Облік ведеться в хронологічному порядку. До числа записів (перший журнал) ставиться інформація про випуски іменних цінних паперів, передачі прав на них (або відмова в передачі), а також про всі дії по зміні кількості цінних паперів. Запити (другий журнал) робляться відносно видачі копій з реєстру й виписок на підставі запитів зареєстрованих осіб, реєстрації переходу прав власності й розміщення цінних паперів. Погашення цінних паперів (третій журнал) є слідством корпоративних операцій і інших змін, що роблять прямий вплив на процес обігу цінних паперів.

Запису в реєстрі, особових рахунках і журналах взаємозалежні й взаємообумовлені, що забезпечується невідкладними записами в документи (принцип "ажуру").

Не можна не підкреслити, що фіксація в документах змін, що відбуваються, виявляється справою більше трудомістким у порівнянні з їхнім первинним формуванням. Підставою для фіксації змін служать: договори купівлі-продажу, дарування, обміну й застави, рішення судових органів, документи на спадщину, документи приватизації, засновницькі й інші документи, складені на основі чинного законодавства. Із цих первинних документів варто виділити передатне доручення, що власник цінних паперів дає Реєстраторові для внесення відповідної зміни до реєстру у зв'язку з передачею цінних паперів іншій особі. Відмова Реєстратора внести запис у систему реєстру може бути оскаржений у судовому порядку. Однак і зареєстрованим особам ставиться в обов'язок вчасно інформувати Реєстратора про зміни, пов'язаних з обігом цінних паперів.

Одна з функцій Реєстратора заслуговує того, щоб про неї сказати окремо. Це — облік що нараховують і виплачуваних доходів по іменних цінних паперах: дивідендів, процентних виплат, виплат по погашенню й ін. Між реєстратором і емітентом по цьому питанню виникає переписка. По запиті емітента Реєстратор готовить дані для виплати доходів по кожній зареєстрованій особі тим або іншому способу. У свою чергу після схвалення рішення про виплату доходів емітент посилає Реєстраторові письмове повідомлення про суми й способи виплати доходів. Ці дані заносяться до реєстру. За договором з емітентом Реєстратор може розраховувати обсяги податків із зареєстрованих осіб. До числа функцій Реєстратора може також ставитися розрахунково-клірингова діяльність, пов'язана з визначенням взаємних зобов'язань щодо умов по цінних паперах і розрахункам по них.

Нарешті, про контрольну функцію системи реєстру. Особові рахунки й журнали містять, як було вже сказане, реквізити, які дозволяють не тільки й не стільки констатувати, скільки контролювати положення справ на фондовому ринку. Під контроль Реєстратора підпадають такі дії емітента, як випуск цінних паперів, їхнє розміщення, анулювання й викуп, виплата доходів по цінних паперах, їхнє станове забезпечення. Реєстратор перевіряє наявність документів, службовців підставою для формування реєстру й внесення в нього змін. Фіксація дане, складове втримування системи реєстру, надає реєстраторові можливість забезпечувати ідентифікацію зареєстрованих осіб, насамперед власників іменних цінних паперів.

Реєстратор щодня проводить порівняння видів і кількість розміщених цінних паперів з тим, що враховано в особових рахунках. Такий порівняльний аналіз є правом і обов'язком Реєстратора, що не залишається безстороннім спостерігачем що відбувається. Емітент може розмістити менша кількість цінних паперів, чим це позначено в проспекті емісії, і при цьому частка не розміщених емітентом цінних паперів може не перевищувати показника частки нерозміщених цінних паперів, що вказує на емісію, що не відбулася. У цьому випадку кількість цінних паперів, зазначених на емісійному рахунку емітента, повинне бути наведене у відповідність із кількістю розміщених цінних паперів, відбитих у звіті про їхній випуск. Одночасно Реєстратор повинен зрівняти загальну чисельність цінних паперів, відбитих на рахунках, по-перше, з кількістю цінних паперів у звітах про випуск і на емісійному рахунку емітента, по-друге, з кількістю цінних паперів, що перебувають в обігу, тобто зафіксованих у реєстрі по власниках і номінальних власниках. У випадку виявлення розбіжностей Реєстратор повідомляє емітента й з'ясовує їхньої причини.

З функцією контролю зв'язане блокування іменних цінних паперів, що укладається в припиненні переходу прав власності і яке Реєстратор виконує за розпорядженням зареєстрованої особи, за рішенням суду або Антимонопольного комітету України. Підставою для цього служать: передача цінних паперів під заставу, вступ у права спадкування, порушення антимонопольного законодавства й інші причини. Документи блокуються на певний строк, до виконання певних умов.

Здійснюючи названі функції як суб'єкт контролю. Реєстратор у той же час сам є об'єктом контролю. Він щокварталу звітує перед Державною комісією з коштовних паперів і фондового ринку, повідомляючи поряд з основними показниками обігу цінних паперів також перелік надаваних своїм клієнтам послуг і кількість порушень строку обробки документів

Звітність — не єдиний канал контрольної інформації. Названа Комісія наділена правом перевірки діяльності. Реєстратора безпосередньо або із залученням експертів, вимагати роз'яснень із приводу заяв і скарг, вимагати усунення виявлених порушень і накладати на винні стягнення. При повторному або грубому порушенні правил і процедур реєстраторської діяльності раніше видана ліцензія на ведення діяльності може бути анульована.

У контрольній роботі задіяні також інші державні органи. Так, Державна комісія з коштовних паперів і фондового ринку надає в Антимонопольний комітет України виписки про власників, які володіють 10 і більше відсотками акцій емітента, а також про осіб, які передали такі пакети акцій у довірче керування. Інший приклад: названа Комісія щомісяця представляє Ліцензійній палаті при Міністерстві економіки відомості про видачу дозволів на реєстраційну діяльність і про Реєстраторів — за формою, затвердженою палатою.

Більше докладні відомості про систему реєстрації на фондовому ринку України читач зможе почерпнути з відповідних нормативно-правових документів, а саме: "Положення про діяльність і облік прав власності на іменні цінні папери й депозитарну діяльність" (затверджені Указом Президента України від 2 березня 1996 року № 60/96), "Порядок видачі дозволу на здійснення діяльності по веденню реєстру власників іменних цінних паперів" (затверджені наказом Державної комісії з коштовних паперів і фондового ринку від 1 квітня 1996 року № 58).

Технологія реєстрації цінних паперів продовжує вдосконалюватися. Зокрема, вирішується завдання прискорення процесу формування й передачі реєстрів власників іменних цінних паперів емітентами незалежним реєстраторам, що насамперед стосується акціонерних товариств, створених у ході приватизації. Установлюються по окремих реєстраторських послугах граничні тарифи, що базуються на фіксованій платі й обґрунтованому витратному механізмі ціноутворення. Вносяться відповідні зміни й доповнення в законодавство й нормативні акти.

Для системи реєстрів України кращий "проміжний" період комп'ютеризації операцій, коли сполучаються документарна й електронна форми: наприклад, сам реєстр ведеться в електронному режимі, але при цьому триває видача "паперових" копій, виписок і роздруківок.

В економічних перетвореннях не в останню чергу має значення швидкість знаходження коштів для рішення виникаючого завдання. У цьому змісті можна сказати, що корисно не тільки що краще, але й що раніше. До того ж вони своєю численністю створили конкурентне середовище й стали ''ковальнею" кадрів для фондового ринку, що розвивається.

Але незважаючи на те, що реєстраторів називають незалежними, вони все-таки залежать від емітентів ("хто платить, той і замовляє"). Тому їхня контрольна функція споконвічно обмежена. І тому наступний крок — державна депозитарна система. А реєстратори, що нагромадили досвід, можуть не турбуватися, що залишаться без роботи.

Дата добавления: 2015-07-13