Розширення сфери діяльності міжнародних організацій і лібералізація зовнішньої торгівлі

3. Транс націоналізація компаній. Загалом поняття транс націоналізації надто складне і комплексне, щоб розглядати його як складову частину будь-якого іншого поняття. Водночас у контексті глобалізації потрібно наголосити, що транс націоналізація компаній є однією з визначальних причин глобалізації, оскільки дає змогу компаніям, з одного боку, отримувати додаткові надприбутки, сприяючи тим самим концентрації капіталу і монополізації відповідних галузей, а з іншого – обходити певні урядові обмеження, переносячи конфлікти з міждержавного на внутрішньо фірмовий рівень.

4. Стандартизація ринків та утворення мегасуспільства. Значення стандартизації ринків та галузей у різних країнах не можна недооцінювати, оскільки вона знижує рівень культурних та інших відмінностей між країнами, усуваючи одну з найсуттєвіших перешкод на шляху розвитку міжнародного бізнесу. Зокрема, якщо на початку ХХ ст.. ринок споживчих товарів і відповідно структура споживання у різних країнах суттєво відрізнялися, то вже у 50-х роках можна було говорити про існування таких «всесвітніх» торговельних марок, як «Coca-cola», “Marlboro”, “Camel”, та “Procter & Gamble”. У наш час майже повсюдно функціонують ресторани швидкого харчування “Mc Donald’s”, магазини побутової електротехніки “Sony”, “Phillips”, “Panasonic”, готелі “Hilton” та “Mariott”. Таким чином, можна впевнено говорити про створення глобального ринку.

5. Глобалізація тіньової економіки. Ще однією причиною неминучості «офіційної» глобалізації є існування тіньової економіки, глобалізація якої в наш час стає очевидною. Йдеться не лише про суто кримінальні види діяльності, поняття «кордонів» для яких у багатьох галузях (наприклад, наркоторгівлі) означає лише певне додаткове ускладнення транспортування і відповідно подорожчання товару, але й про цілком легальну торгівлю, яка при наявності торговельних обмежень перетворюється на контрабанду. За підрахунками експертів Інтерполу, загальний оборот тіньової економіки в світі становить декілька трильйонів доларів. Тому для протистояння цим зловживанням зусиль окремих держав стає замало, а отже, необхідно, з одного боку, створювати наддержавні структури, а з іншого – впорядковувати стихійні глобалізацій ні процеси і спрямовувати їх у цивілізоване русло.

Спостерігаючи за ходом реальних процесів, головним чином динамікою та змінами територіальної структури товарообігів, а також переговорами й політичним розкладом сил, наприклад, між Північною і Південною Америкою або Західною Європою і Східною Азією, можна помітити, що сучасний регіоналізм є радше локомотивом, який приводить у рух поїзд глобалізації, ніж бар’єром на її шляху.

Отже, у свою чергу, глобалізація світового ринку не тільки не суперечить дедалі інтенсивнішим регіональним інтеграційним процесам, але, навпаки, є каталізатором їх розвитку. Найвиразніше це бачиться через призму безупинної конкуренції, а також наближення, проникнення і просування інтеграції ринків трьох найбільших економічних центрів та їх найближчих торговельних, фінансових й інвестиційних партнерів – Європейського Союзу, NAFTA і Японії. Ядром NAFTA є США. Крім того, до складу цієї організації входять Канада і Мексика. Населення країн NAFTA налічує близько 390 млн. осіб, а ВВП цієї групи держав перевищує 8 трлн дол. Або в середньому 17 тис. дол. на душу населення.

Європейський Союз, як і США, створює майже четверту частину світового валового продукту. Уживання в такому контексті терміна «ВВП» (валовий внутрішній продукт) може видаватися дещо неадекватним. Завдяки глобалізації спочатку деякі регіони, а з часом, може статися, весь світ стане єдиною «країною» або єдиним внутрішнім ринком.

Сьогодні у розробці нових концепцій розвитку глобальної економіки беруть участь різні міжурядові та неурядові організації. Особливо активні в цьому напрямі Римський клуб, Міжнародний інститут прикладних досліджень у Відні, Паризька група, Асоціація сприяння ООН, Рада з вивчення людства, Інститут «Відкрите суспільство» (Фонд Сороса) тощо. Вивчення глобальних процесів економічного, демографічного, екологічного характеру призвело до усвідомлення необхідності розробки моделей світової економіки як єдиної системи. Учені різних країн розробили більше десяти моделей глобальної економіки, які пропонують варіанти вирішення світових проблем. Найбільш відомими серед них є модель Римського клубу «Перебудова світового порядку», підготовлена Я. Тінбергом, а також розробки Б.Гаврилишина, І.Медоуза, Д.Форрестера, та ін. переважна більшість проектів гармонізації глобальної економіки на центро-переферійній моделі, яка передбачає федеративний розвиток. Управління світовим порядком покладається на світовий уряд, якому доручається забезпечення добробуту й безпеки всього населення планети. Водночас зберігаються й національні уряди, роль яких, щоправда, зводиться до мінімуму. Світовий уряд повинен виконувати всі основні функції, серед яких створення системи безпеки, загальної світової валюти, законів, які забезпечать належну охорону довкілля планети, управління світовими ресурсами, а також довгострокової політичної стратегії.

Крім вищевказаних, існує ще чимало регіональних об’єднань, для яких є характерним нав’язування контактів між суб’єктами господарювання, що функціонують у рамках різних національних економік. Через це економіки з часом стають дедалі менш національними і дедалі більш міжнародними або й зовсім національними. При цьому рівень їх торговельних і фінансових зв’язків може бути різним. Відрізняються також і ступені інституціоналізації їх співпраці.

Нині ситуація складається таким чином, що торгівля концентрується навколо трьох епіцентрів, одним з яких є Європейський Союз, другим – США, а третім – Японія. Наприклад, 76% імпорту Мексики походить з США. До Чехії та Угорщини близько 65% імпортованих товарів привозять з ринку Європейського Союзу і менше 5% - з США. У свою чергу Мексику купує в ЄС близько 10% імпортованих товарів, а в Японії, свого партнера з АРЕС по інший бік океану, - мізерні 4%, тому що на переважну більшість торгівлі впливають відносини з США. У членів АСЕАН, а також Китаю та Індії, маємо справу з набагато більшою диверсифікацією зовнішніх ринків як з боку імпорту, так і експорту. Тому, виходячи з такої перспективи, можна сказати, що ці країни більше «глобалізовані», ніж, наприклад, Франція або Канада, не кажучи вже про Україну.

Подальша еволюція глобалізації великою мірою залежить від інтеграції згаданих трьох велетенських ринків, які в сукупності створюють більше половини світового глобального продукту. Але повна інтеграція не відбуватиметься доти, доки не буде принципово перебудована міжнародна валютна система. Логіка. Яка призвела до створення спільної валюти ЄС, і тут має своє застосування.

Отже, ідеальна глобалізація тотожна одному повністю й ідеально інтегрованому ринку. Це означає, що в принципі стосовно кожного товару, який є предметом обміну в глобальному масштабі, ми мусимо мати справу тільки з однією кривою попиту й однією кривою пропозицією. Вони повинні перетинатися в одній точці рівноваги, яка визначатиме одну ціну на одному ринку.

У підсумку треба зазначити, що глобалізація виступає як складний економічний процес, покликаний підвищити ефективність господарювання. Ідеальний глобальний ринок – це багато ринків, які функціонують у повній взаємній гармонії в різних місцях планети подібно до того, як ідеальною демократією є її повсюдне панування в усіх країнах. Сучасний світ поки що надалі залишається світом національних валют з їхніми коливаннями курсів, що відбиває бажання до використання інших ділянок того самого ринку. Проте досвід постмодерністської реконструкції сьогодні акцентований у світосприйманні привілейованих груп, як виявляється, безпосередньо стосується і непривілейованих. Але якщо для перших реконструкція є визволенням – зрозуміло, класово-егоїстичним, що передбачає ліквідацію всіх соціальних і національних зобов’язань, - то для інших вона означає перспективу відчуження від усіх попередніх соціальних і культурних завоювань цивілізації. Деконструктивісти першого роду прагнуть будь-якими способами поділити попередні соціальні структури в інститути, оскільки у них занадто багато інвестовано низами, які прагнуть освоїти свою частку із загальних можливостей демократичного модерну.

Сьогодні національна держава в більшості країн встигла стати плебейськи демократичною, такою що інтегрує соціальні програми незахищеної більшості. Проте, це не задовольняє антиглобалістів, які особливо в останні роки стали більш категоричнішими стосовно свого «контра».

Дата добавления: 2015-07-13