Проблеми подальшої світової глобалізації

У розвинутих країнах сформувалася теорія постіндустріального суспільства, яка увібрала в себе чимало теоретичних розробок попередніх років. У постіндустріальних умовах важливого значення набувають інформація, знання, наука, які стають головними рушійними силами розвитку. Кількість працівників, зайнятих у сфері виробництва, зменшується, а у сфері послуг – збільшується. Особливо важливим є інтелектуальний капітал. Розробляючи теорію переходу до ринкової економіки, запроваджуючи реформи, ми не можемо ігнорувати головні світові цивілізаційні процеси, зокрема процеси постіндустріального розвитку.

На планеті відбувається не стільки економічна конвергенція, корелятом якої могло б слугувати політичне і соціальне єднання глобального співтовариства, скільки уніфікація певних правил гри, повсюдна інформатизація, забезпечення прозорості економічного простору, розширення світової комунікаційної мережі. Крім того, триває складний і багатоплановий процес, який можна було б охарактеризувати як новий регіоналізм – формування макрорегіональних просторів на тлі геоекономічного розмежування світу,примноження соціально-економічних коаліцій. Однак, найголовніше – це система глобального управління ресурсами планети, всією економічною діяльністю на ній. Процес виробничих механізмів нині, по суті, позбавлений характерного для останніх століть виняткового статусу. Адже головним джерелом суспільного багатства були не стільки культура нагромадження або вміле використання капіталу, скільки інноваційні перебіги.

Почалась масштабна оптимізація сукупної промислової діяльності в межах планети. Швидкими темпами формується глобальна економіка, яка вже не зводиться до простої суми торгово-фінансових операцій, а реально зацікавлена змінами географії промислового виробництва, її трансформацією.

Ефективнішим методом у рамках глобальної економіки стає саме оптимізація – вміле поєднання різноманітних умов економічної діяльності в різних регіонах планети в рамках єдиного господарського механізму, орієнтованого, замість підтримки безперервного НТП, на перманентний перерозподіл світового доходу. Внаслідок цього формування високих технологій перемістилось зі сфери промислового виробництва у сферу вилучення геоекономічних рентних платежів і фінансових операцій.

Загалом, сьогодні глобалізація країн важко входить у світову економіку через вузькість маневру, нереалізованість у найближчому майбутньому національної консолідації та оптимізації взаємодії соціально-політичних сил. Взяти, наприклад, хоча б країни ЄС. Їхній потенціал настільки сильний, що здатний у випадку потреби регулювати попит, підвищуючи чи знижуючи його на території всього європейського контингенту. Через Європейську валютну систему і грошовий союз формується система міжнародного фінансового порядку. Це, звичайно, посилює інструменти, які використовують на ринках капіталу для боротьби з системою спекулятивних валютних курсів.

Водночас світове співтовариство щораз більше повертається до неофеодального алгоритму побудови господарського життя, який дає змогу багатим країнам вилучати своєрідну ренту - надприбуток – із соціально-економічної неоднорідності світу.

Вивчаючи досвід ЄС, у кожній країні доцільно щорічно складати такий фінансовий бюджет, в якому повинен бути поданий план і програма основних галузей виробництва в регіоні, визначена потреба в трудових і матеріальних ресурсах, баланс доходів та витрат. Такі плани і програми за замовленнями товаровиробників можуть складати науковці, спеціалісти з менеджменту. В планах потрібно:

- сформувати пріоритети соціально-економічного розвитку регіону, використовуючи досвід роботи інституту соціального партнерства, відкритість економічної інформації;

- у програмі структурної перебудови економіки кожного регіону чітко визначити послідовність структурних зрушень, комплекс заходів, що передбачають узгоджений розвиток технологічно пов’язаних між собою галузей і виробників, кооперації та інтеграції; створення відповідних науково-технічних розробок з нової техніки і технології;

- у комплексному середньо терміновому фінансовому плані, складовими якого виступають борг, інвестиційні плани та зобов’язання, треба відобразити доходи, витрати, вартість обслуговування боргу й інвестиційні витрати;

- усім органам державної влади в кожному регіоні країни всіляко сприяти організації внутрішнього та зовнішнього ринку і ринково-конкурентних відносин, розв’язанню економічно-організаційних питань, що висуваються окремими впливовими групами економічних суб’єктів, досягненню економічних, політичних, соціальних та фіскальних цілей;

- створити відповідний режим стимулювання різних видів інвестицій, прискорити впровадження у виробництво інноваційної моделі розвитку економіки кожного регіону, забезпечити збалансованість інвестицій з проектами відтворення робочої сили відповідно до кількості місць, що ефективно функціонують, створити умови економічної безпеки держави і господарських систем та екології.

Усе це сприятиме реалізації принципів, прийнятих СОТ, головними з яких є:

- недискримінаційна торговельна політика. Це означає, що країни – члени СОТ погодилися однаково ставитися як до торгових партнерів з інших країн-членів цієї організації (представників «добросусідських народів»), так і до вітчизняних торговців;

- передбачуваний і безперешкодний доступ до ринків збуту, який підтверджує схильність країн – членів СОТ до зниження тарифних і усування позатарифних бар’єрів для торгівлі, а також прозорість внутрішніх законів, нормативних актів і практики;

- справедлива конкуренція. Застосовувані правила і процедури, чинні в країнах – членах СОТ, повинні бути справедливими і, знову ж таки, недискримінаційними;

- економічний розвиток і реформування. Понад ¾ зі 150 країн – членів СОТ належать до країн, що розвиваються, або країн, де відбувається реформування неринкової системи. Згода йти на поступки у сфері торгівлі та виявлення надзвичайної гнучкості заради неухильного дотримання правил СОТ спостерігається у багатьох галузях.

СОТ дає країнам певні вигоди і переваги. Це, перш за все, зміцнення миру на планеті, можливість мирного конструктивного вирішення суперечок, можливість зменшити нерівність між країнами, зменшення митних пільг на імпорт, що сприяє скороченню витрат виробництва і зменшенню цін, можливість імпортувати будь-які товари із будь-якого куточка світу, а також технології виробництва. Зниження торгових бар’єрів створює імпульс для укладення зовнішньоторговельних угод, що призводить до зростання національного доходу й особистих доходів громадян.

Розвиток поділу праці між країнами, ефективніший розподіл ресурсів і більш ефективне виробництво досягаються за рахунок єдиних правил і норм взаємовідносин, заснованих на таких принципах, як недискримінація, прозорість, забезпечення стабільності умов торгівлі, спрощення і стандартизація митних процедур, скорочення бюрократизму, створення централізованої бази даних тощо. Зобов’язання, які беруть на себе країни СОТ у рамках чинних угод, не дають можливості як урядам, так і підприємцям приймати нерозумні та неправильні рішення. Ці зобов’язання запобігають введенню різного роду протекціоністських заходів, що обмежує можливості для корупції та порушення стандартів і норм безпеки продукції, її конкурентоспроможності на світових ринках.

При цьому доречно підтвердити, що сучасна конкуренція в епоху глобалізації має свої специфічні особливості. По – перше, вона охоплює одночасно декілька сфер, таких як: якість, терміни, ноу-хау, створення ринкових бар’єрів тощо. По-друге, конкуренція має багатоаспектний характер, оскільки вона має місце на різних рівнях і на різних ринках. По-третє, на цьому етапі розвитку економіки спостерігається структурний динамізм конкуренції: розподіл сил, а також позиції конкурентів постійно змінюються із зростаючою швидкістю.

Через глобалізацію конкуренція зазнає деяких змін. Знижується роль держави як регулятора і посилюється роль міжнародних інститутів. З одного боку, полегшується доступ віддалених конкурентів, а з іншого – зростають можливості ухилення від конкуренції. На деякий період характер цих відхилень не завжди має посилюваний характер. Посилюється інноваційна складова, яка є каталізатором конкурентних процесів на глобальному ринку.

Доведено, що конкуренція виступає глобалізацій ним механізмом як спосіб з’єднання субординуючих і координуючих складових соціально-економічного влаштування у трьох аспектах:

- конкуренція як освоєння нових технологій, які формуються на глобальному рівні, та присвоєння загального цивілізаційного багатства у формі соціалізації й глобалізації;

- конкуренція як відкриття нового соціального простору людського розвитку й інновації, тобто позитивне гетерогенне ускладнення соціальних зв’язків і механізмів;

- конкуренція як інтеграція соціальних груп, професійних корпорацій і консолідація націй, етнічних груп у процесі усвідомлення і формування активного ставлення до глобальної невизначеності цивілізаційного розвитку.

Перший аспект відіграє вирішальну роль в обмеженні витрат. Вади функціонування співтовариства (екологічні, енергетичні, соціальні) постіндустріальних держав надзвичайно високі. Глобальна конкуренція – єдино можливий механізм їх обмеження й оптимізації. Другий аспект призводить до внутрішнього збагачення та поглиблення змісту глобалізації від її спрощення і поверхневих сьогоднішніх форм до дедалі фундаментальної суті. Третій аспект формує інституційну систему глобального рівня, яка оптимізує динаміку і конфлікти глобального розвитку й глобальної рівноваги. Подальша глобалізація економіки буде розвиватися у ще більш гострій конкурентній боротьбі аж до її умовного завершення. На повне завершення світової глобалізації треба чекати сотні років.

Дата добавления: 2015-07-13