Тенденції цивілізаційного розвитку людства

Один з можливих сценаріїв розвитку людства передбачає співіснування шести чи семи цивілізацій, які стверджують себе як самостійні центри розвитку світу. Цивілізація – (от лат. Civilis - громадянський, державний, суспільний) – термін, який започаткував французький просвітник Мірабо у 1756р. Цивілізація – це певна стадія у розвитку людства, соціокультурна спільнота, яка формується та існує на підставі матеріальних, духовних, інтелектуальних і релігійних цінностей, а також впливає у конкретний відрізок часу на свідомість і поведінку людей.

В концепції цивілізації використовуються наступні функціональні та взаємопов’язані критерії:

1.Наявність письменності і засобів її збереження.

2.Релігія або поєднання релігійної системи та морально-філософського вчення. Кожна цивілізації має певний мінімум етнічних цінностей.

3. Розвинута та освічена еліта, яка здатна генерувати ідеї, спрямовані на розвиток цивілізації.

4.Наявність «високого мистецтва» на противагу народному або так званої «масової культури».

5.Розвинута система економічних відносин. у тому числі досконала межа обміну товарів і послуг.

6.Поява і розвиток різноманітних систем часу. Ретроспективне і перспективне сприйняття часу.

7.Наявність політичної структури керівництва.

8.Розвинута і цілісна багаторівнева система семіотичних кодів і змісту.

Із закінченням битви ідеологій у політичному і соціальному житті стали виявляти фундаментальні протилежності цінностей основних сучасних цивілізацій – західної, латиноамериканської, ісламської, індуїстської, китайської, японської, західноєвропейської, східно-православної. Всупереч глобалізації та інтеграції в сучасних засобах масової комунікації все більше актуалізуються проблема відмінностей між цивілізаціями. Світові цивілізації перетворяться на основний елемент міжнародних відносин. Найбільш небезпека дезінтеграції загрожуватиме країнам, де живуть представники різних цивілізацій. У ХХІ ст. західна цивілізація ще довго зберігатиме свою першість, але втратить всемогутність кількість населення в зоні контролю західної цивілізації зменшиться з 11 % в 2000 р. до 10 % 2025 р. (менш чисельності китайської, індуїстської та ісламської цивілізацій). Уже в 2015 р. частина Заходу в світовому валовому продукті складатиме приблизно 30 % проти 48,8 % у 2000 р. Різко зросте кількість населення в зоні контролю ісламської, індуїстської, китайської цивілізацій. Китай до 2025 р. стане першою державою світу загального виробництва валового продукту, а Індія до 2015-2020 р. буде найбільш населеною державою світу. Особливо істотним для долі світу буде конфлікт між західною та ісламської цивілізаціями. Якщо зростання могутності та політика Китаю загрожуватиме Америці, Європі, Росії та Індії, то передбачається їх зближення проти коаліції Китаю, Японії та ісламського світу. Найбільш небезпечним періодом між цивілізаційного протиборства західні дослідники вважають 2026-2050 рр.

Погляди на проблему співіснування цивілізацій змінюються досить швидко і достатньо радикально. Згадаємо, що ще в 90-х роках ХХ ст. переважали оптимістичні концепції розвитку світу в ХХ ст. Це було наслідком розпаду СРСР, соціалістичної співдружності, закінчення „холодної війни”. Американський дослідник Ф. Фукуяма в праці „Кінець історії” (1992) висунув ідею про те, що з крахом соціалізму в ряді держав зникли фактори (колективізм, тоталітаризм, авторитаризм), які пригнічували людину. Ліберальна демократія, що відповідає віковічним прагненням людини до „визначення” і „поцінування”, остаточно перемогла у світовому масштабі. Звідси Ф. Фукуяма робив висновок: оскільки людина отримала те, до чого споконвіку прагнула, концептуально історія завершується ХХІ тріумфу демократії.

Але дуже скоро з’ясувалось, що перемога ліберальної демократії не є таким незаперечним фактом. Її переваги над авторитаризмом доведені політичною практикою, але це не означає, що вона є найкращою формою правління для всіх. Для мільйонів жителів держав, що виникали на території колишнього СРСР, які голосують на виборах за комуністів, демократія означає владу не багатьох багатих. Для населення „країн-тигрів” у Південно-Східній Азії, де стрімке економічне зростання поєднується з авторитарним жорстким порядком, безпекою та традиційною, „демократія” означає „анархію”. Поширення демократії не може бути приводом до проголошення безконфліктного розвитку у світі ХХІ століття. Більш того, в основних прогностичних сценаріях на наступні 30-50 років передбачаються масштабні конфлікти аж до світових воєн. Особливої уваги заслуговують шість наступних прогнозів:

1. Дж. Модельські й В.Томпсон вважають, що основою виникнення конфліктів у ХХІ ст. стане суперництво за земний простір і природні ресурси. Особливу вперту протидію викличуть імперські амбіції світової держави-лідера. Геополітичне піднесення Китаю буде причиною найбільшої світової політичної кризи.

2. Дж. Аррічі вважає, що конфлікти виникнуть перш за все через занепад світових лідерів. Початок такого занепаду спричинить хаос у світовій торгівлі, на світових фондових біржах, викличе деградацію виробництва, наслідком чого буде загострення міжнародних відносин, конкурентної боротьби, що загрожує силовими конфліктами у 2030-2040 рр..

3. Дж. Голдстайн стверджує, що майбутній світовий конфлікт буде обумовлений швидким економічним розвитком, що призведе до загострення боротьби за природні, невідновлюванні ресурси та земельні простори. В умовах загального економічного піднесення між провідними країнами виникне конфлікт приблизно в 2030 р.

4. К. Волтс передбачає посилення протиборства США з усім іншим світом в умовах зростаючої багатополярності. Стримуючим фактором виступатиме володіння ядерною зброєю, страх перед її застосуванням. Кінцевий конфлікт виникне через те, що існуюча система міжнародних організацій та інші елементи сучасного міжнародного політичного менеджменту є неадекватними проблемами, які існують у світі.

5. У. Валлерстайн передбачає виникнення конфліктів у зв’язку з закінченням тривалого періоду економічного росту на початку ХХІ ст. США не погодяться із своїм відносним послабленням, що призведе до протиборства Сполучених Штатів і об’єднаної Європи аж до тотального катаклізму.

6. Х. Гантінгтон вважає, що у ХХІ ст. глобальна війна за участю основних світових цивілізацій малоймовірна, але не виключена. Така війна може виникнути по лінії розкладу між групами країн, які належать до різних цивілізацій, причому швидше за все однією з воюючих сторін будуть мусульмани, а іншою – не мусульмани. Причиною дестабілізації світу у ХХІ ст. Х. Гантінгтон вважає піднесення Китаю і зростання самовпевненості цього „найбільшого гравця в історії людства”. Щоб уникнути в майбутньому великих між цивілізаційних воєн, серцевинні держави (ті, які є центрами цивілізацій) повинні утримуватись від втручання в конфлікти в середині інших цивілізацій. Їм слід виступати посередниками у врегулюванні між цивілізаційних конфліктів.

Для сучасної України вирішальне значення набуває її цивілізаційний вибір. Ця проблема для України знову стала актуальною з початку 90-х рр.. ХХ ст. у зв’язку з розпадом СРСР, трансформацією політичних і соціально-економічних систем країн Східної Європи, новими політичними реаліями у світі, глобалізацію усіх сфер життя.

Перший досвід розв’язання подібної проблеми в історії України пов'язаний з вибором великого князя Володимира Святославича християнської віри для Київської Русі. І в минулому, і наразі це була і є проблема цивілізаційного вибору, вибору одвічного, стратегічного, визначального. Проблема такого масштабу складна, багатоаспектна і має політичні, економічні, історичні, екологічні, соціальні виміри. Їх розв’язання лежить на перехресті інтересів багатьох країн і народів Сходу і Заходу, Півдня і Півночі.

До початку ХХ ст. в європейській ментальності поняття цивілізації застосовувалось для позначення особливостей розвитку європейського суспільства, протиставлення всьому неєвропейському. Після двох світових війн Західна Європа позбавилась претензій на звання єдиної у світі цивілізації. Поступово в ментальності європейця вимальовується мультиплікативна картина світових цивілізацій. Значний вклад в розвиток теорії цивілізацій внесли М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі та ін.

Сучасність трактує цивілізаційний процес насамперед не як монолінійний, а як поліцентричний нелінійний розвиток культурно-історичних форм. Саме на підставі нелінійного, плюралістичного тлумачення напрямів розвитку людства можна подолати однобічність як Євро-, так і східоцентризму. На цьому шляху головним є не ранжування цивілізацій від „нижчої” до „вищої”, а розгляд їх як рівноцінних, самобутніх, неповторних, унікальних історичних утворень – макроіндивідів історії, у кожному з яких втілюється відповідною мірою і в специфічний саме для нього спосіб увесь всесвітньо-історичний процес. Ідеться про відродження універсалістського принципу, що визначає єдність людства, про багатомірний, стохастичний світ, в якому нелінійність реалізується через людську свободу і творчість.

За умови глобалізації всіх сфер сучасного життя український народ теж стоїть перед вибором, котрий сьогодні є вибором майбутнього, але водночас він є поверненням до цивілізації до християнських цінностей, християнської ідеології та ін. За умови глобалізації Україна намагається наразі синтезувати західну ідею і механізми створення правової держави на базі ринкової економіки з досягненнями східної євразійської культури. На думку політолога М. Михальченко, у контексті глобального розвитку можна розглядати три сценарії майбутнього України. Вони спираються, відповідно, на три реальні політичні сили – лівих, правих, центристів. Перший сценарій – „ретроідилічний”. Він передбачає спочатку повернення до стану „бріжневського застою”, а потім „уперед до перемоги казарменого неокомунізму”. Другий сценарій майбутнього держави – „моноетнічний”. Він передбачає побудову суто етнічної української держави на гаслах: „Україна – для українців!”, „Росіяни – в Росії!”, „євреї – в Ізраїль!” і т.п. Вірогідність втілення цих двох сценаріїв має дуже мало шансів. Найбільш вірогідний сценарій – „ліберальний”. Він базується на ліберальних цінностях ринкової економіки, рівних правах усіх людей перед законом, на ідеї міцної справедливої держави, створення для захисту інтересів усіх громадян незалежно від етнічної, расової політичної, соціальної незалежності. Саме цей сценарій синергічний, оскільки ґрунтується на ідеалах „відкритого суспільства”, якими є ринкова економіка, демократія, громадянське суспільство, правова держава. З огляду на це він життєздатний. Разом з тим, треба визначити, що у ХХ ст. у розвинених країнах утратили історичну перспективу обидві протилежні моделі розвитку суспільства: „дикого” капіталізму з абсолютно вільним ринком і державного соціалізму з адміністративно-плановою системою. Досвід України за останні 10 років підтверджує факт нежиттєздатності згаданих моделей розвитку.

Залишається третій шлях – конвергенція, спосіб, коли треба поєднати лібералізацію і протекціонізм, державне і ринкове регулювання, демократію і сильну владу, забезпечення прав людини і верховенство закону, глобальне мислення і національні інтереси.

Світ знаходиться в стані фундаментальних змін, коли відбувається становлення нового світового порядку. Світ рухається від одно полярного багатополярного світоустрою. Біфуркаційні процеси у світі детермінують безліч загроз людству.

Україна знаходиться на шляху цивілізаційного вибору. Подальший розвиток України можливий на основі ефективної політичної влади, гарантування прав і свобод людини, викорінення корупції, подолання впливів на формування реалізацію внутрішньої і зовнішньої політики держави.

Питання для самоконтролю:

1. Що є спільного і в чому відмінність між поняттями «міжнародні відносини» і «світова політика»?

2. Від яких факторів залежить авторитет держави на міжнародній арені?

3. Що означає поняття «національні інтереси» в системі міжнародних відносин?

4. Розкрийте основні тенденції сучасного світового порядку.

5. Який зміст вкладається в поняття «монополярний світ», «біполярний світ», «багатополярний світ»?

6. Визначте основні пріоритеті зовнішньої політики України, що застосовуються нею в міжнародних відносинах?

7. Охарактеризуйте цивілізаційний вибір сучасної України?

Словник основних понять, термінів та скорочень.

Антиглобалізаційний рух – соціальний рух проти глобалізаційних тенденцій у сучасному світі. Спрямований проти діяльності наднаціональних організацій, таких як ВТО, Світовий банк, МВФ, які прагнуть запровадити єдину світову економічну систему.

Антиглобалізм -ідеологічне обґрунтування організованих форм протесту глобалізації.

Безпека міжнародна - стан системи міжнародних відносин, що характеризується стабільністю світового співтовариства, заснованій на дотриманні норм міжнародного права. Основні принципи міжнародної безпеки – партнерство, баланс сил і баланс інтересів, демократизація і демілітаризація тощо

Безпека національна – сукупність внутрішніх і зовнішніх умов. Які забезпечують стабільний політичний, соціально-економічний і духовно-культурний розвиток суспільства, незалежність, захист територіальної цілісності держави.

Вестернізація - процес поширення на весь світ економічних практик і соціальних порядків, сформованих насамперед у Європі.

ВТО - Всесвітня торгова організація.

Геоекономічний простір -сфера світової економіки, якій властиві свої закономірності функціонування і в якій закладається основа технологічної єдності світу.

Глобалізація – це об’єктивний соціальний процес, змістом якого є зростаючий взаємозв’язок і взаємозалежність національних економік, політичних і соціальних систем, національних культур, а також взаємодії людини з навколишнім середовищем. взаємопроникнення духовних цивілізаційних цінностей, що формується.

Глобалізм - загальнопланетарна реальність, єдиний економічний і соціокультурний простір на основі взаємозв’язків і взаємозалежності країн і народів, зростання об’ємів і прискорення темпів обміну товарами і послугами, міжнародного переміщення капіталів і робочої сили,

Глобальність – буттєва визначеність глобалізації, якісна характеристика структур та інституцій, що виникають внаслідок глобалізації, прояви глобалізації, описані як соціальна статистика.

Глокалізація - здатність культури, взаємодіючи з іншими впливовими культурами, вбирати те, що природно їй підходить і могли б її збагатити, та чинити опір справді чужим речам.

Дирижизм - політика активного втручання в управління економікою з боку держави.

Дипломатія – один із основних засобів реалізації зовнішньої політики держави, офіційна діяльність глав держав, урядів і спеціальних державних органів з захисту інтересів держави і громадян за кордоном.

Експансія -розширення сфер впливу монополістичних об’єднань та груп, здійснюване як економічними (наприклад вивіз капіталу), так і позаекономічними методами (збройні захоплення нових територій, дипломатичні тиски).

ЄС - Європейський союз.

Зовнішня політика – загальний курс у міжнародних справах, що регулює взаємини з іншими державними органами та міжнародними організаціями у відповідності з інтересами, принципами і цілями її внутрішньої політики.

Коеволюція - термін, який використовуваний сучасною наукою для позначення механізму взаємообумовлених змін елементів, складових цілісної системи, що розвивається. Процес сумісного розвитку біосфери і людського суспільства.

Лібералізація -відміна або ослаблення державного контролю над різними видами економічної діяльності та економічними параметрами (ціною, ставкою відсотка, обмінним курсом, зарплатою); у зовнішньоторговельній сфері-поступова відміна кількісних обмежень відповідними державними органами країни.

МВФ - Міжнародний валютний фонд.

Міжнародні відносини – система економічних, політичних, соціальних, дипломатичних, правових, військових і культурних зв’язків і взаємодій, які виникають між різними суб’єктами світового співтовариства.

Мілітаризація - дії державних органів у сфері економіки, політики та соціуму, спрямовані на нарощування військової потужності держави.

Модернізація - глобальний процес оновлення, що охоплює суспільства у цілому, активізуючи їхній інноваційний потенціал. Знаходить прояв у всіх сферах суспільного життя.

Ноосфера- концепція В.І.Вернадського - вища стадія розвитку біосфери, виникнення нових форм обміну між суспільством та природою, перетворююча діяльність розуму, яка здатна створити «прекрасне майбутнє людства».

ОБСЄ - Організація безпеки та співробітництва у Європі.

ОЕСР - Організація економічного співробітництва і розвитку.

Пагуошський рух - громадський рух вчених за мир, роззброєння, міжнародну безпеку і наукове співробітництво. Серед ініціаторів (1955): А. Ейнштейн, Ф. Жоліо-Кюрі, Б. Рассел. 1-а конференція прихильників Пагуошського руху відбулася в Пагуоше (Канада) в 1957 (конференції, як правило, проводяться щорічно).

Протекціоні́зм — економічна політика держави, спрямована на обмеження міжнародної торгівлі.

Регіоналізація – це процес утворення під впливом глобалізації особливо ущільнених систем взаємодій у географічно визначених просторах, тобто регіонах.

Світовий інтеграційний процес - процес формування єдиного наднаціонального простору, що охоплює всі сфери життєдіяльності людства під впливом об’єктивних ринкових чинників на основі свідомого регулювання міждержавних відносин.

Світосистема - сукупність великих людських спільнот (цивілізацій, регіональних та планетарних об’єднань, держав та інших структур), яка формується внаслідок їх взаємодії у господарській, політичній та культурній областях і є найважливішим чинником внутрішнього відтворювального процесу в кожній окремо взятій спільноті та істотно впливає на її розвиток.

Суверенітет державний – політико-правова властивість державної влади: верховенство, повнота й неподільність влади держави в межах її території (внутрішній суверенітет) та незалежність і рівноправність у міжнародних відносинах (зовнішній суверенітет).

ТНК / Транснаціональна корпорація - корпорація, що володіє виробничими підрозділами в декількох країнах.

Транснаціоналізація - включення до структури національних відтворювальних комплексів діяльності іноземних корпорацій, формування ТНК.

Універсалізація - процес зближення, взаємопристосування та зрощення національних механізмів економічного і соціального регулювання.

Ферти́льність - родючість, плодючість, здатність зрілого організму давати нащадків, плоди, родючість, плодоносність, плодовитість, репродуктивна здатність.

Фрагментаризація – процес, що супроводжує глобалізацію, означає утворення нових соціокультурних ідентичностей на основі глокалізації. Глобалізація перетворює і поєднує фрагменти світу, що раніше були роз’єднаними. Наслідки глобалізації також можуть створювати нові фрагменти.

ЛІТЕРАТУРА

1. Альтерглобализм: теория и практика «антиглобалистского движения» / Под. ред. А.В.Бузгалина. – М.: 2003.- С.29-64.

2. Арутюнов В. Х., Каравченко В. О. Прогностика як наука. — К.: Знання, 1975. -314 с.

3. Апель К. О. Трансформация философии. М., 2001.- 236 с.

4. Баталов Э. Я. Мировое развитие и мировой порядок. М.: 2005. – 416 с.

5. Бауман У. Индивидуализированное общество.- М.: 2002.-352 с.

6. Бауман У. Глобализация. Последствия для человека и общества.-М.: 2004.-107 с.

7. Бек У. Власть и ее оппоненты в эпоху глобализации. Новая всемирно-политическая экономия. М.: 2007. – 277 с.

8.. Бек У. Что такое глобализация? – М.: 2001.- 259 с.

9. Бек У. Общество риска. На пути к другому модерну. М.: 2000. -376 с.

10. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и ее геостратегические императивы. — М.: 1999. – 216 с.

11. Бирюкова М. А. Глобализация: интеграция и дифференциация культур // Филос. науки. М.: 2001, № 1. С. 33–42.

12. Валлерстайн И. Миросистемный анализ: Введение. М.: 2006.- 416 с.

13. Василькова В. В. Порядок и хаос в развитии социальных систем. СПб., 1999.-360 с.

14. Вебер М. Протестанская этика и дух капитализма. — М.: 1990. – 257 с.

15. Вевьорка М. Новая парадигма насилия // Демоны мира и боги войны.Социальные конфликты в посткоммунистическом мире.- К.: 1997.- С.135-155.

16. Гадищев К.С. Политология / К.С. Радищев /Учебное пособие –М.: Высшие образование, 2008.-460 с.

17. Гвишиани Д. М. Наука и глобальные проблемы современности // Вопросы философии. – 2002, № 3. С. 45-57.

18. Гідденс Е. Нестримний світ: як глобалізація перетворює наше життя- К.:-2004. – 256 с.

19. Глобалізація і безпека розвитку: Монографія / О.Г. Білорус, Д.Г. Лук’яненко та ін.; Кер. авт. кол. і наук. ред. О. Г. Білорус. — К.: КНЕУ, 2001. – 733 с.

20. Гор Э. Земля на чаше весов. Экология и человеческий дух. Пер. с англ. - М.: ППП, 1993. – 170 с.

21. Гэлбрейт Дж. Новое индустриальное общество. М.: 2004.-352 с.

22. Дилигенский Г. Г. Глобализация в человеческом измерении // Мировая экономика и международные отношения. 2002. № 7. С. 4–15.

23. Ермоленко А. Н. Этика ответственности и социальное бытие человека. Киев, 1994.- 286 с.

24. Зернецъка О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації міжнародні відносини. — К., 1999.-278 с.

25. Иноземцев В. Л. За пределами экономического общества. Постиндустриальные теории и постэкономические тенденции в современном мире. М., 1998. – 456 с.

26. Кастельс М. Информационная эпоха: Экономика, общество и культура. М., 2000. – 238 с.

27. Костин А.И. Экополитология и глобалистика: Учебное пособие для студентов вузов. – М.: Аспект Пресс, 2005. – 418 с.

28. Кремень В. Г. Ткаченко В. М. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. — К., 1998.- 568 с.

29. Култаєва М.Д. Прокопенко І.Ф., Радіонова І.О., Троцко Г.В., / Соціологія глобалізації. Навчальний посібник. – Харків: ХНПУ ім. Г.С. Сковороди, 2008.- 207 с.

30. Лебедева М.М. Мировая политика. - М.: Аспект Пресс, 2007.-365 с.

31. Лисички В.А. Шелепин Л.А. Третья мировая (информационно – психологическая) война.- М.: «Эксмо», 2003.- 418 с.

32. Лоун Т. Глобализация, государство, демократия: образ новой политической науки. // Полис. М., 1999. № 5. С. 108–121.

33. Лукашевич В.М. Глобалістика: навчальний посібник. –Львів: «новий світ-2000», 2010.-440 с.

34. Мамфорд Л. Миф машины. Техника и развитие человечества. М., 2001.- 456 с.

35. Михальченко М. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи. – Дрогобич-Київ, 2004.- 256 с.

36. Многоликая глобализация. Культурное разнообразие в современном мире / под ред. П.Бергера и С.Хантингтона.- М., 2004.-384 с.

37. Назарчук А.В. Глобальные проблемы современности и их философское осмысление- М., 2002. – 259 с.

38. Новая постиндустриальная волна на Западе. Под ред. В. Л. Иноземцева. М., 1999.- 344 с.

39. Оленьев В.В., Федотов А.П. Глобалистика на пороге XXI века // Вопросы философии. - 2003. - № 4. - С. 18-30.

40. Панарин А.С. Искушение глобализмом.-М.: Русский национальный фонд, 2000.-376 с.

41. Панарин А.С. Постмодернизм и глобализация: проект освобождения собственников от социальных и национальных обязательств // Вопросы философии. - 2003. - № 6. - С. 16-35

42. Панарин А. С. Искушение глобализмом.-М.: Из-во ЭКСМО – пресс, 2002.-416 с.

43. Печчеи Аурелио. Человеческие качества. М., 1980. – 167 с.

44. Поппер К. Открытое общество и его враги. М., 1992. – 384 с.

45. Празаускас А. А. Этнонационализм, многонациональное государство и процессы глобализации // Полис. М., 1997. № 2. С 95–105.

46. Пролеєв С.В. Модерна культура і глобальні трансформації сучасності // Ідея культури: виклики сучасної цивілізації. - К.-2003. С. 37-45

47. Слипенчук М.В. Формирование финансово- промышленных кластеров: региональный фактор глобализации. «Экономика», М., 2009 - 251с.

48. Сорос Дж. Криза глобального капіталізму.- К.: Основи, 1999.-259 с.

49. Стиглитц Д., Чарлтон Э. Справедливая торговля для всех. М.: 2005.- 568 с.

50. Сурова Е. Э. Глобальная эпоха: полифония идентичности. М.: 2005.-286 с.

51. Терроризм в современном мире. Опыт междисциплинарного анализа. Мат. круглого стола // Вопросы философии.- 2005.-№6.- С. 3-36.

52. Толстых В. И. Этос глобального мира. // Этика: новые старые проблемы. М., 1999. С. 224–245.

53. Тураев В.А. Глобальные вызовы человечеству: / А.В. Тураев М.: Логос, 2002.-С. 26-56.

54. Удовик С.Л. Глобализация семиотические подходы. – М.: «Ваклер», 2002.-480 с.

55. Уткин А.И. Мировой порядок ХХI века.-М.: Алгорит, 2001.-480 с.

56. Федотов А.П. Глобалистика: Начала науки о современном мире. Курс лекций. 2-е изд. М.: спект Пресс, 2002. 224 с.

57. Филипенко А.С. Экономическая глобализация истоки и результаты. «Экономика», М.: 2010. 497 с.

58. Фролов И.Т., Загладин В.В. Глобальные проблемы современности: научный и социальный аспекты. – М.: Международные отношения, 2002. – 238 с.

59. Фролов И. Т. Философия глобальных проблем. // Вопросы философии. 1980, № 2. С. 23-39.

60. Фукуяма Ф. Великий крах. Людська природа і відновлення соціального порядку.- Львів, 2005.-346 с.

61. Хансен Д. Україна і глобалізаційні економічні процеси // Виклик глобалізації. – К.: 2002.- С.110-124.

62. Хелд Д. Глобальные трансформации. Геополитика, экономика, культура / Пер. с англ. В.В. Соколова. – М.: Праксин, 2004.-576 с.

63. Хоффман Б. Тероризм – вигляд изнутри.- М.: 2003. – 287 с.

64. Чешков М. Глобалізація: сутність, сучасна фаза, перспективи // Глобалізація, Європейський Союз та Україна. Незалежний культурологічний часопис.-2000.-№19.- С. 179.

65. Яковец Ю. Глобализация и взаимодействие цивилизаций.- М.: Экономика, 2001.-346 с.

ЗМІСТ

Вступ …………………………………………………………………..3

Дата добавления: 2015-07-13