Особливості ведення бойових дій в оточенні

Оточення – становище підрозділів, при якому сили противника, що переважають, у результаті попередніх дій вийшли на їх фланги і в тил, створили фронт і позбавили можливості сполучення зі своїми військами наземним або морським шляхом.

Оточення підрозділів може виникати:

· під час ведення позиційної оборони у випадку раптового наступу противника, що переважає в силах і засобах. При цьому підрозділ може опинитися в оточенні внаслідок глибокого прориву противника на флангах або через опорні пункти сусідів;

· після висадки у тил повітряного або морського десанту;

· під час відходу, коли темпи переслідування противника перевищують темпи відходу наших підрозділів.

Існує можливість виникнення оточення підрозділу під час виконання ним завдання (наступу) самостійно у відриві від головних сил у разі потрапляння в засідку (вогневий мішок).

Характерними ознаками виникнення загрози оточення є завдання противником, що наступає, масованих ударів артилерією, у тому числі РСЗВ з високоточною зброєю, з метою відсікти наші підрозділи, що обороняються або відходять, а іноді тих, що відірвалися від головних сил у наступі, з метою наступного їх оточення. Для завершення оточення противником може використовуватись мінування місцевості.

Не зважаючи на те, що сучасні бої характеризується швидкими і різкими змінами обстановки, оточення не виникає раптово.

Можливість оточення необхідно передбачати та завчасно визначати завдання підрозділу й у разі загрози оточення своєчасно вжити заходів щодо протидії оточенню. Вони полягають у ліквідації спроби противника вклинитися в бойові порядки та вийти у фланг і тил наших підрозділів, а також у поразці підрозділів противника, які з’явилися на флангах і в тилу наших підрозділів, які обороняються (відходять).

З метою недопущення оточення командир підрозділу повинен:

· завжди виділяти резерв сил і засобів, а також боєприпасів та інших матеріальних засобів;

· вести розвідку та забезпечити фланги, проміжки і тил;

· створювати протитанковий резерв та рухомі загони загороджень на загрозливих (танконебезпечних напрямках), а також передбачити маневр силами і засобами та вогнем;

· вживати заходів щодо обладнання інженерних загороджень на важливих підступах напрямках до флангів і тилу;

· спланувати вогонь бойових машин, приданих танків та інших вогневих засобів з вогневих рубежів, які забезпечують ураження противника, що робить спробу обійти або вклинитись;

· вживати заходів щодо безперебійного підтримання зв’язку зі старшим командиром і взаємодії з сусідами.

Для запобігання оточенню також необхідно постійно знати обстановку, особливо склад противника і характер його дій, насамперед на флангах і в тилу наших військ. Тому на загрозливих напрямках безперервну розвідку необхідно вести на максимальну дальність, а також максимально використовувати розвідувальні дані, які отримані засобами старшого командира.

У наслідок застосування безпілотних літальних апаратів та знання місцевості значно зростають можливості військ щодо протидії оточенню, але водночас зросли й можливості противника щодо оточення. Тому якщо заходи протидії оточенню проведено, але уникнути бою в оточенні не вдається, командир підрозділу повинен ужити заходів щодо недопущення розчленування підрозділу з одночасним оточенням, а також забезпечення найкращих (вигідних) умов для ведення бою. З цією метою необхідно захоплювати вигідні рубежі, які забезпечують раціональну глибину побудови бойового порядку підрозділу в районі оточення і створення кругової оборони, і закріплюватися на них.

Якщо бойовий порядок підрозділу в результаті дій противника опинився розчленованим, то командир організує атаки на противника, який вклинився, діями розрізнених груп і вживає заходів негайного об’єднання цих груп після знищення противника.

Крім цього, необхідно передбачати перерозподіл вогневих засобів між підрозділами і, якщо можливо, запасів боєприпасів, пального і продовольства, уживати заходів щодо прискорення евакуації поранених і хворих, а також непотрібних матеріальних запасів.

Якщо в районі оточення опинився особовий склад і засоби інших підрозділів, а також силових структур, командир повинен підпорядкувати їх собі й об’єднати зусилля всіх, хто в оточенні, для боротьби з противником.

Командир підрозділу, що перебуває в оточенні повинен негайно організувати суворий облік усього наявного в районі оточення пального, боєприпасів та інших матеріальних засобів і встановити жорсткий контроль за їх використанням. За потреби матеріальні засоби перерозподіляються між підрозділами і вогневими засобами відповідно до завдань, які виконують.

Матеріальні запаси підрозділів, які потрапили в оточення, поповнюються за рахунок перерозподілу, місцевих ресурсів і доставки засобів повітрям. Під час доставки боєприпасів та інших вантажів вертольоти можуть приземлятися на підготовлені майданчики або скидати вантажі на парашутах. Перший спосіб більш економний і результативний, дозволяє використовувати зворотні рейси для евакуації поранених і хворих. У зв’язку з цим під час організації тилового забезпечення передбачається обладнання і прикриття посадкових майданчиків, прийом вертольотів, прийом і збір вантажів, які скидаються з вертольотів, а також евакуація повітрям небоєздатних військовослужбовців.

Для досягнення успіху під час бою в оточенні необхідно:

· перейти до кругової оборони;

· посилити розвідку;

· якщо можливо, створити резерв сил і засобів;

· підсилити танконебезпечні напрямки протитанковими засобами;

· надійно забезпечити вогнем та інженерними загородженнями проміжки в бойових порядках підрозділів; організувати і підсилити безпосередню охорону;

· швидко та рішуче уражати противника, який намагається стиснути фронт оточення або розчленувати підрозділ, який в оточенні, вогнем танків, бойових машин й інших вогневих засобів;

· несподіваним вогнем із вогневих рубежів, діями груп, бойових машин і засобів, які є в резерві, знищувати противника, що вклинився. При цьому вирішальне значення мають витримка, ініціатива і рішучість усіх командирів, високий моральний і психологічний стан, стійкість і упертість військ, несподіваність і активність дій, майстерне маневрування силами, засобами і вогнем.

В умовах оточення розвідка повинна встановити положення, склад сил і засобів противника, який оточив, особливо вогневі позиції артилерії, райони розміщення танкових підрозділів і резервів, ПУ радіоелектронних засобів, де і якими засобами противник готується завдати ударів, а також своєчасно виявити можливий підхід його резервів з інших напрямків.

Бойовий порядок в оточенні за наявності декількох загрозливих напрямків або недостатньої кількості сил і засобів будують так, щоб головні сили підрозділу можна було зосередити в необхідний момент на будь-якому напрямку.

Танки, як правило, використовуються на танконебезпечному напрямку або як резервний засіб.

Гранатометний (протитанковий) підрозділ використовується централізовано, підготувавши його до маневру для відбиття атак противника з будь-якого напрямку.

Якщо у складі підрозділу є артилерійські засоби, то їх вогневі позиції доцільно обладнувати в інженерному відношенні, ретельно маскувати і розміщувати на танконебезпечних напрямках. Для підвищення ефективності вогню артилерійських засобів їх вогневі позиції готуються для стрільби прямою наводкою. Незначні щільності засобів боротьби з танками й іншими броньованими цілями противника повинні компенсуватися можливістю широкого маневру ними, а також застосуванням мінно-вибухових загороджень.

Війська (сили), що перебувають поза оточенням, повинні завдавати вогневі удари в інтересах підрозділів, які опинилися в оточенні. З метою узгодженості дій щодо завдання ударів між оточеними підрозділами та підрозділами, що завдають вогневі удари, особливо авіацією, налагоджується тісна взаємодія, до складу підрозділів прибувають (надсилаються) авіа навідники, а також встановлюються єдині орієнтири та сигнали управління.

Підрозділ веде бій в оточенні стільки, скільки це необхідно або доцільно виходячи з умов обстановки, що складається. Вихід з оточення може здійснюватися лише за наказом старшого командира.

10.1 Особливості підготовки та наступу під час виходу з оточення.

Вихід з оточення полягає в прориві кільця оточення на вибраній ділянці (напрямку) підрозділом самостійно або веденням зустрічних бойових дій із району оточення і підрозділами із зовнішнього фронту з метою з’єднання зі своїми військами.

Командир підрозділу повинен розвідкою та в ході ведення бойових дій установити слабкі місця у розташуванні противника, наявність і місця розташування його резервів і вогневих засобів у глибині, а також характер місцевості на вибраному для прориву напрямку.

Під час вибору місця прориву для виходу із оточення командир підрозділу повинен урахувати віддаленість від своїх військ, у сторону яких здійснюється прорив, характер допомоги із зовнішнього фронту оточення та дії своєї авіації, особливо вертольотів.

Вихід із оточеннякраще здійснювати вночі або в інших умовах обмеженої видимості. Чим стрімкіше здійснюється прорив, тим менше втрат понесуть підрозділи.

Бойовий порядок підрозділу для виходу із оточення будується з підрозділів прориву, прикриття прориву, забезпечення флангів (заслонів) і резерву.

Для прориву кільця оточення командир батальйону (роти) призначає не менше половини всіх підрозділів і більшу частину приданої артилерії та танків. Підрозділи, які виділені для прикриття і в заслони, посилюються артилерією, танками, підрозділами інженерних військ із засобами загороджень. Частину сил і засобів підрозділів прикриття передбачається використовувати на ділянці відволікаючих дій. Резерв розташовується на такому місці, звідки забезпечується можливість висування в короткі терміни для підтримки бою підрозділів, які виділені для прориву, а також для розвитку їхнього успіху.

Взвод самостійно або у складі роти (батальйону) виходить з оточення в напрямку, який вказується старшим командиром. Вихід з оточення здійснюється організовано і супроводжується знищенням противника, що перешкоджає виходу. Вихід з оточення дрібними групами і без бойової техніки не дозволяється.

Взводу при виході з оточення вказується об’єкт атаки і напрямок подальшого наступу, який збігається з напрямком виходу з оточення. Об’єктом атаки взводу може бути знищення вогневих засобів противника у визначеному старшим командиром районі та створення разом з іншими підрозділами пролому в кільці оточення. Напрямок подальшого наступу взводу збігається із завданням старшого командира, яке полягає у виході підрозділів з кільця оточення і з’єднанні їх з військами, що діють назустріч їм з метою сприяння виходу з оточення або оволодіння районом, який забезпечує вигідні умови для подальших дій.

Залежно від отриманого завдання й умов обстановки, насамперед від положення і характеру дій військ, які перебувають поза оточенням, порядок виходу з оточення може бути різним.

Вихід з оточення при сприятливих умовах здійснюється за допомогою сил і засобів старшого командира, який перебуває поза оточенням. Ця допомога може полягати у завданні ударів по противнику, що атакує, авіацією, вогнем артилерії, в зустрічних ударах військ, у діях десантно-штурмових підрозділів, перекиданні повітрям у район оточення підрозділів підсилення, а також у викиданні (висадці) повітряного десанту на напрямку прориву і виходу з оточення. У цих умовах удар підрозділами, які перебувають в оточенні, як правило, завдається назустріч своїм військам і через район бойових дій повітряного десанту.

Існує варіант виходу з оточення, коли підрозділи, які перебувають поза оточенням, переходять у наступ і завдають головного удару по основних силах противника, що діють у районі оточення. Рішучий удар наших військ по цьому противнику може змусити підрозділи противника, які безпосередньо здійснюють оточення, відмовитися від активних дій. Підрозділи, які опинилися в оточенні, у цьому випадку не завдають удару обов’язково назустріч своїм військам, а переходять у наступ у напрямку, виконуючи бойове завдання щодо знищення противника, якого визначив старший командир.

Найбільш складними умовами виходу з оточення є такі, коли старший командир не має достатніх сил як для наступу, так і для надання допомоги підрозділам, що перебувають в оточенні. Це буває в тих випадках, коли основне угруповання наших військ веде важкі оборонні бої або відходить під тиском переважаючих сил противника. У цьому випадку підрозділ виходить з оточення самостійно, у напрямку дій військ, які ведуть бій поза оточенням або спочатку в іншому напрямку.

В умовах виходу з оточення за відсутності між воюючими сторонами суцільного фронту прорив підрозділів з кільця оточення може бути в будь-якому напрямку там, де кільце оточення найслабше, з подальшим виходом у напрямку ділянки фронту, де немає військ противника. Можливий і перехід підрозділів після виходу з оточення до партизанських дій.

Проведення основних заходів щодо організації виходу взводу з оточення починається після отримання відповідного бойового наказу (розпорядження) старшого командира. Залежно від конкретних умов командиру взводу, крім бойового завдання, може вказуватися: яка допомога може бути здійснена силами старшого командира і по яких об’єктах противника завдаються удари його засобами; підрозділи, що виділяються для завдання ударів поза оточенням, напрямок їх наступу і рубіж зустрічі з ними; час, район викидання (висадки) і завдання повітряного десанту (якщо він застосовується); напрямок виходу з оточення і час початку дій; порядок вогневої підготовки і підтримки військ при прориві і виході з оточення; порядок встановлення зв’язку і взаємодії з підрозділами, що діють поза оточенням, а також порядок взаємного розпізнавання військ.

Організовуючи вихід з оточення, командир насамперед повинен зважувати на свої сили і засоби.

Для прийняття командиром обґрунтованого рішення на прорив і вихід з оточення силами і засобами розвідки необхідно встановити: сили і засоби противника на напрямку прориву, характер його оборони, ділянки, які обороняються слабо, і систему вогню; можливості противника здійснити маневр з інших ділянок фронту оточення. Крім цього, від старшого командира також отримуються відомості про противника як на напрямку прориву, так і виходу з оточення, його можливості щодо перекидання резервів на цей напрямок.

У рішенні на прорив і вихід з оточення при веденні дій самостійно командир взводу визначає: замисел бою – місце, напрямок, час прориву фронту оточення і місця відволікальних дій; якого противника йу якій послідовності знищити, проти якого противника оборонятися; об’єкти ураження і порядок застосування зброї; бойовий порядок, у тому числі сили і засоби для прориву (групи прориву), відволікальних дій і прикриття на решті фронту, а також для прикриття флангів групи прориву (заслону); вихідне положення групи, призначеної для прориву, порядок і час його зайняття; порядок виходу з оточення; черговість відходу підрозділів (груп прикриття), які утримують фронт оточення, і призначених для прикриття флангів (заслонів); бойове завдання підрозділам (групам); головні питання взаємодії між підрозділами взводу і військами, які діють поза оточенням; головні питання всебічного забезпечення; основи організації управління.

При виході з оточення дуже важливо вибрати найбільш доцільне місце і напрямок прориву, місце відволікальних дій, а також створити необхідний бойовий порядок.

Під час визначення напрямку прориву командир взводу повинен взяти до уваги місце завдання ударів засобами старшого командира, напрямок головного удару військ, які діють поза оточенням, наявність ділянок, які нещільно займані або не займані, і проміжки в бойовому порядку противника, характер місцевості в місці виходу з оточення. Прорив фронту оточення необхідно проводити в місці і напрямку, які забезпечують швидке і приховане зосередження підрозділів (групи) на ділянці прориву, стрімкість удару і вихід з оточення та з’єднання зі своїми військами.

Якщо противник надійно уражається засобами старшого командира, то місце і напрямок прориву для виходу з оточення може вибиратися там, де щільність противника найбільша. Перевага завдання ударів по головних силах противника полягає в тому, що зі знищенням підрозділи, які виходять з оточення, можуть використовувати найбільш вигідні напрямки і щонайменше потрапляють під удари противника з флангів.

У випадку, коли можливість надійного ураження головних сил противника, що оточують, незначна,– місце і напрямок прориву доцільно призначати там, де сили противника незначні та є проміжки в бойових порядках його військ, а місцевість доступна для дій бойових машин (бронетранспортерів).

Іноді місце прориву вигідно призначати на такому напрямку, який через його важко доступність або інші причини противник уважає найменш можливим для виходу з оточення, а нашим підрозділам забезпечується прихованість перегрупування і раптовість прориву.

У разі завдання зустрічних ударів напрямок наступу взводу, який перебуває в оточенні (навіть якщо його вказано старшим командиром), повинен узгоджуватися командиром взводу з напрямком удару підрозділів, які наступають поза оточенням. При цьому необхідно брати до уваги, що такі напрямки противник буде прикривати особливо міцно з метою протидії прориву. Місце прориву в цьому випадку залежно від обстановки може вибиратися як на напрямку дій військ, що діють поза оточенням, так і в бік від нього. Але після здійснення прориву взвод повинен обов’язково виходити на цей напрямок і наступати назустріч військам, які завдають удару поза оточенням.

Ширина в місці прориву щоразу буде визначатися бойовими можливостями підрозділів, які виходять з оточення, складом противника, характером його дій, особливостями місцевості й іншими умовами обстановки з урахуванням нормативів наступального бою.

Для відволікання частини сил противника з напрямку прориву й уведення його в оману необхідно додатково завдати удару на іншому напрямку.

Відволікальні дії доцільно намічати на тих напрямках, де противник найбільш очікує удару взводу з метою прориву. Їх вигідно проводити на тих напрямках, де противник під час попередніх дій вклинився углиб району, що оборонявся. Активні дії на цих напрямках противник може вважати спробою поновлення положення, чим і буде відволікатися його увага від дійсного місця прориву.

Починати відволікальні дії можуть одночасно зі здійсненням прориву або трохи раніше. Вирішення цього питання залежить від конкретних умов обстановки в кожному випадку. При розміщенні резервів противника на незначній відстані від місця прориву відволікальні дії для їх знищення необхідно розпочати з упередженням атаки в місці прориву.

При розміщенні резервів противника на напрямку, протилежному від місця прориву, відволікальні дії доцільно починати одночасно з атакою в місці прориву.

При створенні бойового порядку командир взводу має зважити на те, що деякий час підрозділ повинен утримувати район, який займає, протидіяти атакам противника, а частиною сил виходити з бою і здійснювати відхід.

Бойовий порядок взводу, який здійснює вихід з оточення самостійно, може включати сили і засоби, призначені для прориву фронту оточення, та сили і засоби прикриття.

Призначені для прориву сили і засоби можуть, як і в наступі, включати маневрену групу, вогневу групу, групу управління і вогневої підтримки. Вони повинні завдати удару на вибраному напрямку і розвинути наступ до з’єднання з військами, які діють поза оточенням. Це завдання найбільш відповідальне, тому до їх складу включають не менше половини сил і засобів, танки, якщо вони є в складі оточених. В інтересах сил і засобів прориву повинні діяти решта сил і засобів оточених.

Зі складу сил і засобів, призначених для прориву, виділяються сили і засоби (заслони) для прикриття флангів, щоб не допустити змикання противником розірваного під час прориву кільця оточення доти, поки з району оточення не вийде весь особовий склад і техніка, у тому числі підрозділи прикриття.

Сили і засоби прикриття включають сили і засоби, призначені для відволікальних дій, безпосередньо ті мінімальні сили і засоби прикриття, які мають завдання утримувати займані позиції і забезпечити планомірний вихід підрозділів з району оточення.

Такі вогневі засоби, як автоматичні гранатомети, міномети, гармати, що опинилися в оточенні, командир взводу включає до групи управління і вогневої підтримки. Під час прориву вони розміщуються на вогневих позиціях, де забезпечується їх готовність для розвитку успіху прориву, а також для підтримки підрозділів, призначених для прикриття.

Під час виходу з оточення в складі роти (батальйону) взвод може бути призначений для виконання завдань як у складі основних сил (підрозділів, призначених для прориву), так і в складі сил і засобів, призначених для прикриття.

Дії щодо організації бою і його ведення під час виконання завдань прикриття, виходу з оточення відповідають організації і веденню бою під час виходу з бою і відходу.

Під час дій у складі основних сил взвод може призначатись у заслон для прикриття одного або двох флангів і забезпечення виходу з оточення основних сил роти (батальйону) і підрозділів прикриття. Він відходить останнім з дозволу командира роти (батальйону) і після відходу підрозділу прикриття.

Після виходу роти (батальйону) з оточення і до з’єднання зі своїми військами заслони можуть діяти як бойові (тилові) похідні застави.

Для руйнування мостів, ділянок доріг та інших об’єктів на шляху відходу від взводу може призначатися група підривників.

З виходом на зазначений рубіж (у район збору) командир взводу, призначеного в заслін, уточнює завдання і діє згідно з розпорядженням старшого командира.

Час початку прориву підрозділу, що перебуває в оточенні, і дій підрозділів, що наступають поза оточенням, визначає старший командир. Найбільш доцільно здійснювати прорив уночі або за інших умов обмеженої видимості. Але в деяких випадках обстановка може вимагати виходу з оточення і вдень.

У бойовому наказі на прорив і відхід з оточення командир взводу під час постановки завдань, крім загальних питань, які визначаються у наказі на наступ, вказує:

підрозділам (групі прориву), призначеним для прориву, і тим, що діють на відволікальному напрямку, – засоби підсилення, завдання, вихідне положення для прориву і час його зайняття, які сили і засоби (заслони) виділити для прикриття флангів та їх завдання;

групі прикриття – склад, завдання, рубежі, хто підтримує, час і порядок відходу;

вогневим засобам, що входять у групу управління і вогневої підтримки, – завдання щодо знищення об’єктів противника на напрямку прориву, з підтримки підрозділів (групи), що здійснюють прорив і прикривають фланги, райони вогневих позицій і порядок їх зміни, час готовності до відкриття вогню і порядок дій під час виходу з оточення.

Під час організації взаємодії командир взводу особливу увагу приділяє узгодженню зустрічних ударів взводу і підрозділу, що діє поза оточенням, за часом, напрямком дій і рубежами.

Крім загальних питань, він указує: завдання з розвідки, заходи щодо забезпечення прихованості і раптовості прориву, характер і порядок інженерного обладнання місцевості в місці прориву і на рубежах прикриття, місця, час і способи пророблення проходів у загородженнях противника, що йу який час повинно бути заміновано, зруйновано або знищено, порядок евакуації поранених і хворих, бойової техніки і озброєння – і призначає за це відповідальних.

Управління під час виходу з оточення організовується з огляду на потребу керівництва силами і засобами, які виконують у той самий час різні за характером бойові завдання. Командир взводу управління здійснює особисто, основну увагу приділяючи підрозділам (групам), які проривають оточення.

Бій з метою виходу з оточення, як правило, буває недовготривалим, але жорстким. Прорив фронту оточення може починатися з вогневої підготовки, яка здійснюється артилерією (за умови досягнення її вогню) й авіацією старшого командира.

Артилерія, якщо вона є в підпорядкуванні командира взводу, здійснює вогневу підтримку атаки з її початком.

Якщо погана видимість, особливо вночі, а також з метою досягнення раптовості й іноді через нестачу боєприпасів атака може починатися без вогневої підготовки.

Використовуючи результати вогню артилерії й авіації, підрозділи (група), призначені для завдання удару, стрімкою атакою проривають фронт оточення і, знищуючи противника, просуваються вперед на з’єднання з підрозділом, що діє назустріч, або з тим, що висадився і захопив район у напрямку виходу з оточення, та встановлюють з ними зв’язок.

У міру просування підрозділів (групи), які здійснюють прорив, підрозділи, призначені для прикриття флангів (заслони), займають вигідні рубежі для відбиття атак противника, створюючи коридор для виходу підрозділів (групи) прикриття, евакуації поранених і хворих, виходу техніки тощо. Під час прориву ці сили (заслони) можуть поповнюватися за рахунок підрозділів, які виконали завдання в складі групи прикриття.

Артилерія, яка використовувалася у складі групи вогневої підтримки, безупинно підтримуючи вогнем підрозділи (групу) прориву, виходить з оточення разом із ними.

Якщо техніка тилу і технічного забезпечення потрапить в оточення разом із взводом, вона з’єднується в одну колону і виходить з оточення, рухаючись услід за підрозділами (групою), що здійснюють прорив. Транспортні засоби надаються насамперед для евакуації поранених і хворих. Озброєння, бойова й інша техніка (у тому числі пошкоджені), які не можуть бути евакуйовані з району оточення, знищуються лише за наказом командира взводу спеціально призначеними військовослужбовцями.

Підрозділи (група), призначені для прикриття виходу з оточення, під час прориву утримують займані позиції, не допускаючи звуження фронту оточення. Відхід ці підрозділи (групи) починають тільки за наказом командира взводу, як правило, після прориву кільця оточення. Вихід із бою і відхід здійснюється аналогічно викладеному раніше.

Заслони (підрозділи, групи), що прикривають фланги, відходять останніми, після пропуску підрозділів (груп), призначених для прикриття.

Після прориву кільця оточення взвод усіма силами і засобами безупинно просувається вперед на з’єднання з підрозділом, який діє поза оточенням.

Якщо противнику вдається внаслідок контратак закрити пролом і розділити бойовий порядок тих, хто виходить з оточення, підрозділи (група), що вийшли, повинні терміново повернути назад для атаки противника з тилу з метою прориву знову створеного кільця і забезпечення виходу тих, хто залишився.

Підрозділ, який діє поза оточенням, пропускає через створений коридор підрозділ, який виходить з оточення, прикриваючи його відхід.

Управління підлеглими підрозділами під час виходу з оточення командир взводу здійснює з командно-спостережного пункту на БМД, який переміщується з підрозділом (групою), що прориває кільце оточення.

Усі підрозділи (групи), які перебувають в оточенні і виходять з нього, завчасно забезпечуються радіо даними для зв’язку зі старшим командиром і підрозділом, що діє в районі, призначеному для виходу з оточення. Таким чином створюються умови встановлення зв’язку безпосередньо з тими підрозділами (групами), які під час бою втратили зв’язок з командиром взводу.

До початку прориву зв’язок здійснюється дротовими і рухомими засобами. Усі розмови, пов’язані з підготовкою до виходу з оточення, по технічних засобах забороняються.

З початком прориву діє радіозв’язок без обмежень і з цього моменту стає основним засобом зв’язку.

10.2 Особливості підготовки і ведення оборонного бою в оточенні.

Оборонний бій в оточенні – це оборона в умовах, коли противник знаходиться одночасно перед фронтом, на флангах і в тилу підрозділу, що обороняється.

Під час бою в оточенні підрозділ повинен стійко утримувати район, який займає, не втрачаючи безпосереднього контакту з противником і не допускаючи зосередження своїх сил і засобів на малому просторі, де вони можуть зазнати поразки від зосередженого вогню артилерії або ударів авіації, а також розчленування підрозділу, який в оточенні, на частини. З урахуванням усіх вимог взводу необхідно утримувати район оточення, який відповідає розмірам одного опорного пункту або дещо менший, з огляду на збільшення протяжності фронту. Особливо якщо оточення виникло під час самостійних дій взводу у відриві від роти (батальйону).

Для досягнення успіху під час бою в оточенні необхідно: перейти до кругової оборони, додатково організувати розвідку; якщо можливо, створити резерв сил і засобів; підсилити танконебезпечні напрямки засобами боротьби з танками, БМП (БТР) противника; надійно забезпечити вогнем та інженерними загородженнями проміжки в бойових порядках підрозділів; організувати і підсилити безпосередню охорону; вогнем БМД (БТР) й інших вогневих засобів швидко та рішуче уражати противника, який намагається стиснути фронт оточення або розчленувати підрозділ, який в оточенні; несподіваним вогнем із вогневих рубежів, діями груп бойових машин і засобів, які є в резерві, знищити противника, що вклинився.

Бойовий порядок взводу для бою в оточенні створюється під час проведення заходів щодо протидії оточенню згідно з обстановкою, яка дозволяє провести перегрупування сил і засобів. Більша протяжність фронту оборони і наявність декількох загрозливих напрямків, а також недостатня кількість сил і засобів вимагають побудувати бойовий порядок таким чином, щоб головні сили підрозділу можна було зосередити на будь-якому напрямку.

Взвод, який обороняється в оточенні у складі роти, на напрямку зосередження основних зусиль роти може будувати бойовий порядок у дві лінії, на другорядних напрямках і під час дій самостійно – в одну лінію.

Як правило, незначні щільності засобів боротьби з танками й іншими броньованими засобами противника вогнем прямою наводкою повинні компенсуватися широким маневром протитанкових засобів, а також застосуванням мінно-вибухових загороджень.

В інтересах взводу (підрозділів), які опинилися в оточенні, війська, що поза оточенням, залежно від їх віддалення можуть завдавати вогневі удари. Крім того, рішенням старшого командира можуть завдаватися удари авіацією. З метою узгодженості дій щодо завдання ударів між оточеними підрозділами та підрозділами, що завдають вогневі удари, підтримується безперервна взаємодія і встановлюються єдині сигнали управління.

Авіація, крім виконання звичайних завдань, у взаємодії із засобами протиповітряної оборони перешкоджає блокуванню підрозділів, що оточені, з повітря доставляє їм матеріальні засоби, евакуює поранених і хворих і забезпечує їх зв’язком зі старшим командиром, який перебуває поза оточенням.

Якщо підрозділи оточені на морському узбережжі, то для завдання ударів по противнику, який веде бій, недопущення його ударів з моря, а також для забезпечення оточених підрозділів, евакуації поранених і хворих застосовуються підрозділи ВМС.

Початком бою в оточенні вважається момент виходу сил противника, що переважають, на фланги і тил наших військ і перехоплення усіх шляхів руху, тобто момент створення фронту оточення.

Умови ведення бою в оточенні будуть найбільш складними, коли противник одночасно з оточенням буде намагатися розчленувати наші підрозділи і знищити їх частинами. Це можливо у випадках, коли взвод (рота, батальйон) утримує важливі райони і вузли комунікацій та не дозволяє противнику використати їх для розвитку успіху. Для швидкого знищення військ, які потрапили в оточення, противник може завдавати удари авіацією, артилерією і високоточною зброєю, можливі й ядерні удари.

Необхідно врахувати, що зосередження військ противника для атаки буде проводитися в стислі терміни, безпосередньо перед завданням ударів. Тому командир усіма засобами розвідки повинен розпізнати наміри противника і, якщо є можливість, завдати по ньому всіма наявними засобами упереджувальний удар.

У разі, якщо противник почав наступ із завданням ударів, командир взводу повинен терміново з’ясувати стан справ, ужити заходів щодо поновлення боєздатності, бойового порядку і системи вогню підрозділу.

Атака противника відбивається вогнем усіх засобів. У зв’язку з обмеженою кількістю боєприпасів найбільш ефективною є стрільба прямою наводкою, як більш економна і результативна. Підрозділи повинні міцно утримувати свої позиції, не допускати вклинення противника в глибину оборони.

Якщо противник перейшов до наступу одночасно не на одному напрямку, то успіх бою в оточенні буде залежати від швидкого маневру вогнем, а також силами і засобами. Для підсилення оборони на вирішальному напрямку застосовуються резерви (якщо вони виділялися) і підрозділи, які не оточені противником.

При вклиненні противника в оборону командир взводу вживає всіх заходів, щоб зупинити його подальше просування, завдати йому максимальних втрат вогнем усіх видів зброї, а діями з вогневих рубежів груп бойових машин і резервів завершити його знищення та поновити положення.

Противник, який не досяг успіху на одному напрямку, буде намагатися завдати удару на новому напрямку після перегрупування сил. У цих умовах командир повинен своєчасно визначити перенесення противником напрямку головного удару і приховано провести перегрупування своїх сил і засобів для посилення оборони на загрозливому напрямку.

Якщо бойовий порядок взводу в результаті дій противника опинився розчленованим, то командир організує дії розрізнених груп взводу з метою знищення противника, який вклинився між ними, і об’єднання цих груп.

Взвод веде бій в оточенні стільки, скільки це необхідно або доцільно відносно умов тактичної обстановки, що складається. Вихід з оточення він може здійснювати з дозволу (за наказом) старшого командира.

Дата добавления: 2015-08-31