Особливості ведення бою під час виходу з бою і відході

Вихід із бою являє собою дії підрозділів, пов’язані з залишенням опорних пунктів (позицій, районів, рубежів) у безпосередньому зіткненні з противником і вихід на відстань, що забезпечує виконання подальшого завдання. Він може проводитися для рішення самостійних завдань або здійснюватися одночасно з відходом.

Під час самостійних дій вихід із бою здійснюється з метою відриву від противника, здійснення перегрупування, перенесення зусиль з одного напрямку (рубежу) на інший, підсилення особливо небезпечних напрямків, закриття проломів, які утворилися внаслідок вогневих ударів противника, прикриття відкритих флангів тощо. Під час відходу підрозділів із положення безпосереднього зіткнення з противником вихід із бою є його початковим, найскладнішим і відповідальним етапом.

Відхід являє собою залишення підрозділами опорних пунктів (позицій, рубежів), які вони займали, і відведення їх на інші позиції (рубежі, райони), розміщені в глибині своєї оборони. Він може здійснюватися в умовах безпосереднього зіткнення з противником або у відсутності зіткнення з ним. Під час відходу в умовах безпосереднього зіткнення з противником йому передує вихід із бою.

Відхід здійснюється з метою виведення підрозділів з-під ударів переважаючих сил противника, зайняття найбільш вигідного положення для подальших дій, виграшу часу, вивільнення сил для дій на іншому напрямку. Він застосовується у випадках, коли за умов обстановки вигідніше залишити частину місцевості, завдати противнику ураження і зберегти свій особовий склад і бойову техніку.

Взвод виходить із бою (з оточення) і відходить, як правило, у складі батальйону (роти). Вихід із оточення може здійснюватися у складі об’єднаної військової групи. Для прикриття головних сил під час виходу з бою (з оточення) взвод може призначатися до складу підрозділу прикриття, діяти для забезпечення флангів прориву кільця оточення у заслонах.

Вихід із бою (з оточення) і відхід проводиться тільки за наказом (з дозволу) старшого командира.

Відхід взвод здійснює, як правило, у складі роти або може діяти самостійно в головній (тильній, боковій) похідній заставі або в заслоні.

Отримавши завдання на вихід із бою (з оточення) і відхід у складі роти, командир взводу повинен: швидко усвідомити його, оцінити обстановку, прийняти рішення, провести рекогносцировку (за потреби, і лише на етапі виходу в район збору взводу), видати усний бойовий наказ, організувати взаємодію, спостереження, маскування й управління, визначити порядок підготовки взводу до виходу з бою і відходу, намітити склад чергових вогневих засобів і спостерігачів.

Залишення опорного пункту і відхід на вказаний рубіж (район збору) взвод здійснює усім складом одночасно або відділеннями (окремими групами, по одному) послідовно займає вигідні позиції або виходить із району збору взводу. Під час відходу (виходу в район збору взводу) відділеннями (окремими групами або по одному) відділення, що залишилися на місці, а також ті, що зайняли вигідні позиції після висування у вказаному напрямку, своїм вогнем прикривають відхід (вихід) інших у район збору. Відхід здійснюється в момент послаблення вогню противника, під прикриттям вогню своєї артилерії, ударів авіації, а також з використанням аерозолів.

Для прикриття батальйону (роти, об’єднаної військової групи) під час виходу з бою (оточення) взвод може призначатися до складу підрозділу прикриття із завданням підтримки попереднього режиму вогню і дій підрозділів в обороні, недопущення проникнення розвідки противника в глибину оборони (до головних сил), відбиття атаки його передових підрозділів і утримання опорного пункту (позиції) до встановленого часу або наказу на відхід.

Взвод може виконувати поставлене завдання, розміщуючись у попередньому опорному пункті, або займати для цього позицію до 800м по фронту, яку займали підрозділи напередодні. У цьому випадку бойовий порядок взводу будується, як правило, в лінію відділень, перехоплюючи танконебезпечні і доступні для піхоти противника напрямки. Позиції відділень можуть бути до 150-200м по фронту, а проміжки між ними – до100м.

Під час прикриття дій батальйону (роти, об’єднаної військової групи) у разі відходу (виходу з оточення) взвод, призначений у прикриття займає вказану позицію (опорний пункт) і з метою введення противника в оману продовжує вести бій, імітуючи присутність головних сил до повного виходу їх із бою. У разі атаки противника взвод завзятим утриманням позиції, яку займає, вогнем усіх засобів, діями з вогневих засад, обладнанням загороджень і перешкод не допускає його прориву.

Якщо противник виявить відхід головних сил і розпочне атаку підрозділів прикриття або зробить спробу обійти їх, взвод за підтримки вогню артилерії і сусідів завдає поразки противнику, що атакує,і продовжує міцно утримувати позицію (опорний пункт), що займає.

Отримавши завдання (сигнал) на відхід, взвод може виходити з бою одночасно всім складом або ривками від рубежу на рубіж. Це можливо, коли противник не виявляє активності та не виявив його відхід. Використовуючи вигідні умови обстановки (після відбиття атаки і завдання йому втрат, а також за умов обмеженої видимості), дотримуючись заходів маскування і не привертаючи уваги противника, взвод раптово залишає позиції (опорний пункт) і відходить у вказаний район (напрямок).

Після цього під прикриттям димів (аерозолів) він відходить на вигідний рубіж, закріплюється на ньому і веде бій із противником. Можливі і такі дії, коли частина взводу (одне-два відділення) веде бій із противником і прикриває відхід головних сил взводу; після розгортання їх на вигідному рубежі та під їх прикриттям ті, що залишилися, здійснюють відхід.

Під час прориву головними силами батальйону (роти) кільця оточення взвод, призначений для прикриття, утримує займані позиції, не допускаючи звуження фронту оточення, і відходить тільки за наказом командира батальйону (роти) під прикриттям усіх видів зброї, аерозолів, загороджень і заслонів.

Під час дій у заслоні для прикриття одного або обох флангів у разі виходу з оточення батальйону (роти) взвод виходить з оточення останнім, прикриваючи вогнем відхід підрозділів прикриття. Відхід заслонів здійснюється за наказом командира підрозділу прикриття. Після виходу батальйону (роти) з кільця оточення і до з’єднання зі своїми військами БМД взводів, призначених у заслони, діють як бокові похідні застави. Для руйнування мостів, ділянок доріг та інших об’єктів на шляхах відходу від взводу може призначатися група підривників.

З виходом на зазначений рубіж (у район збору) командир взводу уточнює завдання і діє згідно з розпорядженням старшого командира.

12. Особливості дій у разі участі у стабілізаційних діях.

Стабілізаційні дії – це сукупність узгоджених та взаємозв’язаних за метою, завданнями, місцем і часом одночасних або послідовних заходів і акцій, бойових дій, які проводяться військовими підрозділами у тісній взаємодії з органами та підрозділами інших військових формувань (ІВФ) та правоохоронних органів (ПрО), що складають певне угруповання військ і здійснюються під єдиним керівництвом, за єдиним планом для сприяння стабілізації обстановки шляхом одночасного або послідовного вирішення визначених завдань, недопущення збройних сутичок, диверсій і терористичних актів на визначених ділянках відповідальності.

Стабілізаційні дії залежать від характеру покладених завдань і полягають в участі підрозділів у посиленні охорони та прикритті ділянок державного кордону; важливих об’єктів і комунікацій; недопущенні нападів на місця розташування військ (базові табори), диверсій на об’єктах інфраструктури у пошуку (знищенні, ліквідації) незаконно утворених збройних формувань (НЗФ); в охороні та супроводженні вантажів, наданні допомоги населенню у ліквідації наслідків диверсій, терористичних актів, надзвичайних ситуацій; виконанні режимних заходів, підтримці миру, законності та правопорядку, що покладені на військове командування.

Участь у стабілізаційних діях полягає у виконанні таких завдань, як:

участь у посиленні охорони ділянок державного кордону – шляхом виставлення постів спостереження, секретів, засідок, організації загороджувальних, сторожових і патрульних дій; блокування (очеплення) певних ділянок місцевості, проведення пошуку відповідно до поставлених старшим командиром державної прикордонної служби (ДПС) завдань;

у прикритті визначених ділянок державного кордону – шляхом облаштування окремих опорних пунктів і позицій відповідно до організації оборонного бою, при цьому особлива увага звертається на організацію тісної взаємодії з відділами прикордонного контролю прикордонних загонів ДПС;

у пошуку (знищенні, ліквідації) НЗФ – шляхом виконання заходів, притаманних проти диверсійній операції.

Під час стабілізаційних дій взвод може залучатися для супроводження колон і охорони маршрутів руху. Під час організації супроводження колон взвод може призначатися в сторожову заставу для охорони маршрутів руху на найбільш небезпечні ділянки маршруту (командні висоти). Позиція сторожової застави обов’язково обладнується в інженерному відношенні. Після проходження колони взвод може зніматися з позиції або залишатися для забезпечення руху наступних колон.

Під час супроводження колон підрозділів технічного і тилового забезпечення, гуманітарної допомоги, взвод може діяти в похідній охороні, а також розподілятися по колоні з розрахунку не менш одного відділення (бойової машини) на кожні десять автомобілів. Транспортні машини обладнуються додатковим захистом, на них можуть встановлюватися вогневі засоби. Під час здійснення супроводження організується стійкий радіозв’язок із старшим командиром, всередині колони, підрозділами охорони, які встановлюються на маршрутах руху, комендантськими постами і диспетчерськими пунктами, а також з артилерійськими підрозділами, що забезпечують супроводження колони. Не допускається розташування бойової техніки між машинами з пальним і боєприпасами.

При підході до ділянок маршруту, де можливий напад противника з засідки, підрозділ охорони висувається вперед,проводить огляд прилеглої до маршруту руху місцевості, займає вигідний рубіж, прикриває колону з загрозливого напрямку, пропускає її через небезпечну ділянку і після цього займає своє місце в похідному порядку.

Доповіді про проходження визначених рубежів, прибуття в призначений район, напад на колону та інші затримки повинні передаватися короткими умовними сигналами. На кожному броне об’єкті організовується кругове спостереження, особовий склад повинен бути готовий до негайного відкриття вогню.

Рух колон, як правило, здійснюється у світлий час доби. Нічний відпочинок організовується у спеціально підготовлених місцях біля диспетчерських пунктів і сторожових застав, блокпостів. Під час нічного відпочинку вживають всіх необхідних заходів щодо охорони й оборони колони.

Техніка, яка вийшла з ладу, буксирується до району (пункту) призначення (до найближчого контрольно-пропускного пункту, підрозділу охорони на маршруті руху).

Інші заходи щодо організації супроводження колон притаманні діям взводу під час організації маршу та похідної охорони.

У ході стабілізаційних дій взвод може також залучатися для охорони й оборони важливих об’єктів. Під час охорони й оборони визначених об’єктів основними завданнями взводу є: своєчасне виявлення розвідки противника і ДРГ на підступах до об’єктів; недопущення мінування об’єктів і місцевості на підступах до нього; відбиття нападу на об’єкт. Після прибуття на об’єкт, взвод займає його і готує до оборони, як опорний пункт, обладнує в інженерному відношенні. Для бойової техніки і всіх вогневих засобів обладнуються основні, запасні (тимчасові) вогневі позиції. Траншеї і ходи сполучення відриваються в повний профіль, позиції вогневих засобів обладнуються амбразурами (бійницями), над ними встановлюються проти осколкові козирки. На закритих від спостереження ділянках установлюються мінні поля і сигнальні міни. Охорона організовується відповідно до положень статуту щодо розташування взводу на місці.

Виконання режимних заходів (забезпечення виконання особовим складом і населенням встановлених чинним законодавством обмежень) підтримання миру, законності та правопорядку, боротьба зі злочинністю, які покладені на військове командування,здійснюється шляхом організації комендантської служби в районах розташування підрозділів (базових районах), районах (зонах) їх відповідальності та на комунікаціях.

Під час ведення стабілізаційних дій роті призначається зона відповідальності, величина якої може встановлюватися по фронту до 10–15км, у глибину до 5–7км; для взводу межі відповідальності, як правило, не встановлюються. Залежно від обстановки, покладених завдань райони (зони) відповідальності можуть бути збільшені або зменшені.

При цьому, в умовах прикордонних і внутрішніх збройних конфліктів, під час стабілізаційних дій підрозділи можуть розташовуватися в районах зосередження (вихідних районах), місцях постійної дислокації, а під час виконання миротворчих завдань в умовах проведення миротворчих операцій,операцій з військової допомоги відповідно до міжнародних зобов’язань – у базових районах.

Для організації охорони й оборони, встановленого старшим командиром порядку серед військовослужбовців і служби військ призначається комендант району розташування (відповідальності).

Особливу увагу командир взводу приділяє організації сприятливих стосунків з місцевим населенням (органами місцевої влади та самоврядування).

На комендантську службу, у разі введення режиму воєнного стану, крім виконання режимних заходів, підтримання миру, законності та правопорядку, покладаються такі основні завдання: регулювання руху військ на маршрутах, переправах, перевалах; контроль за виконанням військами та населенням встановленого порядку та заходів маскування, збір і відправку особового складу та транспортних засобів, що відстали; охорона маршрутів і боротьба з ДРГ; підтримання встановленого порядку пересування місцевого населення в районах розташування або дій військ і врегулювання інших питань, пов’язаних з життєзабезпеченням військових підрозділів і місцевого населення, ефективним функціонуванням органів місцевої влади та самоврядування.

Під час виконання цих завдань комендантська служба тісно пов’язується з основними заходами територіальної оборони адміністративних районів. З цією метою створюються комендантські райони з організацією в них комендантської служби. Щонайперше узгоджуються питання організації регулювання руху з використанням сил та засобів ДАІ МВС, створення системи охорони важливих об’єктів різними відомчими підрозділами, порядку підтримання встановленого правового режиму (встановлених обмежень, комендантської години тощо), здійснення боротьби з ДРГ.

Комендантський район батальйону, як правило, збігається з межами їх розмежувальних ліній; при стабілізаційних діях військ він збігається з відповідними зонами відповідальності батальйонів; при розташуванні на місці – у межах їх районів розташування. Комендантські райони батальйонів на комендантські райони підрозділів не діляться.

У кожному комендантському районі для безпосередньої організації комендантської служби може призначатися посадова особа з відповідними повноваженнями та підрозділи (зведені підрозділи) для несення комендантської служби, у тому числі підрозділи військової служби правопорядку (ВСП) ЗСУ.

Під час організації комендантської служби встановлюються комендантські пости, пости регулювання руху, блокпости, контрольно-пропускні пункти з метою обмеження пересування на території конфліктного району.

Комендантський пост – це група військовослужбовців, які виконують завдання комендантської служби у визначеному пункті або на ділянці маршруту. Залежно від способу виконання завдань комендантські пости можуть бути рухомими та нерухомими. Склад комендантських постів залежить від покладених на них завдань і включає, як правило, командира поста та 2 – 3 солдатів. Командиром поста призначається сержант;у пунктах, які мають особливо важливе значення, комендантський пост може очолювати офіцер.

Пост регулювання руху – це група військовослужбовців, які виконують завдання щодо регулювання руху у визначеному місці. Він включає, як правило, командира поста та 2–3 солдат. Командиром призначається сержант. Пости регулювання руху можуть бути як спільними з органами ДАІ МВС, так і окремими. Призначення старших на постах регулювання руху відбувається під час організації взаємодії.

Контрольно-пропускний пункт (КПП) – це група військовослужбовців, які здійснюють перепуск військ і населення через визначений пункт у суворо встановленому порядку.

Контрольно-пропускний пункт встановлюється на кордоні району розташування частини (підрозділу), на основних комунікаціях під час організації комендантської служби і супроводження колон;є спрощеним варіантом блокпоста. Завданнями контрольно-пропускного пункту є: пропуск людей і транспорту, виявлення і затримка підозрілих осіб та осіб, які намагаються незаконно проникнути в район розташування військ (на об’єкт), перевірка окремих військовослужбовців і невеликих підрозділів при їх пересуванні по дорогах, виявлення дезертирів та осіб, які ухиляються від військової служби.

Він може виставлятися разом з органами (підрозділами) інших силових структур і діяти самостійно. У разі спільного несення служби перевірка документів і огляд транспорту проводиться міліцією, на загальновійськові підрозділи покладаються допоміжні функції перевірки та завдання щодо організації охорони й оборони. Склад контрольно-пропускного пункту може бути від трьох чоловік до взводу.

Для заборони обходу КПП прилегла місцевість і другорядні шляхи можуть перекриватися дозорами, секретами, засадами, рухомими патрулями, а також інженерними загородженнями. Обладнання КПП та способи виконання завдань на них також притаманні і найбільш характерні для дій взводу під час участі у міжнародних миротворчих операціях.

Мобільний контрольно-пропускний пункт може бути дуже ефективними, тому що ніхто не може наперед знати місця їх тимчасового розгортання. Це може допомогти попередити контрабанду зброї та вибухових матеріалів. Метою мобільних КПП є посилення контролю та створення перешкод контрабанді/просочуванню. Тимчасовий мобільний КПП звичайно складається з бойової машини або танка, колючого дроту, дорожніх знаків та особового складу.

Для контролю вузького проходу (дороги, стежки) потрібно від 3 до 6 солдат. Займання прихованої позиції забезпечує фактор раптовості відносно осіб, що проходять даний КПП. Особовий склад КПП повинен повністю контролювати довколишню територію.

Встановлення мобільного КПП повинно координуватись з іншими КПП та СП. Мобільні КПП є ефективними протягом 30-60хв. Після, приблизно, 1год. позиція даного КПП буде відомою та ефективність - зниженою.

В залежності від руху і загальної ситуації, мінімум два солдати, несуть службу на КПП. Один із солдат перевіряє людей і транспортні засоби. А другий солдат забезпечує безпеку місця перевірки людей і транспортних засобів. Солдат, що забезпечує безпеку – озброєний і має вільний доступ до радіо і телефону. Якщо більша кількість солдат несе службу на КПП - один із них повинен бути готовий застосувати перешкоди для зупинки транспортних засобів, що спробують проїхати через КПП без дозволу.

Блокпост – загороджувальний, укріплений контрольно-пропускний пункт, з озброєною охороною на дорогах, в’їздах у населені пункти тощо (зазвичай на окупованій або тимчасово зайнятій військами території), здатний самостійно тримати кругову оборону.

Блокпости обладнуються з метою перевірки транспортних засобів, що проходять крізь них, а також блокування дороги з метою припинення її подальшого використання. Блокпости зазвичай встановлюються в районах напруженості під час проведення антитерористичних заходів. Вони бувають постійними або тимчасовими. Блокпост переважно влаштовується за кутами будівель, на поворотах дороги, або за схилами пагорбів, щоб використовувати елемент несподіванки.

Терористи, використовуючи транспорт для переміщення зброї зі схованок в місця його застосування, будуть наштовхуватись на своєму шляху на блокпости. Велика мережа блокпостів значно ускладнює діяльність терористичних груп. Навіть якщо терористи знають про існування блокпоста, вони змушені вибирати інші, менш зручні маршрути для своїх переміщень.

Постійні блокпости розміщуються на дорогах або на основних шляхах, зазвичай на перетині доріг або на в’їзді в контрольований район. Такі блок пости обслуговується цілодобово і особовий склад на них живе постійно.

Вимоги, які висуваються до облаштування блокпосту:

· навколо блокпосту повинні бути передбачені колючий дріт або дротяна спіраль (типу "єгоза"), що захищають блокпост з усіх боків за винятком одного вузького проходу. Цей прохід повинен прикриватись кулеметом. Висота дротяного загородження не повинна перевищувати рівня спостереження. Колючий дріт або дротяну спіраль потрібно встановити на дорозі і навколо зовнішнього периметра блокпоста, щоб запобігти ворожим діям ззовні комплексу;

· для блокування руху повинен бути передбачений великий важкий, але в теж час такий, що швидко опускається шлагбаум (рухомий бар’єр);

· між лінією очікування машин і головною дорогою встановлюється загородження з колючого дроту;

· на кожному напрямку руху дороги розміщуються великі бетонні блоки;

· по периметру КПП повинні бути розташовані сигнальні ракети, що запускаються пристроями натяжної дії, або інші засоби попередження наближення противника;

· довкола блокпосту повинно бути вирублено рослинність, також засипані або залиті відпрацьованим маслом (мазутом) ямки і впадини;

· для зупинки транспорту повинні бути передбачені настили з шипами або виступи дорожнього покриття, для обмеження швидкості руху;

· прожектори встановлюються так, засліплювати особовий склад блокпосту;

· позиція БМД (БТР) повинна бути організована тактично грамотно (переважно вище дороги і на відстані приблизно 30-60м від неї);

· обладнання часткового перекриття позиції для БМД (БТР) дротові сітки (паркани з ланцюгових ланок) повинні знаходитися на відстані 15–20м перед позицією БМД (БТР), щоб запобігти нападу гранатометників на БМД (БТР) з відстані ураження;

· укріплення повинне знаходитися на відстані не менше 15-30м від дороги. Ця відстань не повинна перевищувати відстань, на якій неозброєний солдат, який оглядає транспортний засіб може перемовлятися з солдатом, який його прикриває;

· під час обладнання укріплення необхідно враховувати, що стіни укріплення повинні бути куленепробивними кулею калібру до 12,7мм, амбразури повинні забезпечувати кругову оборону; вхід в укріплення повинен бути виконаний у вигляді кругового коридору, щоб захищати від ручних гранат; на всіх амбразурах і отворах повинні бути передбачені дротяні огорожі для захисту від ручних гранат, але щоб особовий склад мав можливість спостерігати і вести вогонь;

В міських умовах блокпост повинен мати групу прикриття, розташовану на дахах довколишніх будинків.

Для організації та несення служби на блокпосту, необхідно виділяти,
як мінімум:

Зміну огляду:

- шлагбаум № 1 (лівий) - 2 військовослужбовців,

- шлагбаум № 2 (правий) - 2 військовослужбовців,

- зона огляду № 1 (ліва) - 2 військовослужбовців,

- зона огляду № 2 (права) - 2 військовослужбовців.

Разом: 8 військовослужбовців.

Чергова (вогнева) зміна:

- навідник-оператор, механік-водій, командир БМД (БТР) – три військовослужбовця.

- стрілки - 5 військовослужбовців.

Разом: 8 військовослужбовців.

Зміна, що відпочиває - 8 військовослужбовців.

Резерв - 4 військовослужбовця

При такій організації служби, блокпост здатний здійснювати огляд цілодобово. Зони огляду, шлагбаум, прилегла територія контролюється черговими вогневими засобами.

Часто на блокпост прибуває місцеве населення з різних причин. Наприклад, для очікування попутного транспорту поблизу блокпоста, як в найбільш безпечному в кримінальному відношенні місці. Але в жодному разі в службові приміщення не можна допускати нікого зі сторонніх. Для укриття населення від дощу може обладнуватись навіс (поблизу поста, але не на його території).

Тимчасовий блокпост може бути виставлений пішим або моторизованим патрулем. Вони встановлюються на короткий проміжок часу і їх дислокація на дорогах носить тимчасовий, блукаючий характер. Місцезнаходження поста визначається обставинами які склалася в ході оперативної обстановки. Воно вибирається так, щоб пост неможливо було об’їхати, наприклад, біля залізничного переїзду, поблизу ділянки дороги з високими схилами, глибокими кюветами і в інших місцях, де машини з підозрюваними не зможуть розвернутися і поїхати в бік. Місцевість навколо поста повинна бути відкрита для кругового обстрілу і добре проглядатися.

на відкритій місцевості у населеному пункті

Навіть у разі нестачі особового складу наряд, що здійснює перевірку повинен складатися не менше ніж з трьох осіб: перший – перевіряє документи, другий (старший поста) - для страховки, третій – з автоматом (ручним кулеметом) напоготові.

Якщо у наявності є два автомобіля, їх потрібно розмістити по обидва боки дороги на відстані 25м один від одного. У разі відсутності техніки повинна бути передбачена стрічка з шипами для екстреної зупинки автомобіля.

Зупиняти автомобілі повинні, принаймні, два члени групи, інші забезпечують прикриття з заздалегідь підготовлених позицій. Відстань між групами огляду та прикриття має бути достатнім, щоб нормально оцінювати ситуацію. Право на відкриття вогню належить старшому групи прикриття. На ньому лежить відповідальність за безпеку оглядової групи. Він повинен бути дуже обачним. Машина, яка різко звернула на узбіччя – це ще не причина для відкриття вогню.

Щоб сповільнити рух, в зоні перевірки встановлюються загородження з колючого дроту на відстані 5-7м один від одного. Це виключить можливість прориву машин відразу уздовж дороги. Крім особового складу, який використовується для огляду машин, принаймні, 4 військовослужбовця має бути виставлено по обох кінцях полотна дороги. Їх завдання - обмежити потік машин в зону перевірки і натягнути шиповану стрічку якщо терористи спробують пробитися з боєм. На блокпостах має бути резервний транспортний засіб для погоні за машиною, яка прорвалась.

Патруль – тимчасове, невелике, військове озброєне формування призначене для розвідки місцевості, контролю визначеного району та підтримання в ньому встановленого порядку.

Патрулювання може здійснюватися в пішому порядку, на техніці і з повітря, а інколи і на катерах - коли межа проходить по річці.

Піший патруль є поширеним видом дій регулярних військ у зоні військового конфлікту. Саме складом патрулів (дозорів) здійснюється охорона і оборона як об’єктів так і підступів до них. Саме патрулі (дозорні) першими, у разі виявлення противника, приймають бій.

У пішому патрулі немає дрібниць - тут однаково важливі і організація безперервного спостереження у всіх напрямках, і спосіб побудови бойового порядку, і абсолютно чітке знання кожним членом патруля своїх дій, свого завдання як при пересуванні, так і в разі нападу. Особливістю патруля є те, що піший патруль, по суті, рухається відкрито, на виду.

У піший патруль висилається, як правило, 4 військовослужбовця (але не менше трьох). Можна й більше - залежно від кількості особового складу і завдань, які належить виконувати.

Піший патруль (дозор), рухається, як правило, по дорогах, бойовий порядок будується таким чином: 2 патрульних рухаються по колії з правого боку, а інші 2 патрульних по колії з лівого боку. При цьому патрульні виставляються в шаховому порядку, з дистанцією 8-10м.

Патрульні повинні рухатися в метрі від узбіччя, щоб уникнути раптового захоплення бойовиками (наприклад, з кущів по узбіччях, з інших укритті в). Такий порядок руху також сприяє тому, щоб не потрапити на міни (їх зазвичай встановлюють на узбіччях - під листям, снігом і. т. ін.)

При побудові бойового порядку начальник патруля розміщує кулеметника або найбільш досвідченого стрільця першим в колоні. Він контролює фронтальний сектор по маршруту руху.

Начальник патруля йде другим у колоні, його сектор спостереження – правий. Також він спостерігає за діями всіх патрульних для здійснення належного управління.

Позаду рухаються стрілки - відповідно той, хто перебуває за начальником патруля, спостерігає лівий сектор, а замикаючий колону контролює обстановку з тилу.

Також для більш зручного управління вогнем начальник патруля орієнтує патрульних на місцевості. Орієнтування проводиться за принципом годинника: в напрямку руху - " 12 годин ", права сторона - " 3 години ", тил колони - " 6 годин ", ліва сторона - " 9 годин ". Відповідно в проміжках - інші години.

У разі виявлення противника або нападу на патруль перший, хто побачив противника, тут же подає встановлений сигнал (наприклад: напад на 5 годин). Кожен, почувши сигнал, дублює його голосом і займає оборону у вказаний бік. Один з патрульних, як правило, той, який рухається за начальником патруля, займає оборону у зворотному напрямку із завданням ведення спостереження і не допущення раптового нападу з тилу.

Система вогню визначається ще до початку висування патруля – з метою швидкої реакції на будь-який напад.

Начальник патруля заздалегідь визначає хто при нападі негайно займає оборону в бік нападу противника, а хто - з тилу (як правило той, що рухається за начальником патруля або останній в колоні за шикуванням похідного порядку).

Патруль займає оборону по фронту до 30м, інтервал між солдатами до 10м. Таке розміщення дозволяє протистояти групам противника, що наступає на фронті приблизно 50-100м.

Фронт наступу противника самостійно розбивається на три рівні частини і прив'язується до розташованих на місцевості орієнтирів - це і будуть сектори стрільби.

Начальник патруля відповідає за середній сектор стрільби, патрульні праворуч і ліворуч- відповідно за свої сектори.

Місця зосередженого вогню призначаються в ході бою начальником патруля, виходячи з дій противника.

Рубежі відкрита вогню не призначаються, бо вогонь ведеться особовим складом патруля самостійно - при виявленні та ідентифікації противника.

Призначення секторів стрільби заздалегідь дозволяє при раптовому нападі на патруль скоротити час на вказівки начальника патруля (командира відділення) та відкриття організованого і прицільного вогню по всьому фронту нападу противника.

Якщо противник здійснює спробу провести обхід або охоплення патруля, то, як правило, начальник патруля дає команду на організацію кругової оборони до підходу підкріплення. Однак, виходячи з обстановки, варіанти можуть бути абсолютно різними. Наприклад, якщо дозволяють сили і обстановка, командир може прийняти рішення на контратаку противника або спробу швидкого маневру - не тільки в цілях знищення бойовиків, а й, наприклад, для заняття більш вигідних укриттів.

Мобільні патрулі використовуються у разі нестачі особового складу, великої зони відповідальності, обмеження у свободі переміщення, при необхідності діяти швидко, при необхідності використання важкого озброєння, спорядження чи великої його кількості.

Мобільний патруль на відміну від пішого патруля має також і недоліки, такі, як можливість патрулювання тільки по дорогах і рівнинах, неспроможність патрулювати місцевість, яку патрулює піший патруль. Однак, найбільшим недоліком є скоріше психологічне ніж фізичне небажання виконувати патрулювання в повному обсязі, пов’язане з самою назвою патруля –" мобільний ". Існує спокуса для особового складу патруля виконати всі завдання спостереження, не виходячи з транспортного засобу. Патрулювання повинно бути повним для продуктивного збору інформації. У деяких пунктах (точках) спостереження, патруль повинен зупинити транспортний засіб, виключити двигун і проводити повне спостереження. Це особливо важливо в темний період доби. Місця і час, обрані для спостереження потрібно часто змінювати.

Мобільний патруль за умови використання бронетехніки значно покращується захист патруля. Бронетехніка має кращі характеристики прохідності та часто обладнана удосконаленими приладами спостереження.

Повітряні патрулі можуть бути на вертольотах або легких літаках. Можливості літальних апаратів дають можливість спостереження і доповіді про інциденти, що відбувається на землі. Повітряні патрулі можуть також бути виконуватися безпілотними літальними апаратами які можуть фотографувати район і записувати на магнітну відео стрічку чи передавати на телекамери.

Повітряне патрулювання має обмеження і залежить від погодних умови і видимості, механічних помилок і відсутності достатньої кількості літаків, накладених обмежень на маршрути польотів, розклад польотів, висоту, повітряні коридори і повідомлення заздалегідь пунктів керування повітряним рухом, чого, як правило вимагають ворогуючі сторони.

Способи патрулювання:

а) - спосіб " вентилятор "; б) - від базового рубежу; в) - вздовж річки

13. Особливості дій у разі участі у специфічних діях.

Специфічні дії військ – це такі дії підрозділів, до яких належать: захист цивільного населення від радіаційної, хімічної, біологічної (РХБ) небезпеки та ліквідація наслідків застосування зброї масового ураження (ЗМУ), надзвичайних ситуацій природного, техногенного характеру та зумовлених можливою диверсійною та терористичною діяльністю; наслідків ведення бойових дій під час виконання гуманітарних завдань як у мирний час, так і в умовах правових режимів воєнного та надзвичайного стану; збір і евакуація трофейного і кинутого озброєння та майна; організація поховання загиблих під час бойових дій; дії, пов’язані з проведенням антитерористичних операцій на військових об’єктах у мирний час.

Надзвичайна ситуація (НС) – це обстановка на певній території, яка склалася у результаті аварії, небезпечного природного явища, катастрофи, стихійного або іншого лиха, іншої небезпечної події, у тому числі епідемії, епізоотії, епіфітотії, пожежі, або спричинена наслідками воєнних дій, які призвели (можуть призвести) до неможливості проживання населення на території чи об’єкті, ведення там господарчої діяльності, загибелі людей та (або) значних матеріальних втрат.Надзвичайні ситуації залежно від походження поділяють на техногенного, природного та воєнного характеру.

НС природного характеру – це геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища, деградація ґрунтів, пожежі в природних екологічних системах, зміни стану довкілля, інфекційна захворюваність та масове отруєння людей, сільськогосподарських тварин, масова загибель диких тварин, зараження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками тощо.

НС техногенного характеру – це аварії (катастрофи), пожежі, вибухи, аварії з викиданням (загрозою викидання) в атмосферу небезпечних і шкідливих хімічних та радіоактивних речовин, раптове руйнування споруд; аварії в електроенергетичній мережі, системах життєзабезпечення, системах зв’язку та телекомунікаціях, очисних спорудах, у системах нафтогазової промисловості, гідродинамічні аварії тощо.

НС воєнного характеру – це наслідки воєнних дій на певній території та завдання шкоди населенню, інфраструктурі, навколишньому середовищу внаслідок застосування різноманітних засобів ураження, терористичних актів і диверсій.

Ліквідація наслідків НС – це проведення комплексу заходів, які включають аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи, що здійснюються у разі виникнення надзвичайних ситуацій і спрямовані на припинення дії небезпечних факторів, рятування життя та збереження здоров’я людей, а також на локалізацію зон надзвичайних ситуацій, припинення дії їх небезпечних чинників.

Участь у специфічних діях, пов’язаних з ліквідацією НС, полягає у виконанні таких завдань, як відновлення власної боєздатності; виготовлення та встановлення опор радіотелефонної мережі; розчищення доріг, залізничних колій, завалів, вулиць і території об’єктів; відновлення ліній електропередач; перекриття будинків; вивезення сміття; доставка та розвантаження будівельних матеріалів і гуманітарної допомоги; розчищення русел рік, відновлення, зміцнення і укріплення дамб; відселення або евакуація населення, відновлення мостів, надання медичної допомоги та організації харчування цивільного населення, надання допомоги одиноким пенсіонерам і ветеранам тощо. Залежно від ситуації та отриманих завдань взвод може виконувати завдання окремо або в складі зведеного підрозділу (загону). У всіх випадках особливу увагу командир взводу приділяє організації тісної взаємодії з органами місцевої влади та самоврядування щодо виконання встановленого обсягу робіт та організації автономного розташування і харчування особового складу.

Антитерористична операція (АТО) – це комплекс скоординованих спеціальних заходів і дій (оперативно-розшукових, процесуальних, профілактичних, військових, режимних тощо), взаємопов’язаних за метою, завданнями, місцем та часом, що здійснюються за єдиним планом під керівництвом координаційних груп при регіональних органах СБУ Антитерористичного Центру (АТЦ) СБУ, із залученням сил і засобів органів та підрозділів ІВФ та ПрО, центральних та інших органів виконавчої влади з метою попередження, запобігання та припинення злочинних діянь, які здійснюються з терористичною метою, звільнення заручників, знешкодження терористів, мінімізації наслідків терористичного, диверсійного акту чи іншого злочину, що здійснювався з терористичною метою.

Терористичний акт – це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, це явище політичної і соціальної боротьби. Його основною метою є зміни політичних та соціальних відносин у державі, суспільстві або між людьми шляхом залякування насильством.

Диверсійний акт – це знищення або виведення з ладу шляхом підриву, підпалу або іншим способом воєнних, промислових та інших об’єктів; порушення систем управління військами та держави; пошкодження комунікацій; знищення живої сили та військової техніки; здійснення масових отруєнь або поширення епідемій і епізоотій, це явище збройної боротьби. Основна його мета – завдати максимальних матеріальних збитків при мінімальних силах та засобах.

Участь у специфічних діях, пов’язаних з проведенням АТО на військових об’єктах у мирний час, полягає у виконанні завдань, визначених відповідними планами, в режимі підвищеної готовності та діях за надзвичайною ситуацією. Взвод може діяти у складі чергового підрозділу посилення варт; підрозділу посилення охорони й оборони об’єкта частини або гарнізонного об’єкта; входити (складати) проти диверсійний резерв; діяти у складі додаткових варт, сторожових постів, засідок, секретів, нарядів патрулів; входити до складу загону ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій тощо.

Дата добавления: 2015-08-31