Діяльність Одеського Археологічного Товариства

РОЗВИТОК АРХЕОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В ОДЕСЬКІЙ ОБЛАСТІ У ПОВОЄННИЙ ЧАС

Розділ 2

Археологія України, під якою ми маємо на увазі дослідження й осмислення старожитностей у межах сучасних кордонів нашої країни, виникла і розвивалася тривалий час як складова російської, формування якої певною мірою дублювало ритми розвитку західноєвропейської археології, хоча й мало свої особливості.

Величезна кількість пам'яток, зокрема монументальних — великих курганних могильників, які почали зводити за доби енеоліту, городищ та валів, які вирізнялися своєю масштабністю у період залізного віку, — ясна річ, не могла залишатися непоміченою.

Археологічні здобутки XX ст. вражають. Археологія — дитя шанувальників старовини — не лише набула статусу науки, а й здійснила колосальний прорив у всіх сферах. Розкриттю багатства археологічного світу України сприяли цілеспрямована політика з організації спеціальних експедицій для розкопок пам'яток (наприклад, грецьких міст, трипільських поселень) та суцільних розвідок з метою виявлення нових і навіть грандіозні економічні проекти, які мобілізували вчених на врятування археологічної спадщини.

У процесі цих досліджень сформувалася українська наукова еліта, старше покоління якої було пов'язане з В. Б. Антоновичем та іншими видатними науковцями (більшість із них загинула в 1930-ті роки), а наступні шліфували свою майстерність, попри всі політичні й ідеологічні перепони, в спільних російсько-українських експедиціях та масових наукових конференціях радянських часів. Все це зумовило розгортання масштабних досліджень і формування національної багатогалузевої школи археологів.

Охоплення дослідженнями всієї України, долученим до нього процесу нових учених дало можливість подавнити історію наших земель до раннього палеоліту — до 1 млн. років тому, заповнити цей довжелезний період тисячами пам'яток і десятками археологічних культур, вибудувати їхню хронологію й періодизацію, висловити ідеї, що зачіпають буквально усі аспекти суспільного життя походження й етнічної інтерпретації творців певних явиш, моделей господарчої адаптації в різні періоди та в різних природних умовах, соціальної організації, матеріального й духовного потенціалу людських колективів[19]. Усе надало великого поштовху до утворення нової, більш масштабної організації – Одеського Археологічного Товариства.

15 і 16 травня 1959 року в м. Одесі відбулось організаційне зібрання Одеського археологічного товариства. Ідея створення товариства виникла в одеських археологів, працівників Одеського археологічного музею і Одеського університету, вона була палко підтримана громадськими організаціями міста, а також археологічними закладами Києва та Москви. В зібранні прийняли участь, спеціально приїхавши туди із інших міст – Москви, Ленінграду, Києва, Кишинева, Херсону, Ізмаїла – історики, археологи, краєзнавці, а також вчені цих міст. Зібрання відкрила секретар Одеського міського комітету комуністичної партії України Л. В. Гладкая.

У вступному слові вона коротко зупинилась на завданнях, які стояли перед радянськими вченими, істориками, археологами, краєзнавцями у зв’язку з програмою комуністичного будівництва, а також виразила впевненість в тому що, створене Одеське археологічне товариство буде співпрацювати з подальшим розвитком радянської науки і комуністичному вихованню працівників. Доклад «Археологічна наука в Одесі» зробив на зібранні директор Одеського археологічного музею і доцент університету М. С. Синіцин.

Велике місце в докладі було виділено характеристиці багаторічної традиції історико-археологічного вивчення Причорномор’я, пов’язаної з діяльністю Одеського музею та також колишнього Одеського товариства історії і старожитностей. Він детально охарактеризував історію музею і Товариства, прослідкував за боротьбою прогресивних та рекреаційних тенденцій в діяльності цих закладів, зупинився на заслугах видатних представників руської історичної і археологічної науки, працювавших в минулому в Одесі[20].

Він також описав історію археологічних досліджень в Одесі за радянських часів. У висновку зупинився на основних завданнях,які стояли перед щойно заснованим Товариством в області археологічних досліджень і популяризації історико-археологічних знань.

Повідомлення про археологічні матеріали, які публікувались в одеських виданнях в 1917 – 1958 рр. зробив доцент Одеського університету Н. В. Павлюк. Зібрання затвердило кодекс Одеського археологічного товариства. Воно ставить перед собою завдання співпрацювання вивченню археології і історії Північного Причорномор’я, виявленню, зібранню і охороні пам’ятників матеріальної культури минулого, популяризації історико-археологічних знань.

В склад Товариства увійшли археологи та історики, які спеціалізувались в області історії Північного Причорномор’я, викладачі шкіл та ВИШів, музейні працівники, краєзнавці, студенти. Товариство широко відкриває свої двері для всіх бажаючих прийняти участь в його роботі. Воно буде проводити засідання з науковими докладами на історико-археологічні теми і вести просвітницьку роботу.

По мірі накопичення матеріалів будуть випускатись випуски «Записок Одесского археологического общества», пропонується також організувати видання серії популярних брошур і книжок про пам’ятник стародавності.

Окрім організаційного зібрання було проведено декілька засідань присвячених науковим доповідям. Було прочитано 11 доповідей, в яких підведені підсумки деяких археологічних, історичних і нумізматичних досліджень за останні роки. Краєзнавець В. І. Красковський зробив повідомлення про розвідки пам’ятників палеоліту і мезоліту на території Одеської області.

Було зареєстровано багато пунктів знахідок окремих пізньопалеолітніх та мезолітніх знарядь та декілька стоянок. Найважливішою з них являється стоянка Велика Аккаржа неолітичного часу у с. Верхньо-Долинське Овідіопольського району, де знайдені тисячі крем’яних відщепів і серед них – десятки знарядь. Старший науковий працівник Одеського археологічного музею Е. Ф. Патокова розповіла про археологічні розвідки музею в 1958 році. Було проведено обстеження правого берегу р. Південний Буг, побережжя Березанського лиману.

При цих розвідках відкрито 35 городищ і поселень епохи бронзи, скіфо-сарматського часу і середньовіччя[21].

В повідомленні студента І. Т. Чернякова було викладені результати розвідникового дослідження побережжя Дністровського лиману, проведеного експедицією Одеського університету. Де було відкрито багато поселень і городищ з керамікою античного часу.

Доклад М. С. Синіцина – стосувався розкопок двох городищ на лівому березі Дністровського лиману – Надлиманського і Роксолянського. Тут були відкриті рештки оборонної стіни з великих тесаних каменів. Також на території відкрито жертво спалення, яке відноситься до перших століть нашої ери.Усі доклади викликали широке обговорення в якому прийняли участь багато учасників зібрання.

Матеріали, увійдуть в перший випуск «Записок Одесского археологического общества». На зібранні також виступив І. І. Козиренко – викладач Августовської середньої школи.

Він розповів про краєзнавчу роботу, яку проводили шкільні археологи і подарував Товариству деякі знахідки, кам’яну ступу, монети.

Археологія — наука романтична, сповнена очікувань і несподіванок, а інколи — й розчарувань.Її розвиток детермінується питаннями, якими постійно переймається археолог, прагнучи проникнути в таємниці й загадки минулого, шукаючи на них відповіді й у інших фахівців.

Інколи через це археологію характеризують як науку не самостійну, забуваючи, що саме вона поставила собі на службу інші науки і навіть спричинила появу нових галузей та методів дослідження: палеозоології, палеоботаніки, дендрохронології та інших методів датування.

Ніякої цінності самі по собі, поза контекстом археологічних досліджень вони не мають. Водночас археологи користуються здобутками інших наук (етнології, демографії, екології, фізичної антропології, генетики, лінгвістики) для осмислення минулого. Це визначає сутність археології як науки комплексної й безкінечно перспективної, яка постійно нарощує свій джерельний потенціал не лише кількісно, а й якісно, відкриваючи все нову й нову інформацію. Інакше й не може бути — адже йдеться про історію людства[22].

2.2. Одеський археологічний музей НАН України. Подальший розвиток археології в Одесі пов’язаний з археологічним музеєм, заснованим у 1825 р. за ініціативою І.О. Стемпковського та І.П. Бларамберга як Одеський міський музей старожитностей. З 1839 р. музей працював під егідою Одеського Товариства історії та старожитностей.

Внаслідок буремних подій початку ХХ ст.. він прийшов в упадок, тим не менше, поступово музей знов становиться центром по вивченню старожитностей на півдні України. Після невдалої евакуації під час Другої світової війни та втрати частини колекції, у повоєнний час довелося докласти чимало зусиль для відновлення повноцінної роботи даної музейної установи.

Враховуючи усі ці здобутки керівництво музею (І. Т. Черняков) поставило питання про переорганізацію музею із Міністерства культури в Академію наук. Це питання було вирішено позитивно.

В 1971 році музей став академічним закладом. І тому, наймасовіші відкриття пам’яток археології, а також їх дослідження почалися у 1970-х роках, коли стали проводитися систематичні порайонні розвідувальні роботи, пов’язані зі складанням Зводу пам’яток археології Одеської області.

Так, у 1972 р. співробітниками Одеського археологічного музею спільно з загоном Одеського держуніверситету під керівництвом В.Н.Станко проводились обстеження Кодимського району, а 1975 р. загоном на чолі з А.Г.Загинайло – у Котовському районі. У Кодимському районі були розвідані 8 стоянок кам’яного віку, 13 енеолітичних поселень, 1 – епохи бронзи, 4 – перших століть н.е. та декілька курганів.

У Котовському районі маршрут загону проходив від с.Романівка по долині р.Тростянець до південної околиці с.Стара Кульна, околиць сіл Домниця та Станіславка, а також від Ягорлицького лісу по долині Ягорлика до південної межі району, включаючи обстеження балок, які відносяться до долин цих рік. Окрім повторного обстеження відкритих раніше поселень, було виявлено 6 нових поселень і ряд курганів. У 1970-тірокипрацівниками ОАМ були поновлені роботи на трипільських поселеннях Кодимського району.

З 1971 р. по 1977 р. продовжувалося дослідження К.В.Зіньковським і Н. Б.Зіньковською поселення Олександрівка[23].

У 1979 р. так званим трипільським загоном Причорноморської експедиції ОАМ на чолі з Н.Б.Бурдо були відкриті нові трипільські пам’ятки Слобідка-Західна та Слобідка- Лісництво, на першій з яких проводилися стаціонарні дослідження у 1979-1981 рр.[24].

У 1981 р. нею ж були проведені охоронні розкопки на трипільському поселенні Тимкове[25]. Співробітниками ОАМ В.І.Козловим і С.Б.Охотниковим були досліджені два поховання з черняхівського могильника у с. Нестоїта Котовського району[26]. З 1983 по 1985 рр. проводила розкопки на трипільському поселенні Черкасів сад II начальник Кодимського загону Причорноморської експедиції ОАМ Л.Ю.Поліщук[27]. Упродовж 1976-1978 рр. Балтським загоном ОАМ під керівництвом В.П.Ванчугова проводились стаціонарні розкопки поселення Балта біля с. Беліно Балтського району[28]. В результаті досліджень у регіоні була відкрита нова група пам’яток доби пізньої бронзи, яку виділили в балтський локальний варіант білозерської культури[29]. Наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст. розпочався новий етап досліджень з археології.

В цей час відбулася реорганізація Одеського археологічного товариства, було обрано склад нового правління (С.Охотніков – голова, І.Клейман – секретар), яке зосередило увагу на створенні свого друкованого органу та організації наукових конференцій.

Результатом цього стало видання збірників «Краткие сообщения Одесского археологического общества» та «Древнее Причерноморье»[30]. Отже, діяльність Одеського археологічного товариства, яке існувало на базі Одеського археологічного музею, сприяла підвищенню рівня археологічних розвідок, а це в значній мірі позначилося і на якості пам’яткоохоронних досліджень.

Можна погодитися з думкою відомого ученого В.Станко, що створення та діяльність Одеського археологічного товариства дало новий поштовх у розвитку археології. Воно мало на меті продовження традицій Одеського товариства історії і старожитностей, активізації наукової та просвітницької діяльності, публікації результатів досліджень регіону та координації діяльності археологів, істориків, краєзнавців.

На жаль, зі створенням Українського товариства охорони пам’яток історії і культури та Фонду культури Одеське археологічне товариство, яке, відповідно до статуту, мало ті ж самі ж завданнями, значно знизило свою активність у справі охорони, збирання та широкої популяризації наукових знань щодо пам’яток старовини. Хоча Одеське археологічне товариство і намагалося взяти на себе функцію наукового керівництва та координації досліджень з питань вивчення пам’яток археології, йому це вдалося лише частково.

Вагома заслуга полягала у дослідженні території північно-західного Причорномор’я, виявленні пам’яток на місцях, залученні пам’яткоохоронців до археологічних експедицій, проведенні зборів, археологічних сесій, конференцій – а цим усім займались працівники Одеського археологічного музею.

Тому з 1999 року, він починає видавати своє періодичне видання «Вісник». У виданні публікуються повідомлення про нові нумізматичні пам’ятники, виявлені та зафіксовані в результаті науково-дослідної діяльності музею. Цільовою аудиторією видання є історики, археологи, аматори древньої історії.

Що ж стосується самого видання то вно подається нам у вигляді тематичних статей, кожна з яких присвячена окремій нумізматичній або археологічній проблемі. Всі його випуски (тираж кожного номера — 100 екз.) є не комерційними і в основному безкоштовно розсилаються в історичні музеї, наукові бібліотеки та громадські структури, діяльність яких пов’язана з вивченням культурно-історичної спадщини Українського народу.

Основна тематика статей присвячена вивченню історії монетної справи й грошового обігу України і у цьому контексті не обмежується ні хронологічно, ні регіонально. «Вісник» є продовжувачем традицій відомих одеських вчених-нумізматів, які були закладені майже двісті років тому. У 2004 році був виданий «Збірник статей з нумізматики Північного Причорномор'я», у який, як результат науково-дослідної діяльності музею за п’ять років, увійшли 19 випусків «Вісника».

Необхідність видання цього збірника була обумовлена постійно зростаючим інтересом до стародавньої нумізматики Північного Причорномор’я як в Україні, так і за її межами, і тим, що кожний окремий випуск «Вісника» через обмежений тираж із часом ставав бібліографічною рідкістю. У таблицях збірника наведені зображення 363 монет, більшість із яких ставляться до числа рідких і унікальних екземплярів.

У 2008 році цей «Збірник» був перевиданий з уточненнями і доповненнями. До нього були включені 30 статей по нумізматиці та археології древнього Північного Причорномор'я. Ювілейне видання присвячувалося десятій річниці «Вісника Одеського музею нумізматики». Отже повертаємось до діяльності музею.

Так, 1991 року відбулася перша міжнародна експедиція зі спеціалістами із Італії. Вона проводила підводні дослідження в районі о. Зміїного. В 1995 р. почала роботу,яка продовжується і по сьогодення, спільна україно – польська експедиція з розкопів міста Ніконія (керівники Н. М. Секерська, С. Б. Охотніков).

З польської сторони в ній беруть участь викладачі і студенти Університету ім. М. Коперника (м. Торунь). З 1998 р. – по 2007 р. працювала спільна експедиція музею і Ягеллонського університету (м. Краків, яка досліджувала городище у с. Кошари (керівники Я. Хохоровський, Я. Бодзек).

Так поступово налагоджувалась робота і по експедиціям, і по виданням. За рахунок спонсорів було видано декілька збірників статтей, монографій. Відбулось декілька наукових конференцій – з історії і археології Нижнього Придністров’я (1991, 1995 рр.), 40 – річчя розкопок Ніконія (1997 р.), пам’яті професора П. О. Каришковського (1991, 1996, 1998 рр.)

2.3. Польові археологічні дослідження відділу археології Північно-Західного Причорномор’я Інституту археології НАН України. Значний розкиток археології в Одесі призвів до появи спеціального відділу археології Північно – Західного Причорномор’я Інституту археології АН УРСР. За останні десятиліття, завдяки дослідженням Інституту археології АН УРСР, Одеського археологічного музею АН УРСР, фонд джерел в Північно-Західному Причорномор’ї потроївся.

Робота даного Відділу напрочуд різноманітна у науковому сенсі і характеризується багатьма археологічними знахідка­ми та відкриттями, переглядом та доповненням давньої історії Одеської області. Незважаючи на це, роботі відділу не присвя­чено узагальнюючих статей, крім тієї, що написана у 1984 р. В. Н. Станко^[31].

Деякі згадки про учасників новобудівних експедицій зна­ходяться у статтях Федорченко та О. М. Присяжнюка^[32], але без віднесення їх до конкретної експедиції та напрямку дослідження.

В першій половині 80-х рр. XX ст. сформовано два основних напрямки у проблематиці відділу:

1. Вивчення палеоекології та палеоекономіки населення степів в епоху палеоліту та ме­золіту (керівник — В. Н. Станко);

2. Дослідження пам’яток в зонах новобудов. Для цього створено такі новобудівні експедиції:

- Причорноморська (керівник — В. Н. Станко);

- Буго-Дністровська (керівник — І. Т. Черняков, заст. керівника — Г. М. Тощев);

- Дунай-Дністровська (керівник — Л. В. Субботін, заст. керівника — А. О. Добролюбський);

- Із­маїльська (керівник — О. В. Гудкова).

Для реалізації першого напрямку при Відділі працювала Причорноморська експедиція у складі В. Н. Станко, С. П. Смольянінової, Г. В. Кізь, І. В. Сапожнікова, Т. М. Швайко та О. М. Частнікова та ін. У 1985 р. Причорноморська експедиція складається з загону В. Н. Станко та «самостійного госпрозра­хункового загону» його учениці С. П. Смольянінової.

З 1987 р. у звітах. Відділу зустрічається її поділ на Анетівський (В. Н. Станко) та Кодимський загони (С. П. Смольянінова). Згадується і про Усатівський загін.

Причорноморська експедиція проводила дослідження різ­номанітних пізньопалеолітичних (Анетівка, Анетівка І та ІІ, Івашкове VI, Зелений Хутір ІІ, Івашкове поле) та мезолітич­них (Мирне, Царинка, Абузова балка, Гіржево) пам’яток.

На матеріалах пізньопалеолітичних пам’яток степового Побужжя зроблено спробу розробити методику стратиграфічного члену­вання комплексів, які залягали у делювіальних суглинках, при цьому вперше для цих цілей на початку 80-х використані математичні методи.

Реалізація другого напрямку — дослідження пам’яток в зонах новобудов, пов’язана з новобудівними охоронними роз­копками різночасових пам’яток, і заради цього, як показано раніше, створений відділ. Вони проводилися за допомогою трьох основних експедицій — Буго-Дністровської, Дунай - Дністровської та Ізмаїльської. Пізніше створені Буджакська та Ягорлицька експедиції, які існували короткий проміжок часу.

Виходячи з важливості та актуальності окремих питань, експедиціями проводилася робота за наступним спрямуванням:

· Матеріальна культура племен енеоліту та бронзи. У цьо­му напрямку проводилися дослідження у зонах новобудов, а також наявності великої кількості матеріалів, зібраних новобудівничими експедиціями у 60-70-ті рр.

· Монетні знахідки та грошовий обіг у Північно-Західному Причорномор’ї в елліністичний час. У фондах Одеського архео­логічного музею зібрано багату колекцію монетних знахідок, на основі якої проводилася розробка економічного розвитку античних центрів регіону та їх зв’язків з варварським світом.

· Матеріальна культура землеробських племен першої по­ловини І тис. н. е. За матеріалами археологічних досліджень ставилися питання хронології та періодизації матеріальної культури окремих груп пам’яток та їх культурно-історичного членування.

· Матеріальна культура кочовиків ІХ-Х ст. Не дивля­чись на значний науковий інтерес до історії кочового населення Півдня України, до 80-х рр., за даними археології, вона прак­тично не вивчалась. У процесі новобудівничих робіт виявлений значний фонд археологічних джерел, що дозволило поставити і вирішити деякі питання етнічної атрибуції різних груп кочо­виків.

Робота Відділу Північно-Західного Причорномор’я відбува­лася за установленою схемою. На місце будівництва виїжджали співробітники відділу та досліджували територію на наявність археологічного матеріалу. Якщо траплялися якісь знахідки, то між Відділом та організацією, що виконує будівництво, заключався договір. Далі складався державний кошторис на дослідження археологічного об’єкта, набирався штат співробіт­ників.

Організації, що планували проведення будівних робіт, повинні самі направляти до відділу прохання про проведення досліджень. Для прикладу можна навести співробітництво з конкретними установами. У звіті відділу за 1984 р. міститься вхідна документація по заключним договорам. Згідно з замов­ленням «Укрголводпроекту» 1984 р. складені договори з ін­ститутом «Укрпівденіпроводгосп» на проведення археологічної розвідки в зонах будівництва Червоноярівської та Ізмаїльської зрошувальних систем, у зоні будівництва комплексу споруд водоподачі з р. Дунаю в оз. Ялпуг^[33].

Подальші архео­логічні дослідження проводилися в Овідіопольському та Біляївському районах Одеської області, де «Укрпівденіпроводгосп» складав подібні проекти. Відомі випадки, коли при будівництві порушувалося законодавство про охорону пам’яток історії та культури.

Так, у 1984 р. В. Н. Станко направив лист керівни­цтву виконкому Обласної ради депутатів трудящих Одеської області, де

повідомлялося про зруйнування ряду цінних архео­логічних пам’яток при будівництві Одеської АТЕЦ і селища Теплоград та розкрадання стародавніх речей з скіфського по­ховання. Відомі випадки, коли жителі районів Одеської області самі зверталися до відділу перевірити різні об’єкти і зробити заключення про їх археологічну та історичну цінність.

Відділ археології Північно-Західного Причорномор’я брав участь у вирішенні інших важливих питань. У 1987 р. спільно з представниками ОАМ та ОДУ ім. І. І. Мечникова відділом розглядалося питання про доцільність створення архітектурно­го археологічного заповідника «Білгород — Тіра» та археоло­гічного заповідника «Ніконій».

Великий об’єм досліджень припадає на початок 80-х рр. Із­маїльською, Дунай-Дністровською та Буго-Дністровською екс­педиціями проведено археологічне дослідження об’єктів на території будівництва зрошувальних систем, Одеської атомної теплоелектростанції, а також поселень та могильників, підля­гаючих руйнуванню ерозійними процесами. Замовником робіт у зоні іригаційного будівництва було Одеське обласне вироб­ниче управління меліорації та водного господарства, на Одесь­кій АТЕЦ — дирекція будівництва станції.

Охоронні розкопки давніх поселень і могильників на ерозійних схилах балок, бе­регів озер і річок велися на засоби УТОПІК. Тільки у 1982 р. експедиціями розкопано 293 кургани, у яких досліджено 1 343 погребіння.

Ізмаїльська експедиція проводила вивчення археологічних об’єктів в зоні будівництва Костянтинівської, Татарбунарської, Приозернянської, Дмитрівської, Новосельської, Нагірнянської, Долинської, та Хаджибейської зрошувальних систем. Найбіль­шу кількість курганів відкрито та вивчено в Ренійському ра­йоні, де до 1979 р. розкопаний тільки один курган бронзово­го часу. Експедиція також досліджувала пам’ятки першої половини І тис. н. е. біля с. Холмське Арцизького ра­йону Одеської області, зробивши чисельні знахідки. Загальна кількість вивчених пам’яток досягає 45.

Серед них землянка на поселенні білозерського часу. В 44 курганах виявлено 318 поховань епохи міді-бронзи. На поселенні черняхівської куль­тури Нагірне ІІІ розкопано 270 кв. м. З 1985 р. екс­педицію розформовують.

Значний об’єм роботи здійснений Буго-Дністровською екс­педицією. Вона створена Інститутом археології через серйозне відставання у вивченні археологічних пам’яток у порівнянні з сусідніми територіями в межиріччі Дунаю та Дністра, у По­бужжі та межиріччі Південного Бугу і Дніпра. Експедицією вивчалися одинадцять найменш досліджених обласних райо­нів у Буго-Дністровському межиріччі.

Фінансування цих робіт взяла на себе Одеська обласна організація Українського това­риства охорони пам’яток і культури. У 1979-1981 рр. основні дослідження експедиція проводила на лівобережжі Нижнього Дністра.

Це пов’язано з охоронними розкопками у зоні будів­ництва Нижньо-Дністровської зрошувальної системи. Крім цього, досліджено два кургани на західному березі р. Барабой, де відкрито 82 поховання різних епох від раннього бронзово­го віку до пізніх кочовиків. У 1983 р. основні дослідження велися в зоні будівництва Білгород-Дністровської зрошувальної системи і Одеської атомної ТЕЦ.

Розвідками експедиції досліджені курганний могильник з 50 розораних курганів в зоні будівництва біля сіл Турлаки та Полове, Білгород-Дністровського району Одеської області, кур­ганний могильник з семи курганів біля с. Градениці Біляївського району, а також чотири поселення античного часу на дні Дністровського лиману при проведенні підводних досліджень. В результаті розкопок курганів виявлено та досліджено 48 по­ховань усатівської, буджакської, катакомбної, багатоваликової культур, епохи пізньої бронзи, скіфів, сарматів та пізніх кочо­виків.

1974 р. експедиція вела розкопки курганів у зоні будівництва Білгород-Дністровської зрошувальної системи і поселення пізньобронзового часу у районі оз. Китай.

Вивчено 22 кургани, які відносилися до сарматського часу (І ст. н. е.). Матеріали розкопок сарматських курганів поблизу стародавньої Тіри до­зволили більш повно вивчити взаємовідносини античних міст з кочовим світом у Північно-Західному Причорномор’ї, виділити поховальний комплекс сарматської знаті та провести етноісто ричний аналіз сарматських племен регіону. У 1985 р. експе­дицією розкопано 13 курганів, у яких виявлено 22 поховання різних епох. Всього за період 1980-1985 рр. розкопано 35 кур­ганів, де обстежено 110 поховань.

З 1986 р. Буго-Дністровська експедиція під керівництвом І. Т. Чернякова розформована.

У 1988 р. експе­диція знову приступила до досліджень вже під керівництвом І. В. Сапожнікова. У перший рік експедицією від­крито близько 100 нових пам’яток та перевірено міс­цезнаходження близько 20 раніше відомих. Під керівництвом І. В. Сапожнікова проведені охоронні розкопки стоянки Вели­ка Аккаржа.

У 1979-1981 рр. Дунай-Дністровська новобудівна експеди­ція проводила охоронні розкопки курганів на території Татарбунарського і Саратського районів Одеської області, які вхо­дили в зону меліоративних робіт, пов’язаних з будівництвом Дунай-Дністровської зрошувальної системи. До початку дослі­дження експедиції в окресленій зоні вивчений лише один архео­логічний пам’ятник (1974 р.). Створення Дунай-Дністровської новобудівничої експедиції дозволило протягом п’яти років (1977-1981 рр.) дослідити перший у Північному Причорномор’ї зольник пізньобронзового часу і 77 курганів з 609 поховання­ми, характеризуючими історію населення Буджакських степів від межі енеоліту — ранньої бронзи до кінця середньовіччя 583 поховання, культурно-історична належність яких встановлена.

Дунай-Дністровською експедицією протягом цих років підтверджені висновки про існування у ямних та усатівських племен особливого ритуалу досипання кургану та про до­волі широке заселення краю племенами катакомбної культу­ри. На основі дослідження другого за величиною курганного могильника усатівського типу вперше поряд з основними по­хованнями цього часу стратиграфічно задокументовані впускні поховання даного типу, простежений і принцип багатошарової побудови насипів.

Встановлено, що носії ямної культури Буджакських степів ховали своїх одноплемінників переважно з орієнтуванням на західний сектор. За даними розкопок 1977-1981 рр., це орієнтування для всіх ямних поховань складає 67,1 %, а для основних поховань — 83,1 %. Ці та інші ста­тистичні дані показали помилковість раніше зроблених висно­вків про перевагу рівнозначних орієнтувань ямників на північо-східний та північо-західний, чи про деяку перевагу орієнтування до сходу.

Підтвердженням прямих контактів, які існували між племенами ямної культури та культури кулястих амфор, стала знахідка мегалітичного поховання в ямному кур­гані біля Татарбунар. Повністю досліджений біля с. Кочковате перший у Нижньому Подунав’ї могильник білозерського етапу кіммерійської культури. За 1985-1989 рр. екс­педицією досліджено близько 120 курганів з 664 похованнями.

У процесі охоронних досліджень в Одеській області, прове­дених Дунай-Дністровською новобудівною експедицією, під ме­ліоративні роботи звільнено 1 300 га земель у зоні будівництва 2- ї черги Дунай-Дністровської зрошувальної системи (Білгород-Дністровський р-н) та 1 200 у зоні будівництва 1-ї черги Болградської зрошувальної системи (Болградський р-н)^[34].

У 1987 р. Дунай-Дністровською експедицією виконаний об’єм госпдоговірних тем на суму 64 тис. 700 крб. Крім того, розвідками, проведеними експедицією у зонах меліоративних робіт, виявлено (у доповнення до раніше відомих) 105 пам’яток, які потребують охоронних розкопок.

З 1988 р. Дунай-Дністровська експедиція поділена на Лиманський (заст. начальника — О. М. Дзиговський) та Саратський (Л. В. Субботін) загони для розкопок у зоні будівництва Дунай - Дністровської зрошувальної системи. Наступного року від експедиції формується Овідіопольський загін (О. М. Дзиговський) з окремим фінансуванням, що розкопував кургани у зоні будівництва зрошу­вальних ділянок у колгоспах ім. Дзержинського Овідіопольського району та ім. Чкалова Савранського району Одеської області.

У період за 1983-1988 рр. госпдоговірними експедиціями освоєно 605,1 тис. крб, розкопаний 301 курган, у яких дослі­джено близько тисячі поховань різних епох, проведені охоронні розкопки трьох поселень. Отримані нові матеріали для виявлення особливостей стародавніх культур Північно - Західного Причорномор’я.

Окремо потрібно виділити роботу Буго-Дністровської та Дунай-Дністровської експедицій над темою «Охоронні архео­логічні дослідження на новобудовах Української РСР» (1986-­1988 рр.). Усі археологічні дослідження велися на основі госп договорів, які заключені з «Об’єднаною дирекцією мелі­оративних систем Одеської області, що будувалися» (переваж­но), а також інститутом «Укрпівдгіпроводгосп» (на розвідкові роботи) та з Одеським відділом УТОПІК. Всього заключалося 11 госпдоговорів на загальну суму 218 360 крб.

За окреслений період Дунай-Дністровською новобудівною експедицією проведені розвідки археологічних пам’яток у зоні 12 різноманітних зрошувальних систем та зрошувальних установок, в тому числі черг Нижньо-Дністровської, Болградської та Дунай-Дністровської зрошувальної системи та зрошувальної установи союзу «Дністров­ський» (Овідіопольський р-н), колгоспу «40 років Жовтня» (Любашівський р-н).

Окремо створеною Буго-Дністровською експедицією (І. В. Сапожніков) проведені охоронні розкопки на стоянці Велика Аккаржа (Овідіопольський р-н) та розвідкові роботи як на за­планованій 3-й черговій Дунай-Дністровській зрошувальній системі, так і у мало - досліджених районах Півночі Одеської області. За звітний період, крім археологічних розвідок, експедиціями проведені розкопки 102 курганів, у яких досліджено 455 похо­вань, розкопано 450 кв. м. поселення ІІ-ІІІ ст. н. е. Кубейське, 32 кв. м. стоянки Велика Аккаржа та 14 розрізів Нижнього Троянового валу.

З 1986 р. у звітах відділу археології повідомляються резуль­тати роботи Одеської обласної експедиції. З 1989 р. у відділі археології Північно-Західного Причорномор’я формується Буджакська експедиція та Ягорлицька новобудівна експедиція.

Буджакська експедиція під керівництвом О. В. Гудкової вела розкопки на черняхівському могильнику Нагірне ІІ, який систематично досліджувався вперше. Розкопано та досліджено 18 поховань, в основному непограбованих, в результаті чого отримана велика колекція поховального інвентарю і палеоан­тропологічні матеріали. Також велися польові дослі­дження біля с. Новосільське Ренійського району, де знайдені залишки дороги римського часу.

Ягорлицька новобудівна експедиція — керівник А. С. Островерхов, об’ємом фінансування 5 000 крб. Проведені дослі­дження у зоні Ягорлицької та Тендровської заток (Голопристанський р-н Херсонської обл.), виявлено поселення катакомбного періоду на о. Орлов. На основі договору про творче співробіт­ництво частина людей працювала в Ольвійській периферійній експедиції на розкопках скіфо-античного поселення біля с. Софіївка на березі Дніпровського лиману.

Добуті експедиціями матеріали науково оброблені, по ним писалися наукові звіти, які потім здавалися до наукового архіву ІА АН УРСР, до Одеського археологічного музею та замовникам. Написана серія статей по темам дослідження, які лягли в основу спільних збірників Відділу та ОАМ або передані в інші видання. Також відомий нам Кушнір В. Г., який у той час працював молодшим науковим співробітником на історичному факультеті ОДУ, лаборантом відділу археології Північно-Західного Причорномор'я Інституту археології НАН України та методистом з виховної роботи Іллічівського районного відділу народної освіти м. Одеси. В'ячесла Кушнір учасник багатьох археологічних експедицій у Північно-Західному Причорномор'ї.

Вивчав системи скотарства і землеробства населення степової зони Північно-Західного Причорномор'я доби енеоліту-бронзи. Вніс доповнення до методики визначення первісних форм скотарства в регіоні (1990, 1999 рр.), існування у степовій зоні у ІІІ-ІІ тис. до н. е. населення з рухливою і осілою формами скотарства (1999 р.), простежив тенденції його розвитку з часів енеоліту (1991 р.), ідентифікував форми скотарського господарства ногайців у Північно-Західному Причорномор'ї (1991 р.).

З початку 1990-х років активно займається розробкою проектів дослідження історичного краєзнавства, народної культури та впровадженням у навчальний процес результатів краєзнавчих та народознавчих досліджень. Заснував і видавав: «Історичне краєзнавство Одещини» (1992–1996 рр.), «Старожитності Причорномор'я» (1995 р.), «Етнографія Півдня України» (1996). Отже, нові матеріали, накопичені польовими дослідженнями, дозволили розширити та поглибити діапазон наукових дослі­джень, поставити та вирішити ряд конкретних питань давньої історії краю. Отримані нові дані по стратиграфії та планіграфії поховань енеоліту і бронзи, що дало можливість уточнити хро­нологію та культурно-історичні зв’язки населення степів і сусід­ніх територій.

На основі отриманих матеріалів у кінці 70-х — початку 80-х рр. територія Північно-Західного Причорномор’я включена в область розповсюдження катакомбної культури. В цей час вперше виявлені пам’ятки кінця бронзового — по­чатку залізного віку (білозерського типу) у Північно-Західному Причорномор’ї.

Відкриття нових скіфських могильників на Нижньому Подунав’ї не тільки змінило усталену думку про аре­ал їх розповсюдження, але й дозволило простежити особливос­ті поховального обряду цього регіону (Ізмаїльська експедиція).

Встановлені специфіка та рівень окремих виробництв у Північно - Західному Причорномор’ї. Вперше доказана наявність місцевого античного склоробного виробництва на північних берегах Чор­ного моря у VІ ст. до н. е. Дослідження Ізмаїльської експеди­ції дозволили поглибити, а багато в чому і по-іншому уявити розвиток етнічного процесу в степах Північного Причорномор’я в перших століттях н. е.

У вигляді гіпотези вперше поставле­не питання про виділення тут своєрідного скіфо-сарматського конгломерату. Отримані нові оригінальні матеріали по історії сарматського та черняхівського населення. Вперше виявлено со­лідний пласт скіфських пам’яток на Нижньому Дунаї, розкопа­но своєрідні сарматські поховання. Серед них — досить багаті захоронення сарматської знаті в межиріччі Дністра і Дунаю; досліджено багатющі гунські захоронення; вивчено соціально - економічну структуру середньовічних кочівників.

Відкриті наземні житла і напівземлянка, отримана велика колекція кераміки. Розробка проблем заключного періоду бронзового часу Північно-Західного Причорномор’я пов’язана з виділенням і інтерпретацією бєлозерських пам’ятників як окремого культурно-історичного уявлення в системі старожитностей на території південного заходу СРСР[35].

Але скорим часом стало зрозуміло, що робота відділу Інституту і робота музею – це різні речі. Музей, окрім занять науковою діяльністю – являється ще й сховищем старожитностей.

Ця робота по обліку, збереженню предметів – займали левову частку часу. І поступово від ідеї об’єднання відділу і музею – в єдину структуру поступово відійшли.

Хоча сам Станко мріяв створити в Одесі повноцінний науковий центр, який мав у собі функції і польових досліджень, і їх наукову обробку, і функції зберігаючі – музейні. Співпраця музею і відділу збереглась і про функціонувала аж до серпня 1991 року – єдиною профсоюзною і партійною організацією. В кінці 80 – х – початку 90 – х рр. в музеї начислювалось 7 кандидатів наук.

На жаль, ці важливі організаційно – юридичні зміни співпали з загальною економічною кризою, яка охопила в 90 – ті роки ХХ століття усі пострадянські республіки, в тому числі і Україну.

З 1991 року відділ археології очолює Т. Л. Самойлова. Його працівники розроблюють проблеми палеоекономіки і палеоекології в кам’яному віці (В. Н. Станко, Т. Н. Швайко).

Продовжуються роботи в районі новобудов і тісно пов’язана з цим проблематика епохи енеоліту – бронзи (І. Т. Черняков, Л. В. Суботін). Проводяться дослідження скіфів, сарматів, племен черняхівської культури і пізніх кочівників.

Продовжуються розкопки і дослідження античної Тіри (Т. Л. Самойлова). В 1993 р. в склад відділу входить Миколаєвська експедиція.

2.4. Інші осередки археологічних досліджень в Одесі. Професор П. О. Каришковський (1921 – 1988 рр.) починав свою діяльність в Одеському археологічному музеї, але навіть після свого переходу в Одеський університет не втратив зв’язок з музеєм. Видатний нумізмат, епіграфіст публікував безліч стародавніх пам’ятників із зібрань музею, допомагав його працівникам словом і ділом.

В 1993 році на історичному факультеті ОДУ ім. І. І. Мечникова організована кафедра археологі та етнології, завідуючим яко став В. Н. Станко, а зараз очолює О. В. Сминтина.

До цього часу вивченням археологі як науки велось на кафедрі історії стародавнього світу і середніх віків (О. А. Радзиховська, Т. О. Ізбаш, Р. Д. Бондар).

На кафедрі археології і етнології проводяться обширні дослідження пам’ятників кам’яного віку (О. В. Сминтина), римського часу (О. М. Дзиговський), нумізматики (С. А. Булатович). Деканом історичного факультету університету з 2003 року являється В. Г. Кушнір.

В Південноукраїнському (Національному з 2009 року) педагогічному університеті ім. К. Д. Ушинського кафедра всесвітньої історії також почала проводити археологічні дослідження (А. О. Добролюбський, А. Красножон), зосередившись в основному на центрі сучасної Одеси[36].

Окрім традиційних закладів в 90 – ті роки в Одесі існувало декілька новоорганізованих організацій пов’язаних з вивченням археологічних пам’яток.

Це, Одеська охоронна археологічна експедиція Управління культури Одеського облвиконкому, Одеський охоронний археологічний центр Обласної організації Українського суспільства охорони пам’ятників історії і культури (Є. Ю. Новицький, С. В. Іванова).

Всі ці структури в кінці – послужили основою для створення Управління охорони об’єктів культурного спадку Одеської облдержадміністрації, однією із найважливіших і успішно виконаних завдань якого, стало охорона і дослідження археологічних пам’ятників на території Одеської області. В кінці 90 – х років при фінансовій підтримці Управління здійснилось проведення декількох міжнародних експедицій. В Тірі – сумісно з Інститутом фракології і музеєм м. Бреіла (Румунія), в низинах Дунаю – українсько – румунсько – молдавська експедиція в поселеннях Новосельське і Орловка, обстеження пам’ятників в районі оз. Катлабух.

На початку ХХІ століття робота Управління ще більше активізувалась, чому дозволяло співпраця з музеєм і відділом Північно – Західного Причорномор’я. Перше десятиліття нового століття увінчалось багатьма етапними подіями, ще раз підкресливши головну роль музею в археологічному житті міста. В результаті співпраці з Грецьким фондом культури (філіал в Одесі) – було проведено декілька виставок, видано книги і завдяки професору В. Карагеоргісу було налагоджено контакт з Фондом А. Левентіса (Кіпр).

Цей фонд відомий своєю підтримкою всіх форм культорної діяльності, так чи інакше пов’язаних з Кіпром. Він працював в таких всесвітньо відомих музеях як Метрополітен (Ньо – Йорк, США), Лувр (Париж, Франція), Британський (Лондом, Великобританія). Подібна спонсорська допомога була надана і нашому музею. В результаті в музеї проведений ремонт, зроблена експозиції європейського рівня. Не менш важливим стала подія проведення в 2006 році міжнародної виставки в м. Краків (Польща). На ній було продемонстровано 511 експонатів музею, випущений каталог.

Вона стала найбільшою виставкою України, яку було організовано за межами держави. Також вона мала значний внесок не тільки в Європі, а і усьому світі. В результаті колекції музею запрошені для участі в інших міжнародних проектах – 2007 р., виставка «Золото кочівників степів» із колекцій музеїв України (м. Тренто, Італія), в 2008 р. «Загадки України. Знаменита трипільська культура» (м. Торонто, Канада)[37].

Експозиційна діяльність музею виразилась не тільки в організації і участі в виставках, але і в створенні нових експозицій за його межами.

В тому ж 2008 році на о. Зміїному за участі працівників Одеського історико – краєзнавчого музею відкрито історико – археологічний музей, основну частину якого склали предмети, знайдені при розкопках на самому острові.

В самому центрі Одеси – на Приморському бульварі проведено охоронно – реставраційні роботи на поселенні V – ІІІ ст. до н. е.. Розкопки були законсервовані і розташовані під накриття. Подібний археологічний «музей під відкритим небом» споруджений вперше не тільки в нашому місті, но і по всій Україні. Накопичені за майже двохсотрічну історію музею матеріали – старанно охороняються, вивчаються.

Вони представляють собою окреме, особливе уявлення серед багатьох колекційних зібрань не тільки нашої країни, але і Європи. Тому не случаймо на цьому етапі розвитку музею стало присвоєння його колекціям статусу «Національного надбання»

ВИСНОВКИ

Археологія — наука романтична, сповнена очікувань і несподіванок, а інколи — й розчарувань. її розвиток детермінується питаннями, якими постійно переймається археолог, прагнучи проникнути в таємниці й загадки минулого, шукаючи на них відповіді й у інших фахівців.

Інколи через це археологію характеризують як науку не самостійну, забуваючи, що саме вона поставила собі на службу інші науки і навіть спричинила появу нових галузей та методів дослідження: палеозоології, палеоботаніки, дендрохронології та інших методів датування.

Ніякої цінності самі по собі, поза контекстом археологічних досліджень вони не мають. Водночас археологи користуються здобутками інших наук (етнології, демографії, екології, фізичної антропології, генетики, лінгвістики) для осмислення минулого.

Це визначає сутність археології як науки комплексної й безкінечно перспективної, яка постійно нарощує свій джерельний потенціал не лише кількісно, а й якісно, відкриваючи все нову й нову інформацію. Інакше й не може бути — адже йдеться про історію людства.

В історії формування науки про старожитності півдня України особливе місце займає Одеса – не тільки великий адміністративний центр, але і інтелектуальна «столиця» цього краю. Одеса, як історичний та культурний феномен появляється більше як 200 років тому. Вивченню цього феномену присвячено багато статтей і книг. Але існує іще одна сторона культурного життя Одеси, яка також виділяє ї із багатьох інших міст. Мова йде про археологічну науку, яка зароджується тут фактично разом із містом.

Саме місце розташування Одеси – на березі моря, в плодовитих степах призводить до того, що тут залишають свої сліди різні племена та народи, які заселяли дану територію в стародавні часи сучасно України. Все це призводить до формування міцного центру науки про старожитності і археології. Практично з перших років свого існування наше місто заохочувало людей, які свідомо цікавились далеким минулим причорноморських степів.

Вони знаходили сліди перебування тут стародавніх людей, їх поселень, могили, окремі речі.

Поступове накопичення таких пам’яток і відомостей приводить до впевненості в необхідності не тільки зберігати чи оберігати, але і вивчати, досліджувати, публікувати.

Одеса і тут була на передових позиціях. Саме в нашому місті в 1825 році появився і до цих пір працює і існує Археологічний музей, а в 1839 р. – виникло Товариство історії і старожитностей. Це були, по суті, перші паростки формування археології, як самостійної наукової дисципліни. Яскравим прикладом цього являються «Записки» Товариства – унікальний альманах, який видавався протягом 75 років – до 1919 р.

Наступним етапом потрібно вважати 1920 – 1970 рр., коли музей – не дивлячись на ряд важких подій зовнішнього (ІІ світова війна) і внутрішнього характеру, продовжував залишатись археологічним центром, джерелом унікальни експонатів. Це привертало увагу як і велико кількості людей, так і спеціалістів, утворивших в 1959 р. об’єднання, яке відродило традиції ХІХ століття – Одеське археологічне товариство.

Початок новому, сучасному етапові – був покладений в 1971 році – коли музей увійшов у структуру Академії наук і увібрав у себе ознаки не тільки унікального схову старожитностей, але і одного із ведучих науково – дослідницьких центрів археологічної науки.

Участь і організація масштабних виставок в країні і за кордоном, видання фундаментальних збірників статтей і монографій принесли музею заслужену світову славу.

Охоплення дослідженнями всієї України, долученим до нього пронесу нових учених дало можливість подавнити історію наших земель до раннього палеоліту — до 1 млн років тому, заповнити цей довжелезний період тисячами пам'яток і десятками археологічних культур, вибудувати їхню хронологію й періодизацію, висловити ідеї, що зачіпають буквально усі аспекти суспільного життя походження й етнічної інтерпретації творців певних явиш, моделей господарчої адаптації в різні періоди та в різних природних умовах, соціальної організації, матеріального й духовного потенціалу людських колективів.

Дата добавления: 2015-08-31