Особливості сімей агресивних дітей

Досвід роботи з агресивними дітьми і їхніми родинами показує, що батьки агресивних дітей часто потребують психологічної допомоги у набутті навичок конструктивної взаємодії із власними дітьми. Основні фактори виховання й стилю спілкування з боку батьків, на які діти реагують найбільш гостро і які сприяють формуванню найбільш стійкої агресивної поведінки дітей. У випадку, якщо дитина уникає вияву відкритої відповідної агресії зі своєї сторони, то ці самі фактори поведінки й стилю спілкування з боку дорослого сприяють формуванню в дитини емоційної нестабільності, непевності в собі.

Фактори виховання й стилю спілкування дорослих, що провокують дітей на відповідну агресивну поведінку й сприятливе формування негативних станів дітей:

- суперечливість вимог до дитини з боку батьків, у результаті чого в дитини формується опозиційне ставлення до зовнішнього оточення;

- негативні емоційні стани дорослих і відсутність навичок контролю й саморегуляції з їхнього боку;

- використання покарання дітей як способу подолання дорослим негативних емоцій (гніву, роздратування, злості, досади);

- негативний стиль спілкування з дитиною;

- використання наказів, обвинувачень і погроз;

- постійне використання "Ти - повідомлень" ("Ти неправильно зробив..,", "Як ти смієш так із мною розмовляти?");

- вербальна образа дітей;

- ігнорування почуттів дитини, її бажань та інтересів. Цей стиль спілкування спрямовує дитину на боротьбу й мстивий стиль поведінки.

Також потрібно звернути особливу увагу на застосування фізичних покарань. Їх використання, як засобу виховання дітей, буває досить небезпечним, оскільки:

- батьки, які жорстоко карають дітей, можуть стати для них прикладом агресивності. Дитина може зробити висновок, що агресія стосовно інших цілком припустима, але жертву потрібно обирати слабшу за себе;

- діти, яких постійно карають, намагатимуться уникати батьків або захищатися від них;

- якщо покарання надто збуджує і засмучує дитину, вона може забути причину, яка призвела до цього. Таке покарання змушує приховувати зовнішні вияви небажаної поведінки, але не викорінює її. Хоча покарання іноді дають небажані ефекти, вони можуть стати й дієвим засобом модифікації поведінки.

Батьки, які погрожують покарати, але не виконують цього на практиці, вчать дитину ігнорувати їх. Покарання буде ефективним, якщо його застосовувати послідовно, тобто за одне і те саме порушення завжди назначатиметься однакова санкція. Неприпустимо спершу покарати за поганий вчинок, а наступного разу проігнорувати ганебну поведінку. Як покарання можна використовувати процедуру тимчасової ізоляції. Дитині потрібно чітко пояснити, чому вжито таких заходів. Так вона зрозуміє: її поведінку не схвалюють і доки вона не навчиться правильно поводитися, доти не зможе спілкуватися з іншими.

Головним джерелом агресивної поведінки для більшості дітей є сім'я. Експериментально доведено, що люди, які в дитинстві були свідками фізичного насилля між батьками, також схильні до такої поведінки щодо своїх партнерів. Діти, обираючи метод з'ясування стосунків з братами та сестрами, бездумно копіюють батьків. До того ж, коли вони виростають і одружуються, то починають використовувати ті самі методи й у своїх сім'ях, і, замикаючи цикл, передають їх своїм дітям.

У родинах агресивних дітей зруйновані емоційні прихильності між батьками й дітьми, особливо між батьками й синами. Батьки переживають швидше ворожі почуття; не розділяють цінності й інтереси один одного. Вони часто демонструють моделі агресивної поведінки, а також заохочують у поведінці своїх дітей агресивні тенденції. Матері агресивних дітей не вимогливі до своїх дітей, частина байдужа до їхньої соціальної успішності. Діти не мають чітких обов'язків удома. У батьків агресивних дітей моделі виховання й особистої поведінки часто суперечать один одному, і до дитини ставляться взаємовиключні вимоги. У результаті в дитини формується модель зухвалої опозиційної поведінки, що переноситься на навколишній світ.

Основні виховні засоби, до яких вдаються батьки агресивних дітей:

- фізичні покарання;

- позбавлення привілеїв;

- введення обмежень і відсутність заохочень;

- часті ізоляції дітей;

- свідоме позбавлення любові й турботи у випадку провини.

Причому самі батьки ніколи не відчувають провини у використанні покарання. Батьки агресивних дітей не намагаються встановити причини деструктивної поведінки своїх дітей, залишаючись байдужими до їхнього емоційного стану.

Дата добавления: 2015-08-31