Характерологічні особливості агресивних дітей

Агресивна поведінка дітей - це крик про допомогу

Додаток 9

(виступ на педагогічній раді)

Тема агресії завжди викликала інтерес психологів. Агресії присвячено багато фундаментальних психологічних досліджень, але при цьому, дуже мало літератури, що містить конкретні практичні рекомендації з корекції агресії та закріплення навичок конструктивної поведінки. Набір психологічних технік, які використовує у своїй практиці практичний психолог у системі освіти, досить обмежений і не вирішує цю проблему комплексно. У діагностиці агресивної поведінки психологи найчастіше використовують тести Розенцвейга, «Неіснуюча тварина», Баса-Дарки тощо. З метою каталізації агресії, м'язової релаксації агресивній дитині найчастіше пропонують регулярно «бити грушу» або рвати папір, деякі психологи проводять тренінгові заняття з корекції агресивної поведінки, але, на жаль, це дає тимчасовий результат, адже вплив спрямований не на дитину, а на розв'язування одиничних ситуацій.

Зупинимося на характерологічних особливостях агресивних дітей, а також родин, у яких вони виховуються. На нашу думку, це становить інтерес характерологічних особливостей, виділених американським психологом М.Алвордом (1998), адже вони позначають внутрішні протиріччя, проблемні зони й внутрішні конфлікти таких дітей.

1. Сприймають велике коло ситуацій як загрозливі, ворожі їм.

2. Надчутливі до негативного ставлення до себе.

3. Заздалегідь налаштовані на негативне сприйняття себе з боку оточення.

4. Не оцінюють власну агресію як агресивну поведінку.

5. Завжди звинувачують оточення у власній деструктивній поведінці.

6. У випадку намірів агресії (напад, псування майна й т.п.) відсутнє почуття провини, або провина виявлена дуже слабко.

7. Не беруть на себе відповідальність за свої вчинки.

8. Мають обмежений набір реакцій на проблемну ситуацію.

9. У відносинах виявляють низький рівень емпатії.

10. Слабко розвинений контроль над своїми емоціями.

11. Слабко усвідомлюють свої емоції, крім гніву.

12. Бояться непередбачуваності в поведінці батьків.

13. Мають неврологічні вади: нестійка увага, слабку пам'ять, нестійке запам'ятовування.

14. Не вміють прогнозувати наслідки своїх дій (емоційно застрягають на проблемній ситуації).

15. Позитивно ставляться до агресії, тому що через агресію одержують почуття власної значимості й сили.

Досвід роботи в школах-інтернатах підтверджує досвід колег, що працюють у інших навчальних закладах, і дозволяє виділити ще три найважливіші характерологічні особливості в структурі особистості дітей вихованців шкіл-інтернатів:

1. Мають високий рівень особистісної тривожності.

2. Мають неадекватну самооцінку, частіше низьку.

3. Почуваються знедоленими

Наведені характерологічні особливості агресивних дітей дозволили визначити напрямки корекційної роботи, а також надати їй цілеспрямованого й системного характеру.

Напрямки корекційної роботи з агресивними дітьми:

1. Консультаційна робота з батьками й педагогами на зняття провокуючих факторів агресивної поведінки в дітей.

2. Навчання дитини конструктивних поведінкових реакцій у проблемній ситуації. Зняття деструктивних елементів у поведінці.

3. Навчання дитини технік і способів керування власним гнівом. Розвиток контролю над деструктивними емоціями.

4. Зниження рівня особистісної тривожності.

5. Корекція агресивної поведінки дітей.

6. Формування усвідомлення особистісних емоцій і почуттів інших людей; розвиток емпатії.

7. Розвиток позитивної самооцінки.

8. Навчання дитини відреагуванню негативної ситуації загалом.

Психологічна корекція агресивної поведінки дітей повинна носити комплексний системний характер і враховувати основні характерологічні особливості агресивних дітей: відсутність контролю над своїми емоціями; обмежений набір поведінкових реакцій у проблемних для них ситуаціях, відсутність емпатії й високий рівень особистісної тривожності, а також неадекватна самооцінка. Для того щоб результат роботи з агресивною дитиною був стійким, необхідне пророблення кожної характерологічної особливості даної дитини.

Корекцію агресивної поведінки дітей необхідно організувати за напрямками:

• зниження рівня особистісної тривожності;

• навчання дитини прийнятних способів вираження свого гніву;

• навчання дитини технік контролю над негативними емоційними станами, а також розвиток навичок саморегуляції;

• формування конструктивних поведінкових реакцій у проблемних для дітей ситуаціях;

• розвиток емпатії й адекватного рівня самооцінки.

З метою підвищення ефективності роботи з агресивними дітьми необхідно також проаналізувати роль родини в оформленні агресивної поведінки дітей і особливості самих сімей агресивних дітей.

Сім'ї агресивних дітей мають свої особливості, ще Л.Толстой говорив, що «всі щасливі сім'ї схожі між собою, а нещасливі нещасні кожна по-своєму». Аналіз особливостей агресивних дітей проводився на основі дослідження уваги виховання й сімейних відносин на агресивну поведінку дітей, зробленого А.Бандурою (1998).

Зупинимося докладніше на особливостях сімей агресивних дітей:

1. У родинах агресивних дітей зруйновані емоційні прихильності між батьками й дітьми, особливо між батьками й синами. Батьки переживають швидше ворожі почуття; не розділяють цінності й інтереси один одного.

2. Батьки часто демонструють моделі агресивної поведінки, а також заохочують у поведінці своїх дітей агресивні тенденції.

3. Матері агресивних дітей не вимогливі до своїх дітей, частина байдужа до їхньої соціальної успішності. Діти не мають чітких обов'язків удома.

4. У батьків агресивних дітей моделі виховання й особистісної поведінки часто суперечать один одному, і до дитини ставлять взаємовиключні вимоги. Як правило, дуже різкий батько і мати, яка потурає дитині. У результаті в дитини формується модель зухвалої опозиційної поведінки, що переноситься на навколишній світ.

5. Основні виховні засоби, до яких вдаються батьки агресивних дітей:

· фізичні покарання;

· позбавлення привілеїв;

· введення обмежень і відсутність заохочень;

· часті ізоляції дітей;

· свідоме позбавлення любові й турботи у випадку провини.

Причому самі батьки ніколи не відчувають провини у використанні покарання.

6. Батьки агресивних дітей не намагаються встановити причини деструктивної поведінки своїх дітей, залишаючись байдужими до їхнього емоційного світу.

На формування агресивних форм поведінки дітей сильний вплив справляють умови сімейного виховання. Більшість дітей з асоціальним типом поведінки — це діти з родин з нестійким типом виховання, із властивим даним родинам байдужістю до емоційного світу дітей і їхніх інтересів, суперечливістю вимог, жорстокістю покарань, а іноді повною відсутністю заборон і обмежень з боку батьків (позиція потурання).

Відомо, що негативна поведінка дітей підсилюється внаслідок несприятливих відносин з педагогами, що не володіють навичками спілкування з «важкими» дітьми. Конфронтація, що не припиняється, тривалі конфлікти й взаємна емоційна ворожість викликають вербальну агресію учнів на педагогів і фізичну агресію на своїх однолітків.

Досвід роботи з агресивними дітьми і їхніми родинами показує, що батьки агресивних дітей часто потребують психологічної допомоги у набутті навичок конструктивної взаємодії із власними дітьми. Для цієї мети психологи розробляють і проводять тренінги батьківської ефективності, так звані «батьківські всеобучі», «школу для батьків», де батьки за допомогою практичних вправ навчаються прийомів позитивного спілкування зі своїми дітьми.

Подібні тренінги проводяться й для педагогів, де за допомогою рольових ігор і методів конфліктології вони освоюють ефективні способи й практичні навички комунікації з агресивними дітьми.

Завдання консультативної роботи з педагогами й батьками — це виняток таких

факторів у спілкуванні дорослого з дитиною, які можуть провокувати дитину на відповідну агресивну поведінку.

Сформулюємо основні фактори виховання й стилю спілкування, як з боку батьків, так і педагогів, на які діти реагують найбільш гостро і які сприяють формуванню найбільш стійкої агресивної поведінки дітей. У випадку, якщо дитина уникає вияву відкритої відповідної агресії зі своєї сторони, то ці самі фактори поведінки й стилю спілкування з боку дорослого сприяють формуванню в дитини емоційної нестабільності, непевності в собі.

Фактори виховання й стилю спілкування дорослих, що провокують дітей на відповідну агресивну поведінку й сприятливе формування негативних емоційних станів, дітей:

• суперечливість вимог до дитини з боку батьків, у результаті чого в дитини формується опозиційне ставлення до зовнішнього оточення;

• власні часті негативні емоційні стани дорослих і відсутність навичок контролю й саморегуляції з їхнього боку;

• використання покарання дітей як способу відрахування й розрядки дорослим негативних емоцій (гніву, роздратування, злості, досади);

• негативний стиль спілкування з дитиною:

— використання наказів, обвинувачень і погроз;

— постійне використання «Ти»-повідомлень («Ти неправильно зробив...», «Як ти смієш так із мною розмовляти?»);

— вербальна образа дітей;

— ігнорування почуттів дитини, її бажань та інтересів.

Цей стиль спілкування спрямовує дитину на боротьбу й мстивий стиль поведінки.

Основне завдання роботи психолога з батьками й педагогами:

1. Переключити увагу дорослого з фіксації на негативній поведінці дитини на власні неконтрольовані негативні емоційні стани, тому що вміння дорослого володіти собою є кращим гарантом адекватної поведінки дітей.

2. Необхідно також допомогти педагогам і батькам опанувати прийоми конструктивного, позитивного спілкування з метою усунення відповідної агресивної поведінкової реакції з боку дітей або зменшення вже наявної.

3. Спілкування з агресивними дітьми— це особлива проблема, для розв'язання якої потрібні певні навички й уміння як з боку батьків, так і педагогів.

Зупинимося на деяких прийомах ефективної, конструктивної взаємодії:

• говоріть з дитиною про свої почуття й переживання мовою внутрішнього «Я», мовою «Я -повідомлень (наприклад: дитина розмовляє підчас пояснення нового матеріалу.

Учитель («Я»-висловлення): «Коли розмовляють під час пояснення, мені важко говорити і я починаю дратуватися, від цього мені ще складніше. Будь ласка, припини розмовляти».

• «Активно слухайте» внутрішній світ дитини, світ її почуттів;

• не оцінюйте особистість дитини, а говоріть про небажані дії дитини;

• намагайтеся побачити в словах і діях дитини позитивний настрій і благі наміри;

• регулюйте свій емоційний стан.

Як уже говорилося раніше, роботу з батьками має сенс починати з установлення єдиних правил і вимог (границь дозволеного), пропонованих дитині в родині. Оскільки саме в родині відбувається первинна соціалізація дитини, з'ясування правил взаємодії з іншими людьми: що можна, а не можна; установлення соціальних норм поведінки, як у родині, так і поза нею.

Досвід роботи з батьками агресивних дітей показує, що самостійно прийти до якоїсь згоди із приводу встановлення вимог своєї дитини вони не можуть. З боку психолога потрібна нелегка й кропітка робота в наданні допомоги батькам щодо вироблення чітких правил і вимог, а також обов'язків своєї дитини.

Для батьків важливо мати чітку, погоджену виховну позицію, тому що встановлення правил і виконання цих правил дітьми є зоною психологічного простору, де виникають конфлікти навіть у благополучних родинах. У родинах агресивних дітей це зона є зоною «відкритого фронту», зоною постійних конфліктів. Тому спільна робота психолога з батьками із встановлення погоджених вимог і обмежень є досить важливою.

При встановленні вимог і обмежень батькам необхідно дотримуватися певних правил.

Дата добавления: 2015-08-31