Перелік питань 2 страница

Відібрану пробу ґрунту розтирають у ступці, просіюють через капронове сито з розміром отворів 0,25 мм і з неї відбирають приблизно 10-20 г грунту. Цю пробу розтирають у агатовій або у халцедоновій ступці до стану пудри. Наважку в 1г середньої проби ґрунту розмішують у порцеляновий або кварцевий тигель, змочують 10-15 краплями концентрованої сірчаної кислоти і залишають стояти 15-20 годин, потім ставлять на піщану баню до виведення парів SO³ і прожарюють у муфелі при температурі 450-500°С, але не більше 700°С на протязі години.

Прожарений грунт охолоджують в ексикаторі, розчиняють у 2-3 заходи у 10 мл або 20 мл і т.д. 20%-ої соляної кислоти при нагріванні та фільтрують у мірний циліндр. Об'єм фільтрату доводять до 100 мл та ретельно перемішують. Беруть 5мл зробленого фільтрату та помішують, пропускають інертний газ протягом 10-15 хвилин та залишають розчин на 3 хвилини, потім знімають диференційну полярограму у наступному режимі: початкова напруга -0,4 В; амплітуда розгортки 0,9; діапазон струму 0,2-0,8; швидкість напруження потенціалу 0,5-1,0; затримка 3,5-4,0.

Побудова калібрувального графіка

Для побудови калібрувального графіка готують стандартні зразки. Для цього у пробірку вносять стандартний розчин свинцю: 0,1; 0,2; 0,3; 0,4; 0,5; 0,6; 0.85; 1,0; 1,5; 2,0 мл.

Об'єм розчину у пробірках доводять до 10 мл розчином
20%-ої соляної кислоти. Це відповідає вмісту свинцю у стандартах 1; 2; 3; 4; 5; 6; 8,5; 10; 15; 20 мкг. Полярографують окремо кожний стандарт. По отриманим даним будують калібрувальний графік у координатах, висота піку -концентрація свинцю в розчині. Калібрувальний графік зберігає прямолінійність у інтервалі концентрацій 0,05-2,0 мкг в мл розчину. Калібрувальний графік перевіряють кожного дня до початку робіт.

3) Розрахувати концентрацію свинцю у ґрунті полярографічним методом.

Вихідні дані:

- концентрація свинцю у полярографічній чарунці, визначена за калібрувальним графіком дорівнює 5,0 мкг/мл;

- вага ґрунту, взятого для аналізу дорівнює 13 г;

- загальний об’єм ґрунту дорівнює 105 мл.

Вимірюють висоту піка (Е = -0,65 В), а потім за калібрувальним графіком визначають концентрацію свинцю у чарунці.

Концентрація свинцю у ґрунті визначають за формулою:

С=а/в*V, мг/кг,

де

С - концентрація свинцю у ґрунті, мг/кг;

а - концентрація свинцю у полярографічній чарунці,

визначена за калібрувальним графіком, мкг/мл;

в - вага ґрунту, взятого для аналізу, г;

V - загальний об'єм ґрунту, мл.

С=5,0 /13*105 = 0,619 (мг/кг)

9. Визначити свинець у ґрунті полярографічним методом.

Завдання

1)Перелічити основні реагенти і апаратуру для визначення свинцю у ґрунті за допомогою полярографу.

Реагенти і апаратура

1.Полярограф універсальний ПУ-1.

2.Полярографічна чарунка (комплект), аноди, насичений каломельний електрод, капіляр, який має t > 5,0 сек.

3.Балон зі стиснутим газом: аргон або азот.

4.Муфельна піч.

5.Ексикатор.

6.Тиглі порцеляновані.

7.Лійки для фільтрування сі=3-5 см.

8.Мірні циліндри і градуйовані пробірки на 100 мл.

9.Ступка.

10.Фільтри беззольні.

11.Колби мірні на 100 мл, 1000мл.

12.Свинець металевий, ч.д.а.

13.Соляна кислота, конц. питом. вага 1,9 і 20% розчин.

14.Азотна кислота, х. ч. розбавлена (3:2).

15.Сірчана кислота, х. ч. концентрована, питома вага 1,84.

16.Стандартний розчин, який містить 10 мкг свинцю на мл.

2)Описати методику відбору проб ґрунту.

Принцип і характеристика методу. Методика основана на здатності іонів свинцю (Рb²⁺) відновлюватися на ртутному крапельному електроді. Метод дозволяє визначити 0,5 мкг свинцю у пробі. Аналізу заважають іони кадмію (Сd²⁺) та міді (Сu²⁺), коли їх концентрація перевищує концентрацію визначених іонів свинцю (Рb²⁺) у 100 разів; інші домішки аналізу не заважають.

Наважку 0,1 г свинцю вміщують у конічну колбу ємністю 250 мл і доливають 20 мл розбавленої (3:2) азотної кислоти.

Після розчинення домішку розчин упарюють до невеликого об'єму (3-5мл), доливають 15мл соляної кислоти (питома вага 1,19) і операцію повторюють ще 2-3 рази, після чого доливають 20 мл 20%-ої соляної кислоти, нагрівають до одержання прозорого розчину хлориду свинцю; розчин переносять кількісно у мірну колбу ємністю 1 мл неодноразово, обполіскуючи колбу 20%-ою соляною кислотою і додають до основного розчину. Доводять розчин до мітки 20%-ої соляної кислоти і ретельно перемішують. Потім 10 мл цього розчину переносять піпеткою у мірну колбу на 100 мл, доводять до мітки дистильованою водою і перемішують.

Одержаний розчин 10 мкг на 100мл, або 10 мг на 1 л свинцю.

Відбір проб

Відбір проб ґрунту краще робити два рази на рік: весною після звільнення землі від снігу і восени, після збору врожаю. Для визначення точок відбору проб застосовується азимутальний метод, проби відбираються навколо джерела забруднення.

Відстань точок відбору проб грунту від джерела забруднення (від огорожі промислового підприємства) складає 0,5; 1; 2; 5; 10; 20; 30; 50 км і на ділянці не підданій його впливу. Кількість точок відбору проб та їх відстань від джерела забруднення визначається цілями (метою) дослідження і дальністю розповсюдження забруднення.

Положення точок відбору проб спочатку відмічається на карті. Відмічені точки служать опорними пунктами при виборі місця відбору проб. Навколо заздалегідь фіксованих точок вибирається площадка розміром приблизно 2 га (200x100). Площадка повинна бути однорідною по ґрунтовому покриву і рослинності. Не слід брати проби у місцях, де поверхня ґрунту або рослинність явно відрізняються від основного фону площадки.

З вибраної площадки відбирається змішаний зразок ґрунту, складений з п'яти проб, взятих за методом конверту (по кутам площадки і в центрі).

Проби відбираються лопатою або буром на глибині одного шару (до 20-25 см). Грунт обрізають лопатою у вигляді прямокутної частини, слідкують за тим, щоб у кожний зразок потрапила приблизно така ж кількість ґрунту його верхнього і нижнього шару, яка пропорційна його потужності. Взятий зразок старанно перемішують на листі фанери або на шматку брезенту, поліетиленовій плівці.

Потім для складання змішаної проби з нього відбирають якою-небудь міркою (наприклад, стакан, банка) невеликий об'єм ґрунту і висипають у чистий мішечок. З усіх окремих зразків у змішану середню пробу повинна потрапити приблизно однакова кількість ґрунту. Всі п'ять проб зсипають разом, звільняють від каменів, коренів та інших включень і старанно перемішують.

Після перемішування із загальної маси методом картування (поділ на чотири частини і взяття однієї з них) відбирається 1,0-1,5 кг ґрунту, який зсипається у паперовий або поліетиленовий мішечок.

Проба запаковується і маркується. Заповнюється супроводжуваний талон, разом з яким проба відсилається у лабораторію на аналіз.

Для вивчення розподілу концентрації металів у ґрунті по глибині проби відбираються з ґрунтових розрізів, зроблених до глибини 1 м шаром 0-25 і 75-100 см (у разі більш поглибленого вивчення міграції металів по профілю ґрунту проби доцільно
відбирати до глибини 1,5-2,0м по генетичним горизонтам).
Відібрані по шарам проби ґрунту обробляються також, як і
поверхневі проби.

Хід аналізу

Проби ґрунту, які надійшли у лабораторію, висушують до сухого стану. Після висушування проба ґрунту перетирається у великій порцеляновій ступці (без особливих зусиль) і просіюється через алюмінієве або капронове сито з розміром отворів 1-2 мм. Не просіяні грудки ґрунту розтирають і знову просіюють, і так декілька разів. Із подрібненої таким чином проби методом квартування береться середня проба - приблизно 200-300 г.

Відібрану пробу ґрунту розтирають у ступці, просіюють через капронове сито з розміром отворів 0,25 мм і з неї відбирають приблизно 10-20 г грунту. Цю пробу розтирають у агатовій або у халцедоновій ступці до стану пудри. Наважку в 1г середньої проби ґрунту розмішують у порцеляновий або кварцевий тигель, змочують 10-15 краплями концентрованої сірчаної кислоти і залишають стояти 15-20 годин, потім ставлять на піщану баню до виведення парів SO³ і прожарюють у муфелі при температурі 450-500°С, але не більше 700°С на протязі години.

Прожарений грунт охолоджують в ексикаторі, розчиняють у 2-3 заходи у 10 мл або 20 мл і т.д. 20%-ої соляної кислоти при нагріванні та фільтрують у мірний циліндр. Об'єм фільтрату доводять до 100 мл та ретельно перемішують. Беруть 5мл зробленого фільтрату та помішують, пропускають інертний газ протягом 10-15 хвилин та залишають розчин на 3 хвилини, потім знімають диференційну полярограму у наступному режимі: початкова напруга -0,4 В; амплітуда розгортки 0,9; діапазон струму 0,2-0,8; швидкість напруження потенціалу 0,5-1,0; затримка 3,5-4,0.

Побудова калібрувального графіка

Для побудови калібрувального графіка готують стандартні зразки. Для цього у пробірку вносять стандартний розчин свинцю: 0,1; 0,2; 0,3; 0,4; 0,5; 0,6; 0.85; 1,0; 1,5; 2,0 мл.

Об'єм розчину у пробірках доводять до 10 мл розчином
20%-ої соляної кислоти. Це відповідає вмісту свинцю у стандартах 1; 2; 3; 4; 5; 6; 8,5; 10; 15; 20 мкг. Полярографують окремо кожний стандарт. По отриманим даним будують калібрувальний графік у координатах, висота піку -концентрація свинцю в розчині. Калібрувальний графік зберігає прямолінійність у інтервалі концентрацій 0,05-2,0 мкг в мл розчину. Калібрувальний графік перевіряють кожного дня до початку робіт.

3) Розрахувати концентрацію свинцю у ґрунті полярографічним методом.

Вихідні дані:

- концентрація свинцю у полярографічній чарунці, визначена за калібрувальним графіком дорівнює 15 мкг/мл;

- вага ґрунту, взятого для аналізу дорівнює 18 г;

- загальний об’єм ґрунту дорівнює 110 мл.

Вимірюють висоту піка (Е = -0,65 В), а потім за калібрувальним графіком визначають концентрацію свинцю у чарунці.

Концентрація свинцю у ґрунті визначають за формулою:

С=а/в*V, мг/кг,

де

С - концентрація свинцю у ґрунті, мг/кг;

а - концентрація свинцю у полярографічній чарунці,

визначена за калібрувальним графіком, мкг/мл;

в - вага ґрунту, взятого для аналізу, г;

V - загальний об'єм ґрунту, мл.

С=15/18*110 = 2,45 (мг/кг)

10. Визначити цирконій флуориметричним методом аналізу.

Завдання

1) Описати загальні відомості щодо визначення цирконію морином.

Для визначення цирконію можна використовувати природні барвники - оксипохідні флавону (III). З них найбільше застосування знайшов морин - 3, 5, 7, 2, 4, - пентаоксифлавон, утворюючий з цирконієм у сильно кислих середовищах комплексну сполуку, яка володіє яскраво -зеленою флуоресценцією (n_mах - 520нм). Структура сполуки не встановлена.

Визначення цирконію звичайно проводять в 2 М НС1. Максимальна інтенсивність флуоресценції утвореної сполуки цирконію з морином досягається через 10 - 15 хв після введення морину в аналізуємий розчин і змінюється на протязі 1 години. Визначенню цирконію не заважають 100- кратні кількості Сd, Аs(ІІІ), Ві(III),Сr(III), Fе(ІІ,III), СО, Ni, Сu, Мg, Zn, Аg. Заважають визначенню цирконію Аl, Gе, Sb, Sc, Тh, U. У присутності заважаючи елементів цирконій можна визначити, додавши невелику кількість ЕДТА (етилендіамінтетрауксусна кислота) і вимірюючи інтенсивність флуоресценції до і після додання ЕДТА. В останньому випадку флуоресценція, обумовлена комплексом цирконію з морином, зникає, а флуоресценція комплексів заважаючи елементів з морином залишається, оскільки вони не утворюють комплексонатів у сильно кислих розчинах. Межа знаходження цирконію - 0,001 мкг/мл.

2) Перелічити основні реагенти і апаратуру для визначення цирконію

флуориметричним методом аналізу.

Реагенти і апаратура

1. Стандартний розчин ZnOCl₂ з вмістом цирконію 1 мкг/мг.

2. Морин, 0,04%-ий розчин в ацетоні

3. Соляна кислота, 2М розчин

4. Флуориметр; первинний світофільтр УФС- 3, вторинний ЖС-4.

3.)Описати хід визначення цирконію в аналізуємому розчині.

Хід визначення У п'ять мірних колб місткістю 25 мл вводять стандартний розчин ZnOCl₂ вмістом цирконію (мкг): 0,5; 1,0; 1,5; 2, 0; 2,5 відповідно, по 10мл соляної кислоти, 1 мл розчину морину. Вміст колб розбавляють до мітки соляною кислотою.

Через 15хв вимірюють інтенсивність флуоресценції отриманих розчинів і будують градуювальник графік.

Для визначення цирконію в аналізуємомі розчині аліквоту цього розчину (2М по НС1) поміщують у мірну колбу місткістю 25 мл. З розчином проводять ті операції і у тій же послідовності, що і при приготуванні розчинів, які використовують для градуювання. Через 15хв після приготування вимірюють інтенсивність його флуоресценції. Вміст цирконію знаходять за градуювальник графіком.

11. Навести методику визначення атмосферного тиску.

Завдання

1.)Охарактеризувати поняття про атмосферний тиск.

Атмосферний тиск має істотний вплив на умови повітряного середовища і тому цей параметр постійно вимірювається екологічної службою. Крім того, атмосферний тиск вимірюється для приведення результатів хімічних і аерога-зотермодинамічних спостережень у повітряном середовищі.

Для вимірювання атмосферного тиску застосовуються барометри. Найбільше поширення одержали ртутні барометри та барометри-анероїди. Ртутні барометри застосовуються в стаціонарних (лабораторних) умовах. Для вимірювання атмосферного тиску в польових умовах і у промислових приміщеннях використовують барометри-анероїди, що мають просту конструкцію, зручні в користуванні, а також характеризуються достатньою точністю.

Атмосферний тиск вимірюється в міліметрах ртутного стовпа (мм рт.ст. -позасистемна одиниця) і у паскалях (Па) чи гектопаскалях (гПа - система СИ).

1 мм. рт.ст. = 133,322 Па= 1,333 гПа 1 гПа = 0,75 мм. рт.ст.

Нормальний атмосферний тиск відповідає 760 мм рт.ст. або 101325Па.

2) Описати методику вимірювання атмосферного тиску за допомогою ртутного барометра.

Визначення атмосферного тиску.

Порядок виконання:

1. Ознайомитися із конструкцією приладів і вичертити їхню
схему.

2. Зняти відлік тиску по барометру-анероїду, барографу,
ртутному бароме­тру і температури приладів.

3. Увести в показання виправлення, наведені в паспорті приладу.

4. Дані записати в таблицю.

3.)Принцип дії та устрій ртутного барометра.

Ртутний барометр показує атмосферний тиск як висоту ртутного стовпа, яку можна виміряти за прикріпленої поруч шкалою. У найпростішому вигляді він являє собою наповнену ртуттю скляну трубку довжиною близько 80 см, запаяну на одному кінці і відкриту з іншого, занурену відкритим кінцем у чашку (іноді її називають цистерною) зі ртуттю. В барометричної трубці немає повітря, і простір в її верхній частині називається торричелівою порожнечею.

Найпростіший ртутний барометр (зліва) являє собою наповнену ртуттю скляну трубку, опущену відкритим кінцем у чашку з ртуттю. Ртуть у трубці піднімається і опускається у відповідності з змінами погодних умов. В сифоновому барометрі (посередині) зміни рівня ртуті у відкритому кінці трубки з допомогою грузика W з противагою C передаються стрілці, що вказує на написи кругової шкали, прогнозують погоду. Барометр Фортина (праворуч) - це чашковий барометр, в якому нуль шкали встановлюється шляхом обертання гвинта А до зіткнення кістяного вістря T c поверхнею ртуті; для більш точного відліку за шкалою передбачений верньер (ноніус).

12. Навести методику визначення атмосферного тиску.

Завдання

1) Охарактеризувати поняття про атмосферний тиск.

Атмосферний тиск має істотний вплив на умови повітряного середовища і тому цей параметр постійно вимірювається екологічної службою. Крім того, атмосферний тиск вимірюється для приведення результатів хімічних і аерога-зотермодинамічних спостережень у повітряном середовищі.

Для вимірювання атмосферного тиску застосовуються барометри. Найбільше поширення одержали ртутні барометри та барометри-анероїди. Ртутні барометри застосовуються в стаціонарних (лабораторних) умовах. Для вимірювання атмосферного тиску в польових умовах і у промислових приміщеннях використовують барометри-анероїди, що мають просту конструкцію, зручні в користуванні, а також характеризуються достатньою точністю.

Атмосферний тиск вимірюється в міліметрах ртутного стовпа (мм рт.ст. -позасистемна одиниця) і у паскалях (Па) чи гектопаскалях (гПа - система СИ).

1 мм. рт.ст. = 133,322 Па= 1,333 гПа 1 гПа = 0,75 мм. рт.ст.

Нормальний атмосферний тиск відповідає 760 мм рт.ст. або 101325Па.

2) Описати методику вимірювання атмосферного тиску за допомогою барометра – анероїда.

Визначення атмосферного тиску.

Порядок виконання:

1. Ознайомитися із конструкцією приладів і вичертити їхню
схему.

2. Зняти відлік тиску по барометру-анероїду, барографу,
ртутному бароме­тру і температури приладів.

3. Увести в показання виправлення, наведені в паспорті приладу.

4. Дані записати в таблицю.

3) Принцип дії та устрій барометра – анероїда.

В анероиде рідини немає. Він показує атмосферний тиск, що діє на гофровану тонкостінну металеву коробку, в якій створено розрідження. При зниженні атмосферного тиску коробка злегка розширюється, а при підвищенні - стискається і впливає на прикріплену до неї пружину. На практиці часто використовується декілька (до десяти) анероїдних коробок, з'єднаних послідовно, і є важільна передавальна система, яка повертає стрілку, що рухається по круговій шкалі, проградуйованій по ртутному барометру. Як і у сифонового ртутного барометра, на шкалі анероїда можуть бути зроблені написи («дощ», «перемінно», «ясно», «дуже сухо»), що вказують на погодні умови.

Чутливим елементом анероїда служить гнучка герметична металева коробка (сильфон), розширюється або стискається під дією атмосферного тиску. У приладі зазвичай передбачаються кілька анероїдних коробок, забезпечених важільною передачею, яка переміщує стрілку по круговій шкалі. На схемі AB - важіль, повертається щодо шарнірної опори C, а DEF - колінчастий важіль з шарнірною опорою E.

Анероїд менше ртутного барометра, і його свідчення легше знімати. Їм можна користуватися в експедиційних умовах, на морських суднах, літаках та ін. Якщо до його стрілкою прикріпити перо, то він буде записувати свідчення. Такі барографи, тобто анероїди, реєструючі барометричний тиск, є на всіх метеостанціях.

13. Навести методику визначення швидкості повітряного потоку.

Завдання

1) Надати визначення поняття про вітер та швидкість вітру.

Вітер - це горизонтальний рух повітря щодо землі, що характеризується вектором швидкості, тобто величиною швидкості і напрямком, а також мінливістю, повторюваністю і поривчастістю.

Швидкість вітру нійбільш важливий параметр атмосфери при визначенні забруднення навколишнього середовища та моделюванні атмосферного поширення забруднень у просторі і часу. Вимірювання швидкості повітряного потоку здійснюється для контроля концентрації шкідливих речовин (у тому числі радіоактивних) в атмосферному повітрі промислових зон, для розрахунку повітряного навантаження на будівлі і споруди, для визначення санітарно-гігієнічних умов праці і ефективності роботи промислових вентиляційних систем.

Швидкість вітру і одиниці виміру: м/с, км/год, вузли або морські милі в годину

(1 вузол = 2 м/с) і бали (12-бальна шкала сили вітру Бофорта, у якій, наприклад: 0 балів - штиль; 4 бали» 5-7 м/с - помірний вітер; 7 балів»12- 15м/с -сильний; 9 балів»18-21 м/с -шторм і 12 балів понад 29 м/с - ураган).

Швидкість вітру може досягати 100 м/с, а потоки повітря в атмосфері з більш високими швидкостями називають струминними плинами.

2) Перелічити основні прилади, які використовують для вимірювання швидкості вітру.

Прийнято контролювати середню і миттєву швидкість вітру. Для цих цілей, в основному, застосовуються портативні прилади - анемометри, які за принципом дії діляться на механічні, термоелектричні та індукційні.

Найбільше застосування у виробничих умовах одержали механічні анемометри крильчастий АСО-ЗМ и чашковий МС-13

3) Описати методику вимірювання швидкості вітру за допомогою анемометра крильчастого АСО-ЗМ.

Анемометр крильчастий АСО-ЗМ

Рисунок 1а - Анемометр Рисунок 2б -Конструкція

крильчастий анемометра

Анемометр крильчастий (рисунок 1а) АСО-ЗМ (Держстандарт

6376-74) призначений для вимірювання швидкості односпрямованого повітряного потоку в межах 0,3-5 м/с.

Принцип дії анемометра заснований на пропорційності, числа оборотів крильчатки до швидкості повітряного потоку. Конструктивно прилад складається з корпуса (обичайки) 1 (рисунок 2б), усередині якого поміщена крильчатка 2, яка обертається на струнній осі 3. Обертання крильчатки передається за допомогою трубчастої осі із черв'ячною передачею рахунковому механізму 4. Циферблат рахункового механізму складається з 3-х шкал числа оборотів: тисяч -5, сотень- 6 і одиниць -7. Вмикання і вимикання рахункового механізму здійснюється за допомогою аретира 8. При використання анемометра для вимірювання швидкості повітряного потоку на висоті або у вентиляційних прорізах може бути використана тичина (подовжувач рукоятки 9). У цьому випадку керування приладом здійснюється дистанційно за допомогою шнурів, що пропускаються через два вушка аретира 8.

До анемометра АСО-ЗМ додається 2 тарувальних графіка до 1 м/с і до 5 м/с. Поріг чутливості анемометра 0,3 м/с.

Прилади: крильчастий анемометр, секундомір.

Порядок виконання:

1. Ознайомитися із пристроєм анемометрів, взяти відлік по
циферблатах.

2. Виконувати виміри середньої швидкості повітряного потоку: у вентиляційному прорізі і швидкості руху повітря в довільній точці.

3. Обчислити швидкість повітряного потоку за формою таблиці.

Таблиця - Результати спостережень і визначення швидкості руху повітряного потоку

14. Навести методику визначення швидкості повітряного потоку.

Завдання

1) Надати визначення поняттю «вітер» та «швидкість вітру».

Вітер - це горизонтальний рух повітря щодо землі, що характеризується вектором швидкості, тобто величиною швидкості і напрямком, а також мінливістю, повторюваністю і поривчастістю.

Швидкість вітру нійбільш важливий параметр атмосфери при визначенні забруднення навколишнього середовища та моделюванні атмосферного поширення забруднень у просторі і часу. Вимірювання швидкості повітряного потоку здійснюється для контроля концентрації шкідливих речовин (у тому числі радіоактивних) в атмосферному повітрі промислових зон, для розрахунку повітряного навантаження на будівлі і споруди, для визначення санітарно-гігієнічних умов праці і ефективності роботи промислових вентиляційних систем.

Швидкість вітру і одиниці виміру: м/с, км/год, вузли або морські милі в годину

(1 вузол = 2 м/с) і бали (12-бальна шкала сили вітру Бофорта, у якій, наприклад: 0 балів - штиль; 4 бали» 5-7 м/с - помірний вітер; 7 балів»12- 15м/с -сильний; 9 балів»18-21 м/с -шторм і 12 балів понад 29 м/с - ураган).

Швидкість вітру може досягати 100 м/с, а потоки повітря в атмосфері з більш високими швидкостями називають струминними плинами.

2) Перелічити основні прилади, які використовують для вимірювання швидкості вітру.

Прийнято контролювати середню і миттєву швидкість вітру. Для цих цілей, в основному, застосовуються портативні прилади - анемометри, які за принципом дії діляться на механічні, термоелектричні та індукційні.

Найбільше застосування у виробничих умовах одержали механічні анемометри крильчастий АСО-ЗМ и чашковий МС-13

3.)Описати методику вимірювання швидкості вітру за допомогою анемометра чашкового МС-13.

Анемометр чашковий МС-13

Анемометр чашковий МС-13 (Держстандарт 6376-74) застосовується при вимірах швидкості повітря в межах 1 -20 м/с

в умовах часто мінливих напрямків або турбулентних характеристик повітряного потоку (рисунок). ^!

Рисунок - Анемометр чашковий МС-13

Принцип дії чашкового анемометра аналогічний крильчастому. Конструктивна відмінність його полягає в прийомної частини, виконаної на відміну від крильчастого, у вигляді хрестовини з 4-мя напівсферичними чашками, яка обертається в підшипниках. Поріг чутливості анемометра 1 м/с, порядок виміру і визначення швидкості повітряного потоку однаковий із крильчастим.

Замір швидкості повітряного потоку за допомогою механічних анемометрів здійснюється в наступному порядку:

- записується початкове показання лічильника;

- анемометр поміщають у точку виміру і через 10-15 с після стабілізації обертів крильчатки включають одночасно рахунковий механізм і секундомір;

- проводять вимір осредненної швидкості повітряного потоку (звичайно впродовж 50-100 с);

- виключають рахунковий механізм і записують кінцевий відлік, обчислюють різницю відліку і число поділок у секунду;

визначають за тарувальним графіком (рисунок), прикладеному до приладу, швидкість повітряного потоку відповідному обчисленому числу поділок у секунду.

Рисунок - Зразок тарувального графіка анемометра крильчастого АСО-ЗМ

При екологічному та санітарно-гігієнічному контролі швидкості повітря здійснюється в окремих (характерних) точках робочої зони.

При контролі ефективності роботи промислових вентиляційних систем виникає необхідність визначати витрату повітря через прорізи, роздавальні вікна, у повітропроводах та ін. У таких випадках здійснюється вимір анемометрами середньої швидкості в певному перетині. Такі виміри можуть вироблятися 2-ма способами: обводу перетину (більше розповсюджений) і точковим способом.

При способі обводу перетину застосовують два прийоми виміру: "у перетині" і "перед собою".

Прийом виміру "у перетині" полягає в рівномірному обводі всього перетину анемометром на витягнутій руці, замірщик при цьому переміщається перпендикулярно осі вентиляційного потоку, захаращуючи поперечний переріз. Це приводить до збільшення значення швидкості, що заміряють. При обчисленні швидкості повітряного потоку вводиться поправочний коефіцієнт, обумовлений з вираження:

де: к - поправочний коефіцієнт;

s- площа поперечного переріза станції, що заміряється, м

0,4 - площа, займана тілом людини, що заміряє, м².

При вимірі "перед собою" вимірами обводять перетин анемометром на витягнутій руці назустріч повітряному потоку, поправочний коефіцієнт При цьому прийомі виміру становить К= 1,14.

При точковому способі виміру швидкості повітряного потоку перетин вентиляційного прорізу розбивається на рівновеликі площадки, у центрі яких вимірюють швидкість. Середня швидкість у прорізі обчислюється як середня величина п вимірів по формулі:

де: s - площа прорізу, м;

Vі - швидкість руху повітря через і-тую площу і-тої площадки,м².

Вимірювання швидкості повітряного потоку за допомогою

анемометрів

Прилади: крильчастий анемометр, секундомір.

Порядок виконання:

1. Ознайомитися із пристроєм анемометрів, взяти відлік по
циферблатах.

4. Виконувати виміри середньої швидкості повітряного потоку: у вентиляційному прорізі і швидкості руху повітря в довільній точці.

5. Обчислити швидкість повітряного потоку за формою таблиці.

Таблиця - Результати спостережень і визначення швидкості руху повітряного потоку

15. Надати оцінку міри забрудненості поверхневих водоймищ.

Завдання

1)Охарактеризувати якість води у водоймищі.

Якість води у водоймищі оцінюється комплексом показників санітарно-хімічного, бактеріального та гідробіологічного аналізів, що доповнюють один одного.

Співтовариства гідробіонтів - своєрідні інформаційні системи, що відображають різні зміни у водному середовищі, оскільки чутливо реагують на безліч чинників, що визначають якість води. Гідробіологічний аналіз заснований на здатності деяких видів гідробіонтів жити в середовищі з тієї чи іншою мірою забрудненості водоймища можна оцінювати по присутності в ньому організмів відомої сапробності.

Система сапробності розроблена Р.Кальвітцем і М.Марсоном (1908-1909) потім була доповнена іншими вченими.

Організми, характерні для зон різної сапробності, носять назву індикаторів міри забруднення водоймищ. Характеристика сапробності вод дається з урахуванням не тільки видового складу організмів, а й чисельності й ібіомаси. В залежності від міри забрудненості водоймища або їх зони поділяються на полі-, мезо-, аліго- та ксеносапробні.

Дата добавления: 2015-08-31