Історія розвитку української адвокатури до 1917 року 2 страница

Правда, при цьому слід відмітити|помітити|, що, хоча колегії адвокатів і юридичні консультації полягали в підпорядкуванні|підкоренні| місцевих Рад|порад|, знаходилися|перебували| на партійному обліку|урахуванні| в партійних організаціях і під оком райкомів і обкомів партії, багато адвокатів, що працювали в них, були безпартійними. Велика частина|частка| адвокатів мали вже напрацьований авторитет на посадах прокурорів, суддів, працівників апаратів юстиції, відділів адміністративних органів обкомів (високопоставлені чиновники після|потім| відходу|догляду| на пенсію йшли в адвокати). Все це в умовах взаємопідтримки| і кругової поруки, які існували у вигляді неписаних законів в середовищі|середі| чиновництва, забезпечувало адвокатурі, особливо починаючи|розпочинати| з|із| середини 50-х років, відносний спокій, деяку самостійність і навіть певне незалежне положення|становище|, здатність|здібність| сперечатися з|із| прокурором, оганами влади, начальниками, не боячись репресій. Більш того|більше того|, деякі адвокати, користуючись величезним особистим|особовим| впливом, великими зв'язками серед чиновництва, прокурорів, суддів, працівників партійних органів, добивалися виправдувальних вироків для своїх підзахисних або припинення кримінальних справ на стадії попереднього слідства[73]|наслідку|.

Нове положення СНК СРСР «Про адвокатуру» було прийнято лише 16 серпня 1939 р. на підставі Конституції СРСР 1936 р. і Конституції УРСР 1937 р. Але ухваленню вище вказаного закону передували деякі події. У 1935 р. адвокатура постраждала від «зачищення», що проходило в державі. У Комісаріаті юстиції СРСР було створено відділ правового захисту, який займався керівництвом колегій правозахисників. Проводилася кампанія по залученню до адвокатської діяльності трудящих, але її проведення ускладнювалося тим, що багато адвокатів були буржуазними фахівцями. Положення «Про адвокатуру» 1939 р. представляло відносно детально розроблений юридичний акт, який включав чотири розділи: загальні положення, прийом і виключення членів Колегії адвокатів, про структуру Колегії адвокатів і дисциплінарної відповідальності адвокатів. Як і в колишньому Положенні, основні питання життя колегій вирішувалися Народним комісаріатом юстиції. Так, Народним Комісарам Юстиції СРСР і Народним Комісарам юстиції союзної республіки належало право відводу прийнятих в колегію адвокатів. Народний комісар юстиції СРСР видавав для адвокатури інструкцію про оплату юридичної допомоги, а також встановлював форми статистичної і фінансової звітності для юридичних консультацій[74].

Цей нормативний акт вперше ввів термін «адвокатура» в систему радянського права, хоча пропозиція про перейменування колегій захисників в колегії адвокатів поступила в СНК від Харківської колегії захисників ще в 1926 р. Всіх адвокатів, а їх було приблизно 8000 чоловік при населенні в 191млн. людей, переводили в юридичні консультації, які повинні були підпорядковуватися президії Колегії адвокатів. Завідуючі були прямо підпорядковані президіям, а не загальним зборам. Приватна практика заборонялася, як і самостійне визначення адвокатом гонорару за свої послуги. Юрисконсульти більше не могли бути членами колегій адвокатів[75].

Відповідно до цього Положення колегії адвокатів створювалися в межах краю, області, автономної і союзної республіки. Лише у тих республіках, де не було краєвого (обласного) ділення, вони організовувалися в межах союзної республіки.Юридична допомога населенню надавалася|опинялася| шляхом|колією|: а) надання|надання| юридичних консультацій (порад|порад|, довідок, роз'яснень і тому подібне); б) складання заяв, скарг і інших документів на прохання громадян, установ, організацій і підприємств; в) участі адвокатів в судових процесах як захисників обвинувачених, представників інтересів відповідачів|, позивачів і інших зацікавлених осіб|облич|.

Членами колегії адвокатів могли бути особи: 1) що мають вищу юридичну освіту; 2) що закінчили юридичні школи за наявності стажу практичної роботи в судових, прокурорських і інших органах юстиції не менше одного року; 3) що не мають юридичної освіти, але що пропрацювали не менше трьох років в тих же посадах. Особи, що закінчили юридичні школи, але ще не мають стажу практичної роботи в судових, прокурорських і інших органах юстиції, приймалися в колегії адвокатів як стажисти.

Органами управління колегії були: загальні збори адвокатів; президія обласної, краєвої і республіканської колегії адвокатів; ревізійна комісія. Всю роботу адвокати вели в юридичних консультаціях.Не могли стати членами колегії адвокатів особи|обличчя|, раніше судимі, позбавлені виборчих|вибіркових| прав, а також особи, знаходяться|перебувають| під слідством та постали перед судом.

Виключення|виняток| з|із| колегії адвокатів також проводилося|виробляло| президією колегії адвокатів. Підставою|основою| до виключення|винятку| могло бути: а) скоєння злочину, встановленого|установленого| вироком суду; б) здійснення провини, що порочить звання радянського адвоката;в) порушення правил внутрішнього розпорядку колегії адвокатів.Pішення президії колегії адвокатів про відмову в прийомі в її члени або про виключення|виняток| з|із| колегії адвокатів могло бути оскаржено народному комісарові юстиції відповідної радянської або автономної республіки. Pішення народного комісара юстиції автономної республіки могло бути оскаржене народному комісарові юстиції відповідної союзної республіки, а рішення народного комісара юстиції союзної республіки — Народному комісарові юстиції СРСР, рішення якого було|з'являлося| остаточним.Народному комісарові юстиції СРСР і народному комісарові юстиції радянської республіки належало право відведення|відводу| прийнятих в колегію адвокатів[76].

Загальне керівництво колегіями адвокатів покладалося на союзно-республіканський Наркомат юстиції СРСР і його місцеві органи, які були наділені широкими повноваженнями, що дозволяли їм безперешкодно втручатися в справи колегій і керувати ними.

Прийом в адвокатуру перебував|перебував| під постійним контролем влади і постійно посилювався|підсилювався|. 22 квітня 1941 р. був виданий Наказ|наказ-інструкція| № 63 Народним комісаріатом юстиції «Про контроль за прийомом до адвокатури СРСР». Подібні накази|наказ-інструкції| видавалися неодноразово. Особливо стежили за політичною підготовленістю адвокатів. Дисциплінарна відповідальність адвокатів повністю|цілком| знаходилася|перебувала| під контролем НКЮ СРСР. 11 квітня 1940 р. була затверджена інструкція про порядок|лад| розгляду дисциплінарних справ|речей| членів колегій адвокатів. Наказ|наказ-інструкція| № 70 від 8 травня 1941 р. визначив порядок|лад| накладення дисциплінарних стягнень. Складним залишалося питання освіти адвокатів, оскільки юридичні інститути були створені тільки в 1935 р. і адвокати продовжували здобувати освіту окремо від інших працівників юстиції. Дещо змінилася ця ситуація в післявоєнний період. У 1950 р. всі адвокати повинні були, як мінімум закінчити курс, прирівняний ступеню бакалавра права, далі вони об'єднувалися з іншими майбутніми юристами в юридичних школах. У 50-х роках була здійснена реформа юридичної освіти, що не могло не вплинути на якість послуг, що надавалися адвокатами. Була видана нова 5-річна програма, підручники, кількість студентів-юристів збільшилася до 45 000 чоловік, хоча більше 60 % з них вчилися заочно [77].

У 1947 р. було створено особливе спеціалізоване міжтериторіальне адвокатське об'єднання (згодом назване|накликати| Міжреспубліканською колегією адвокатів - МРКА), яке здійснювало юридичну допомогу в закритих|зачиняти| територіальних утвореннях (ЗАТЕ|натомість|), відособлених військових|воєнних| містечках, групах і угрупуваннях радянських військ за кордоном,|накликати| радянських зарубіжних колоніях, на секретних військових|воєнних| об'єктах, при розгляді справ|речей| в спеціальних і інших закритих|зачиняти| судах, у віддалених місцевостях|місцевий|, де були відсутні суди загальної|спільної| юрисдикції і правосуддя здійснювалося військовими|воєнними| трибуналами, а також в більшості військових|воїнських| частин|часток| і з'єднань|сполучень|, розташованих|схильних| по всій території Радянського Союзу|спілки|.

Проте|однак|, не дивлячись на|незважаючи на| майже повне|цілковите| відновлення колишньої організаційної структури адвокатських об'єднань, того минулого авторитету і шани|пошани|, які адвокатура мала після|потім| Великих реформ Олександра II, радянські адвокати вже ніколи не мали. Адвокатові в соціалістичній державі і суді відводилася|відводила| лише роль статиста, що виконує політичну волю партії і уряду по зміцненню соціалістичної законності і правопорядку в країні. Він був повністю|цілком| залежною фігурою і від райкому партії, і від управління юстиції, і від свого візаві на суді - прокурора.Більш того|більше того|, основна маса адвокатів радянського часу завжди була під загрозою можливих покарань|наказань| і розправ з боку партійного і радянського апарату за "вільнодумність", "завзятість" при захисті своїх клієнтів. Всьому тодішньому адвокатському корпусу було відомо про той сталінський терор, що осягнув його колег і який знищив тих майстрів старої адвокатури, що вижили в революції і громадянській війні. На місцях|місце-милях| же аж до ліквідації правлячої ролі Комуністичної партії (початок 90-х рр. XX ст.|ст|) адвокатів досить часто притягали і до партійної, і до суспільної|громадської| відповідальності (шляхом розгляду в підзвітних місцевим органам влади і партійним органам президіях колегій адвокатів, позбавлення адвокатського звання і інше) за "поведінку на процесах, що суперечить|перечить| лінії партії або радянської влади".І в цих умовах знаходилися|перебували| чесні і сміливі адвокати, які уміли "обходити|обминати|" розставлені ідеологічні "пастки" і користувалися у всю потужність свого таланту судовою трибуною[78].

«Відлига», що наступила після смерті Сталіна, вплинула і на розвиток адвокатури. У грудні 1958 р. Верховна Рада СРСР затвердила Основи законодавства про судовий устрій СРСР, союзних і автономних республік, які закріпили, що колегії адвокатів діють в цілях здійснення захисту у суді, а також надання іншої юридичної допомоги громадянам, підприємствам, установам і організаціям. Колегії адвокатів є добровільними об'єднаннями осіб, що займаються адвокатською діяльністю, і діють на підставі Положення, затвердженого Верховною Радою союзної республіки. Адвокатові тепер дозволялося брати участь на різних стадіях кримінального розгляду справ деяких категорій громадян (інвалідів, неповнолітніх, людей, що не володіли мовою, яка використовувалася у суді). У 1961 р. був введений відкритий процес при повному складі суду і праві захисту на достатній час для підготовки до процесу. Адвокатів допустили до підготовки кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, цивільно-процесуального кодексів. З іншого боку, М. С. Хрущов ще в 1956 р. ліквідував центральний апарат Міністерства юстиції, і протягом декількох подальших років воно було повністю розпущено (аж до 1970 р.), а його функції були передані судам і органам по боротьбі із злочинністю. Проте, в 50-і роки роль адвоката в процесі вже не бралася під сумнів, вони брали участь навіть в касаційному суді[79].

Адвокатською діяльністю могли займатися тільки|лише| особи|обличчя|, що були|перебувають| членами колегій адвокатів. Організація, керівництво і контроль за діяльністю колегій адвокатів здійснювалися Радами|порадами| Міністрів автономних республік, виконавчими комітетами краєвих|крайових|, обласних, міських Рад|порад| депутатів трудящих|працюючих|. Загальне |спільне|керівництво колегіями адвокатів|РСФРР| і контроль за їх діяльністю здійснювалися Міністерством юстиції.|Р

Розмір плати, що стягується за надання|виявлення| юридичної допомоги, а також порядок|лад| надання|виявлення| платної юридичної допомоги визначався Інструкцією Міністерства юстиції про порядок|лад| оплати юридичної допомоги, що надається|робить| адвокатами громадянам, підприємствам, установам, радгоспам, колгоспам і іншим організаціям, що була затверджена Ухвалою|постановою| Ради|поради| Міністрів|РСФРР| від 14 лютого 1966 року № 155.

Відбулися зміни у вимогах, що пред'являються до претендентів в адвокати. Відповідно до ст. 9 Положень|становища| членами колегії адвокатів могли бути громадяни СРСР, що мають вищу юридичну освіту|утворення| і стаж роботи за фахом юриста не менше двох років. Як виняток з дозволу Ради|поради| Міністрів автономної республіки, виконавчого комітету краєвої|крайової|, обласної, міської Ради|поради| депутатів трудящих|працюючих| в члени колегії могли прийматися особи|обличчя|, що не мали вищої юридичної освіти|утворення|, за наявності стажу роботи за фахом юриста не менше 5 років. Держава продовжувала здійснювати контроль за тими, що поступали|надходили| в колегії. Інформацію про кожен прийом в члени колегії адвокатів президія колегії була зобов'язана в семиденний термін доводити до відома Ради|поради| Міністрів автономної республіки, виконавчого комітету краєвої|крайової|, обласної, міської Ради|поради| депутатів трудящих, які|працюючих|протягом місяця з дня повідомлення|сполучення| про прийом нового члена в колегію адвокатів мали право відрахувати ново|знову|прийняту особу. Держава контролювала адвокатуру з ключових|джерельних| питань, в решті ж колегії були самоврядними| організаціями. Адвокатура разом зі всією країною продовжувала удосконалюватися.

XXIII з'їзд КПРС і вересневий (1965 року) Пленум ЦК КПРС проголосили курс на вдосконалення економічних| стосунків. У зв'язку з цим важливість ролі юристів в управлінні народним господарством стала визнаватися більш відкрито|. У грудні 1970 року ЦК КПРС і Рада|порада| Міністрів СРСР видали спільну|спільна| ухвалу|постанова| «Про| поліпшення|покращанні| правової роботи в народному господарстві». Адвокатура несла значне навантаження в правовому обслуговуванні підприємств, установ, організацій, радгоспів і колгоспів, в яких була відсутня юридична служба. Разом із|поряд з| участю в судах із розгляду кримінальних і цивільних|громадянських| справ адвокати вели консультаційну роботу. Брежнівська епоха дозволила адвокатам розширити свої повноваження в галузі господарського права, хоча більшість цивільних справ продовжували розглядатися без участі адвокатів. Допомога правозахисників передбачалася на підприємствах, що не мали свого юрисконсульта, в колгоспах. Була змінена такса, проте держава продовжувала утримувати контроль над прибутками юридичних консультацій [80].

Конституція СРСР 1977 р. і Конституція УРСР 1978 р. закріпили конституційні основи діяльності адвокатури і визнали її конституційним органом. Конституція СРСР 1977 р. містила статтю 161, в якій йшла мова про адвокатуру. У 1979 р. був прийнятий Закон «Про адвокатуру в СРСР». Цим Законом регулювалися питання організації і діяльності адвокатури в загальносоюзному масштабі. В межах кожної союзної республіки діяло своє положення про адвокатуру [81].

1 жовтня 1980 р. Верховною Радою УРСР було прийнято нове Положення «Про адвокатуру УРСР», яке детальніше регламентувало діяльність колегій адвокатів і розширило види юридичної допомоги, яка надавалася адвокатами населенню. Це положення підкреслювало добровільність об'єднання адвокатури, але не змінювало структуру органів колегії адвокатів. У документі також змінювався порядок оплати адвокатських послуг, визначалися особливості порядку залучення адвоката до кримінальної відповідальності, затверджувалися основні положення професійної етики. Адвокати були зобов'язані виступати з лекціями про соціалістичну законність, оскільки в їх обов'язки входило розповсюдження правових знань.

K|становища|олегія адвокатів була добровільним об'єднанням осіб|облич|, що займаються адвокатською діяльністю. Створення|створіння| нових колегій було обумовлене зростанням|зростом| потреб країни в адвокатах, а колегії, що існували до 1991 р., були достатньо|досить| закритими|зачиняти| і не змогли швидко перебудуватися. Конкуренція між колегіями також стала неможливою, оскільки адвокатські об'єднання – не комерційні організації, а правова культура адвокатів вимагала негативного|заперечного| відношення|ставлення| до проявів|виявів| некоректності, нетактичної поведінки, до гонитви|погоні| за клієнтами тощо. Безвідносно до часу створення|створіння| колегій, сама природа діяльності фактично привела адвокатські об'єднання до єдиної мети|цілі|: забезпечення конституційного права громадян на отримання|здобуття| кваліфікованої юридичної допомоги і захисту, тобто адвокатура стає реальним інструментом цивільного|громадянського| суспільства [82]|товариства|.

Найвищим органом колегії адвокатів були|з'являлися| загальні|спільні| збори|зібрання| (конференція) членів колегії, її виконавчим органом – президія, а контрольно-ревізійним органом — ревізійна комісія. Структурно колегія складалася з юридичних консультацій, які очолювали завідуючі. Консультації створювалися за узгодженням з органами юстиції і місцевою адміністрацією. Одночасно в колегіях створювалися адвокатські спеціалізовані бюро на правах консультацій. Загальні|спільні| збори|зібрання| членів колегії адвокатів скликалися не рідше за один раз на рік. У колегії адвокатів, що налічує|нараховує| більше трьохсот чоловік, замість загальних|спільних| зборів|зібрань| членів колегії, як правило, скликалися конференції, в яких брали участь виборні представники (делегати) від певного числа адвокатів, виходячи з норми представництва, встановлюваної президією колегії адвокатів. Загальні|спільні| збори|зібрання| (конференція) членів колегії адвокатів могли бути скликані за ініціативою президії колегії адвокатів, за пропозицією Міністерства юстиції, місцевого органу юстиції, а також на вимогу не менше 1/3 складу колегії. Загальні|спільні| збори|зібрання| вважалися правомочними при участі в них не менше 2/3 складу членів колегії або делегатів, обраних з юридичних консультацій. Всі питання на загальних|спільних| зборах|зібраннях| (конференції) вирішувалися|розв'язувалися| більшістю голосів адвокатів, що беруть участь в голосуванні.

Загальні|спільні| збори|зібрання| (конференція) мали наступні|слідуючими| повноваження: 1) обрання президії колегії адвокатів і ревізійної комісії; 2) дострокового відклику|відкликання| членів президії і ревізійної комісії, що не виправдали наданої|робити| ним довіри|довір'я|; 3) встановлення чисельного складу, штату, кошторису доходів і витрат колегії адвокатів; 4) заслуховування і затвердження звіту про діяльність президії колегії і ревізійної комісії; 5) затвердження правил внутрішнього трудового розпорядку колегії адвокатів; 6) розгляду скарг на ухвали|постанови| президії колегії; 7) розгляду інших питань, пов'язаних з діяльністю колегії адвокатів.[83]

Президія колегії адвокатів обиралася загальними|спільними| зборами|зібраннями| (конференцією) членів колегії адвокатів таємним голосуванням строком на три роки. Кількість членів президії визначалася загальними|спільними| зборами|зібраннями| (конференцією) членів колегії адвокатів. Обраними до складу президії вважаються кандидати, що отримали|одержували| більшість голосів адвокатів, що беруть участь в голосуванні. З числа президії колегії адвокатів відкритим|відчиняти| голосуванням обирався голова президії і його заступники.

Ревізійна комісія проводила ревізії фінансово-господарської діяльності президії колегії адвокатів і юридичних консультацій. У колегії адвокатів організовувалася кваліфікаційна комісія, у функції якої входила перевірка рівня професійної підготовки осіб|облич|, що приймаються у члени колегії адвокатів[84].

Відповідно до Положення|становища| 1980 р. для організації відповідної роботи адвокатів президіями колегій адвокатів в містах і інших населених пунктах створювалися юридичні консультації. Їх місце|місце-миля|знаходження і кількість адвокатів, що працюють в них, визначалися президією колегії адвокатів за погодженням з територіальними органами юстиції. Юридичною консультацією керував завідувач|завідуючий|, що призначався президією колегії адвокатів з числа членів колегії. Юридична консультація як структурний підрозділ колегії адвокатів не була|з'являлася| юридичною особою. У зв'язку з цим завідувач|завідуючий| юридичною консультацією діяв за дорученням президії колегії адвокатів.

Така організація адвокатури дозволила їй у взаєминах з|із| Радянською державою зберігати певну автономію, принаймні формально залишатися самоврядною| корпорацією і не ставати додатком державного і партійного апарату. Будучи недержавними організаціями і знаходячись|перебувати| поза системою жорсткого адміністративного управління, колегії могли самостійно вирішувати такі важливі|поважні| питання професійної діяльності, що стосуються дисципліни і фінансових витрат.Адвокатурі була гарантована деяка недоторканність|недоторканість| з боку «залізних» рук бюрократичного апарату тільки|лише| тому, що існування формально самоврядної| корпорації було необхідне для посвідчення|свідчення| законності радянської правової системи усередині|всередині| країни і за кордоном. Держава, піклуючись про зовнішність|подобу| радянського правосуддя, була змушена|змушена| дозволити адвокатурі займати|позичати| її аномальне для радянського правопорядку положення|. Концептуально організаційний статус колегій, характер|вдача| їх взаємин з|із| державою, порядок|лад| надання|виявлення| юридичної допомоги не змінювався до 1992 р.

Роль адвокатури на цьому етапі розвитку радянської держави залишалася достатньо нікчемною. Так, один адвокат в СРСР в середньому приходився на 13 000 чоловік населення, що, безумовно, дуже мало і недостатньо для нормального здійснення адвокатської практики. Адвокати виступали в суді у 70 % кримінальних справ, але були присутні лише на третині попередніх розслідувань. Статистичні дані Міністерства юстиції показують, що в 1970-1980 рр. більше 70 % клопотань і заяв адвокатів було відхилено слідчими[85]. На жаль, СРСР, що проголошував в своїх законах високі принципи демократії і соціальної справедливості, на ділі не давав розвиватися адвокатурі, яка існувала в цій державі лише для усунення свавілля правосуддя, що їй теж рідко вдавалося. Проте, як і за кордоном, і в дореволюційній Україні, адвокатура радянського періоду об'єднувала людей прогресивних, мислячих і чесних.

Радикальні зміни стосунків власності, що відбулися в нашій країні починаючи|розпочинати| з|із| 90-х років XX століття|віку|, загострили|загостряли| проблеми створення|створіння| адвокатури, здатної|здібної| ефективно захищати права громадян, і перш за все|передусім| відстоювати їх права у сфері підприємницької діяльності.

Очевидно, що Положення|становище| про адвокатуру 1980 р. безнадійно застаріло і не відповідало завданням|задачам| часу. У зв'язку з цим у 1991 р. почалася|розпочинала| робота над проектом нового закону про адвокатуру. Але|та| через цілу низку|лаву| причин, і перш за все|до| - відсутність у державних чиновників і адвокатського співтовариства|спілки| єдиного погляду на проблему ролі і місця|місце-милі| адвокатури в демократичному суспільстві|товаристві|, ця робота була закінчена лише 19 грудня 1992 р. підписанням Президентом України закону «Про| адвокатуру». Тим самим була закрита|зачиняти| остання сторінка діяльності адвокатури в Україні, побудованій|спорудити| на організаційних засадах, закладених в період радянської влади.

РОЗДІЛ ІV. ІНСТИТУТ АДВОКАТУРИ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ (1991-2015 р.р.)

Дата добавления: 2015-08-31