Інституційний механізм регулювання відносин у сфері енергозбереження в Україні

Створення та розвиток інституційного механізму регулювання відносин у сфері енергозбереження в Україні не можна відірвати від формування структури органів виконавчої влади, впровадження адміністративної реформи та змін до Конституції України 2004 року.

У 1993-1994 рр. почала формуватися законодавча база з енергозбереження і розвиватися відповідні державні інститути. Так, Закон України «Про енергозбереження» визначив інституційні, регуляторні і економічні механізми енергозбереження, що відіграло значну роль у створенні системи керування ефективним використанням енергії в Україні.

У порядку реалізації інституційних засад енергозбереження, окреслених Законом України «Про енергозбереження», Указом Президента України від 26.07.1995 р. № 666, було утворено

Державний комітет України з енергозбереження як центральний орган виконавчої влади, що здійснює державне управління і проведення єдиної державної політики у сфері енергозбереження та підвищення ефективності роботи щодо раціонального використання та економного витрачання ПЕР. Функції Комітету визначені Указом Президента України «Про положення про Державний комітет України з енергозбереження» від 06.10.1995 р. № 918 [43]. Основними завданнями Державного комітету з енергозбереження (Держкоменергозбереження) були: керівництво діяльністю з ефективного використання енергії на урядовому рівні; реалізація всебічної державної політики в сфері ефективного використання енергії; підвищення результативності заходів з ефективного використання енергії; координація діяльності міністерств та інших державних органів з питань ефективного використання енергії, а також роботи підприємств, установ і організацій, підпорядкованих Комітету. В 1999 р. уряд створив Державну інспекцію з енергозбереження з метою забезпечення нагляду за дотриманням нормативів і стандартів з ефективного використання енергії. Більш докладний опис цієї нормативної ролі наведений нижче.

На виконання Указів Президента Постановою Кабінету Міністрів України від 09.01.96 р. № 20 «Про управління сферою енергозбереження» [46] було передбачено створення підрозділів з енергозбереження в центральних органах виконавчої влади, до сфери управління яких входять підприємства та організації, що займаються видобуванням, переробкою, перетворенням, транспортуванням, зберіганням, обміном та використанням паливно-енергетичних ресурсів. Типове положення про підрозділ з енергозбереження в цих органах влади [68] затверджено наказом Державного комітету з енергозбереження від 06.03.96 р. № 10, зареєстрованим у Мін'юсті 21.03. 96 р. за № 130/1155. Окрім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.05.96 р. № 575 «Питання Державної інспекції з енергозбереження» [69] (втратила чинність) з метою здійснення контролю щодо виконання нормативів витрат ПЕР на підприємствах, в установах і організаціях, забезпечення проведення державної експертизи з енергозбереження та виконання інших функцій у сфері енергозбереження було створено Державну інспекцію з енергозбереження та її територіальні органи. Державна інспекція, у складі якої налічувалося 2 регіональні і 23 обласні інспекції з енергозбереження, виконує декілька завдань, у тому числі проведення технічної експертизи і контроль за впровадженням енергоефективних технологій та ізоляційних матеріалів під час будівництва і реконструкції. Інспекція також встановлює норми використання енергії в промисловості для кожного виду продукції, і потім контролює дотримання цих норм виробниками. Відтак Постановою від 29.06.00 р. № 1039 «Питання Державної інспекції з енергозбереження» [70] їй надано статус урядового органу державного управління, що діє у складі Державного комітету України з енергозбереження та йому підпорядковується.

Ці заходи були адекватними ситуації щодо безпрецедентно високого рівня енергоємності ВВП в Україні, яка до того ж постійно зростала з року в рік. Водночас слід відзначити певну компромісність, половинчатість постанов КМУ «Про управління сферою енергозбереження» [46] від 09.01.96 р. № 20 та вже недавньої «Про упорядкування структури місцевих державних адміністрацій» [71] від 18.05.00 р. № 821, які мали рекомендований характер щодо створення підрозділів з енергозбереження в регіонах. Як наслідок, часто-густо питання енергозбереження покладалися на окремих спеціалістів підрозділів енергетики, які займалися специфічними проблемами ПЕК і які є другорядними стосовно власне проблем енергозбереження. Ще більш незадовільною була ситуація на районному рівні. Певною мірою ситуацію із питаннями енергозбереження в органах виконавчої влади та бюджетних установах було виправлено із прийняттям Постанови КМУ від 29.08.02 р. № 1262 [72] (втратила чинність) та Постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.03 р. № 390 [73] (втратила чинність), якою затверджено Типове положення про управління з енергозбереження обласної, Севастопольської міської державної адміністрації. В результаті, із передбачених Законом України «Про енергозбереження» механізмів державного регулювання, реально працювали лише ті, які безпосередньо були покладені на Держкоменергозбереження та Державну інспекцію з енергозбереження.

20.04.2005 року Президент України підписав Указ [74], яким в рамках адміністративної реформи був ліквідований Державний комітет з енергозбереження. Міністерство палива та енергетики отримало вказівку про залучення Державного комітету з енергозбереження до свого складу і про взяття на себе відповідальності за стратегію енергозбереження в Україні. Слід відзначити, що таке рішення було поставлене під сумнів більшістю експертів з енергозбереження, включаючи авторів, які вказували на той факт, що Міністерство, яке є великим власником енергетичних активів, не може бути активним прихильником і керівником програм з енергозбереження.

Указом Президента України від 31.12.2005 № 1900/2005 «Про утворення Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів«[66] на базі ліквідованого Державного комітету з енергозбереження було створено Національ­не агентство України з забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів з метою підняття рівня управління енергозбереженням. Маючи особливий статус державного ор­гану, Агентство отримало такі доручення: впровадження державної політики в сфері енергоспоживання і енергозбереження; забезпечення зростання частки відновлювальної енергії в балансі попиту і виробництва енергії; створення державної системи контролю за виробництвом, споживанням, експортом та імпортом енергії; удосконалення системи реєстрації і керування енергоспоживанням; забезпечення функціональності системи норм і нормативів. Агентство має відігравати провідну роль у справі розробки і впровадження стратегії ефективного використання енергії в Україні.

Таким чином, інституційно-організаційна основа енергозбереження в України полягає в: координації та реалізації державної політики на регіональному, галузевому рівні та міжгалузевому рівні; запровадженні добровільних угод щодо підвищення енергоефективності між урядом та підприємствами, споживачами та постачальниками; проведенні експертизи з енергозбереження, поданні технічної та фінансової допомоги, залученні спеціалістів з енергозбереження, запровадженні системи консультаційних центрів. Сама структура складається з органів державної виконавчої влади, спеціалізованих підрозділів в органах місцевої влади, органів нагляду, державних та приватних суб'єктів господарювання. Крім того, державні інституції спрямовують діяльність на поєднання зусиль виробників та споживачів енергоресурсів у сфері енергоефективності через механізм енергетичного менеджменту та управління енерговикористанням.

виконавчої влади, суб'єктів господарчої діяльності. В ЄС та Україні частково збігаються інституційні механізми у вигляді цільових програм, хоча в Україні вони мають галузевий характер, та діяльності енергосервісних компаній. Практично відсутній в Україні механізм залучення громадських організацій у процеси енергозбереження та енергоефективності.

На думку авторів, важливо зміцнити координуючу роль На думку авторів, важливо зміцнити координуючу роль Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів у наданні споживачам ініціатив з енергозбереження, інформування стосовно вжитих заходів. Заходи державного масштабу повинні також супроводжуватися регіональними і місцевими заходами. У цьому відношенні обласні, районні та міс­цеві відділи з енергозбереження повинні забезпечити ефективне впровадження національної стратегії енергозбереження на регіональному рівні.

Дата добавления: 2017-01-13