Сутність ефективності виробництва галузей рослинництва

Ефективність виробництва – це складне і багатогранне явище. Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного поєднання і взаємодії чотирьох факторів – робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживчих вартостей, спрямованих задовольнити відповідні потреби людей. Отже будь – яке виробництво передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одержувати далеко не однакові за величиною результати. В такому випадку кажуть, що підприємства ведуть виробництво з різною ефективністю.[2]

Рис. 1. 4 – Формування ефективності виробництва

Щоб зрозуміти суть ефективності виробництва галузей рослинництва потрібно провести їх комплексний аналіз.

Завданням аналізу є вивчення додаткових можливостей збільшення виробництва продукції, поліпшення її асортименту і якості та зменшення втрат. За допомогою аналізу оцінюють досягнутий рівень виробництва продукції, виконання державних контрактів і замовлень, договорів з іншими покупцями і забезпечення продукцією потреб підприємства, виконання плану валового виробництва і фактори, які його зумовили. Аналізують також причини зміни розміру посівної площі та урожайності культур, вивчають передовий досвід щодо виробництва екологічно чистої продукції, розробляють заходи збільшення виробництва продукції, поліпшення її якості, оптимізації витрат на виробництво, нарощування обсягу конкурентоспроможної продукції, обґрунтовують стратегії розвитку галузі.

На першому етапі аналізу вивчають виробничий потенціал галузі рослинництва. Він включає грунтово – кліматичні умови і ресурси, які є в розпорядженні галузі (земля, трудові ресурси, матеріальні ресурси, технології вирощування тих чи інших культур).

Одним із специфічних і незамінних факторів навколишнього середовища для сільськогосподарського виробництва є природні умови, які включають грунти, рельєф, клімат, водні ресурси. Їх характер зумовлюють: набір і врожайність культур, технологію і організацію робіт у рослинництві, формування парку сільськогосподарських машин і ефективність використання їх, специфічні властивості земель, розмір і характер витрат на виробництво продукції.[39]

Для оцінки потенційних властивостей грунтів та їх впливу на результати господарської діяльності необхідні дані про їх типи і грунтові особливості. Скориставшись кадастровою оцінкою окремих грунтів можна виявити залежність урожайності сільськогосподарських культур від ґрунтових відмін.

При оцінці грунтів слід враховувати і рельєф місцевості, дані про який наведено в паспортах полів.

Клімат залежить від географічного розташування підприємства і характеризує багаторічний режим погоди. Для сільськогосподарського виробництва найважливішими є такі фактори: сонячна радіація, температурний режим, кількість опадів і вологість повітря.

У поняття водні ресурси включають рівень залягання ґрунтових вод, наявність на території підприємства річок, ставків, озер, джерел водопостачання. Вони зумовлюють набір культур для вирощування в даному підприємстві, підвищують вологість повітря, що позитивно впливає на ріст і розвиток культур.

Земельні угіддя аграрних формувань об’єднують у дві групи – сільськогосподарські і несільськогосподарські. До сільськогосподарських належать земельні угіддя, які систематично використовуються для одержання сільськогосподарської продукції: рілля, багаторічні насадження, сіножаті та пасовища. Структура угідь залежить як від рельєфу місцевості, так і від якості грунтів.

Співвідношення угідь визначається спеціалізацією підприємства і його виробничим напрямом.

При аналізі структури земельних ресурсів вивчається зміна і співвідношення угідь сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення, тенденції, темпи і причини цих змін.

При аналізі використання земельних угідь найчастіше застосовують такі показники:

1. Питома вага ріллі у площі сільськогосподарських угідь (рівень розорюваності). Її обчислюють відношенням площ ріллі до сільськогосподарських угідь;

2. Рівень розорюваності орних земель – відношення площі ріллі до суми площ ріллі, цілини і перелогів;

3. Процент посівної площі від площі землі в обробітку – відношення площі посіву до ріллі;

4. Питома вага зрошуваних (осушуваних) земель у площі орних земель. У господарствах, де зрошуються інші сільськогосподарські угіддя, визначають частку зрошуваних у площі відповідних угідь.

Трудовий потенціал підприємства являє собою кількість і якість праці, на яку може розраховувати підприємство. Його можна виміряти максимально можливим фондом часу наявних трудових ресурсів при оптимальній інтенсивності, якості і продуктивності праці. До трудових ресурсів, крім працездатного населення відносять також підлітків і старих людей, які беруть посильну участь у виробництві.

Склад, структура, стан і зміна основних засобів характеризується натуральними, вартісними і якісними показниками. Натуральні показники дають змогу оцінити наявність основних засобів, їх склад, потребу і рівень забезпеченості підприємства засобами виробництва, фізичну і функціональну придатність їх до використання. За допомогою вартісних показників оцінюють динаміку і тенденції зміни загальних показників, якими характеризуються основні засоби. Якісні параметри характеризують споживчі властивості окремих видів основних засобів і вони неоднакові для різних їх видів.

Потребу в конкретних видах основних засобів визначають виходячи з передбачуваного обсягу робіт і нормативної потреби в засобах виконання одиниці роботи, а забезпеченість оцінюють порівнянням фактичної наявності з потребою.

Склад, структура і зміна матеріальних ресурсів характеризується натуральними, якісними і вартісними показниками.

Потребу в матеріальних ресурсах визначають виходячи з фактичних їх втрат, що склалися на підприємстві або нормативів.

Порівнюючи фактичну наявність матеріальних оборотних ресурсів з потребою в них визначають рівень забезпеченості ними підприємства.

Для оцінки забезпеченості галузі необхідними ресурсами спочатку визначають потребу в них. З цією метою використовують нормативи – середні норми, які можуть відхилятися під впливом багатьох факторів.

Достатність ресурсного потенціалу великою мірою зумовлюється і тим, як вдало підібрана технологія, наскільки вона ресурсо - і енергозберігаюча, і дає змогу отримати продукцію із заданими параметрами. Оцінка технології здійснюється на основі функціонально – вартісного аналізу. Його суть полягає в тому, що кожний елемент витрат, кожну операцію технологічного процесу аналізують з погляду виконуваних ними функцій, і оцінки того, наскільки вони необхідні при виробництві того чи іншого виду продукції.

На другому етапі аналізу вивчають виробництво продукції за обсягом, асортиментом і якістю.

Одержання передбачуваного обсягу продукції рослинництва залежить від виконання плану посівних площ та урожайності сільськогосподарських культур.

Оцінку дотримання планової площі на основі порівняння фактичної посівної площі з плановою. Оскільки зміна розміру посівної площі зумовлює зміну її частки в загальній площі, то в процесі аналізу визначають і структурні зміни, які в умовах обмеження площ є одним із факторів збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, підвищення її ефективності. Основними факторами, які можуть зумовить ці зміни є: метеорологічні умови аналізованого періоду, загибель посівів від хвороб, шкідників і бур’янів, зміна потреб у певній продукції, погіршення забезпечення підприємств певними ресурсами.[17]

Більш динамічним фактором, який зумовлює валовий збір продукції рослинництва є урожайність. Її рівень формується під впливом багатьох факторів, які можна об’єднати в дві групи: метеорологічні і агротехнічні.

Агротехнічні фактори включають вибір найбільш вдалого попередника, забезпеченість господарства високоякісним насінням районованих сортів, добривами, засобами захисту рослин, дотримання оптимальних строків і якості виконання всього комплексу робіт з підготовки грунту, посіву й вирощування та збирання урожаю.

Рівень виконання плану валового збору оцінюють на основі порівняння фактичного валового збору з плановим, використовуючи натуральні і вартісні показники.

Відхилення валового збору по окремих культурах зумовлюється двома факторами – зміною посівної площі та врожайністю. Щоб виявити вплив цих факторів на зміну валового збору, застосовують метод ланцюгових підстановок.

Розрахунок ведуть за формулами:

∆ ВЗп = Пф Упл – Ппл Упл = (Пф – Ппл) Упл (1.1)

∆ ВЗу = Пф Уф – Пф Упл = (Уф – Упл) Пф (1.2)

де ∆ ВЗп і ∆ Взу – відхилення валового збору відповідно за рахунок зміни розміру площі посіву і врожайності;

Ппл і Пф – площа посіву за планом і фактично;

Упл і Уф – урожайність окремої культури за планом і фактично.

Якщо зміна відбувається за рахунок одного фактора, то для оцінки цього впливу спеціальні розрахунки непотрібні.

Для виявлення впливу окремих факторів на зміну валового збору зерна користуються індексною методикою розрахунку.

Щоб висновки з результатів аналізу виробництва продукції рослинництва були об’єктивними, необхідно встановити, наскільки їх зміна зумовлена зовнішніми факторами – зміною природних умов, недопоставкою мінеральних добрив та інших матеріальних ресурсів, добрив та інших матеріальних ресурсів, низькою якістю закупленого насіння і технологічних робіт, і на скільки внутрішніми факторами – низькою якістю і несвоєчасністю виконання робіт, недоотриманням норм внесення добрив і висіву насіння та інших вимог агротехніки.[30]

Для оцінки виконання плану виробництва продукції за асортиментом порівнюють обсяг продукції, яку можна зарахувати у виконання плану за асортиментом з плановим їх обсягом. При цьому в рахунок планового асортименту відносять: за перевиконання плану виробництва – плановий обсяг, при невиконанні – фактичний обсяг продукції.

Виконання плану за асортиментом оцінюють за коефіцієнтом, який обчислюють відношенням обсягу виробленої продукції занесеної в рахунок планового асортименту до обсягу продукції передбаченої планом.

Виконання плану за асортиментом по однорідних культурах визначають за натуральними показниками, а по різних видах продукції – у вартісних.

Дуже важливим показником, що характеризує виробництво сільськогосподарської продукції є її якість, тобто сукупність властивостей, здатних задовольнити певні вимоги споживача. Важливим є цей показник і тому, що він по суті є визначальним для підвищення конкурентоспроможності продукції. Тому основне завдання аналізу – встановити на скільки продукція підприємства за якісними характеристиками задовольняє споживача. Така оцінка робиться на підставі опитування споживачів, аналізу тенденції попиту на продукцію, порівняння фактичних параметрів якості продукції з нормативами.

Якість насіння характеризується сортом, репродукцією, класом, який враховує схожість, чистоту, енергію проростання, абсолютну масу 1000 зерен.

Отже, оцінка виробництва продукції за обсягом, асортиментом, якістю і строками дає змогу зробити аргументовані висновки про її потенційну конкурентоспроможність і ефективність.

Третім і заключним етапом аналізу є визначення ефективності галузей рослинництва, яка включає також вивчення показників прибутковості і рентабельності.[39]

Ефективність – це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами, при чому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в повному обсязі за їх первісною вартістю або у формі виробничих витрат. Ефективність може бути технологічна, економічна, соціальна, екологічна.

Рис. 1.5 – Ефективність галузей рослинництва

Проведення комплексного аналізу дає можливість проаналізувати стан підприємства і виявити резерви підвищення ефективності. Тому доцільно проводити його на кожному підприємстві. Це дасть змогу запобігти втратам.

У велечині фінансових результатів безпосередньо віддзеркалюються усі аспекти діяльності господарюючого суб’єкта: технологія і організація виробництва, система внутрішнього і зовнішнього управління, особливості діяльності.

Результатом господарської діяльності є економічний її підсумок у грошовій формі, який має два ’’ полюси ’’ прояву: позитивний і негативний, тобто прибуток і збиток.

Позитивний фінансовий результат – прибуток – є метою, заради якої працює або, принаймі повинно працювати підприємство.

Прибуток – це абсолютний показник ефективності діяльності підприємства, позитивна форма фінансових результатів у випадку перевищення суми доходів над сумою витрат, які були понесені, отримання цих доходів, що в майбутньому формує фінансові результати підприємства та держави.

У сучасних умовах не слід віддавати перевагу одному тлумаченню прибутку. Необхідно розглянути різні ситуації його походження, які взаємно не виключають, а доповнюють одна одну.

Він є рушійною силою ринкового механізму господарювання, основним джерелом економічного та соціального розвитку підприємства й держави в цілому. Така важлива роль прибутку зумовлена його функціями:

- оціночною: прибуток – критерій і показник ефективності діяльності, сама наявність прибутку свідчить про ефективність діяльності підприємства;

- стимулюючою: прибуток – мета, яка визначає поведінку суб’єктів господарювання, їх кінцевий добробут;

- фондоутворюючою:1). На макрорівні – прибуток є базою економічного розвитку держави, так як через систему оподаткування мобілізуються необхідні грошові ресурси до державного бюджету; 2). На мікрорівні – прибуток є джерелом зростання ринкової вартості підприємства;

- соціальною: на основі розподілу та перерозподілу прибутку задовольняються різноманітні потреби колективу підприємства, держави, суспільства в цілому.[21]

З огляду на це, в отриманні прибутку зацікавлені насамперед підприємства, а також банки, власники, держава, суспільство, що свідчить про значимість прибутку в умовах ринкової економіки на макро- і мікрорівні.

У реальній практичній дійсності підприємства не завжди мають змогу отримати прибуток. Існує також така негативна форма фінансових результатів як збиток. Збиток – це певні витрати, шкоди, упущені вигоди підприємства у вигляді перевищення суми витрат, здійснюваних для отримання доходів над сумою цих доходів. Наявність збитків свідчить, що підприємство не враховує або ігнорує об’єктивні закони ринкової економіки. Іншими причинами отримання збитків можуть бути порушення прав господарюючого суб’єкта, недоцільність господарської діяльності стихійні лиха. Це негативно впливає на фінансовий стан підприємства і може призвести до банкрутства.

Перед аналітиком стоїть завдання спрогнозувати і розробити рекомендації щодо попередження появи та усунення збитків. Необхідно враховувати, що будь – які збитки є реальним резервом підвищення прибутку.

Основними рекомендаціями щодо недопущення збитків є наступні:

- формування цінової політики, адекватної ринкової кон’юнктури;

- дотримання платіжної дисципліни;

- впровадження новітніх технологій або перелаштування технологічного процесу на випуск нової продукції.

Формування результатів господарської діяльності формується поступово протягом звітного періоду. Розмір і характер прибутків і збитків за кожен період діяльності підприємства є найважливішими підсумковими показниками його роботи.

Визначення фінансових результатів полягає у визначенні чистого прибутку (збитку) звітного періоду.

Кінцеві результати діяльності характеризуються не лише абсолютними показниками прибутку або збитку. Суб’єкти господарювання, які зацікавлені у віддачі від використаних ресурсів і вкладеного капіталу, аналізують співвідношення отриманого ефекту з понесеними витратами. Для цього обчислюють відносні показники ефективності: рентабельність та покриття.

Рентабельність – це відносний показник прибутку, який відображає відношення отриманого ефекту (доходу, прибутку) з витратами або використаними ресурсами. Рентабельним є такий стан діяльності, за який протягом певного періоду грошові надходження компенсують понесені витрати, створюють і накопичують прибуток. Протилежним станом є збитковість, коли грошові надходження не компенсують понесені витрати.

Показники ефективності характеризують здатність понесених витрат окупитись, що є основою подальшої діяльності підприємства.

Показники рентабельності більш повно, ніж прибуток, відображають результати діяльності підприємства, вони використовуються як інструмент інвестиційної, цінової політики.

Аналіз ефективності проводиться за групами показників:

- Витратні показники рентабельності характеризують доходність понесених витрат у процесі діяльності.

Для їх розрахунку використовуються показники чистого прибутку, загального прибутку, а також прибутку від реалізації продукції, які співвідносяться із загальною сумою витрат на виробництво та реалізацію, собівартістю виробленої продукції, собівартістю одиниці продукції. Загальна формула витратних показників рентабельності має слідуючий вигляд:

Рв = П/В * 100% (1.3),

де Рв – рентабельність, П – прибуток, В – витрати.

Показники рентабельності розраховані за даним підходом характеризують ефективність використання засобів, спожитих у процесі виробництва або здійснення інших видів діяльності, а саме скільки підприємство отримує прибуток з кожної гривні, витраченої на здійснення певного виду діяльності. Важливим показниками, які співвідносять витрати з з доходами є коефіцієнти покриття та окупності. Коефіцієнт окупності характеризує величину витрат, понесену підприємством для отримання однієї гривні доходу від продажу продукції (робіт, послуг).

Коку = В/ЧД *100% (1.4),

де Коку – коефіцієнт окупності, ЧД – чистий дохід.

Коефіцієнт покриття є оберненим показником до коефіцієнта окупності, і характеризує величину, на яку дохід покриває понесені витрати

Кпокр = ЧД/В *100% (1.5),

де Кпокр – коефіцієнт покриття

-Ресурсні показники рентабельності розраховуються, якщо необхідно визначити дохідність ресурсів або капіталу підприємства.

Рк(а) = П/А(К) *100% (1.6),

де А – сума активів підприємства, К – сума капіталу підприємства.

Результати розрахунку показують ефективність діяльності підприємства, активів і їх складових. Коефіцієнти окупності активів подібні до витратних показників, але замість витрат у знаменнику наводяться суми активів.

-Дохідні показники рентабельності розраховуються як співвідношення прибутку від реалізації продукції до чистого доходу підприємства:

Рр. = П/ЧД (1.7)

де Рр. – рентабельність реалізації.

Цей показник характеризує ефективність комерційної діяльності та відображає яку суму прибутку отримує підприємство з кожної гривні продажу. Рентабельність реалізації розраховується у цілому по підприємству та за окремими видами продукції.

Різноманітність показників рентабельності визначає альтернативи пошуку шляхів її підвищення.

Дослідження показників рентабельності дає змогу комплексно оцінити ефективність господарської діяльності підприємства.

У ході аналізу відносних показників ефективності діяльності важливим завданням є вивчення факторів, які зумовлюють зміну їх рівня.

Зміна показників рентабельності відбувається під впливом таких факторів: ціна реалізації, структура реалізації, собівартість реалізації.

Зміна структури продукції впливає на рівень її рентабельності у зв’язку з тим, що рівень рентабельності окремих її видів різний, середній рівень рентабельності виробничої продукції не співпадає з рівнем рентабельності окремих виробів. Вплив цього фактора може бути як позитивним, так і негативним. Розрахунок рівня впливу факторів доцільно здійснювати за допомогою прийому ланцюгових підстановок.

У свою чергу на ціну реалізації та собівартість реалізованої продукції спричиняють вплив різноманітні фактори, зокрема кон’юнктура ринку, якість продукції, рівень прямих матеріальних і трудових витрат.

Згідно з розглянутими моделями рентабельності продукції та одиниць продукції, рівень рентабельності не залежить від обсягу реалізації, тому що зі зміною останнього прибуток і сума витрат змінюються рівномірно. Тобто продукція є рентабельною, якщо прибуток змінюється прямо пропорційно до обсягу реалізації. І навпаки, якщо продукція є збитковою, то прибуток змінюється обернено пропорційно. У даному випадку не враховується взаємозв’язок обсягу виробництва продукції і її собівартості. Це суперечить реальній дійсності, адже витрати можуть бути постійними і змінними. Врахування такого підходу до поділу витрат дає змогу здійснювати системний факторний аналіз рентабельності одиниці продукції за наступною моделлю:

Рп = (ОРі * (Ці – Вам і) – Вп і) / (ОРі * Вам і + Вп і) * 100% (1.8)

де Рп – рентабельність одиниці продукції, Ці – ціна за одиницю продукції, Вам і – змінні витрати на одиницю продукції, Вп і – постійні витрати на окремий вид продукції, ОРі – обсяг реалізації окремого виду продукції.

Така модель факторного аналізу досліджує і кількісно визначає не лише безпосередні, а й опосередковані зв’язки її елементів, і на основі цього з’являється реальна можливість реалізації управлінським персоналом функцій операційного лаверіджу..[21]

Зробивши комплексний ааліз виробництва продукції, вивчивши прибутковість і рентабельність відразу можна виявити резерви їх підвищення, а також зниження собівартості виробництва.

Дата добавления: 2015-07-13