Історичні форми і особливості діалектики

План

Тема. Діалектика та її альтернативи.

Контрольні запитання

1. У чому полягають труднощі вирішення проблеми свідомості?
2. Що таке свідомість?
3. У чому полягає роль праці у виникненні свідомості?
4. Визначте історичну роль мови у формуванні свідомості?
5. У чому виявляється активний характер свідомості?
6. Яку роль у житті людини відіграє несвідоме?
7. Що таке самосвідомість?

1 Історичні форми і особливості діалектики

2 Діалектичні принципи загального взаємозв’язку та розвитку

3 Загальні закони розвитку

4.Категорії діалектики

5.Альтернативи діалектики

Слово «діалектика» (від грец. dialektike – мистецтво вести бесіду). Спочатку діалектику розуміли як мистецтво вести дискусію, маючи на увазі дискусію, спрямовану на взаємозацікавлене обговорення проблеми з метою досягнення істини шляхом протиборства думок. Вважалося, що діалектик – це людини, яка вміє запитувати й відповідати. У рухомому світі з часом все втрачає колишні риси, переходить у свою протилежність: вологе висихає, а сухе стає вологим, переходить одне в одне холодне й гаряче, живе і мертве. У цих думках сформульовані основи діалектики в сучасному її розумінні. Наприклад, Геракліт вважав, що історично першою формою діалектики є стихійна діалектика стародавніх філософів – наївна діалектика буття й пізнання без проникнення в сутність процесів.

В епоху середньовіччя діалектика була витіснена метафізикою, перетворилася на софістику, які активно використовувались панівними верствами для насадження і закріплення у свідомості людей релігійного світогляду.

Повернення до діалектики з елементами метафізики було здійснено у філософії Нового часу (Рене Декарт, Бенедикт Спіноза, Дені Дідро та ін.). Проте найбільш ґрунтовно концепція діалектики була сформульована в німецькій класичній філософії Гегелем. Її називають другою формою діалектики.

Гегель вперше уявив світ як процес загального розвитку від нижчого до вищого, вказав на джерело розвитку – боротьбу протилежностей, сформулював основні закони та категорії діалектики. Проте діалектика Гегеля мала ідеалістичний характер. Моделлю гегелівської діалектики була не об’єктивна реальність, а її мислення, в якому вона знаходила своє відродження. Діалектика Гегеля суперечила даним природознавства, в межах якого були висунуті глибокі діалектичні ідеї: теорія розвитку стосовно геології.

Діалектика Гегеля створила передумови для виникнення наступної форми діалектики, в якій німецькі філософи Карл Маркс та Фрідріх Енгельс спробували зробити новий крок – поєднати матеріалізм з діалектичною логікою. Внаслідок цього в другій половині ХІХ століття виникла третя історична форма діалектики, діалектико-матеріалістичного погляду на природу.

У створенні цієї форми діалектики істотну роль відіграло відкриття Марксом матеріалістичного розуміння історії, завдяки чому було здійснено синтез діалектики не лише з матеріалізмом.

Діалектика є таким способом розуміння світу, при якому дійсність осмислюється як така, що перебуває у взаємозв’язках, взаємообумовленості і в постійній зміні. Проте слід пам’ятати, що діалектика є теорією не будь-якого руху, а лише однієї форми змін – розвитку. Матеріалістична діалектика визнає існування діалектики об’єктивної та суб’єктивної. Об’єктивна діалектика – це взаємозв’язок та розвиток природних і соціальних явищ. Вона існує незалежно від суб’єкта, від людини та людства. Суб’єктивна діалектика – це діалектика мислення суб’єкта і пізнання ним об’єктивного світу. Суб’єктивна діалектика відображає об’єктивну.

Внутрішній зміст діалектики як науки створюють її принципи, закони і категорії. Діалектика визначається як система принципів, законів і категорій, що у своїй сукупності відображає цілісність об’єктивного світу та його пізнання в безперервній зміні та розвитку.

Діалектика як наукова система виконує три головних завдання. Засновуючись на аналізі і природи, і суспільства, вона виступає як діалектика буття і є загальною теорією розвитку (онтологією). Діалектика, застосована до логічного мислення, його законів і форм, виступає як діалектична логіка (теорія методу). Будучи спрямованою на аналіз процесу пізнання, його законів, вона виступає ще і як теорія пізнання (гносеологія). Іншими словами, матеріалістична діалектика, к вчення про загальні закони розвитку, водночас є логікою і гносеологією. Особливістю діалектики є те, що вона виконує роль як теорії, так і методології. На підставі змісту законів і категорій діалектики і закономірностей функціонування та розвитку процесу пізнання формуються відповідні вимоги до мислячого суб’єкта в його орієнтації у пізнавальній діяльності, а також відповідні норми, правила, яких він змушений дотримуватись у питаннях пізнання і практичного перетворення дійсності.

Таким чином, діалектика в сучасному розумінні це: а) об’єктивний процес розвитку явищ на підставі виникнення, боротьби і розв’язання притаманних їм суперечностей; б)філософська наука про універсальні закони руху і розвитку природи, суспільства і мислення; в) метод пізнання і перетворення світу.

2. П ід принципами розуміють загальні й універсальні, основоположні ідеї, настанови, критерії, які визначають сенс і роль всіх інших елементів у системі. В сучасних концепціях діалектики найбільш вагома роль відводиться принципу зв’язку і принципу розвитку.

У філософському плані поняття «принцип» означає фундаментальні положення, первісне начало, найсуттєвішу основу певної концепції або теорії.

Принцип зв’язку – кожен об’экт знаходиться в закономірному зв’язку з іншими і бере участь у взаємодії з іншими об’єктами. Немає об’єктів, які б існували поза будь-якими зв’язками і взаємодією. Саме у врахуванні всебічного взаємозв’язку і взаємодії об’єктів і полягає одна з найсуттєвіших ознак діалектики і зміст. Вони мають об’єктивний характер, тобто існують як об’єктивна закономірність, незалежно від свідомості людей. Вони є універсальними, взаємозв’язок є багатогранним за своєю сутністю і природою. Реальні зв’язки є безкінечно різноманітними за характером, ступенем глибини.

Об’єктивність зв’язку. Це означає, що закон відображає об’єктивний стан речей, об’єктивний зв’язк між речами, предметами, явищами.

Суттєвість зв’язку – це такий зв’язок, який визначає існування речі, її рух та розвиток.

Необхідність зв’язку – це такий зв’язок, який з необхідністю проявляється в певних умовах.

Стійкість зв’язку - це такий зв’язок, який надійно зберігається.

Загальність зв’язку проявляється в тому, що йому підлягає багато чи навіть всі предмети, явища, процеси об’єктивного світу.

Принципі розвитку – розвитку притаманні такі риси: а) скерованість у часі; б)незворотність процесу; в) поява в процесі розвитку; г) закономірний характер.

Дата добавления: 2017-01-13