Альтернативи діалектики

Категорії діалектики – це гранично широкі форми ідеального відображення об’єктивного світу, які служать вихідними принципами пізнання і духовно - практичного перетворення дійсності.

Закони діалектики виражають всезагальні суттєві зв’язки в процесі розвитку. Вони виконують важливу методологічну функцію в побудові її теорії. Законів у діалектиці три: закон діалектичної протилежності, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін і закон заперечення заперечення.Закон – це об’єктивний, суттєвий, необхідний, стійкий, загальний зв’язок матеріальних та духовних явищ, який визначає характер і напрямок їхнього руху та розвитку.

Розвиток являє собою певну форму зміни взагалі, особливий вид руху, якому притаманні закономірні, спрямовані, незворотні, якісні зміни матеріальних об’єктів.

.Центральне місце в системі законів діалектики посідає закон діалектичної протилежності. Протилежність – філософська категорія, яка відображає сторони, властивості, тенденції, процеси в предметах і явищах, що взаємо зумовлюють і взаємо виключають одне одне.

Єдність протилежностей – це їх нероздільність. Кожна протилежність є умовою існування іншої. Окремо вони існувати не можуть. Єдність протилежностей має сенс тоді. коли вони зумовлюють і проникають одна в одну. Кожна з протилежностей має потребу в тому, чого в неї немає, але є в іншій. Вони вступають у взаємодію. Впливаючи одна на одну, протилежності взаємо проникають одна в одну. Це означає, що протилежності не існують як однорідні, розділені у просторі, а кожна з них має в собі іншу (наприклад, навчальний процес, що передбачає наявність викладача та студентів).

Кожна з протилежностей виштовхує з себе іншу, прагне звільнитися від неї. Таким чином, протиборство протилежностей має місце тоді, коли протилежності взаємозаперечують, взаємо виштовхують, взаємо виключають одна одну.

Єдність протилежностей виражає стійкість речі і є відносною, перехідною. Протидія протилежностей абсолютна, вона не припиняється.

Суперечності притаманні всім явищам і процесам реальності і виступають рушійною силою, джерелом зміни і розвитку. Саме тому суперечність є центральною категорією, що розкриває суть закону діалектичної протилежності. Суперечності – це не тільки відношення протилежностей, але й процес їх розгортання. У зв’язку з цим розрізняють такі ступені суперечностей, як тотожність, відмінність, протилежність.

Поняття «тотожність» означає початковий ступінь розвитку суперечності. Це є відношенням однаковості, подібності речі, сторони з сомою собою або з іншими речами, сторонами. Відмінність же – це відношення неоднаковості, незбіжності з собою, з іншими речами, сторонами. Виникнення суперечності здійснюється як роздвоєння єдиного, як само диференціація єдиного на протилежності. Провідною стороною протидії є більш динамічна, імпульсивна протилежність. Протидія протилежностей веде, зрештою, до нового якісного стану.

Закон діалектичної протилежності – це закон, в силу якого всім речам, системам, явищам і процесам властиві внутрішні суперечності, протилежні сторони і тенденції, взаємодія, протиборство між якими виступає джерелом зміни і розвитку, веде до наростання суперечностей, що вирішується на певному етапі зникненням старого і виникненням нового.

Цей закон розкриває джерело будь-якого руху і розвитку, тобто дає відповідь на найважливіше і найсуттєвіше питання теорії розвитку. Цей закон утворює основу всіх інших законів і категорій діалектики, в кожному з яких ми знаходимо протилежності, пов’язані відношенням єдності та протидії. Закон діалектичної протилежності визначає головний зміст діалектичного методу пізнання, вимагаючи роздвоювати в мисленні єдине і вивчати протилежності, поєднуючи їх аналіз з подальшим синтезом.

Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває механізм процесу розвитку, показує, як і в яких формах він реалізується. Щоб з’ясувати специфіку цього закону, його прояви та дію, слід розкрити зміст основних понять, завдяки яким він реалізується: якість, кількість, міра стрибок тощо.

Якість виражає притаманну речам специфічну визначеність.

Кількість - це об’єктивна визначеність якісно однорідних явищ, що характеризує їх величину, тривалість існування та інтенсивність розвитку в цілому чи окремих її сторін. Якість і кількість перебувають у діалектичному взаємозв’язку: немає кількості, яка б не виражала певної якості, і разом з тим немає якості без кількості. Будь-яка якість має кількісну межу. Ця межа називається у філософії мірою. Міра – це така єдність кількості і якості, у якій певна якість необхідно пов’язана тільки з певною кількістю. Міра – це і певний інтервал кількісних характеристик або з мін, у межах якого може існувати належна якість. Зміна кількості в межах міри не призводить до зміни якості, однак при переході міри предмет перестає бути тим, чим він є.

Положення про взаємообумовленість кількісних і якісних змін має загальне значення. Воно справедливе стосовно всіх предметів і явищ навколишньої дійсності, тобто має силу діалектичного закону. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін виражає такий взаємозв’язок кількісних і якісних сторін предмета, внаслідок якого кількісні зміни, виходячи за межі міри, обов’язково тягнуть за собою докорінні якісні зміни, які, у свою чергу, призводять до нових кількісних показників. Розвиток іде як єдність двох, відмінних одна від одної, але взаємопов’язаних стадій – безперервності і перервності. Безперервність у розвитку – це стадія повальних, непомітних кількісних змін. Перервність у розвитку називають стрибком. Стрибок – це момент, форма, спосіб перетворення однієї якості на іншу, це перерва в поступовості, безперервності кількісних змін.

Форми стрибків різноманітні і залежать від природи явища, що розвивається, а також від конкретних умов, в яких здійснюється його якісне перетворення. Стрибки розрізняються:

1)за тривалістю перетворення (швидкі, повальні);

2)за формою перетворення (одноактні, багатоактні);

3)за глибиною перетворення (часткові, повні);

4)за напрямком перетворення (прогресивні, регресивні, без напрямкові).

Даний закон розкриває внутрішній механізм переходу до нової якості в будь-якій сфері об’єктивної дійсності, відповідаючи на питання, як, яким чином відбувається розвиток, рух і зміна всього сутнього.

Закон заперечення заперечення розкриває загальну тенденцію розвитку, його направленість. Цей закон певною мірою узагальнює дію інших законів діалектики. Метафізичне «заперечення» акцентує основну увагу на моменті зникнення старого і практично ігнорує процеси збереження і утворення нового. Діалектичне заперечення – це насамперед такий перехід від старої якості до нової, за яким певні сторони, елементи змісту і функції старої якості входять у перетвореному вигляді в зміни нової якості. Діалектичне заперечення вбирає в себе суттєві моменти:

1)руйнування, подолання старого;

2)збереження елементів старого (спадкоємність);

3)конструювання, утворення нового.

Заперечення заперечення фіксує той факт, що процес розвитку розпочинається з першого заперечення старого, яке у свою чергу, через певний час заперечується іншим, новим. В новому зберігається старе, його елементи, вони повторюються в новому, хоча і на вищій основі. Повторювання рис, елементів старого на вищій основі і є особливістю закону, який ми розглядаємо. З цього випливає інша його особливість. В процесі розвитку цієї суперечності річ перетворюється на свою протилежність. Однак на цьому етапі заперечення відбувається лише часткове розв’язання закладеної в початковій речі суперечності. Ця неповнота розв’язання суперечності має в собі умову подальшого власного заперечення речі. На зміну першому запереченню приходить друге, виникає нова річ, третя, протилежна другій, яка є запереченням другої, тобто запереченням заперечення першої речі. Лінія розвитку ніби утворює коло, «виток спіралі», однак початок не збігається з кінцем. Розвиток, таким чином, поєднує в собі риси поступовості і циклічності руху.

Закон заперечення заперечення – це закон, в силу якого процес розвитку являє собою нескінченний ланцюг діалектичних заперечень старого новим при збереженні та утриманні в новому всього характерного з попередніх етапів розвитку, що має в цілому поступальну, висхідну направленість. При цьому в процесі розвитку на його вищих щаблях відбувається повторення деяких рис і сторін попередніх сходинок, але вже на якісно новій основі, що обумовлює сходження не по прямій, не по замкнутому, а по кривій, що наближається до спіралі. Спіралевидність руху виражає циклічність розвитку.

Закони діалектики виражають найсуттєвіші зв’язки і відносини об’єктивного світу.

4. Категорії діалектики – це фундаментальні вузлові поняття, в яких і через які здійснюється філософське мислення.

Категорії діалектики можна поділити на два види: субстанційні і співвідносні. Субстанційні категорії вживаються окремо, безвідносно до інших. До таких категорій належать категорії «буття», «матерія», «рух», «розвиток», «простір», «час», «суперечність» і т.д.

Співвідносні категорії, органічно пов’язані одна з одною, в процесі пізнання передбачають одна одну; з’ясувавши одну, не можна не враховувати іншу. Одиничне і загальне; явища і сутність; форма і зміст; частина і ціле; причина і наслідок; випадковість і необхідність; можливість і дійсність.

Одиничне відображає в предметі, явищі те, що притаманне тільки даному предмету, явищу. Загальне - це тотожність, що об’єктивно існує між предметами, речами, явищами у рамках конкретної якісної визначеності.

Проміжною категорією між одиничним і загальним є поняття «особливе». Особливе – це те, що є загальним щодо одиночного і одиночним щодо загального.

Сутність – це філософська категорія для позначення внутрішньої, відносно прихованої й стійкої сторони об’єктивної дійсності, яка визначає природу предмета, процесу і властиві їм закономірності розвитку. Явище – це категорія для позначення в предметі, процесі того, що знаходить свій вияв безпосередньо, з’являється перед нами.

Зміст – це сукупність елементів, сторін, властивостей, зв’язків і тенденцій, що складають даний предмет, процес, явище.

Форма – це спосіб організації предметів і процесів, які становлять зміст. Іншими словами, форма речі є організація стійких внутрішніх зв’язків між елементами, що дозволяє їй виступати як єдине ціле і виконувати всі властиві функції.

Частина і ціле – категорії, які відображають відношення між сукупністю предметів чи їх сторін, елементів і зв’язків, що їх об’єднує і приводить до появи в цій сукупності нових властивостей та закономірностей, не притаманних предметам, сторонам, елементам у їх розчленованості.

Явище, дія якого приводить до виникнення нового явища, називається причиною. Те саме явище, що виникає під впливом причини, називається наслідком..

Усі явища у світі, усі зміни, процеси неодмінно виникають внаслідок дії певних причин. У світі немає і не може бути безпричинних явищ. Положення, що всі явища у світі причинно зумовлені, визначає закон причинності. Філософів, які визначають цей закон, поширюють його дію на всі явища, називають детерміністами, філософів, які заперечують закон причинності, - індетерміністами.

Необхідність – це внутрішні, стійкі, суттєві зв’язки явищ, які визначають їх закономірні зміни і розвиток. Необхідність випливає з сутності явища, процесу і неминуче відбувається в даних умовах.

Випадковість – категорія, яка визначає проблематичність, або необов’язковість виникнення, або існування об’єктів; випадковим є те. що за певних умов може бути, а може і не бути. Випадковість відображає моменти дійсності, які випливають переважно з зовнішніх умов, поверхових, нестійких зв’язків і побічних для даного явища обставин.

Можливість – це філософське поняття, яке відображає об’єктивно існуючий і внутрішньо зумовлений стан предмета в його незавершеному, потенційному розвитку. Дійсність є філософська категорія, яка характеризує реалізоване, актуалізоване буття: дійсність є реалізованою можливістю.

Якісно можливості поділяться на формальні і реальні. Формальна – це можливість з низькою ймовірністю здійснення, яка наближається до нуля.

Реальна можливість, для реалізації якої склалися всі необхідні умови.

Альтернативу діалектики, є протилежний діалектиці метод пізнання, теорію розвитку, спосіб духовного освоєння світу, тобто протилежні діалектиці світоглядні та методологічні настанови. Такою альтернативою діалектики є метафізичний метод мислення.

Альтернативність діалектики і метафізики як двох концепцій розвитку і методів пізнання знаходить свій вияв:

а) у розумінні зв’язків предметів та явищ. Діалектика визнає взаємозв’язок і взаємообумовленість явищ, а метафізиці властиві роз’єднання, розмежування окремих елементів, властивостей предмета і предметів один від одного та їх осмислення як ізольованих. Внаслідок цього в метафізиці відображаються лише безпосередні, зовнішньо очевидні взаємозв’язки, тоді як глибинні, внутрішні зв’язки залишаються поза увагою;

б) у розумінні спрямованості розвитку. Діалектика вбачає джерело руху і розвитку у внутрішній суперечності речей і явищ, в єдності та протидії протилежностей. Метафізика заперечує внутрішнє джерело розвитку – саморозвиток.

в) у розумінні характеру розвитку, «механізму» переходу від старої до нової якості. З точки зору діалектики таким «механізмом» є єдність поступового, кількісного і стрибкоподібного, якісного розвитку. Метафізика розглядає розвиток або як «стрибок» якості, або тільки як просте, кількісне зростання одного і того ж, тільки як зменшення або збільшення, як повторення одних і тих же станів;

г) у розумінні спрямованості розвитку. Розвиток сутнього відбувається по прямій, по колу чи якимось іншим шляхом? Діалектика, як відомо, виходить з того, що розвиток відбувається за аналогією за спіраллю, оскільки в процесі розвитку є повтори, повернення назад, відтворення того, що було, але на вищій основі. Метафізика і тут займає односторонню позицію, абсолютизуючи або всезагальне піднесення, або всезагальний занепад, регрес, або круговий застійний характер усякого, таким чином фактично заперечуючи його.

д) у розумінні методу пізнання. З точки зору діалектики, щоб справді знати предмет, необхідно охопити, вивчити всі його сторони, всі зв’язки і опосередкування. Треба розглядати предмету його розвитку, саморусі, зміні. Для метафізики характерна однобічність, абсолютизація, прямолінійність, закостенілість, негнучкість.

Дата добавления: 2017-01-13