Роль і місце соціальної політики в плануванні й організації розвитку підприємства

Тема 13. Планування й організація соціального розвитку персоналу

Мета лекції – визначення сутності соціальної політики підприємства, її цілей, напрямів реалізації; виявлення необхідності соціального планування в розрізі соціальної структури та професійно-кваліфікаційного складу працівників; обґрунтування необхідності управління плинністю персоналу як індикатору соціального розвитку трудового колективу.

Ключові поняття: соціальна політика підприємства, соціальний розвиток персоналу, напрями реалізації соціальної політики, профспілки, політика доходів, політика соціального забезпечення, професійно-кваліфікаційна структура персоналу, соціальна структура персоналу, плинність персоналу, методи аналізу плинності персоналу.

Основні питання:

13.1. Роль і місце соціальної політики в плануванні й організації розвитку підприємства.

13.2. Соціальна структура та професійно-кваліфікаційний склад персоналу.

Соціальні потреби людини в найбільшому ступені реалізуються в трудовому колективі. Залежно від типу темпераменту, психологічних особливостей, психосоціотипу людина по-різному задовольняє потреби в приналежності до соціуму: потреба в повазі, визнанні, кар’єрному зростанні, спілкуванні, захищеності тощо. Тому вміло продумана, побудована з урахуванням особливостей колективу, соціально-психологічної та професійно-кваліфікаційної структури на науковій основі соціальна політика дозволить вирішити безліч питань як особистісного, так і виробничого та управлінського характеру.

У міжнародних документах визначені такі соціальні права людини, що можна виразити засобом соціальної політики на підприємстві:

право на працю, вільний вибір роботи та захист від безробіття;

рівні можливості в зайнятості та виборі роду занять без дискримінації за ознакою статі;

скасування та заборона примусової або обов’язкової праці;

заборона дискримінації в галузі праці та занять, справедливі та сприятливі умови праці;

умови праці, що відповідають вимогам безпеки та гігієни;

участь у визначенні та поліпшенні умов праці та виробничого середовища;

справедлива винагорода; рівна винагорода чоловіків та жінок за працю рівної цінності;

охорону заробітної плати, оплачувана відпустка;

створення та вступ до організацій, в тому числі до профспілок для захисту власних економічних та соціальних інтересів;

укладання колективних договорів; професійна орієнтація;

соціальне забезпечення та соціальне страхування;

освіта та професійна підготовка; охорона здоров’я;

захист при закінчення найму;

захист законних претензій працівників у випадку неплато-спроможності роботодавця;

захист працівником своєї гідності за місцем роботи;

інформація та консультації;

житло;

рівні можливості та рівне спілкування працівників із сімейними обов’язками;

захист та пільги на підприємствах представників працівників;

захист дітей та молоді в області соціально-трудових відносин;

працюючих жінок на охорону материнства;

захист працюючих мігрантів та їх сімей [1].

Суб’єктом соціальної політики на підприємстві виступають власники підприємства, менеджери, соціальна служба, профспілкова організація. Об’єктом соціально політики є працівники, що вступили в соціально-трудові відносини з роботодавцем або його представником.

Воронкова В. Г. визначає соціальну політику підприємства як складову частину менеджменту, становить заходи, пов'язані з наданням своїм працівникам додаткових пільг та виплат соціального характеру [74].

Метою соціальної політики підприємства є досягнення, збереження, зміцнення та розвиток кадрового потенціалу, створення високоефективного колективу, здатного виконувати поставлені перед ним виробничі та трудові завдання.

Процес розробки й реалізації соціальної політики організації може здійснюватися за багатьма напрямами, найважливішими з яких є такі:

політика доходів визначається угодою про доходи (співвідношення прибутків і збитків), що встановлюється на рівні держави й конкретизується по галузях і підприємствам у вигляді колективних договорів працівників і роботодавців. Через реалізацію політики доходів працівники одержують гарантії збільшення заробітків при підвищенні ефективності виробництва, а також захист від інфляції;

політика співробітництва із профспілками передбачає вступ працівників до цієї організації з тим, щоб вона представляла й захищала його інтереси.

Профспілка, як представницький орган найманих працівників, вступає в контакт із виконавчими органами влади з приводу прийняття й реалізації законодавчих актів на користь трудящих для забезпечення соціальної спрямованості рішення. Формами взаємодії виступають: переговори й висновок угод по соціально-економічних і трудових питаннях на різних рівнях (національному, регіональному, галузевому, обласному, міському, районному, місцевому); розробка й реалізація заходів гарантованого захисту інтересів всіх учасників соціального партнерства; участь у розробці соціальних програм. У Законі України “Про професійні союзи, їхніх правах і гарантіях діяльності” [61] визначені права й обов’язки профспілок, їх об’єднань, правила ведення колективних переговорів і висновки колективних договорів і угод.

Кризовий стан профспілок об’єктивно пов’язаний із прискореною приватизацією галузей економіки, їх структурною перебудовою, виникненням нових видів діяльності, скороченням промислового й аграрного секторів, що призводить до зменшення традиційної бази профспілкового руху. Склад профспілок, що включає найманих робітників, адміністрацію й власників підприємств, розмиває незалежне відношення профорганізацій до відстоювання безпосередніх інтересів трудящих, їх соціальна неоднорідність заважає плідно працювати для підвищення рівня свідомості його членів. Уже тривалий час розвиток профспілок в Україні постійно перебуває в динаміці змін і пошуку взаємоприйнятих організаційних форм;

Дата добавления: 2017-01-13