Соціальна структура та

За політики соціального забезпечення підприємство приймає на себе соціальну відповідальність за персонал. Із цією метою може здійснюватися політика справедливої винагороди за результатами праці, надаватися певні можливості соціального захисту й набір соціальних пільг, які є доповненням до винагороди персоналу й здійснюються в рамках внутрішньофірмового соціального страхування, різних програм допомоги й пільгового обслуговування співробітників. При цьому соціальна політика підприємства має на увазі наявність соціального забезпечення, що, у свою чергу, пов’язано з поняттями “соціальний захист”, “соціальна допомога”, “соціальна підтримка” [88].

Таким чином, соціальна політика сприяє такими аспектам розвитку персоналу:

ототожнення працівника з підприємством;

бажання працівника реалізовувати цілі підприємства;

зростанню результативності праці за рахунок соціальної задоволеності працівників;

поліпшенню стану морально-психологічного клімату в колективі.

Таким чином, соціальний розвиток персоналу – це цілеспрямований процес удосконалення соціальної структури і професійно-кваліфікаційного складу персоналу, задоволення потреби менш соціально захищених груп персоналу в їх професійному розвитку [65, с. 301]. Він забезпечується заходами з проведення адаптації, професійного навчання, руху, оцінки, стимулювання тощо.

Соціальний розвиток персоналу підприємства спрямований на:

покращення професійно-кваліфікаційної структури персоналу на основі проведення професійного навчання;

скорочення адаптаційного періоду новачків;

скорочення та виключення частки ручної, немеханізованої праці;

поліпшення санітарно-побутових, гігієнічних та ергономічних умов праці;

поліпшення стану охорони праці та техніки безпеки на виробництві;

забезпечення зворотного зв’язку між результатами оцінки працівників та рівнем винагороди;

встановлення взаємозв’язку між результативністю праці та кар’єрним зростанням, визнанням успіхів людини в організаційному контексті;

формування та підтримка сприятливого морально-психологічного клімату в колективі.

У якості “вузьких місць” соціально політики більшості вітчизняних підприємств можна відокремити такі:

відмова від об’єктів соцкультпобуту як вивільнення від того, що обтяжує бюджет підприємства, знижує можливість пристосування до конкурентного середовища;

формування й виплата внутрішньокорпоративних пільг встанов-люється, в основному, неформально, хоча деякі з них прописані в трудовому контракті найманого працівника та роботодавця. Неформальний характер пільг надає можливість використовувати їх в якості важеля дії та контролю на поведінку та результативність працівників;

низький рівень співробітництва працівників з профспілками та низька активність їх в якості захисника інтересів перед роботодавцем та державою.

Таким чином, соціальний розвиток колективу, що реалізується засобами соціальної політики повинен бути направлений на поліпшення професійно-кваліфікаційної структури працівників, рівня їх добробуту, здоров’я та працездатності.

Дата добавления: 2017-01-13