РОЗДІЛ 1. Сутність прикметника як частини мови 3 страница

А дід, старий Рень, мисливець завзятий, на полюванні, коли стріляє, ліве око онучею зав’язує.

Тореадори — це найсміливіші герої і ловкачі.

Боягуз, нікчемний маленький боягуз!..

Якщо порівняти його характер з авіацією (я льотчиком мрію стати!), то характер у Яви був реактивний.

· властивості предметів і їх форму:

На цьому носі якимсь дивом тримається схоже на пропелер пенсне з квадратними гранчастими скельцями.

У хлопчика було маленьке худорляве личко, зовсім білі, ніби вкриті інеєм брови та вії, на щоці — довгаста чорнильна пляма.

Все обличчя в дрібному ластовинні, немов якийсь жартівник-маляр бризнув на нього золотавою фарбою.

У Яви на голові був крислатий мамин капелюх — у ньому мама їздила до Києва на наради.

З веранди по східцях повільно, боком зійшла сухенька згорблена бабуся, тримаючи в руках пузатенький мідний самоварчик.

Чесно кажучи, ми по самісінький пуп стояли в противній слизькій багнюці.

· загальну оцінку предмета:

Він не дуже гарний, трохи кривобокий, але страшенно симпатичний.

По дорозі ми ще вирізали з ліщини дві чудові шпаги.

Все, що було на дорозі поганого, ми, качаючись, попідбирали своїми штаньми і сорочками.

Його ніхто, крім отих поганських кролів, і не знає.

До найхарактерніших ознак, що зумовлюють лексико-граматичну природу якісних прикметників належать:

· здатність творити форми вищого і найвищого ступенів порівняння (крім так званих абсолютно–якісних прикметників, що позначають безвідносні до ступеня або інтенсивності вияву ознаки (босий, голий, хворий, лисий)):

Хай знає, що я благородніший від неї у тисячу разів...

Значить, ти голодніший, не я.

У найглибшому місці нам було по шию.

Тореадори — це найсміливіші герої і ловкачі.

Ми вибрали найвищу і найтовщу кукурудзину, я притулився до неї спиною, сплівпальці рук, щоб вдержати Яву, коли він на них ногою стане...;

· сполучуваність із прислівниками – виразниками інтенсивності вияву ознаки:

І портфель у нього великий, шкіряний, дуже зручний для того, щоб вибивати.

Жора дуже балакучий.

І те, що ватажком у них був такий бойовий п’ятикласник, і, головне, що цей ватажок давав їм завдання таким владним командирським тоном, наче справній капітан, - усе це здавалось Павликові дуже схожим на морську службу.

- Кукурудза, - каже, - дуже важливий сільськогосподарський продукт, і виведення нових її сортів — справа великої державної ваги.

Всі одразу звернули увагу на його руки — вузлуваті, мозолясті, шершаві і якісь дуже виразні й по-своєму красиві, а також на те, що за вухо в нього був закладений товстий синій олівець.

Вона лежала на ліжкові, дуже бліда, з гарячими запаленими очима.

У нього був дуже добрий настрій...

Так, виведення нового сорту кукурудзи було б для Яви дуже корисним.

Треба бути дуже уважною, пильнувати, щоб, бува, не зачепитися за якусь кудлату соснову гілляку, обвислу під снігом.

Маму свою Ігор міцно любить і завжди дуже ласкавий із нею.

Тим більше, Манька у нас дуже нервова, їй ліпше не бачити бою биків.

Тільки дуже гордий і самолюбивий.

У хлопчика було маленьке худорляве личко, зовсім білі, ніби вкриті інеєм брови та вії, на щоці — довгаста чорнильна пляма.

Занадто сяючий вигляд у нього...

·можливість вступати у синонімічні та антонімічні відношення:

вдалий, успішний, результативний;

Це була вдала витівка.

Шура — успішна учениця.

- Мда, - засмутився Ява. - Результативною нашу працю не назовеш.

глибокий – мілкий,

Відтоді слово “смерть” завжди викликає в уяві хлопця одне й те саме: невелика, але світла кімната з глиняною долівкою, сповнена гострих пряних пахощів чебрецю, полину і сухої трави; чорне плаття з пожовклим від часу мереживом, і зморшки на бабусиному обличчі — багато, багато зморщок, темних, глибоких, страшно нерухомих...

Ставок був мілкий і зарослий очеретом.

ранній – пізній;

Прокинулися друзі раннього ранку.

Пахло пізніми яблуками...

· здатність утворювати за допомоги словотворчих афіксів похідні з експресивно-оцінним значенням:

великий – величезний – величенький – завеликий - велетенський;

Може, повітряного змія велетенського змайструвати і глечик зі сметаною на ньому у небо запустить?

- Кукурудза, - каже, - дуже важливий сільськогосподарський продукт, і виведення нових її сортів — справа великої державної ваги.

Він лежав на білосніжному ліжку біля вікна — великого і високого. Одна величезна брила снігу вже стояла на горбочку, а він катав іще й другу.

Коли йому було сім років, він захворів на малярію, і величезний вусатий лікар змушував його ковтати огидні, гіркі таблетки.

Про це величезними кольоровими літерами написано на фасадах будинків, прикрашених гірляндами електричних лампочок.

Він ніс величезний оберемок трави, - мабуть, для своїх кролів.

Колись, справді, тут був величенький ставок-копанка.

Капелюх був на яву завеликий і насувався на очі.

Високий — вищенький

Він лежав на білосніжному ліжку біля вікна — великого і високого.

Тільки Олесь вищенький на зріст і худіший...

новий — новенький

Давай, Павлушо, виведемо новий сорт кукурудзи.

Першого вересня у Костика й Олеся буде новенька шкільна форма.

· здатність виступати базою для творення прислівників за допомогою суфіксів -о-,-е- (солодкий – солодко, гарячий – гаряче) та іменників, що виражають абстрактне значення (зелений – зелень, молодий – молодість, добрий – доброта);

· можливість мати співвідносні форми повні нестягнені й короткі (ясний – ясен, зелений – зелен), повні стягнені й нестягнені (синє –синєє, маленька – маленькая).

У збірці оповідань В. Нестайка «Пригода у кукурудзі» наявні прикметники із значенням суб'єктивної оцінки якості предмета. Суть прикметників із значенням суб'єктивної оцінки якості предмета полягає в тому, що ними передається не тільки ознака предмета за мірою чи ступенем інтенсивності її, а ще й у тому, що до цього додається дуже виразне емоційне нашарування, суб'єктивне ставлення до предмета розмови, суб'єктивна оцінка його, пор.: білуватий — білесенький, тонкуватий — тонюсінький, престарий — старенький:

Адже вже уявляли собі, як вони прийдуть першого вересня до школи у новеньких формених костюмах і яке це справить враження на однокласників.

Він був худенький, щупленький другокласник, а вона — п’ятикласниця та ще й спортсменка.

Тільки Олесь вищенький на зріст і худіший...

У хлопчика було маленьке худорляве личко, зовсім білі, ніби вкриті інеєм брови та вії, на щоці — довгаста чорнильна пляма.

Під вербою м’якенька травичка, а поряд чистий білий пісочок.
Такі прикметники утворюються за допомогою суфіксів: -еньк-, -есеньк-ісіньк-, -юсіньк-: білень к ий, густесенький, мокрісінький, малюсінький тощо. Найпродуктивніший — суфікс -еньк-, за допомогою якого можна утворювати форми суб'єктивної оцінки від переважної більшості прикметників. Прикметники з цим суфіксом можуть передавати в одному випадку суб'єктивне ставлення і значення зменшеної міри якості (глибоченький, довгенький, біленький, гіркенький), в іншому — лише суб'єктивне ставлення, емоційну забарвленість (босенький, голенький, старенький, дрібненький, голінастенький). Прикметники з суфіксом -ісіньк- передають, як правило, найвищу міру якості (чистісінький). Іноді прикметники такого типу входять до складу сталих словосполучень: цілісінький день, чистісінька правда, звичайнісінька брехня тощо [63,142]. Відносні прикметники визначають ознаку предмета не безпосередньо, не прямо, а через виділення іншого предмета, наприклад: дерев'яний стіл, тобто стіл із дерева, кам'яна гора — гора з каменю, міський парк — тобтопарк, розташований у межах міста, і т. п. Відносні прикметники відрізняються від якісних і за граматичними, і за лексичними ознаками, вони, наприклад, не утворюють ступенів порівняння, ступенів якості, не можуть сполучатися з прислівниками, не мають антонімічних пар тощо. Серед їхніх характерних граматичних особливостей можна відзначити і те, що прикметники цієї групи мають лише похідну основу (шкіряний, береговий, дніпровський), мають синоніми серед іменників у родовому відмінку, іноді з прийменниками для, з.

Відносні прикметники в оповіданнях зі збірки “Пригода в кукурудзі” називають ознаки предметів не прямо, а через відношення з іншими предметами, явищами, процесами чи ознаками:

Останнє повідомлення дуже потішило хлопців, бо Раїска Котова на прізвисько Раїска Мняу розмахувала перед носами хлопців газетною вирізкою, де було надруковано, що найдужча людина у світі не чоловік, а жінка.

Відтоді слово “смерть” завжди викликає в уяві хлопця одне й те саме: невелика, але світла кімната з глиняною долівкою, сповнена гострих пряних пахощів чебрецю, полину і сухої трави; чорне плаття з пожовклим від часу мереживом, і зморшки на бабусиному обличчі — багато, багато зморщок, темних, глибоких, страшно нерухомих...

Четверо хлопчаків, тікаючи, дерлися по вкритій снігом гірці, на якій стояв похилий дерев’яний паркан.

Зірчастий паперовий комірець намок від снігу і зібгався, ні до чого не придатний...

На підвіконня лягли дві руки, потім показалася зелена фетрова шапочка, окуляри, і хлопчик упізнав... Шуру.

У хлопчика було маленьке худорляве личко, зовсім білі, ніби вкриті інеєм брови та вії, на щоці — довгаста чорнильна пляма.

За значенням відносні прикметники можуть виражати ознаки за відношенням до:

·матеріалу або речовини, з якої виготовлено предмет: Четверо хлопчаків, тікаючи, дерлися по вкритій снігом гірці, на якій стояв похилий дерев’яний паркан.

Зірчастий паперовий комірець намок від снігу і зібгався, ні до чого не придатний...

На підвіконня лягли дві руки, потім показалася зелена фетрова шапочка, окуляри, і хлопчик упізнав... Шуру;

· людини або тварини:

Коли вже про Явине письмо, то, чесно кажучи, то було брудно-писання

Досить-таки далеченько чую бадьорий Явин голос;

Шурків сусіда, лисий чоловік із чорними кошлатими бровами.

Один раз, коли Ява схопив Контрибуцію за вухо, вона з докором глянула на нього своїми сумними коров’ячими очима.

· місця, часу:

А кульочки магазинні, і на них напис - “Гастроном”.

І здається йому, що от-от вони знову розсунуться і вийде вчорашня синьоока дівчинка в білому вінку з водяних лілій;

· числа:

Явина мама працювала за шестиденним графіком.

Соромязливо попросив подвійну порцію морозива.

Відносні прикметники характеризуються такими граматичними особливостями:

· вони не мають ступенів порівняння, оскільки ознака, яку виражають відносні прикметники є незмінною і не може виявлятися більшою чи меншою мірою;

· від них не утворюються іменники з абстрактним значенням, і вони не вступають в антонімічні пари;

·відносні прикметники репрезентовані тільки похідними лексичними одиницями, утвореними за допомоги відповідних афіксів. Найчастіше вони утворюються від іменників: солом'яна стріха, обідня перерва, дубова дошка.

Окрему групу становлять присвійні прикметники, що виражають належність предмета людині чи тварині: сестрин зошит, материн капелюх, Явин голос.

Присвійні прикметники характеризуються властивими тільки їм словотвірними і граматичними особливостями:

· вони утворюються тільки від іменників і тільки від назв істот (людей і тварин):

а) від власних назв людей: за допомоги суфіксів -ів (-їв), -ин (-їн):

Шурків сусіда, лисий чоловік із чорними кошлатими бровами.

Але завжди вигадки Явині були романтичні й захопливі;

б) від назв тварин за допомоги суфіксів -ач- (-яч):

Треба, щоб було щось бичаче, коров’яче щось — велике і крутороге;

Присвійні прикметники вказують на ознаку предмета за належністю його якійсь живій істоті, а отже й утворюються, як правило, від іменників — назв живих істот. Для присвійних прикметників характерні свої словотворчі суфікси: -ін, -їн (сестрин, Настин, Маріїн), -ів, -їв (у відкритих складах -ев, -єв, -ов ): Іванів, Василева, танталові муки, авгієві стайні, суфікс -ськ- — якщоприкметник означає належність (батьківське подвір'я), цей же прикметник є якісним в іншому значенні: батьківське ставлення.

Присвійні прикметники, утворені від назв людей, у називному й знахідному відмінку мають коротку форму (мамин, Наталчин):

Біля маминого ліжка сиділа на стільці тьотя Клава із заклопотаним серйозним обличчям.

І пізнав Наталчин почерк.

Прикметники, похідні від назв тварин, мають повну форму (бичачий, коров’ячий):

Треба, щоб було щось бичаче, коров’яче щось — велике і крутороге.

Вживаються присвійні прикметники переважно в розмовному мовленні, художній літературі, народній творчості.

Отже, у сучасній українській мові прикметник чітко виділяється як самостійна частина мови зі своїми граматичними ознаками. Прикметник передає непроцесуальну ознаку предмета, виражаючи її в граматичних категоріях роду, числа та відмінка. У реченні виконує функцію означення чи іменної частини складеного присудка. Потреба дослідження формальних ознак прикметника диктується його лінгвістичними особливостями та необхідністю формування граматичного поняття «прикметник» як частини мови, що пов'язана з іменником.

Частини мови є центральним поняттям у морфологічних описах. Це ‒ семантико-граматичні класи слів із подібними семантичними, синтаксичними і морфологічними ознаками.

Частини мови ‒ це класична класифікація слів, у якій основна увага надається семантичним особливостям, адже у значенні слів закладені їхні категорійні, класифікаційні ознаки [9, 9]. Для частин мови єдиною релевантною характеристикою є семантика об’єднуваних слів. Узагальнена на категорійному рівні семантика частини мови представляє її як інваріант предметно-логічного аналізу. Категорійна семантика частини мови ґрунтується на філософській (логічній) категорії.

Семантична ознака узагальнює певні типи лексичних значень слів. Так, іменники з різноманітними лексичними значеннями узагальнюються в семантичну категорію предметності; значення якісних і відносних прикметників – у категорію “атрибутивна ознака”, яка розуміється як непроцесуальна (статична) ознака предмета [22, 240].

Позначаючи різні явища реальної дійсності, слова граматично спеціалізуються. Основою такої спеціалізації є семантична категорія, під яку підводяться певні групи слів з їхніми індивідуальними лексичними значеннями, що зумовлює їх подібне морфологічне і синтаксичне оформлення.
Прикметники виражають поняття, в основі яких лежать ознаки предметів: безкрає синє море, далекі небезпечні плавання, білосніжне ліжко, велике високе вікно, величезний вусатий лікар, огидні гіркі таблетки.

Він мріяв про безкрає синє море, про далекі небезпечні плавання, про бурі й шторми...

Він лежав на білосніжному ліжку біля вікна — великого і високого.

Коли йому було сім років, він захворів на малярію, і величезний вусатий лікар змушував його ковтати огидні, гіркі таблетки.

Ця риса прикметників чітко відмежовує їх від іменників певної групи, що передають якість (і часто мають спільний з прикметником корінь), але виражають її не як властивість того або іншого предмета, а як самостійну, зовсім абстраговану від будь-яких предметів категорію: блакить, синь, доброта, бадьорість, мужність, сміливість.
Позначаючи ознаки предметів, прикметники істотно відрізняються від дієслів, які теж є назвами ознак предметів. Прикметники виражають статичні, постійні для певного стану предмета ознаки. Дієслова являють собою назви динамічних, процесуальних ознак предметів, вони передають ці ознаки в конкретних часових характеристиках, напр.: синє небо — синіє (синіло, синітиме) небо; сухий лист — сохне (сохнув, сохнутиме) лист.
Через те, що семантику прикметників формують не поняття про самостійно існуючі одиниці оточуючого світу (як, наприклад, семантику іменників), а поняття лише про якості самостійно існуючих одиниць (предметів), у мові вони вживаються обов'язково при іменниках, причому в залежній від іменників граматичній позиції: весела мама, нежарке лагідне вересневе сонце, жовтогаряче листя, президентські вибори, демократичне суспільство, нормальне явище, Явин голос.

В Ігоря весела мама — любить жартувати і сміятись.

Сонце світить, нежарке лагідне вересневе сонце.

Жовтогаряче листя ласкаво шурхотіло під ногами.

Поразка на президентських виборах у демократичному суспільстві — нормальне явище.

Досить-таки далеченько чую бадьорий Явин голос.

Прикметник, ужитий при іменнику, звужує і таким чином конкретизує зміст вираженого іменником поняття: автомашина — вантажна автомашина, легкова автомашина; флот — морський флот, повітряний флот. Під цю загальну закономірність не підводяться лише ті випадки, коли прикметник з іменником утворюють стійке, лексикалізоване словосполучення. Семантика частин такого словосполучення більшою або меншою мірою стирається, прикметник з іменником виражають у цих випадках не два, а одне поняття: Азовське море, Великі Зондські острови, Труханів острів:

Це літо вони провели в таборі на березі Азовського моря.

Ото, що Ява, Суматра, Борнео, Целебес, Великі Зондські острови ...

Адже пляж у Києві був на тому березі Дніпра, на Трухановому острові.
Один і той же прикметник може вільно сполучатися з різними іменниками — назвами практично неоднакових, але подібних якоюсь рисою предметів: зелена стіна, зелена шапочка, зелений байрак, зелені яблука:

Обабіч шляху суцільною зеленою стіною, наче ліс, стоїть кукурудза, височенна, метрів зо три, а то й більше.

На підвіконня лягли дві руки, потім показалася зелена фетрова шапочка, окуляри, і хлопчик упізнав... Шуру.

Ну, яка там може бути манна каша, коли він яблук зелених наївся, аж живіт болить.

Добре пішла у нас також пісня “Ой не шуми, луже, зелений байраче”.

Ця особливість прикметників пояснюється тим, що вони є назвами не окремих, не конкретно віднесених, а узагальнених ознак і за значенням абстрактніші, ніж, наприклад, більшість іменників.
Узагальненість значення прикметників дозволяє їм сполучатися з іменниками різної семантики і в такий спосіб одним і тим же звуковим і морфологічним складом передавати не тільки безпосередні, об'єктивні ознаки предметів (як у наведених вище прикладах), а й вільно характеризувати предмет через метафорично осмислену, перенесену ознаку, як-от:

сонячний промінь (безпосередня ознака) — сонячна посмішка (перенесені ознаки). У цих словосполученнях слово сонячний виражає різні ознаки предметів:

Щоки лагідно торкнувся теплий сонячний промінь

Більш ні в кого не було такої сонячної посмішки.
Прикметники, що виражають ознаки предметів безпосередньо лексичним значенням, і прикметники, що виражають ознаки через посередництво предметів, дій, обставин, — це в основному лише різні ступені абстрагування і в певному розумінні деетимологізації назв ознак, що розвинулись через усвідомлення різноманітних відношень предметів, предметів і дій, предметів і обставин [35, 93]. Можна спостерігати, наприклад, повну втрату етимологічних зв'язків прикметника з базовим словом, коли ці зв'язки без спеціального лінгвістичного аналізу не простежуються (білий, дебелий, добрий, легкий, рудий, рум'яний, чистий):

І руда Контрибуція, з якої ми безсоромно знущалися, потягла нас із багнюки на світ білий.

А коли розплющив — просто перед ним стояла висока жінка в окулярах і в білому халаті.

Це була некрасива дебела літня жінка.

Старенька ця дуже схожа його, Володину, бабусю — така ж повільна м’яка хода, таке ж сиве волосся, укладене ззаду вузлом, сухі зморшкуваті руки і такі ж ласкаві, добрі - добрі очі...

І приємно було відчувати на своєму гарячому лобі її легку прохолодну руку.

Рудий хлопчисько уособлював усю їхню компанію — дружню, веселу, згуртовану.

Під вербою м’якенька травичка, а поряд чистий білий пісочок.

Можна говорити про часткову втрату етимологічних зв'язків, коли в семантиці і в звуковому образі прикметника ще вгадуються (без спеціального аналізу) зв'язки з іншою назвою: бідний (пор. біда), далекий (даль), ласкавий (ласка), мовчазний (мовчати), подібний (подоба), непотрібний (потреба):

І тільки бідний Сало ні про що не здогадувався…

Будуть моряками далекого плавання.

Маму свою Ігор міцно любить і завжди дуже ласкавий із нею.

Вона зовсім не була подібна на ту мовчазну, старанну шкільну Шуру.

Ліва рука — ніби зайва, непотрібна.

На основі проаналізованих прикметників зі збірки оповідань В. Нестайка «Пригода у кукурудзі» можемо зробити висновок, що ознаки, які виражають прикметники, виявляються або в прямих, безпосередніх властивостях предмета, або у відношеннях предмета до інших предметів, або у здатності предмета належати якійсь особі (чи істоті взагалі), або в особливості предмета характеризуватися певними ознаками щодо місця серед інших однорідних предметів. Залежно від того, який з цих типів ознаки лежить в основі семантики слова, прикметники поділяються на чотири основні групи: якісні, відносні, присвійні і порядкові. Кожна з цих груп має свої (більше або менше виражені) граматичні особливості, а вживання прикметників у художніх текстах для дітей розвиває мовлення, підвищує вміння складати емоційно забарвленні тексти та виховує інтерес до мовленнєвого слова.

2.2. Образно-стилістичне використання прикметників у збірці оповідань «Пригода у кукурудзі»

Одну з особливостей мовлення становить його образність — спосіб передавання певних понять через художні образи, якими відтворюється не зовсім звичне бачення, сприймання людиною навколишнього світу і себе в ньому. Найповніше образне мовлення реалізується в художньому стилі мови.

Образне мовлення звичайно стосується емоційної сфери людини, позитивно чи негативно налаштовує її щодо інших, спонукає до словесної відповіді, певної фізичної дії, роздумів, міркувань. Воно протиставляється мовленню звичному, позбавленому переносності, образності.

У своєму типовому і найповнішому вияві образність мовлення представлена в усіх жанрах художньої літератури, особливо в творах талановитих письменників, які навіть найпростішими, найзвичайнішими словами створюють винятково й максимально образні, стилістично майстерні тексти.

Так, твори для дітей В. Нестайка сприймаються як художньо довершені, соціально вагомі, індивідуально неповторні, неперевершено образні, адже дитинство – це той період становлення особистості, який закладає підвалини її інтелектуального, творчого, соціального та національно-громадянського зростання на все життя. Відтак дитяча література відіграє неоціненну роль у цьому процесі як багатокомпонентний інструмент формування потенціалу майбутньої нації. Крім того, література для дітей є одним із ключових джерел інформації для дошкільнят та школярів, що визначає також мовні навички. Формує багатство словникового запасу дитини, опанування навичок лінгвістичного самовираження. Саме через літературу діти мають змогу легко та цікаво, без особливих зусиль та з великим захопленням вибрати невичерпний потенціал та самобутність рідної мови [7, 81].

Збірка дитячих оповідань «Пригода у кукурудзі» належить до творів, які відображають тенденції у розвитку мовного потенціалу сучасної української книги для дітей. Письменник за допомогою використаних у творі прикметників створив власну художню модель життя, найчастіше дитячого, в різних його виявах, типі­зував зображуване, індивідуально-особистісне перетворив на узагальнене. Так з’явилися неповторні нестайківські художні образи з типовими ознаками — поняттями і мовними формами, які читач більшою чи меншою мірою усвідомлює, переймає, часто й наслідує (поведінкою, системою мислення й мовлення):

“ Ви, дєдушка, абсолютний чемпіон”, – кажуть.

Він такий одчайдушний і верткий, що завжди видирається й тікає, залишаючи синці на обличчях ворогів [44,138].

Боря накупив цілий портфель смачнючої закордонної жуйки і щедрою рукою почав роздавати її електорату [44,199].

Толька, найсправжнісінький Толька! Найсильніший, найспритніший, найсміливіший [44,207].

Відзначимо, що письменник, пишучи для дітей, враховував реальний запас (активний і пасивний) їхніх слів та поріг розуміння ними нових понять, адже реалією дитячої мови є звичне побутове та естетично-образне спілкування, розмовно-побутове мовлення, художній стиль:

Дивлячись на нього на вулиці, ніхто б не подумав, що цей шибеник може бути таким ніжним і хорошим сином [44,81].

Через якусь нікчемну манну кашу, хай їй біс, отаке горе! [44,74].

Якщо порівняти його характер з авіацією (я льотчиком мрію стати!), то характер у Яви був реактивний [44,6].

У зображенні головних персонажів своїх оповідань через риси їхньої зовнішності, характери, вчинки та почуття, а також у змалюванні їхнього оточення, автор відзначився надзвичайним розмаїттям лексичного матеріалу. Так, письменник широко використовував різноманітні тематичні ряди та групи лексики, а також синонімічні ряди та гнізда. Таким чином, автор не лише майстерно і точно відтворив образи, досягнув необхідної деталізації та експресії, але й через багато вимірність та різнотипність лексичних одиниць сприяв активному розширенню словникового запасу читачів. Наприклад, у характеристиці маленьких героїв оповідань зустрічаємо лексику тематичного поля рис характеру, причому, з цього поля автор вибирає виразно конотовані лексеми, які відбивають позитивні риси:

І Павликові вперше в житті стало жаль цю несимпатичну стареньку дивачку, яка так не любила його [44,116].

Володя, мов зачарований, поглядав навколо, і вже уявлялося йому, що й справді він потрапив у якусь чудесну казку і зараз обов’язково станеться щось надзвичайне і чарівне... [44,55].

Знаєш, ми всі в класі так переживали, так переживали, коли взнали, що в тебе апендицитна операція... [44,50].

Долаючи усталений у суспільстві мовленнєвий шаблон, стандартні форми вислову, В. Нестайко виховував у читачів культуру мовлення. Роль мови його творів у формуванні мовленнєвої культури дитини безмежна й неоціненна:

Дата добавления: 2015-07-13