Романтичний стиль лірики Едгара По

По-поет був мало кому відомий. Кошмари, що наповнюють його поезію, насправді існували в його душі. Трагічне відчуття реальності усугубляла трагедія особистого життя. У “божевільного поета” кохання було аномальним. Він одружився із власною двоюрідною сестрою, коли розумово неповноцінній дівчині не було ще й чотирнадцяти. Вірджінія вражала усіх, хто її бачив, неземною красою і дитячістю поведінки. Але вона теж походила із роду По. І її чекали муки. Дружина-дівчинка (адже вона грала у ляльки і після двадцяти років) померла молодою, пролежавши останні роки свого життя прикутою до ліжка. Якщо знати про те, що знаменитого “Ворона” було написано у будинку, де у сусідній кімнаті лежала нерухома Вірджінія, поезія набуває особливого змісту. Гріховне кохання закінчилось трагічно.

Залишившись наодинці, По писав: “У смерті тієї, хто була моїм життям, я отримав нове, але яке похмуре існування”. Насправді, кращі твори По були написані після смерті Вірджінії, коли По припинив служити у пресі і розпочав життя вільного художника, швидко набувши репутації людини гранично порочної, наділеної хворою, охопленою ненавистю до людства свідомістю.

Кращому розумінню поезії По може сприяти ознайомлення з його теоретичними працями. “Ми забрали собі у голову, що написати поезію заради самої поезії, та ще і визнати, що наша мета була саме такою, означає виявити рішучу відсутність в нас істинної поетичної величі і сили”, – писав По у “Поетичному принципі”. Але такі його шедеври, як “Ворон”, “Улялюм”, “Аннабель Лі”, “Ельдорадо”, “Дзвони”, саме заради поезії і народилися. В них не має моралі, вони є антихристиянскими за своєю суттю.

Ворон, який залетів вночі до кабінету поету, знає тільки одне слово – “Nevermore” (“Більш ніколи”). Птиця нібито безглуздо твердить його людині, яка втратила любов, і залишає поета у глибокій самотності у душевному безвиході.

В “Аннабель Лі”, згадуючи прекрасне кохання “у королівстві біля моря”, По звинувачує ангелів у заздрощах. “Пихаті серафими” заздрили щастю людей, тому що не могли допустити того, що хтось є щасливішим, ніж вони, і вбили Аннабель, розлучили закоханих.

При читанні “Ельдорадо” виникає асоціація із Дон Кіхотом, який мріяв про відродження “віку золотого”, хоча жив у “вік залізний”. Старий лицар висох, шукаючи країну щастя і справедливості, але тінь, яку він зустрів на своєму шляху, іронічно відправляючи лицаря на продовження пошуків, надає нам висновок: не існує ніякого Ельдорадо… Хоча лицарі ніколи не припинять його шукати, і скоро світ тіней поповниться іще одним привидом. На нього перетвориться лицар, який не знайде спокою ніколи.

В “Дзвонах” По надає власну концепцію особистості через метафору: людське життя він покаже через дзвони, які є різними на різних етапах. Майстерний звукопис і система повторів (які взагалі є характерними для По) надає читачу можливість почути дзвін срібник дзвіночків на дитячих санчатах; золотий, солодкий дзвін вінчальних дзвонів; лякаючи удари мідного пожежного дзвону; і нарешті – залізне деренчання справжнього, реального дзвону, в який дзвонить чорт на дзвіниці під час похорону. З одного боку, поет осмислює власне життя, з іншого – трагічне життя однієї людини набуває значення символу. Так проходить кожне життя, і так воно буде проходити, поки у світі існують старість і смерть.

Ніякого християнського милосердя для По не існує, хоча як небесні, так і диявольські сили для нього є безперечною реальністю. Після смерті дружини поет багато займався магією, спілкувався із медіумами, містично налаштованими людьми. Сили Аду не лякали його, вони скоріше допомагали висловити власні презирство і ненависть до тупого й жадібного людства.

Ясність манери оповіді, раціоналізм (По був талановитим математиком) поєднуються у прозі і поезії По з драматизмом і трагедійністю переживання, з атмосферою кошмарів та жахів; чіткість деталей – з зовнішньо неправдоподібним й страхітливим; аналітичність роботи думки – з естетизацією страждань і смерті.

Головна тема поезій – кохання, смерть і страждання. Едгар По розробив свою поетичну теорію, яку виклав у статті «Принципи поезії»:

• поема не повинна бути довгою;

• поезія повинна цілком підкорятися почуттям прекрасного; потворного та безформного не мало бути в ній;

• поезія не використовувала систему тонічного віршування;

• поезія мала поєднуватись із музикою.

Дата добавления: 2017-01-13