Логічні оповідання»: зародження детективного жанру. Дедуктивне мислення, образ слідчого Дюпена

Детектив став цілком законним літературним жанром. Його перевага полягала в тому, що це – одна із перших і поки що єдина форма популярної літератури, в якій показало себе відчуття поезії сучасного життя.

Цей жанр мав давні корені. Біля витоків детективної літератури став американський письменник Е.А. По, який протягом 1840-1845 рр. створив 5 новел, у яких було закладено ідеї, що лягли в основу принципів сучасного детективу. Він став засновником трьох головних напрямів у детективі – романтичного (власне сенсаційного), класичного (власне інтелектуального) та готичного (жахливого, страшного).

Як першовідкривач детективного жанру По виступив в оповідання “Вбивство на вулиці Морг”, “Таємниці Марі Роже”, “Вкрадені листи” (1840-1849). Всі три оповідання об’єднує образ слідчого Дюпена. По запропонував певну модель, яку і досі використовують письменники, що працюють у детективному жанрі. Пізніше Артур Конан Дойл створить свого Шерлока Холмса, Агата Крісті – міс Марпл, Жорж Сіменон – інспектора Мегре.

По запропонував шлях інтелектуалізації і естетизації пошукової роботи (в реальності карний пошук не виглядає таким цікавим і привабливим). Модель, яку запропонував По, включає наступні елементи: злочин, показання свідків, логіка міркувань слідчого, встановлення особистості злочинця. Умовиводи слідчого є центральним елементом, від їхньої дотепності залежить художня цінність детективу. Злочинець є “замаскованим” так, що підозра на нього падає в останню чергу, тому фінал оповідання завжди є неочікуваним (наприклад, кривавим вбивцею двох жінок на вулиці Морг виявляється… величезна мавпа).

Детектив завжди (і це теж відкрив По) пишеться у лаконічному, сухуватому стилі, який доповнюється “залізною логікою” слідчого-артиста.

Особливості інтелектуального детективу:

• сюжет побудований навколо злочину;

• у центрі – інтелектуальний процес пошуку істини;

• дія відбувалася у дуже обмеженому просторі;

• головний герой – єдиний, хто міг досягти успіху, який був ніби запрограмованим;

• жертва – «об'єкт роботи нишпорки»;

• детектива цікавили найменші подробиці;

• читач мав можливість стежити за розвитком думки слідчого;

• відсутність рухів та емоцій;

• інтерес почуттів сконцентрований на таємниці, а не на трагедії людей;

• злочин мав бути обов'язково розкритий за допомогою логічних умовиводів, а не випадковості, чи немотивованого зізнання;

• монотонність оповіді, довгі розповіді героїв про різні дрібниці;

• мало уваги звернено на великі географічні кордони.

Власне інтелектуальний детектив, на відміну від сенсаційного, траплявся рідко. Зразки таких творів знаходимо у творчості А. Конан-Дойля, А. Крісті та ін.

Літературознавці виділили головні ознаки детективного жанру:

• насолода красою аргументу – задоволення інтелектуального характеру;

• емоційна напруга сюжету – відсутність довгих описів, ліричних відступів, побічних тем; цікаві характери, обставини, що легко запам'ятовувалися;

• розгадка таємниці злочину – це не омана читача; ні детектив, ні хто-небудь із офіційних слідчих не міг опинитися злочинцем; злочин розкривався дедуктивним шляхом, а не випадковістю;

• злочинець – лише один; він не міг бути слугою, а тільки людиною з певними перевагами, які зазвичай не наводили на підозру.

Дата добавления: 2017-01-13