Методичні вказівки до вивчення питань теми. Нормативні акти 1. Декларація про державний суверенітет України

ТЕМА 2. ІСТОРІЯ ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Нормативні акти

1. Декларація про державний суверенітет України. // Відомості Вер­ховної Ради України (далі — Відомості). — 1990. — №31. — Ст. 429. 2. Конституція України // Відомості. — 1996.— № 30. — Ст. 141. 3. Земельний кодекс України (в редакції від 25 жовтня 2001 року) // Відомості. — 2001., N 3-4, ст.27 4. Про земельну реформу: постанова Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року // Відомості. — 1991. — № 10. — Ст. 100;

Спеціальна література

1. Земельне право України: підручник / М.В.Шульга та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 368 с.
2. Земельне право: Підручник / За ред. В.І.Семчика і П.Ф.Кулинича. – К.: Видавничий дім “Ін Юре”, 2001. – 424 с.
3. Ерофеев Б.В. Земельное право. Учебник для высших юридических учебных заведений. – М., МЦУПЛ, 1999.- 560 с.
4. Земельні відносини в Україні: Законодавчі акти і нормативні документи. – К.: “Урожай”, 1998. – 814 с.
5. Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Общие части учебных курсов. Учебное пособие. Под ред. Погребного А.А., Каракаша И.И. – Х.: ООО “Одиссей”, 2000.- 368 с.
6. Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Особенние части учебных курсов. Учебное пособие. Под ред. Погребного А.А., Каракаша И.И. – Х.: ООО “Одиссей”, 2001.

Лекція (1 година)

Земельно-правові відносини на території України в період феодалізму до скасування кріпосного права у 1861 р. Характеристика правового режиму земель в Україні від скасування кріпосного права до встановлення радянської влади (1861-1917 рр.). Столипінська аграрна реформа. Становлення і розвиток земельного права в Україні в період з 1917 р. до 1991 р. Земельна реформа і розвиток земельного права України після 1991 р.

Семінар (1 година)

І. РОЗГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ ПИТАНЬ:

1. Земельно-правові відносини на території України в період феодалізму до скасування кріпосного права у 1861 р.

2. Характеристика правового режиму земель в Україні від скасування кріпосного права до встановлення радянської влади (1861-1917 рр.).

3. Становлення і розвиток земельного права в Україні в період з 1917 р. до 1991 р.

4. Земельна реформа і розвиток земельного права України після 1991 р.

Для докладнішого розгляду зазначених питань пропонується підготувати реферат за однією із тем:

1. Становлення норм земельного права в період феодалізму.

2. Значення Столипінської аграрної реформи на розвиток земельного права.

3. Земельна реформа 1991 року: надбання та недоліки.

ІІ. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ У ФОРМІ ТЕСТУВАННЯ.

Завдання для самостійної роботи (2 години)

1. Основні положення «Руської правди».

2. Особливості правового регулювання земельних відносин на території стародавньої України.

3. Земельна реформа 1861 р. та її правовий зміст.

4. Столипінська аграрна реформа.

5. Проблеми колективізації сільського господарства у 30-ті роки ХХ століття.

Аналізуючи історичні аспекти розвитку земельного права на території України, доцільно відзначити, що з IX ст. на території східних слов'ян утворюється єдина держава — Київська Русь під владою Київського князя. Основну масу населення Київської Русі становили селяни, які називалися смердами. Смерди були вільними людьми і мали у своєму володінні землю, худобу, господарські будівлі і дім. Вони відбували військову повинність в ополченні і платили податі. «Руська Правда» — перший писемний пам'яток зви­чаєвого права, охороняла особу та господарство смерда, як і будь-якої вільної людини. «Руська Правда» говорить також про напівзалежні і повністю залежні категорії населення. До напівзалежних належать так звані закупи. Таким чином, за часи існування Київської Русі встановлюється феодальна власність на землю і формується клас феодалів-землевласників і феодально-залежних селян.

Таким чином, форми земельної власності в добу Київської Русі були різноманітні: князівський домен, боярська і монастирська вотчини, общинна земля. Власність общини базувалась на природному праві, князівська — на освоєнні пустопорожніх земель.

Найбільш значна подія XIX століття — реформа 1861 р., яка здійснювалась на основі Маніфесту від 19 лютого 1861 року про звільнення селян від кріпосної залежності. Селяни протягом двох років залишалися «тимчасово зобов'язаними» і тільки потім одержували волю.

За реформою селянин залишався особисто вільним, він одержував у власність присадибний земельний наділ, але польову орну землю він мав викупити. Викуп землі розтягувався на 20 років, і тільки після цього строку селяни мали стати власниками землі. Слід зазначити, що вартість землі поміщики дуже завищили, і селяни на Україні заплатили за землю удвічі більше, ніж була її реальна ціна.

В кінці 1904 р. було видано царський указ про поступове зрівняння селян у правах з іншими станами, але цей указ не вирішив остаточно земельного питання. Після революційних подій 1905 р. було вирішено провести земельну реформу, яка почалася з Указу від 9 листопада 1906 р. «Про доповнення деяких постанов чинного закону, який стосується селянського землеволодіння та землекористування». Столипінська аграрна реформа, як її називали, передбачала корінні зміни земельного устрою, насамперед в зруйнуванні общини. Тепер кожний член селянин мав право вийти з общини із своїм земельним наділом та стати власником землі з правом володіти, користуватися і розпоряджатися нею. В Указі підтверджувалось право селян, що вийшли з сільської общини і стали власниками земельних наділів, користуватися угіддями, які залишилися у розпорядженні общини. В подальшому цей Указ був затверджений Державною Думою у Законі від 14 червня 1910 р. «Про зміни та доповнення деяких постанов стосовно селянського землеволодіння», який регламентував порядок встановлення права власності на землю у тих сільських общинах, в яких не проводилися загальні земельні переділи з часу наділення їх землею, і де земля передавалась у спадщину. Цей акт розширював коло селян, які отримували можливість набуття землі у власність.

Земельний устрій в країні був корінним чином змінений після революції 1917 р. Декрет «Про землю» від 26 жовтня 1917 р. та закон «Про соціалізацію землі», стали фундаментом будівництва радянського земельного законодавства. В Україні набула чинності постанова РНК РРФСР від 5 листопада 1917 р. «Про перехід землі в розпорядження земельних комітетів». Ці акти закріпили право розпоряджатися землею за Радами та підпорядкованими їм волосними земельними комітетами. Отже, земельне законодавство фактично встановило державну власність на землю, оскільки право розпорядження є вирішальним елементом права власності.

Земельні правові відносини в УРСР регулювались Земельним кодексом РРФСР від 1922 р., до якого було внесено деякі несуттєві зміни і він став називатись Земельним кодексом УРСР.

Земельний кодекс підтвердив право державної власності на землю. Право користування землями сільськогосподарського призначення надавалось трудовим землеробам та їх об'єднанням, міським поселенням та державним установам і підприємствам. Право користування встановлювалось безстроковим. Кодекс встановлював право користування землею тільки у складі земельного об'єднання, якими були комуни і артілі, добровільні об'єднання окремих дворів, що виокремлюються з інших земельних об'єднань. Кодекс закріплював умови і порядок організації сільськогосподарських колективів.

Конституція СРСР 1936 р. признала землю, її надра, води і ліси державною власністю. Земля, яка використовувалась колгоспами, закріплювалась за ними в безкоштовне безстрокове користування. Кожен колгоспний двір міг мати в користуванні невелику присадибну ділянку і в приватній власності присадибне господарство на цій ділянці.

В роки Великої Вітчизняної війни особливу увагу приділяли розширенню використання сільськогосподарських земель для необхідного в той час збільшення виробництва продовольства та сировини. Так, 1 березня 1942 р. була прийнята постанова РНК СРСР «Про дозвіл колгоспам здійснювати сівбу на орних землях суміжних колгоспів, що не використовуються». Постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 7 квітня 1942 р. «Про виділення земель для присадибних господарств під городи робітників та службовців» сприяє розвитку індивідуального городництва робітників і службовців.

13 грудня 1968 р. були прийняті Основи земельного законодавства Союзу РСР та союзних республік, які відігравали важливу роль в регулюванні земельних відносин. Значення Основ полягає в тому, що цей законодавчий акт встановлював багато нових норм і був основою в формуванні нових в земельному праві інститутів. Так, вперше виділялись категорії земель водного фонду і земель населених пунктів. Передбачався окремий розділ про земельний кадастр. Основи закріплювали принцип пріоритету використання земель сільськогосподарського призначення.

Прийняття Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік стало базою для кодифікації всього законодавства про природні ресурси: в 1970 р. були прийняті Основи водного законодавства Союзу РСР та союзних республік, в 1975 р. — Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік про надра, в 1977 р. — Основи лісового законодавства Союзу РСР та союзних республік.

Постанова Верховної Ради України від 18 грудня 1990 р. «Про земельну реформу» відкрила новий етап розвитку земельних відносин в Україні. Головною метою сучасної земельної реформи стало докорінне перетворення відносин земельної власності на основі ліквідації монополії держави на землю. Подальше законодавство встановило три форми власності в Україні: державну, колективну та приватну. Визнається рівність всіх форм власності. Право власності на землю стало багатосуб’єктним. В процесі земельної реформи здійснюється перерозподіл земель за цільовим призначенням і формами власності з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм власності і господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання і охорони земель з врахуванням принципів соціальної справедливості. Здійснення земельної реформи повинно забезпечуватись поетапною реалізацією комплексу правових, економічних, технічних і організаційних заходів. Слід також враховувати особливості перехідного періоду до ринкових відносин.

Для проведення земельної реформи формується відповідна правова база, розроблено і прийнято більш як 20 законодавчих актів, видаються численні нормативні інструкції. Але все ще залишається багато проблем при практичному застосуванні законодавчих актів, зустрічаються суперечності, прогалини в законодавстві, які повинні бути вирішені в подальшому.

Джерела, рекомендовані до заняття:

Дата добавления: 2015-07-13