Життєвий і творчий шлях Ліни Костенко

Народилась 19 березня 1930 року в містечку Ржищеві на Київщині в родині вчителів. Батьки майбутньої поетеси - високоосвічені порядні люди - учителю­вали. З ранніх літ прищеплювали дитині високі моральні, етичні та естетичні смаки, подавали літературні, фольклорні та історичні взірці для наслідування. На все життя Ліна перед собою мала приклад батька - Василя Костенка, поліглота-самородка (він знав 12 мов), педагога від Бога, який за потреби міг на найвищому рівні викладати всі предмети в школі. Родина Костенків зазнала суворих переслідувань у роки сталінщини.

Одного страшного дня було заарештовано батька та забрано від сім’ї на цілих десять років. Маленька Ліна тоді ще й ке уявляла, що таке бути дочкою «ворога народу», вона просто не могла змиритися в душі, за що й чому її такого доброго, розумного, інтелігентного татка так безцеремонно й брутально принизили, відірвали від неї й матері.

Раннє дитинство Ліни минало «над берегами вічної ріки» - понад Дні­пром. Коли дівчинці минуло 6 років, родина перебралась до Києва. Тут дівчинка закінчила середню школу, навчалася в педагогічному інституті.

Страшний шрам на душу поклала Друга світова війна. Дитячі очі вихоплювали не просто моторошні картини з навколишнього воєнного дійства, а вже тоді, в 11-му віці, осмислювали їх не менш серйозно, ніж це робили дорослі. Про перші поезії Ліни майже нічого не знаємо. Досить юною зробила вибір, знала, коли виросте – буде поетом. Пристрасно закохана в життя, Ліна Костенко гнівно засуджує війну, що забирає найдорожче - людські життя. Маленькою дівчинкою переживши страхіття війни, поетеса написала ряд віршів, які пронизує біль від усвідом­лення тих втрат, яких зазнало людство від численних воєн. Одна з її поезій так і називається «Мій перший вірш написаний в окопі». «У війни страшне обличчя»,- стверджує Ліна Костенко. Про це вона пише у віршах «Пастораль XX сторіччя», «Тут обелісків ціла рота». Божа заповідь «не убий» близька і дорога серцю письменниці. Тому вона засуджує класову і національну ненависть, що призводить до втрати духовності, людя­ності, викликає руйнації і смерть.

Війну запам’ятала не тільки як пожежі, вибухи. Найбільше врізалися в пам’ять свідчення доброти і милосердя українців – ті риси, які не могла знівелювати війна.

1952 р. вступила до Московського літературного інституту імені М. Горького, який закінчила з відзнакою (1956). Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950-1960 рр. Період так званих «шістдесят­ників» створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, нетипове, щось авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режим у.

Дата добавления: 2017-01-14