Основні моделі правого регулювання інформаційної діяльності

Інформаційна діяльність – це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

У ст. 9 ЗУ «Про інформацію» визначено, що основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.

Результатами інформаційної діяльності є інформаційні продукти як матеріалізований результат цієї діяльності та інформаційні послуги як певна сукупність дій з надання інформаційної продукції споживачам з метою задоволення їхніх потреб.

Законодавство встановлює державні гарантії прав на інформацію та на свободу інформаційної діяльності всім громадянам і юридичним особам у межах їх прав і свобод, функцій і повноважень. Отже, здійснення інформаційної діяльності є важливим механізмом реалізації визначених законодавством прав і свобод у галузі інформації та критерієм оцінювання стану захищеності прав і свобод людини взагалі.

Виділяють три основні моделі правово­го регулювання окремих видів інформаційної діяльності, що зумов­лені специфікою кожного з них, а саме:

1) модель правового регулювання друкованих ЗМІ (преса, видав­нича справа);

2) модель правового регулювання електронних ЗМІ (телебачен­ня і радіомовлення);

3) модель правового регулювання зв’язку (послуги телекомуніка­ції та поштового зв'язку).

Найбільш ліберальною є модель правового регулювання діяльнос­ті друкованих ЗМІ, асоціюються насамперед із такою категорією, як свобода слова. Це, зокрема, зазначено у нормах ч. 1 ст. 2 Закону Укра­їни "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". Нині свобода діяльності друкованих ЗМІ, свобода слова і вільне ви­раження у друкованій формі своїх поглядів та переконань гаранту­ються Конституцією України і, відповідно до цього Закону, означа­ють право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержу­вати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації.

Свобода діяльності друкованих ЗМІ забезпечується відносно про­стим порядком їх реєстрації, широким колом фізичних та юридичних осіб, які можуть виступати засновниками друкованих ЗМІ, різнома­нітністю організаційних форм їх діяльності тощо. Фактично обмежен­ня у сфері діяльності друкованих ЗМІ обмежуються лише питання­ми захисту прав та інтересів третіх осіб та забезпеченням дотриман­ня режимів доступу до інформації.

Особливості моделі правового регулювання електронних ЗМІ зумовлені насамперед специфікою технічних засобів за допомогою яких розповсюджується інформація (мовлення) електронними ЗМІ, а також тим, що здійснення ефірного мовлення потребує використання радіо­частотного ресурсу, який за своєю природою є ресурсом обмеженим і потребує впорядкованого користування.

Отже, особливістю моделі правового регулювання електронних ЗМІ є те, що, поряд із властивими для друкованих ЗМІ питаннями захисту та реалізації прав і свобод у сфері інформації та державним ре­гулюванням господарської діяльності, окремого регулювання потре­бують і технічні аспекти такої діяльності.

Такі технічні аспекти діяльності електронних ЗМІ стосуються, зокрема: виділення радіочастотного спектра, території та обсягу мовлення, технічних стандартів відповідного обладнання та контролю за дотриманням установлених вимог. Відповідно особливістю моделі правового регулювання електронних ЗМІ є ліцензування телерадіомовлення, яке, згідно з нормами Закону України "Про телебачення і радіомовлення” полягає у видачі письмового дозво­лу, що надає право на створення і використання каналу мовлення та часу мовлення.

В моделі правового регулювання зв'язку головною є ідея рівного, без дискримінації, права на доступ до інформації. Ця модель відображає історичну роль держави в полегшенні комунікації між гро­мадянами за допомогою поштової служби, телефону і телеграфу. Вона пов'язана з універсальним характером комунікаційних служб, які роз­глядають як суспільні установи, доступні для всіх громадянам. Згід­но з цим принципом держава не може заборонити певним категоріям людей користуватися автострадами чи телефонами. Тому режим регулювання зорієнтований не на зміст інформації, а передусім, на ефек­тивне будівництво та експлуатацію підприємств із надання цих по­слуг, модернізацію їх обладнання та інфраструктури.

Подібна модель реалізована і в національному законодавстві. Наприклад, згідно з нормами ч. 1 ст. 6 Закону України "Про телекомунікації” одним з принципів діяльності у сфері телекомунікації є "до­ступ споживачів до загальнодоступних телекомунікаційних послух, які необхідні їм для задоволення власних потреб, участі в політично­му, економічному та громадському житті".

Дата добавления: 2017-01-14