Визначення та класифікація доходів і видатків загального фонду бюджетної установи

Єдиним джерелом доходів загального фонду бюджетних установ є асигнування з державного бюджету та місцевих бюджетів, якими визначаються обласні бюджети, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.

Бюджетне асигнування- повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження.

Бюджетні асигнування надаються розпорядникам коштів, як правило, з деякого конкретного бюджету залежно від підпорядкованості установи, її територіального розміщення, народногосподарського значення та доцільності віднесення видатків на цей бюджет відповідно до економічних і соціальних завдань держави [38, с. 24].

Структуру розпорядників бюджетних коштів відображено на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Структуру розпорядників бюджетних коштів [48, с. 52]

За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до ст. 22 Бюджетного Кодексу України отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету.

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, в свою чергу, поділяють на таких, що мають власну мережу, та на розпорядників коштів без мережі.

Мережа розпорядника бюджетних коштів - згрупована головним розпорядником бюджетних коштів відповідно до законодавства України вичерпна інформація щодо розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, які у своїй діяльності підпорядковані відповідному головному розпоряднику та/або діяльність яких координується ним, та одержувачів бюджетних коштів.

До мережі включаються розпорядники та одержувачі, внесені до Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів відповідно до вимог наказу ДКУ від 05.02.2008 № 40 "Про затвердження Порядку формування Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів".

Одержувач бюджетних коштів - суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету.

Розпорядник бюджетних коштів може уповноважити одержувача бюджетних коштів на виконання заходів, передбачених бюджетною програмою, та надати йому кошти бюджету (на безповоротній чи поворотній основі) в межах відповідних бюджетних асигнувань.

Одержувач бюджетних коштів використовує такі кошти на підставі плану використання бюджетних коштів, що містить розподіл бюджетних асигнувань, затверджених у кошторисі цього розпорядника бюджетних коштів.

Критерії визначення одержувача бюджетних коштів встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням напрямів, досвіду і результатів діяльності, фінансово-економічного обґрунтування виконання заходів бюджетної програми та застосування договірних умов.

Бюджетні асигнування надаються розпорядникам коштів, як правило, з деякого конкретного бюджету залежно від підпорядкованості установи, її територіального розміщення, державного значення та доцільності віднесення видатків на цей бюджет відповідно до економічних і соціальних завдань держави.

Розпорядники бюджетних коштів отримують асигнування винятково на підставі затверджених кошторисів і планів асигнувань. Асигнування згідно із бюджетними призначеннями надходять до бюджетних установ для подальшого розподілу чи використання через систему органів ДКСУ [48, с. 36].

Асигнування бюджетних установ ґрунтується на певних принципах:

1. Асигнування здійснюється відповідно до затвердженого належним чином кошторису та має плановий характер.

2. Асигнування виділяються в міру виконання установою плану з урахуванням раніш отриманих коштів.

3. Видатки проводяться в межах, затверджених кошторисом, не дозволяється проводити видатки, не передбачені кошторисом.

4. Видатки згідно з кошторисом повинні бути обґрунтованими за видами і напрямками бюджетних асигнувань.

5. Бюджетні асигнування мають цільовий характер, що забезпечується за допомогою єдиної бюджетної класифікації.

6. Сувора економія у витрачанні бюджетних коштів.

Бюджетні установи, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету, отримують асигнування через бюджетні рахунки, які відкриваються в органах Державного казначейства відповідно до наказу Державного казначейства України «Про порядок відкриття рахунків у національній валюті в органах Державного казначейства» від 02.12.2002 р. № 221. Для обліку операцій з виконання загального фонду кошторисів розпорядникам коштів бюджетів за відповідними кодами бюджетної класифікації видатків відкриваються реєстраційні рахунки [28, с. 25].

Бюджетні установи покривають свої витрати за рахунок видатків державного або місцевого бюджету, тому що не мають власних оборотних коштів. Бюджетні видатки впливають на соціальні та економічні процеси, що відбуваються в дер­жаві. Згідно з Бюджетним кодексом України видатками бюджету називають кош­ти, спрямовані на здійснення програм і заходів, які були передбачені від­повідним бюджетом [31, с. 53].

Під видатками розуміють державні платежі, які не підлягають поверненню, тобто такі платежі, які не створюють і не компенсують фінансові вимоги. Видатки — один з найважливіших показників фінансово-господарської діяльності бюджетних установ. Вони є основою для визначення результатів виконання кошторису доходів і видатків, його аналізу з метою виявлення резервів зниження видатків.

Контрольна функція обліку потребує такої його побудови, яка б забезпечувала отримання різнобічної інформації про видатки залежно від місця й часу їх виникнення. Побудова бухгалтерського обліку видатків здійснюється залежно від їх чинної класифікації. Видатки мають доволі складну структуру, їх класифікація відображена на рис. 1.2.

Рис. 1.2. Класифікація видатків бюджетних установ [48, с. 213]

Згідно з бюджетною класифікацією видатки класифікуються за:

1) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки та кредитування бюджету (функціональна класифікація видатків та кредитування бюджету);

2) бюджетними програмами (програмна класифікація видатків та кредитування бюджету);

3) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків та кредитування бюджету);

4) економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків бюджету).

Відомча класифікація видатків (КВКВ) містить перелік головних розпорядників бюджетних коштів для систематизації видатків та кредитування бюджету за ознакою головного розпорядника бюджетних коштів.

На основі відомчої класифікації видатків ДКСУ складає та веде єдиний реєстр розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів. Метою відомчої класифікації видатків є оптимізація кількості головних розпорядників коштів бюджетів, поліпшення бюджетного планування та побудова чіткої, організаційно досконалої системи державного управління.

Програмна класифікація видатків (КПКВ) використовується у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі.

До застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі на рівні місцевих бюджетів використовується тимчасова класифікація видатків, яка затверджується Міністерством фінансів України.

Економічна класифікація видатків призначена для чіткого розмежування видатків бюджетних установ та одержувачів бюджетних коштів за економічними ознаками з детальним розподілом коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування, усі види господарської діяльності, виплати населенню, що іменуються як трансферти населенню, та інші категорії).

Такий розподіл дає можливість виділити захищені статті бюджету та забезпечити єдиний підхід до всіх отримувачів з точки зору виконання бюджету.

Ця класифікація є важливою для планування та організації обліку видатків кожної бюджетної установи. Адже всі видатки плануються в кошторисі і відображаються в бухгалтерському обліку та звітності за кодами економічної класифікації видатків.

При цьому кожному конкретному виду видатків (статті видатків) присвоєно 4-рівневий цифровий код, який скорочено позначають буквами: КЕКВ (код економічної класифікації видатків). Таке кодування дозволяє отримувати інформацію про конкретні видатки установи [35, с. 49].

Економічна класифікація видатків бюджетних установ багаторівнева. На першому рівні видатки бюджетних установ поділяються на 3 групи:

- поточні видатки (2000) у практиці бюджетного процесу їх ще виокремлюють як видатки споживання - це частина видатків бюджетів, які забезпечують поточне функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування, бюджетних установ, поточні між бюджетні трансферти та видатки на фінансове забезпечення заходів соціального захисту населення та соціально-культурної сфери, а також інші видатки, не віднесені до видатків розвитку та нерозподілених видатків.

- капітальні видатки (3000) або видатки розвитку - це видатки бюджетів на фінансове забезпечення наукової, інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансове забезпечення капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансове забезпечення структурної перебудови економіки; інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням;

- нерозподілені видатки (9000) - це видатки з резервних фондів державного і місцевих бюджетів, обласних та місцевих адміністрацій, виконкомів місцевих рад. На другому рівні видатки бюджетних установ поділяються на підгрупи, на третьому рівні видатки бюджетних установ поділяються на статті, на четвертому рівні видатки бюджетних установ поділяються на під статті [48, с. 64].

Розподіл видатків за їх видами дає можливість виділити захищені статті бюджету та забезпечує єдиний підхід до всіх одержувачів з точки зору виконання бюджету.

Видатками загального фонду називаються видатки, здійснювані за рахунок загального фонду бюджету.

В залежності від етапу руху бюджетних коштів:

- касові видатки;

- фактичні видатки.

Касові видатки- це усі суми, проведені органом ДКСУ або установою банку з реєстраційного, спеціального реєстраційного, поточного рахунку як готівкою, так і шляхом безготівкової оплати рахунків.

Основним завданням обліку касових видатків є забезпечення контролю за цільовим витрачанням бюджетних коштів відповідно до затвердженого кошторису бюджетних установ.

Однак за цими видатками неможливо визначити фактичне використання коштів, тому що окремі суми можуть бути нараховані, але не виплачені.

Касові видатки показують суму асигнувань, які одержали і витратили бюджетні установи в розрізі кодів економічної класифікації видатків, що дає змогу мати дані про касове виконання кошторису та про залишки невикористаних асигнувань на певну дату.

Повернення грошових коштів на рахунки приводить до відновлення, тобто зменшення касових видатків.

Фактичні видатки- це дійсні, кінцеві видатки, оформлені відповідними первинними документами і здійснені за рахунок коштів загального та спеціального фондів бюджету, а також нараховані або проведені, але не сплачені. До них належать видатки за неоплаченими рахунками кредиторів, за нарахованою, але не виплаченою заробітною платою і стипендіями.

Облік фактичних видатків дає змогу контролювати хід виконання кошторису бюджетними установами загалом та дотримання встановлених норм видатків в розрізі кодів економічної класифікації видатків, тобто ці видатки відображають фактичне виконання норм, затверджених кошторисом, вони є показником кінцевого виконання кошторису бюджетних установ, тому в разі виконання планового обсягу робіт вони повинні відповідати сумам асигнувань за кошторисом. Взаємозв’язок касових і фактичних видатків наведено на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Взаємозв’язок касових і фактичних видатків [31]

Отже, видатки, є одним із найважливіших показників фінансово-господарської діяльності, вони - основа для визначення результатів виконання кошторису установи, його аналізу з метою виявлення резервів зниження видатків.

Дата добавления: 2015-07-13