Управління вогнем під час наступу

Перш ніж розглянути роботу командирів з управління вогнем при атаці переднього краю, оволодінні опорними пунктами у глибині, відбитті контратак, переслідуванні противника, що відходить, відзначимо загальні для всіх цих етапів наступу положення з управління вогнем.

Підрозділи і вогневі засоби повинні у першу чергу, вражати вогнем цілі, розташовані перед фронтом свого наступу, кожен навідник, автоматник повинен уміти швидко виявляти цілі і самостійно, не чекаючи команди, вражати найбільш небезпечні і важливі з них, а також обстрілювати автоматичним вогнем місця вірогідного розташування цілей противника, особливо протитанкових засобів ближнього бою.

Командири, спостерігаючи за противником і своїми підрозділами, визначають, які цілі перед фронтом наступу становлять найбільшу небезпеку. Якщо вогонь, який по них ведеться, недостатньо ефективний, то командир повинен поставити додатково завдання на поразку цих цілей. Для цього, в першу чергу, притягуються засоби, що знаходяться у розпорядженні командира і не зайняті в даний момент виконанням вогневих завдань, або за його рішенням частина вогневих засобів переносить вогонь із менш важливих на ці небезпечні цілі. Так само слід поступати командиру для якнайшвидшої поразки знову виявленої небезпечної цілі, яку підрозділи або не виявили, або не обстрілюють через будь-які інші причини. Найбільш гнучким при цьому буде управління вогнем артилерійських і мінометних підрозділів, командири яких знаходяться поряд із командиром механізованого батальйону (роти), або управління вогнем танків, бойових машин піхоти і бронетранспортерів, з якими є радіозв'язок. Маневр вогнем цих засобів і здійснюють командири підрозділів для поразки найбільш небезпечних цілей.

Командири танкових підрозділів більш оперативно можуть здійснювати поразку виявлених небезпечних цілей вогнем своїх командирських танків.

Коли вогневі засоби, що знаходяться в безпосередньому підпорядкуванні командира, не можуть вирішити завдання з поразки небезпечної цілі, слід зосередити по ній вогонь підрозділу або декількох вогневих засобів. При цьому також слід враховувати реальні можливості передачі команд виконавцям у ході наступу – по радіо танкам, бойовим машинам піхоти, бронетранспортерам або встановленими наперед сигналами (трасуючими снарядами, кулями, сигнальними ракетами з командирської машини) в тих випадках, коли можна розраховувати на видимість цих сигналів; передача команд голосом при веденні вогню навіть у масштабі відділення надзвичайно ускладнена.

Командири повинні уважно оцінювати цілі на флангах підрозділів. Ті з них, які не вражаються вогнем сусіда і загрожують своєму підрозділу, слід уражати вогневими засобами, що знаходяться в своєму розпорядженні, або частиною сил підрозділів.

Командири зобов'язані стежити і за своєчасним переміщенням вогневих засобів, контролювати зміну вогневих позицій доданими артилерійськими і мінометними підрозділами, враховувати час, необхідний для цього. Слід пам'ятати, що на переміщення, наприклад, артилерійської (мінометної) батареї потрібно: на залишення вогневої позиції – до 7 хв., на кожен кілометр шляху – 3 хв., на розгортання бойового порядку на непідготовленій вогневій позиції –15 хв.

У всіх умовах командири повинні стежити за витратою боєприпасів підлеглими вогневими засобами і підрозділами. Вирішуючи, які засоби залучити для поразки небезпечної цілі, слід враховувати їх боєкомплект, возимий або носимий, виходячи з обстановки, указувати витрату боєприпасів при постановці вогневих завдань; правильно ставити завдання танкам, артилерії і мінометам. Там, де досить подавити ціль, не вимагати її знищення; не залучати до стрільби батарею, якщо можна уразити ціль взводом, тощо; радитися з командиром артилерійського підрозділу про норми витрати снарядів при постановці йому вогневих завдань. Пам'ятати, що поповнення боєприпасів у ході наступу, особливо для танків і бойових машин, вимагає значного часу.

Дата добавления: 2017-01-14