Робота над голосом. 2 страница

— Києва (а не Київа); знання, весілля, стінний (а не знаня, весіля, стіний); бік — бічний — на боці (і на боку), порох — порошина

— у поросі (а не в пороху); радити — раджу (а. не ражу і перадю); сидіти — сиджу (а не сижу і не сидю), їздити — їжджу; возити

— вожу; косити — кошу; летіти — лечу.

В основі орфоепічних або вимовних норм літературної мови лежать відповідні фонетичні закономірності, властиві українській мові. Основні з них такі:

1.Ненаголошені [є] та [и] у вимові зближуються і вимовля­ються то як [е^и], то як [и^е]: [ве^исна], [сте^и- повиї], [жи^єве], [ви^ешневиї].

2.Ненаголошений [о] здебільшого вимовляється чітко [вода], [молоко], [голова], [додому]. Лише в деяких словах перед складом з наголошеним [у] він наближається у вимові до [у]: [зо^узул'а], [лоупух], [ко^ужух].

3.Дзвінкі приголосні перед глухими та в кінці слів вимовля­ються дзвінко: [книжка], [казка], [дуб], [ніж]. Глухо вимов­ляється лише приголосний [г]: [вохко], [лехко], [кіхті], орф. вогко, легко, кігті.

4.Приголосний [р] вимовляється твердо в кінці складу і в кін­ці слова: [з'в'ір], [комар], [л'їкар], [Харк'іу], [пов'ірте]. На початку складу [р] буває м'яким: [р'аснйй], [бур'ак], [чо-тир'ох], [говор'у].

5.Шиплячі приголосні вимовляються твердо: [н'іч], [н'іж], [то­вариш], [д'іучата], [ручка], [біжат'], [кри'чат'].

6.Приголосний [ц'] у кінці слів вимовляється м'яко: [хлопе^иц']₇ [с'т'ілец'], [с'в'ітлиц'а]; тверда вимова [ц] буває лише в сло-

закріпилися в мовній практиці. Більшість фонетичних варіантів стилістично нейтральні і вживаються в будь-якому стилі мовлення з метою милозвучності. Іноді на їх вибір впливає темп мовлення: при швидкому темпі (розмовний стиль вимови) вживаються коротші варіанти, а при повільному (книжний стиль вимови) — повні. Але найголовніше — фонетичні варіанти забезпечують рівномірне чергування голосних і приголосних та уникнення нагромадження однакових звуків.

Чимало слів зі звуковими відмінностями стилістично марко­вані, тобто вживаються в окремих стилях мовлення. Наприклад: форма робити — загальновживана, а робить — властива переважно розмовному та художньому стилям; Єлизавета (літературна) — Лисавета мовне, просторічне), ходім, пишім (нейтральні), а ходімо, пишіте (експресивно забарвлені). Такі слова виступають як фонетичні синоніми. Отже, фонетичними синонімами нази­ваються звукові варіанти слів, однакових за значенням, але від­мінних за емоційно-експресивним забарвленням і стилістичним уживанням.

Серед фонетичних синонімів виділяються такі групи:

1. Пари слів, що відрізняються кінцевими звуками: на білому

— на білім, відтіля — відтіль, та -тая, гуляє — гуля.

2.Варіанти власних імен: Фекла — Векла — Текля, Тимофій — Тишко, Варвара — Варка, Євгенія - ївга, Оксана — Ксеня.

3.Ряди слів, які включають літературні і діалектні форми: огірок — гурок — гірок, отрута — трута, до одного — до'дного, орати — горати, в — ві — ув — уві, може — мо, шафа — шахва.

4.Евфонічні повтори: добрий — добрий — добрий, ледве — лед­ве — ледве, ген — ген — ген.

5. Співвідносні слова з повноголоссям і неповноголоссям: по­рох — прах, ворота — врата, сторож — страж, володар

— владар.

3.2. Фонологічні засоби мовлення Головною особливістю усного мовлення є його звукова природа. Для вираження і розрізнення змісту мовлення людина використовує різні фонологічні (фонетичні, звукові) засоби. Професія вчителя-логопед а

До фонологічних засобів мовлення відносяться: голос, звуки мовлення (звуковимова), словесний наголос, інтонація.

Звуковимова - це основний компонент фонетичної системи мови. Для конструювання смислових одиниць мовлення людина користується звуками (або варіантами, відтінками фонем). В сучасній українській мові налічується 38 фонем (з них 6 голосних і 32 приголосні, але 32 букви).Кожна фонема характеризується певними акустичними та артикуляційними якостями. Сама по собі вона не несе змісту, але об'єднуючись з іншими фонемами, вона складає морфеми, слова...(наприклад, вода). Логопед повинен чітко диференціювати усі голосні за трьома ознаками (місцем артикуляції, ступенем підняття спинки язика, участю губ), та приголосні за п'ятьма (місцем творення, способом творення, участю голосу і шуму, наявністю та відсутністю палаталізації, участю носового резонатора.).

Поряд з фонемами, які складають основний елемент фонетичної системи мови, важливими компонентами є словесний наголос та інтонація.

Словесний наголос - це виділення одного із складів, з яких" складається слово, за допомогою подовженої та більш голоснішої вимови (ви'- падок, нена'- висть, фахов- и'й, но- ви'й, ку'- рятина). У реченні кожне слово разом із сусіднім службовим словом мають свій наголос. (На вулиці стоїть холодна погода. У цьому реченні 4 словесні на­голоси. Прийменник на як службова частина мови складає із само­стійним словом вулиці єдине фонетичне ціле.) В українській мові наголос може стояти на різних місцях у слові і також пересуватися (о'зеро - озе'ра, жі'нка - жінки', острів - острови'; ширина' - по-ши'рювати - широ'кий - широко' - широ'тний).

Інтонація є основним засобом членування мови на фрази і фраз на синтагми [- група суміжних слів, об'єднаних за змістом та інто­наційно]. Інтонація допомагає розрізняти речення розповідного, пи­тального, та окличного характеру, передавати найтонші синтаксич­ні відношення всередині речень. За допомогою інтонації в живому мовленні виражається той "підтекст", що визначається конкретною ситуацією розмови, емоційно - вольовим змістом мовлення. Відомі всім з російської мови три слова "казнить нельзя помиловать". їх можна вимовити із різною інтонацією і буде зовсім різним (навіть протилежним) їхнє смислове навантаження. В основі інтонації ле­жать ритміко-мелодійні засоби: розподіл пауз, зміна гучності і темпу вимови, модуляція висоти голосу. (наприклад, дощ іде.)

Розвиток мовленнєвого слуху

Необхідною умовою оволодіння технікою мовлення є наявність розвиненого мовленнєвого слуху. Для вчителя-логопеда вкрай важливим є вміння оцінювати усне і писемне мовлення, своє та чуже, з точки зору правильності, доцільності, підмічати усі недоліки та замислюватися над їхніми причинами. Тільки добре розвинений мовленнєвий слух може забезпечити уявлення про еталонне звучання і бути цензором мовлення для себе і для оточуючих.

Насамперед з'ясуємо суть поняття мовленнєвий слух. Це зді­бність, що забезпечує сприймання і відтворення звучащого мов­лення, всіх його фонологічних засобів.

Відомий російський лінгвіст С.П. Іванова виділяє такі основні компоненти мовленнєвого слуху:

1. Фізичний слух, тобто здатність людини сприймати звукове мовлення у різних діапазонах гучності.

2. Фонематичний слух, або фонемний, тобто здатність розрізняти і відтворювати всі звуки мовлення у відповідності до фонетичної системи даної мови.

3.Здатність відчувати і відтворювати у мовленні мелодику, тон або темброве забарвлення.

4. Відчуття ритму та темпу мовлення.

Окремо слід сказати ще й про фонетичний слух, термін рідко­вживаний. З ним ви можете зустрітись в роботах М. І. Жинкіна, який під фонетичним слухом розуміє механізм самоконтролю, або простеження, за правильністю відтворення неперервного потоку складів [Лабораторія]. За те, щоб правильно відтворити всі звуки у цьому слові, відповідає фонематичний слух ла-бо-ла-то-рі-я, а якщо не відтворюється кількість і послідовність складів ла-ба-то-рі-я - хибним є фонетичний слух.]

Вдосконалення професійного для логопедів мовленнєвого слуху слід починати з основного методу практичного вивчення фоно логічних засобів мови — методу спостереження за мовою у процесі мовленнєвого спілкування. Спостереження повинні спиратися на міцні теоретичні знання анатомо-фізіологічної бази мовленнєвого апарату людини, звукової системи української мови, особливостей українського наголосу і мелодики мовлення. Неухильно слід дотримуватись орфоепічної правильності мови, знати і використовувати засоби милозвучності рідної мови.

Для розвитку професійного мовленнєвого слуху можна використовувати різноманітні прийоми:

♦ Постійно вслухайтеся, звертайте увагу на індивідуальні особливості мовлення оточуючих людей. Намагайтеся описати їх особливості: темп, ритм, гучність, чіткість, виразність.

♦ Якщо у людини спостерігаються вади вимови, намагайтеся визначити характер та рівень порушення. Спробуйте самі відтворити почуту спотворену вимову, щоб краще усвідомити механізм дефектного звукоутворення.

♦ Будьте уважні до виступів дикторів, журналістів телебачення і радіо, акторів театру й кіно. Виділяйте тих, мовлення яких вам сподобалось. Визначайте для себе, що в їхньому мовленні більше за все сподобалось (дихання, чітка артикуляція, інтонаційна виразність тощо), чим їх мовлення відрізняється від мовлення пересічних громадян.

♦ Вслухайтеся в мовлення іноземців, коли вони говорять нашою мовою. Приділяйте увагу не тільки можливим лексико-граматичним помилкам, а відмічайте непритаманні носіям мови особливості інтонації, наголосу, вимови, тобто ознаки акценту.

♦ Вивчаючи іноземну мову, весь час порівнюйте звукову систему рідної мови з іноземною. З'ясуйте для себе, чому вимова деяких звуків викликає у Вас певні труднощі (наприклад, в англійській мові ледь помітні для нас варіанти звуку [є], різнять слова за значенням: Ьад, - поганий, Ьей- ліжко).

♦ Записуйте свій голос на аудіо- та відеоносії. Спробуйте про­аналізувати його, знайти недоліки, намагайтеся вдосконалити своє мовлення.

Шляхи вдосконалення техніки мовлення

Звучний, гнучкий, гарний голос - це насамперед правильно поставлене Мовленнєве дихання відрізняється від звичайного, фізіологіч­ного. Для мовлення, особливо монологічного, звичайного фізіо­логічного дихання не вистачає. Мовлення й читання вголос ви­магають більшої кількості повітря, постійного дихального запасу, ощадливої витрати його. Це регулюється дихальним центром го­ловного мозку.

Найбільш корисним для мовленнєвого процесу є реберно-діа-фрагмальний тип дихання. При ньому працюють міжреберні м'язи, діафрагма, косі м'язи живота. Цей тип дихання називають ще фонаційним.

Для активізації роботи діафрагми та нижньочеревних м'язів пропонується спеціальна дихальна гімнастика. Важлива роль у постановці фонаційного дихання належить відпрацюванню пра­вильної постави, ходи, адекватних жестів.

Дуже важливим виявляється добір дихання в процесі мовлення. Потрібно навчитися швидко, енергійно, а головне непомітно для слухачів підхоплювати нову порцію повітря, поповнювати його запас у кожній зручній паузі.

Постановка дихання зводиться до розвитку й удосконалення реберно-діафрагмального типу дихання. Для оволодіння їм потрібно натренувати всі м'язи, які беруть участь у дихальному процесі, і насамперед м'язи "мовленнєвого поясу", діафрагму, нижньоче-ревні м'язи, а також дихальні м'язи грудної клітки і міжреберні м'язи.

Працювати над технікою мовлення треба з повною участю всіх мовленнєвих м'язів, тому що будь-які "затиски" будуть негативно позначатися на голосо-вимовному апараті.

У спеціальній літературі можна зустріти різні комплекси ди­хальних вправ. Вони носять ігровий характер. Вправи повинні відпрацювати:

1.Глибокий, енергійний, короткий вдих, в основному через ніс, спрямований у нижні частки легенів;

2.Рівномірний, активний видих;

3.Організований видих, "фокусування" його на кінчиках ледве зібраних (неначе для свисту) губ.

Кожна людина може розвинути і зміцнити свій голос, виявити природні дані і поліпшити їх для професійного мовлення. Необхідні голосові якості пропонують відпрацьовувати у два етапи.

1 етап роботи над голосом - звільнення дихальних шляхів, ство­рення найкращих умов для вільного звучання. Для цього необхідно зняти зайву м'язову напругу в області гортані, де розташовані голосові зв'язки, і плечового пояса.

2 етап - пошуки природного вільного голосу, такого звучання, що є для кожного з нас максимально обмеженим, виникає легко, без усяких м'язових зусиль.

Попередні умови мовленнєвих вправ: не можна тримати голо­ву опущеною або піднятою вгору, підборіддя повинно становити прямий кут із шиєю, неприпустимі м'язові затиски.

Вправи на розслаблення м'язів:

1. Устаньте прямо, витягніть руки перед собою, зберіть пальці в кулаки, напружте пальці, а також передпліччя й плечі (у вас сильні, міцні руки, ваші м'язи сильно напружені). Через 3-4 секунди розслабтеся: руки вільно падають, роблячи маятникоподібні рухи.

2.Сядьте на стілець: напружте ноги й пальці ніг, сильно впи­раючись ними в підлогу або стінку. Через 3-4 секунди роз­слабтеся.

3.Підніміть угору брови, напружте їх (зображуйте крайній подив), потім розслабтеся, опустіть брови.

4.Міцно замружтеся. Через 3-4 секунди розслабтеся, повіки можуть бути прикриті.

5. Міцно стисніть щелепи й губи, через 3-4 секунди розслабте їх.

6.Нахиліть голову вперед -і назад, вправо -і вліво: кругові рухи головою вправо і вліво. Всі рухи виконуються при максимально розслабленій шиї, спокійно, повільно.

Сила, гучність, леткість, адаптивність, стійкість та інші якості голосу залежать не від фізичних зусиль, які призводять до напруги м'язів гортані та голосових зв'язок, а від правильного дихання і від уміння користуватися резонаторами.

Для "включення" у роботу резонаторів С.Т.Нікольська пропонує використовувати вібраційний масаж (ВМ) - самомасаж. Він спрямований на активізацію роботи нервових закінчень, розташованих у товщині шкіри. Його дія викликає помірне розширення периферійних кровоносних судин та сприятливо впливає на нервову та інші системи організму. ВМ знімає м'язову і нервову напругу, оскільки напруга утруднює природну координацію органів мовленнєвого процесу, заважає розслабленню фонаційних (звукових) шляхів. Вміння довільно розслабляти м'язи дихального і голосового апарату, керувати мімікою обличчя, рухами тіла до­зволяє знімати нервове збудження, заспокоює людину. Самомасаж поєднується з аутогенним тренуванням - комплексом прийомів психічної саморегуляції людського організму, яке включає:

1) вправи на м'язове розслаблення, тобто релаксацію з наступ­ним вольовим напруженням м'язів;

2) дихальну гімнастику.

Пропонується, наприклад, таке завдання: Уявіть собі, що Ви вийшли із темного приміщення на сонячну вулицю. Замружте очі! Міцно замружтесь! (3-4с.) А тепер розслабте повії, залиша­ючи їх напіввідкритими! Подібні вправи проводяться із м'язами губів, язика, рук тощо.

Техніка масажу проводиться у положенні стоячи. Пропонується енергійно постукувати кінчиками пальців по резонаторним порож­нинам з одночасною довгою вимовою звуків: лобу - [М], крилам носа

- [М], верхній губі - [В], нижній губі - [3], верхній частині грудей

- [Ж], нижнім боковим частинам грудної клітки справа та зліва - [М], спині позаду там, де поперек, і у напрямку до лопаток - [М].

Після вібраційного масажу треба зробити 5-10 спокійних вдихів і видихів і перейти до голосових вправ.

Прийоми з постановки голосу спрямовані на вдосконалення вміння відчувати та керувати напрямком видихуваного повітря на матеріалі приспівування носових приголосних з поступовим приєднанням голосних та інших приголосних. Важливим також є навичка регулювати гучність, леткість, стійкість, висоту голосу за допомогою прози та віршованих творів.

Прийоми вдосконалення дикції

Основою чіткої вимови кожного звуку, тобто гарної дикції, є злагоджена та енергійна робота усіх м'язів, які беруть участь у мовленнєвому процесі. Навчально-тренувальні вправи дають мож­ливість розвивати та зберігати їх еластичність і рухливість.

Для вдосконалення дикції пропонується така артикуляційна

гімнастика:

1. Вправи для розминки і тренування м'язів артикуляційного апарату, які розвивають м'язи рота, щелеп, губів, язика (пластична гімнастика органів артикуляції):

• Енергійно, але плавно опустіть нижню щелепу і відкрийте рот. Підніміть нижню щелепу й зімкніть рот. Помітьте, що рухливою є нижня щелепа. Повторіть 5-6 разів.

• Висуньте нижню щелепу вперед, поверніть її й у первісне положення. Вправу повторюйте 5-6 разів.

• Відсуньте язик якнайглибше в рот, а потім розпряміть й торкніться ним до нижніх зубів; знову відсуньте язик вглиб і, розпрямляючи його, торкніться кінчиком верхніх зубів.

• Рухаючи язик усередині рота, торкніться його кінчиком спершу лівої щоки, потім правої.

• Зімкнуті губи витягніть уперед у вигляді "хоботка", потім розтягніть у зімкнутому стані на посмішку. Повторите 5-6 разів.

• Утворивши "хоботок", рухайте його послідовно: вправо, уліво, униз, потім у зворотному напрямку. Плавно рухайте "хоботок" по колу.

Всі вправи спочатку бажано робити перед дзеркалом, рухи по­винні бути повільними й плавними. Повторюйте 5-6 разів.

2. Вправи для відпрацювання правильного артикуляційного укладу кожного голосного і приголосного звуку, складів, фраз у цілому.

Всі проаналізовані елементи техніки мовлення - голос, дихання, дикція - що творять важливу професійну якість педагога - є основою володіння усним мовленням. І кожен з елементів, існуючи автономно, не може виконувати своєї повноцінної функції у голосо-утворенні, оскільки їх повноцінна дія може відбуватися у взаємодії з останніми. Так, скажімо, володіючи досконало фонаційним (діа-фрагмально-реберним) типом дихання і різними якостями голосу, педагог зможе мати високий рівень мовлення лише за умови наявної досконалої дикції. Проте наявність найдовершенішої дикції при відсутності голосових якостей не може зробити сприятливим мовлення педагога, тому що його інтонація не відбиватиме мети мовлення, настрою, ставлення тощо.

Без володіння технікою мовлення, хоча вона охоплює невелику сферу професійної майстерності, але базову, логопед не зможе використати професійний засіб впливу на дитину повною мірою. Для досягнення мети у цій сфері педагог повинен досконало володіти усіма елементами техніки мовлення та досконалим мовленнєвим слухом.

Література

1. Абрамян В.Ц. Театральна педагогіка. - К., 1996.

2.Зубенко Л.Г. Ораторське мистецтво. - К., 2002.

3.Иванова С. Ф. Речевой слух и культура речи. - М.,1970.

4.Капська А.Й. Виразне читання. Практичні і лабораторні за­няття. - К.: Вища школа, 1990.

5.Капська А.Й. Педагогіка живого слова. - К.,-140 с.Козляни-нова И.П., Чарели З.М. Речевой голос и его воспитание. М. —1985.

6.Морозов В.П. Тайньї вокальной речи. - Л.,1967.

7.Мурашов А.А. Культура речи учителя. - М.- Воронеж, 2002.-423 с.

8.Нейман Л.В., Богомильский М.Р. Анатомия, физиология и патология органов слуха и речи. / под ред. В.И. Селиверстова -М.,2001.

9.Никольская С.Т. Техника публичной речи. - М., 1980.

10.Олійник Г.А. Виразне читання: Основи теорії. - К., 1995.

11.Пентилкж М.І. Культура мови і стилістика:. - К.: Вежа, 1994. - 240 с.

12.Савкова З.В. Как сделать голос сценическим. Практические приемьі. Упражнения для развития голоса. - М., 1975. -128 с.

13.Учителю о педагогической технике / Под ред. Л И.Рувин-ского - М., 1987 - С. 62-87.

3.1 Тематика та зміст практичних занять.

Дата добавления: 2017-02-01