Основні поняття класичної риторики.

Лекція 1

Одеса-2007

Методичний посібник

РИТОРИКА

Л.І.Орєхова

Риторика – наука красномовства та навчальна дисципліна.

Питання до теми:

1. Риторика як мистецтво красномовства.

2. Класична риторика.

3. Поняття класичної риторики (логос, етос, пафос, топос).

Риторика як мистецтво мовлення ототожнюється з античною культурою. В античності були поставлені основні питання, що визначали предмет риторикою. Це стосунки аудиторії та оратора. Платон у діалозі „Горгій” наголошував на тому, що риторика є вміння, якому можна навчитись. Аристотель у діалозі „Риторика” підкреслював, що риторика як філософська та філологічна наука вивчає проблеми відношень мовлення до задуму, тобто вивчає способи побудови мовлення у зв’язку з постановкою мовцем окремого завдання і як вона аналізується слухачем у зв’язку з певним задумом.

В Давні Греції та Римі утворилась теорія красномовства, що містить 5 класичних частин:

1. Інвенція (знаходження) – систематизація змісту мовлення і вживаних у ньому доказів.

2. Диспозиція (розміщення) – поділ мовлення на вступ, виклад, розробку (доказ своїх поглядів і спростування інших поглядів) і висновок.

3. Елокуція (словесне вираження) – вчення про добір слів, їх сполучення, тропи та риторичні фігури.

4. Меморія (запам’ятовування).

5. Акція (виголошення).

Найпоширеніше визначення класичної риторики як мистецтва переконувати реалізується через такі поняття: логос, етос, пафос, топос.

Логос вживалось як єдність двох значень: слово, мова, мовлення та поняття, Демка та розум. Логос покликаний воєдино представити думку і слово, що практично означало: слово, зміст, думку і має йти від розуму та апелювати до нього.

Аристотель бачив логос як науку, що має два основні засоби переконувати:

- силогізм (висновок від загального до часткового);

- ентимема – скорочений силогізм, троп.

Етос (гр. – звичай, звичка, характер) визначав зразкову суспільну та особисту морально-етичну поведінку оратора, інакше промовець не зможе переконувати інших. За Аристотелем, промовець має впізнаватися слухачем як людина достойна, гідна промовляти до їх сердець і розуму.

Пафос (гр. - пристрасть, почуття) – це інтелектуальне, вольове, емоційне спрямування мовця, яке виявляється і в процесі мовної комунікації, і в його продукту – тексті.

Топос (гр. – місце), топіки – це риторичне поняття, що означає загальні місця у промові. До них належать найтиповіші часові і просторові мовні ситуації та їх описи, які легко запам’ятати і які майже у всіх мовців однакові.

Список літератури до теми:

1. Абрамович С.Д., Гураль М.І., Чикаркова М.Ю. Риторика. – Ч.1. Історія розвитку риторики. – Чернівці, 2000.

2. Бацевич Ф. Основи комунікативної девіатології. – Л., 2000.

3. Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії. – К., 1997.

4. Олійник І.С., Іваненко В.К., Рожило Л.П., Скорик О.С. Методика навчання рідної мови в середній школі. – К.: Вища школа, 1989.

5. Основы педагогического мастерства: Учебное пособие для студентов педагогических институтов. – К.: Вища школа, 1987.

6. Савенкова Л.О. Комунікативні процеси у навчанні. – К., 1996.

7. Сагач Г.М. Живе слово лектора. – К., 1991.

8. Сагач Г.М. Риторика. – К., 2000.

9. Рождественский Ю.В. Теория риторики. – М., 1997.

Дата добавления: 2017-02-01